Показники економічної ефективності управління і методика їх розрахунку

 

На рівні окремих підприємств в різних галузях економіки використовуються різноманітні групи показників економічної ефективності. Проте на кожному підприємстві оцінюється економічна ефективність використовування матеріалів, основних виробничих фундацій і оборотних коштів, інвестицій і трудових ресурсів, а також розраховується узагальнюючий показник, що характеризує економічну ефективність роботи підприємства в цілому. Для оцінки і аналізу економічної ефективності виробництва застосовуються диференційовані і узагальнюючі показники ефективності. Ефективність використовування якого-небудь одного виду витрат і ресурсів виражається в системі диференційованих показників ефективності. До них відносяться: продуктивність праці або трудомісткість, матеріаловіддача або матеріаломісткість продукції, фондовіддача або фондомісткість, капіталовіддача або капіталоємність. Диференційовані показники ефективності розраховуються як відношення випуску продукції до окремих видів витрат або ресурсів або навпаки - витрат або ресурсів до випуску продукції. Для оцінки економічної ефективності в цілому по республіці, регіону, підприємству застосовуються узагальнюючі (комплексні, інтегральні) показники ефективності. Ці показники дозволяють більш повно і у взаємозв'язку врахувати багато чинників і складові, які роблять вплив на рівень і динаміку ефективності. В основі формування узагальнюючих показників знаходяться дві умови: облік кінцевого, якісного результату і віддзеркалення сукупної величини витрат і ресурсів (наприклад, витрати виробництва і обіг, сумарна величина виробничих фундацій). До основних узагальнюючих показників економічної ефективності відносяться наступні: національний дохід (НД), валовий національний продукт (ВНП) на душу населення; продуктивність суспільної праці, коефіцієнт загальної ефективності, витрати на рубель товарної продукції, прибуток, рентабельність виробництва і рентабельність продукції.Найважливішими показниками економічної ефективності суспільного виробництва служать трудомісткість, матеріаломісткість, капіталоємність і фондомісткість. Економічну ефективність використовування матеріальних ресурсів характеризує матеріаломісткість продукції. Показник матеріаломісткості продукції (Ем) обчислюється звичайно як відношення матеріальних витрат (без амортизації) до вартості випущеної продукції по формулі:

Ем = МЗ: ВП

де МЗ – матеріальні витрати, ВП – вартість випущеної продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат є відношенням фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний об'єм випущеної продукції. Даний показник характеризує, наскільки економно використовуються матеріали у виробництві, чи немає перевитрати в порівнянні зі встановленими нормами. Про перевитрату матеріалів свідчить коефіцієнт більше 1, коефіцієнт менше 1 свідчить про економію. Показник матеріаломісткості більш аналітичний, він реально відображає рівень використовування матеріалів у виробництві. Матеріаломісткість продукції російських підприємств в середньому на 30% вище, ніж за рубежем. Один відсоток зниження матеріальних витрат приносить більший економічний ефект, ніж зниження інших видів витрат.

Основним аналітичним показником, що характеризує використовування матеріалів у виробництві, є:

– матеріаломісткість всієї товарної продукції;

– матеріаломісткість окремих виробів.

Розрахунок і аналіз приватних показників матеріаломісткості дозволяє виявити структуру матеріальних витрат, рівень матеріаломісткості окремих видів матеріальних ресурсів, встановити резерви зниження матеріаломісткості продукції. Аналіз структури матеріальних витрат проводиться для оцінки складу матеріальних ресурсів і частки кожного виду ресурсу у формуванні собівартості і вартості продукції. В ході аналізу виявляються можливості вдосконалення структури матеріальних витрат шляхом застосування нових прогресивних видів матеріалів, використовування замінників (металокераміки і т.п.). Зниження матеріаломісткості продукції – один з головних напрямів підвищення ефективності в промисловості і будівництві, оскільки витрати на матеріали складають більше половини витрат на виробництво продукції цих галузей. На кожному підприємстві існують свої резерви зниження матеріаломісткості.

