Сутність і ґенеза педагогічного спілкування. Гуманізація навчання як основа педагогічного спілкування.

Провідним соціальним інститутом, який має забезпечувати морально-духовне становлення особистості, формування почуття гуманності, є сім´я. Але на цьому етапі процес гуманізації не завершується. Юнаки і дівчата здобувають професійну освіту в загальноосвітніх, вищих навчальних закладах. Освіта, як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти, "має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості".

Вищі навчальні заклади працюють на перспективу. їх випускники покликані утверджувати загальнолюдські та національні морально-духовні цінності. Вони мають усвідомлювати, що наукові знання, найновіші виробничі технології мають сенс лише за умов, коли вони спиратимуться на високий рівень морально-духовної вихованості їх носіїв. Науково-технічний прогрес уже багато в чому завинив перед людиною. Кожен фахівець повинен розуміти, завчасно передбачати, якою мірою нові наукові відкриття, технології будуть сприяти людському розвитку, чи не зашкодять вони фізичному та психічному здоров´ю жителів землі. Тому важливими напрямами ефективної діяльності вищих навчальних закладів є демократизація, гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал.

Вимоги принципу гуманізації мають реалізовуватись на всіх ділянках "навчально-виховного поля" вищого навчального закладу. По-перше, визначальним кредо організаторів навчально-виховного процесу має бути таке: "Студент — головна постать закладу". По-друге, студент, який переступає поріг ВНЗ, має відчути особливе ставлення до себе. Це — увага до студента як особистості, повага її винятковості. Така повага має виявлятися навіть у формі звернення. Навряд чи можна погодитися, коли до дорослих, освічених, певною мірою сформованих людей звертаються на "ти". Це не відповідає українській ментальності. Навіть статут університетів імперської Росії передбачав, щоб викладачі зверталися до студентів "господин студент" ("пане студенте"). Запозичення в інших народів (зокрема російського) форми звер­нення до батьків, старших людей, начальників до підлеглих на "ти" — вияв приниження особистості, зверхності над нею. Шкода, що ця тенденція міцно увійшла до побуту українців. Коли викладач звертається до студентів на "Ви", психологічно, морально це підносить особистість, спонукає її до самовдосконалення, адекватності своєї поведінки означеному зверненню. Такі, здавалося б, "дрібниці" позитивно впливають на студентів, підносять їхню людську гідність, підвищують їх відповідальність за виконання навчальних завдань, сприяють формуванню загальної культури.

Якщо в навчальному закладі буде створюватись аура уваги до особистості, поваги до неї, доброзичливості, чуйності, милосердя, тактовності, — це надійні чинники, які без зайвих сентенцій будуть найбільш дієвими у процесі подальшого (після сім´ї і школи) формування у молодих людей морально-духовних якостей взагалі й гуманізму зокрема?!

При цьому треба пам´ятати, що широке використання методів переконування буде дієвим, якщо воно діалектично поєднуватиметься з розумними вимогами. Принципом діяльності педагога-вихователя має бути: "Якомога більше поваги до особистості і якомога більше вимогливості до неї".

^Однією із закономірностей навчального процесу є взаємозумовленість та єдність навчання і виховання. У процесі аудиторної навчальної роботи зі студентами передусім реалізуються зав­дання розумового виховання. Одночасно необхідно забезпечувати умови для морально-духовного, фізичного, трудового й естетичного виховання. Воно здійснюється безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію студентів на навчальну діяльність.

Готуючись до лекцій, семінарських чи практичних занять, педагог має продумувати, якими засобами він зможе забезпечити оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку осо­бистості. Передусім, заходячи до студентської аудиторії, викладач має виявити задоволення від зустрічі, охопити поглядом усіх студентів, чемно привітатися, психологічно організувати при­сутніх на навчальну діяльність, без зайвих церемоній приступити до навчальної праці. Володіючи елементами психотехніки, дати змогу студентам відчути: "Я прийшов до Вас із повагою і любов´ю, аби допомогти Вам у навчанні, у Вашому професійному становленні". Така гуманістична спрямованість безперечно впливає на психологічне "перетікання" цих почуттів у душі студентів. Справжній педагог на всіх етапах спілкування зі студентами має володіти "вільними валентностями", щоб притягувати до себе вихованців.

