Тенденції змін європейської школи і світові стандарти вищої освіти.

Студентське самоврядування. Інститут виховників у сучасній вищій школі.

Одним із принципів Болонського процесу є активна участь студентів як конструктивних партнерів в управлінні та визначенні змісту і якості освіти. Зокрема у документах Болонського процесу зазначено, що «студенти повинні брати участь і впливати на організацію і зміст освіти в університетах та інших навчальних закладах....» (Декларація міністрів вищої освіти «На шляху до європейського простору вищої освіти» 2001 р.), «...студентство – повноправний партнер в управлінні вищою освітою. Міністри закликають університети і студентство до активнішої участі в управлінні вищою освітою...» (Декларація міністрів вищої освіти «Утворення європейського простору вищої освіти» 2003 р.).

«Самоурядування» на теренах західного освітнього простору. У північноєвропейських державах студенти досить потужно представлені в університетських радах та комісіях. Наприклад, у Швеції студентам належить три місця у керівному органі університету – стільки ж, скільки й викладачам, а загалом така рада, як правило, складається із 20-25 осіб.

Студентське самоврядування у Європі не залежить від адміністрації вузу чи міністра освіти. Для підтримки своєї діяльності бельгійські студентські спілки отримують фінансування від університетів, а у Швеції студенти напряму сплачують певну суму органам студентського самоврядування.

Суттєвою особливістю органів студентського самоврядування в Польщ і є їх потужна матеріальна база і фінансово-правова незалежність від адміністрації навчального закладу. Річний бюджет органів студентського самоврядування, наприклад, Варшавського університету становить близько 200 тисяч доларів на рік. Ці кошти щороку обов'язково, згідно із Законом про вищу освіту, виділяються з бюджету університету.

В Україні існує проблема неналежного законодавчого оформлення та, відповідно, необхідність удосконалення нормативно-правової бази функціонування студентського самоврядування. Згідно з існуючим законодавством, права участі студентського самоврядування в розв'язанні питань, що стосуються вищої освіти, є лише декларативними, а порівняно з аналогічними правами професійних спілок – дуже обмеженими. Така юридична незахищеність студентських самоврядних органів лише посилює ефект, викликаний небажанням адміністрації ВНЗ делегувати органам студентського самоврядування свої функції та ділитися з ними певними інструментами впливу.

В Україні відсутнє законодавче положення, яке б чітко визначало, що представники органів студентського самоврядування беруть участь і можуть впливати на організацію і зміст освіти як на рівні вищого навчального закладу, так і на інших рівнях. Тільки статтею 51 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року передбачено можливість участі студентів в органах громадського самоврядування навчального закладу, якими для ВНЗ третього-четвертого рівня акредитації є загальні збори (конференція) трудового колективу. Проте механізм такої участі не визначено. Окрім того, завжди представниками студентства в органах громадського самоврядування ВНЗ виступали професійні спілки студентів, яким це право також гарантоване Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» га іншими актами про працю.

Отож незважаючи на те, що впровадження Болонського процесу завершується, відповідного положення та механізмів такої участі студентів та органів студентського самоврядування в українському законодавстві поки що немає.

Характеризуючи ситуацію з упливом органів студентського самоврядування на прийняття управлінських рішень у освітньому просторі України зазначимо, що у вересні 2005 року Верховна Рада ухвалила зміни та доповнення до деяких статей Закону України «Про вищу освіту». Зокрема, зміни торкнулися статті 38 «Студентське самоврядування». Відповідно до неї створення у ВНЗ органів студентського самоврядування (ОСС) віднині покладається на самих студентів. Передбачається, нововведення значно розширять повноваження ОСС. Ними обумовлено 10-відсоткове представництво студентства у вчених та педагогічних радах, можливість участі спудеїв у виборах ректорів і керівників факультетів та завідувачів кафедр. У всіх навчальних закладах органи самоврядування є виборними і формуються терміном на один рік шляхом таємного голосування студентів.

Згідно змін до Закону адміністрація ВНЗ має узгоджувати з лідерами самоврядування рішення про: відрахування студента з навчального закладу на підставах, не пов’язаних з академічною заборгованістю; поселення студента в гуртожиток та виселення з нього, крім випадків, пов’язаних з невиконанням умов договору про надання гуртожитку (у разі його укладення); правила поведінки студентів та правила проживання в гуртожитках; участь у програмах міжнародного обміну студентами тощо.

Але зміни до Закону України «Про вищу освіту» ветовані Президентом 22 вересня 2005 р. Проте не через розширення прав і повноважень органів студентського самоврядування, а через фінансові розбіжності у тлумаченні Закону.

Змінами передбачено активне залучення молоді до роботи комісій з ліцензування та акредитації ВНЗ. Улітку 2008 року Міністерство освіти і науки України звернулося до керівників ВНЗ з проханням уключити представників органів студентського самоврядування до складу апеляційних комісій при зарахуванні абітурієнтів до навчання.

У більшості вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації Полтавського регіону реалізується позиція, згідно якої органи студентського самоврядування здійснюють поселення у гуртожиток, але, нажаль, цей механізм це не достатньо врегульований.

Крім відсутності юридичного інструментарію є ще одна, не менш важлива для незалежності органів проблема: відсутність достатніх фінансових можливостей для реалізації завдань та виконання власних функцій. Таким чином, на відміну від іноземних «колег» (австрійський приклад: 13,5 євро – законний внесок студента на розвиток студентського самоврядування; польський досвід: обов'язковість фінансового та матеріального забезпечення функціонування органів студентського самоврядування з університетського бюджету закріплено законом) українські органи студентського самоврядування найчастіше стають фінансово залежними або ж від адміністрації ВНЗ, або ж від місцевої влади. Але ж погодьмося, фінансова незалежність – це запорука свободи та самостійності дій.

Не можна оминути увагою ще одного успадкування радянської доби, яке породжує спільні проблеми для всіх органів студентського самоврядування. Мається на увазі дуалізм самоврядних органів і студентських профспілок. Ситуацію «профспілки-студентське самоврядування» можна охарактеризувати приблизно так: конкуренція, збіг функцій та повноважень, однак за всього того профспілка має безліч законодавчо закріплених прав, повноважень та гарантій, які й не снилися органам студентського самоврядування.

Основні етапи становлення вищої освіти в Україні. Острозька і Київська колегії як провісники української вищої школи європейського типу.

Острозька академія

Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у місті Острозі заснував вищу школу — Острозьку греко-слов´яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька академія. За декілька десятків років функціонування академія підготувала 500 випускників, багато з яких стали організаторами й реорганізаторами вже існуючих шкіл, відігравши таким чином чималу роль у поширенні освіти серед українського та інших на родів. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. Тут побачило світ перше повне кириличне видання Святого письма — знаменита Острозька Біблія (1581 p.). Тривалий час точилася дискусія щодо статусу Острозької академії: чи можна називати її вищою? Професор A.M. Алексюк вважає, що розглядати це питання необхідно з урахуванням історичного періоду її існування. На той час, порівняно з іншими школами, Острозька академія стояла вище. Проте донині це питання залишається відкритим. Дослідники історії розвитку освіти ще на початку 70-х років XX ст. висловлювали припущення, що школи "вищого типу" існували ще за часів Київської Русі. Є також думка, що перша вища школа в Києві була заснована 1037 р. у храмі Святої Софії. Вона готувала кадри "вищого духовенства і феодальної знаті". Частина дослідників схильна залишатися на позиції, згідно з якою першим вищим навчальним закладом на терені східного слов´янства була Києво-Могилянська академія.

В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов´язані з медициною, філософією, богослов´ям та ін. Для викладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвропейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працювали Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст. — жовтень 1594 р.) — перший ректор академії, автор полемічного трактату "Ключ царства небесного" Дамін (світське ім´я Дем´ян) Наливайко (друга половина XVI ст. — 1627р.) — український церковний і культурний діяч, письменник, перекладач; Мелетій (Максим) Смотрицький (1578—1634) — відомий український письменник і громадський діяч, доктор медицини, єпископ, ректор Київської братської школи, проповідник; Ян Лятос — професор Краківського університету, математик, астролог, доктор медицини і філософії; Іова(Іван) Княгининський (бл. 1550—1621) — український церковно-освітній діяч, письменник-полеміст та багато інших. Серед вихованців академії був і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) розпочався процес занепаду Острозької академії, і в 1624 р. вона припинила існування, оскільки внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич відкрила на її базі єзуїтську колегію.

З відродженням незалежної Української держави Острозька академія як вищий навчальний заклад розпочала нову сторінку в історії вищої школи нашої держави.

Студентське самоврядування. Інститут виховників у сучасній вищій школі.