Тривалий час увага організаторів вищої освіти концентрувалася на оволодінні студентами якомога більшим обсягом знань. Критерієм рівня професійної підготовки фахівця була (та й до­нині залишається) екзаменаційно-залікова форма контролю. Нерівномірність розподілу навантаження на студента протягом навчального року, сесійна штурмівщина, нещадна експлуатація короткотривалої пам´яті не сприяють досягненню головної мети — підготовки висококваліфікованого, компетентного, достатньо підготовленого до виконання конкретних посадових, функціональних обов´язків фахівця. Аритмічний стиль навчальної праці негативно відбивається на соматичному і психічному здоров´ї студентів. Значна частина їх вступає до ВНЗ уже маючи серйозні проблеми зі здоров´ям. Захворювання серцево-судинної, ен­докринної систем, органів дихання, травлення, неврологічні патології, онкозахворювання все більше вражають студентську молодь. Враховуючи, що стан здоров´я студентів в осяжному майбутньому погіршуватиметься внаслідок ослабленого генофонду, несприятливої екологічної ситуації, неналежного способу життя значної частини населення, слабкої системи охорони здоров´я, навчальне навантаження необхідно розраховувати так, щоб воно було посильним для студентів. Також треба брати до уваги, що з кожним роком зростає кількість так званих категорійних студентів: інвалідів, сиріт, юнаків і дівчат із малозабезпечених і неповних сімей, постраждалих у зв´язку з Чорнобильською катастрофою таін.

Особливо відчутною є потреба нинішнього студентства в отриманні психологічної допомоги. Збільшення обсягів навчального навантаження, зростання частки самостійної роботи, комп´ютеризація, індивідуалізація і диференціація навчання, застосування новітніх методів контролю знань відчутно збільшують навантаження на психічну сферу студента, викликаючи перевтому, психологічний дискомфорт, захворювання. Значна частина студентів вимушена брати академічні відпустки за станом здоров´я. Як правило, це трапляється зі студентами третіх — четвертих курсів. Найчастіший діагноз — вегетосудинна дистонія, анемії, ендокринні захворювання, неврози.

Як засвідчили наші дослідження, теперішня практика диспансеризації, інших форм медичного обстеження є недостатньо досконалою. Під час обов´язкових моніторингових процедур виявляється лише частина хворих студентів і частина хвороб. За більш уважного і глибокого обстеження у нібито здорового студента виявляються вади і відхилення у стані здоров´я, а у хворого — додаткові, супутні захворювання. Це стосується й психіки. Значна частина студентів відчувають психологічний дискомфорт, але намагаються не показувати цього, аж поки відхилення не переростає у захворювання. Найбільш поширеними проблемами психічної сфери студентів є труднощі у стосунках з оточенням (колегами, батьками, викладачами, особами протилежної статі), внутрішні конфлікти, навчальні фобії, особистісна тривожність, дезінтеграція особистості, депресивний стан, самотність та ін.

Усі ці аспекти мають враховувати у своїй повсякденній діяльності викладачі ВНЗ, а організатори вищої освіти — вживати належних заходів, які б сприяли усуненню, принаймні мінімізації, дій чинників, що спричинюють погіршення здоров´я студентської молоді.

У ВНЗ повинна бути кількісно і якісно відповідна до сучасних вимог база для занять фізичною культурою і спортом: стадіон, спортивні майданчики, спортивні зали, спортивно-оздоровчі бази, тренажерні зали. Важливим підрозділом ВНЗ є студентський спортивний клуб.

Піклуючись про піднесення особистості, її звеличення на позиціях гуманізму, не можна обмежуватися лише турботою про фізичне здоров´я студентів. Не менш важливий чинник у цьому процесі — психологічне здоров´я. Коли воно нестійке, порушене, виховні зусилля педагогів часто виявляються марними.

Доброта й Чесність, Любов і Краса. Яким тільки селекціям не піддавалися ці квіти емоцій! їх прищеплювали до розуму, до закону, до сили, до брехні, а вони не приживаються. Чому? Через психологічну бідність, навіть немічність. Якщо людина — істота, що головним чином відчуває, то всі дії, які зменшують її чуттєвість або емоційно калічать її, це — хибна дорога, що веде до втрати людського образу.

Психологічний розвиток особистості — складна нинішня проблема суспільства. В середині 30-х років XX ст. було ліквідовано педологію як науку (у партійних постановах її називали лженаукою), деформовано філософію, психологію. Люди, які набувають належних знань з професійного фаху, виявляються непідготовленими, навіть невігласами у сфері психології людини. Але ж і вчителеві, і агрономові, і лікареві, й інженерові доводиться працювати з людьми.

Викладачі вищої школи, як і вчителі загальноосвітніх шкіл, обов´язково повинні мати ґрунтовні знання з психології, володіти психотехнікою. Особливо важливою ділянкою інфраструктури ВНЗ є служба психологічної допомоги. Як свідчить практика, в процесі навчання у студентів виникають різні психологічні проблеми, такі як відчуття надмірних вимог з боку окремих викладачів, перевантаження навчальною роботою, наслідками чого є перевтома, депресія, захворювання. До стресових чинників слід віднести і різку зміну умов життя молодої людини, невдачі та труднощі у навчанні; побутову невлаштованість (дезадаптація до умов проживання в гуртожитках чи у найнятому житлі); скрутні матеріальні умови; відчуття негативного впливу окремих членів колективу чи ситуацій; професійна невідповідність (професійне формування студента успішно відбувається, лише коли воно ґрун­тується на інтересах, нахилах та здібностях молодої людини до певної професії).