Одним із принципів Болонського процесу є активна участь студентів як конструктивних партнерів в управлінні та визначенні змісту і якості освіти. Зокрема у документах Болонського процесу зазначено, що «студенти повинні брати участь і впливати на організацію і зміст освіти в університетах та інших навчальних закладах....» (Декларація міністрів вищої освіти «На шляху до європейського простору вищої освіти» 2001 р.), «...студентство – повноправний партнер в управлінні вищою освітою. Міністри закликають університети і студентство до активнішої участі в управлінні вищою освітою...» (Декларація міністрів вищої освіти «Утворення європейського простору вищої освіти» 2003 р.).

«Самоурядування» на теренах західного освітнього простору. У північноєвропейських державах студенти досить потужно представлені в університетських радах та комісіях. Наприклад, у Швеції студентам належить три місця у керівному органі університету – стільки ж, скільки й викладачам, а загалом така рада, як правило, складається із 20-25 осіб.

Студентське самоврядування у Європі не залежить від адміністрації вузу чи міністра освіти. Для підтримки своєї діяльності бельгійські студентські спілки отримують фінансування від університетів, а у Швеції студенти напряму сплачують певну суму органам студентського самоврядування.

Суттєвою особливістю органів студентського самоврядування в Польщ і є їх потужна матеріальна база і фінансово-правова незалежність від адміністрації навчального закладу. Річний бюджет органів студентського самоврядування, наприклад, Варшавського університету становить близько 200 тисяч доларів на рік. Ці кошти щороку обов'язково, згідно із Законом про вищу освіту, виділяються з бюджету університету.

В Україні існує проблема неналежного законодавчого оформлення та, відповідно, необхідність удосконалення нормативно-правової бази функціонування студентського самоврядування. Згідно з існуючим законодавством, права участі студентського самоврядування в розв'язанні питань, що стосуються вищої освіти, є лише декларативними, а порівняно з аналогічними правами професійних спілок – дуже обмеженими. Така юридична незахищеність студентських самоврядних органів лише посилює ефект, викликаний небажанням адміністрації ВНЗ делегувати органам студентського самоврядування свої функції та ділитися з ними певними інструментами впливу.

В Україні відсутнє законодавче положення, яке б чітко визначало, що представники органів студентського самоврядування беруть участь і можуть впливати на організацію і зміст освіти як на рівні вищого навчального закладу, так і на інших рівнях. Тільки статтею 51 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року передбачено можливість участі студентів в органах громадського самоврядування навчального закладу, якими для ВНЗ третього-четвертого рівня акредитації є загальні збори (конференція) трудового колективу. Проте механізм такої участі не визначено. Окрім того, завжди представниками студентства в органах громадського самоврядування ВНЗ виступали професійні спілки студентів, яким це право також гарантоване Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» га іншими актами про працю.

Отож незважаючи на те, що впровадження Болонського процесу завершується, відповідного положення та механізмів такої участі студентів та органів студентського самоврядування в українському законодавстві поки що немає.

Характеризуючи ситуацію з упливом органів студентського самоврядування на прийняття управлінських рішень у освітньому просторі України зазначимо, що у вересні 2005 року Верховна Рада ухвалила зміни та доповнення до деяких статей Закону України «Про вищу освіту». Зокрема, зміни торкнулися статті 38 «Студентське самоврядування». Відповідно до неї створення у ВНЗ органів студентського самоврядування (ОСС) віднині покладається на самих студентів. Передбачається, нововведення значно розширять повноваження ОСС. Ними обумовлено 10-відсоткове представництво студентства у вчених та педагогічних радах, можливість участі спудеїв у виборах ректорів і керівників факультетів та завідувачів кафедр. У всіх навчальних закладах органи самоврядування є виборними і формуються терміном на один рік шляхом таємного голосування студентів.

Згідно змін до Закону адміністрація ВНЗ має узгоджувати з лідерами самоврядування рішення про: відрахування студента з навчального закладу на підставах, не пов’язаних з академічною заборгованістю; поселення студента в гуртожиток та виселення з нього, крім випадків, пов’язаних з невиконанням умов договору про надання гуртожитку (у разі його укладення); правила поведінки студентів та правила проживання в гуртожитках; участь у програмах міжнародного обміну студентами тощо.

Але зміни до Закону України «Про вищу освіту» ветовані Президентом 22 вересня 2005 р. Проте не через розширення прав і повноважень органів студентського самоврядування, а через фінансові розбіжності у тлумаченні Закону.

Змінами передбачено активне залучення молоді до роботи комісій з ліцензування та акредитації ВНЗ. Улітку 2008 року Міністерство освіти і науки України звернулося до керівників ВНЗ з проханням уключити представників органів студентського самоврядування до складу апеляційних комісій при зарахуванні абітурієнтів до навчання.

У більшості вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації Полтавського регіону реалізується позиція, згідно якої органи студентського самоврядування здійснюють поселення у гуртожиток, але, нажаль, цей механізм це не достатньо врегульований.

Крім відсутності юридичного інструментарію є ще одна, не менш важлива для незалежності органів проблема: відсутність достатніх фінансових можливостей для реалізації завдань та виконання власних функцій. Таким чином, на відміну від іноземних «колег» (австрійський приклад: 13,5 євро – законний внесок студента на розвиток студентського самоврядування; польський досвід: обов'язковість фінансового та матеріального забезпечення функціонування органів студентського самоврядування з університетського бюджету закріплено законом) українські органи студентського самоврядування найчастіше стають фінансово залежними або ж від адміністрації ВНЗ, або ж від місцевої влади. Але ж погодьмося, фінансова незалежність – це запорука свободи та самостійності дій.

Не можна оминути увагою ще одного успадкування радянської доби, яке породжує спільні проблеми для всіх органів студентського самоврядування. Мається на увазі дуалізм самоврядних органів і студентських профспілок. Ситуацію «профспілки-студентське самоврядування» можна охарактеризувати приблизно так: конкуренція, збіг функцій та повноважень, однак за всього того профспілка має безліч законодавчо закріплених прав, повноважень та гарантій, які й не снилися органам студентського самоврядування.

Тенденції змін європейської школи і світові стандарти вищої освіти.

Глобалізація в освіті веде до зростання академічної мобільності, уніфікації навчальних планів і методів навчання, широкому розповсюдженню дистанційної освіти. У сформованих умовах з'явилося розуміння необхідності використання нових форм в освіті. У 1971 році на конференції міністрів європейських країн, було, позначено п'ять основних напрямків розвитку освіти: взаємне визнання дипломів; формування європейського університету; кооперація вторинного та вищої освіти; створення європейського центру розвитку освіти; установа необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти.

Формування до 2010 року європейського освітнього простору підпорядковано наступним завданням: збільшити здатність випускників до працевлаштування; підвищити мобільність громадян; збільшити потенціал конкурентоспроможності освіти.

Таким чином, головним завданням освіти в XXI столітті є застосування нових інформаційних технологій у поширенні знань. Ці технології дозволяють делокалізовані систему розповсюдження знань за допомогою технології дистанційної освіти, завдяки якій якісну освіту стає доступним для кожного мешканця Землі. Відмінними рисами навчального процесу є гнучкість, адаптивність, модульність, економічна ефективність, орієнтація на споживача, опора на передові комунікаційні та інформаційні технології.

Сьогодні, національна освітня система зазнає серйозні трансформації. Йде пошук шляхів перетворень у цій сфері діяльності у світлі Болонського процесу. Прагнення адаптуватися до світових стандартів освіту викликає необхідність першочергового вирішення таких ключових питань, як визначення місця ВУЗу в сучасному світі і зміна змісту вищої освіти, а отже і пов'язаної з цим модернізації освітніх структур, вдосконалення методики викладання, впровадження новітніх технологій в освітній процес та інших

Серйозні трансформації в житті суспільства і держави торкнулися і сфери вищої освіти. Ставши самостійною і незалежною сферою діяльності, вища освіта прагне адаптуватися до нових умов, орієнтуючись на світові стандарти освіти. Проте пошук шляхів намітилися перетворень у цій сфері діяльності не повинно означати сліпе слідування світовим стандартам. Видається за доцільне, використовувати позитивні аспекти світової системи освіти, не зраджуючи забуттю власні освітні традиції.

Болонський процес означає:

1. Прийняття системи чітко визначених і порівнянних ступенів, у тому числі шляхом використання додатків до дипломів, для забезпечення зайнятості європейських громадян і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти. У Європі багато уваги приділяється уніфікації студентських документів за типом "транзитної заліковки", додатки до дипломів, в яких на національному та англійською мовами буде максимально повно відбиватися перелік отриманих знань. Більша прозорість вищої освіти. Значна проблема - це надмірно надлишковий перелік спеціальностей і спеціалізацій.

2. Перехід на дворівневу систему навчання.

Як у Європі, так і в України існує значні відмінності між ступенями, які отримуються в класичних університетах. Європейці вважають це можливим, важливо лише, щоб рівень освіти відповідав різноманітності запитів індивідуума, академічного співтовариства і ринку праці. У Європі в основному введена система 3 +2 року (Європейська модель), 4 +2-Американська модель.

3. Установа кредитної системи як засобу високої мобільності студентів. Європейський диплом бакалавра вимагає накопичити від 180 до 240 годин кредитів, а ступінь магістра додатково - 60-120 годин. У Європі, як і в США, буде використовуватися шкала з п'ятьма позитивними оцінками:

Excellent (відмінно) Good (дуже добре) Satisfactory (добре) Befriedigent (задовільно) Pass (незадовільно)

4. Мобільність студентів, викладачів, адміністрації. Глобалізація життя вимагає фахівців, які зуміли прожити і повчитися у різних країнах. У планах Європи, щоб кожен студент міг хоча б місяць прожити за кордоном. Це важливо для вміння просувати свою (у тому числі освітню продукцію) на зовнішній ринок. У той же час зарубіжні вузи заощаджують час, необхідний для навчання іноземної мови.

5. Співробітництво у забезпеченні якості освіти з метою створення порівнянних критеріїв і методології. Європа інтенсивно приступає до створення мережі агентств з контролю якості та акредитації. Держава надає організаційну роботу професійним спілкам, перш за все міжнародним. Німецька мережа (елемент національної мережі забезпечення якості) - DEGEFAL. Утворена європейська і міжнародна мережі агентств із забезпечення якості.

6. Європеїзація вищої освіти, зокрема, у розробці навчальних планів, тренінгів, досліджень. Мета - створити європейську систему освіти, конкурентоспроможну американської.

7. Інтеграція безперервної освіти в університетську. Концепція довічного навчання LLL (навчання через все життя) дозволить отримати протягом життя кілька дипломів і ступенів, і дасть університетам значні фінансові ресурси. Інтергації в університетах численних галузевих інститутів поліпшить матеріальну базу університетів і зв'яже їх з життям.

8. Партнерство студентських та офіційних освітніх інститутів.

9. Підвищення привабливості та конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов. Реформування вищої освіти України бажано проводити з врахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO-88 (МСКЗ)), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ISCED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ISO 9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни-учасниці Болонського процесу.

25. Вимоги до викладача-порадника у справі виховання студентської молоді.

Викладач вищої школи має задовольняти такі вимоги: висока професійна компетентність — глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;

педагогічна компетентність — ґрунтовні знання педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;

соціально-економічна компетентність — знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;

комунікативна компетентність — культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування.

До цього слід додати і високий рівень загальної культури — сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

До безпосередніх функціональних обов´язків викладача вищої школи належать такі:

1.Підготовка навчальних курсів, їх методологічне і методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео, комп´ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки.

2.Створення навчальних, тренінгових і контролюючих програм, у тому числі комп´ютерних.

3.Авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників.

4.Читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо.

5.Організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні.

6.Пошук і розробка нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності.

7.Консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами.

8.Пошук джерел фінансування наукових досліджень і споживачів наукових розробок.

9.Планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок.

10.Підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів.

11.Підготовка розробок, які патентуються.

12.Реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної роботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними.

13.Неперервний особистісний і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації.

14.Володіння різними професійно необхідними практичними навичками.

У системі відкритої та гнучкої освіти особлива увага приділяється підготовленості викладача:

—до організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

—формування дослідницьких і творчих умінь;

—формування у студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;

—вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

—організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

—підтримки соціальної інтеграції студентського колективу;

—застосування ефективних методик попередження й розв´язання міжособистісних і групових конфліктів;

—організації індивідуалізованого навчання (робота на "рівнях", у групах, вирівнювальні заняття, комунікація зі зворотним зв´язком);

—організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й позатекстовими джерелами інформації;

—вироблення вміння індивідуального й групового прийняття рішень, а також розв´язування різних проблем перед прийняттям рішень;

—формування вмінь самостійного планування й адаптації до змінних умов праці; розумового конструювання через операції порівняння, аналізу, висновків і верифікації, а також предметно-маніпуляційного конструювання згідно з аналітичними, операційними і синтетичними стадіями поведінки при розв´язуванні проблем;

— практичного застосування концепції різнобічного навчання й концепції індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб студентів.

Для успішного виконання своїх функцій викладач має бути організатором, оратором, аналітиком, психологом, висококомпетентним фахівцем у своїй галузі, ерудитом в інших галузях знань. Також викладач повинен мати талант, природні здібності. Від нього вимагаються великі розумові, фізичні, часові й емоційно-вольові затрати. Викладач ВНЗ має бути творчою особистістю, оскільки підготувати майбутнього творчого фахівця може лише творча особистість.