Звичайно ці резерви пов'язані з упровадженням нових ресурсозберігаючих технологій, заміною дорогих матеріалів дешевими замінниками. Економічна ефективність використовування основних виробничих фундацій визначається звичайно показником їх фондовіддачі. До основних виробничих фундацій (або основному капіталу) відносяться засоби праці, які беруть участь в процесі виробництва неодноразово і, не міняючи свою натуральну форму, переносять вартість на знов створювану продукцію не відразу, а по частинах, у міру зносу. Основні виробничі фундації включають виробничі будівлі і споруди, машини, верстати, устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби і т.п. Основні виробничі фундації підрозділяються на активну і пасивну частини. Активна частина охоплює ту частину фундацій, яка безпосередньо впливає на предмет праці: машини, верстати, устаткування і т.д. Пасивна частина створює умови для виробництва – це фабричні і заводські будівлі і споруди, інженерні комунікації. Показник фондовіддачі (Еф) визначається відношенням вартості створеної продукції до вартості основних виробничих фундацій:

Еф = ВП: ОФ

де ОФ – вартість основних виробничих фундацій.

Ефективність використовування виробничих основних фундацій характеризується співвідношенням темпів зростання випуску продукції і темпів зростання основних фундацій, а також показниками фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєнності і продуктивності праці. В розрахунках плану економічного і соціального розвитку фондовіддача обчислюється виходячи з об'єму продукції в зіставних цінах і середньорічній вартості виробничих основних фундацій (власних і орендувати), окрім фундацій, па консервації, що знаходяться, і в резерві, а також зданих в орендувати. Основні фундації враховуються по повній балансовій вартості (без вирахування зносу). Фондовіддача може визначатися виходячи і з випуску продукції у вартісних, натуральних і умовно-натуральних показниках. Найбільш правильно ефективність використовування основних фундацій відображає показник фондовіддачі, обчислений виходячи з випуску продукції в натуральному виразі. Проте сфера застосування цього показника обмежена підприємствами, що випускають один вид продукції. В більшості галузей промисловості фондовіддача розраховується на основі вартісних показників. Деякі економісти вважають за доцільне визначати фондовіддачу виходячи із залишкової вартості основних фундацій. Таку пропозицію не можна вважати правомірною, оскільки залишкова вартість не характеризує витрат на відтворювання основних фундацій. При цьому вийде, що на підприємствах, що мають старі, морально застарілі і фізично зношені фундації, рівень фондовіддачі буде вищим, ніж на аналогічних нових підприємствах, що мають нову техніку і більш продуктивне устаткування. Фондовіддача може розраховуватися як по відношенню до всієї вартості виробничих основних фундацій, так і до вартості машин і устаткування. Це дає можливість прослідити ефективність використовування найрухомішої і вирішальної частини основних фундацій - устаткування. Проте незалежно від бази числення показника фондовіддачі, його зміст не позбавлений ряду недоліків, які необхідно враховувати в практиці господарювання і економічному аналізі. Показник фондовіддачі несумірний в часі, оскільки в чисельнику фігурує річний (квартальний) об'єм продукції, а в знаменнику указуються фундації, окремі елементи яких мають різні терміни служби, але у всіх випадках перевищуючі річний відрізок часу. Зниження рівня фондовіддачі до певної міри викликається великим зростанням капітальних вкладень, що направляються на поліпшення умов праці, охорону навколишнього середовища, прискореним розвитком промисловості в окремих районах країни, зсувами в галузевій структурі промисловості і іншими об'єктивними чинниками. Пониження фондовіддачі в значній мірі відбувається також під впливом таких відтворювальних чинників, як дорожчання вартості одиниці потужності, зростання кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, випередження зростання цін на устаткування над збільшенням його продуктивності, недоліки у використовуванні діючих фундацій. Економічна ефективність капітальних вкладень відображає використовування інвестицій.

Загальновідомо, що оптимальний термін окупності капітальних вкладень не повинен перевищувати двох років. В сучасних умовах в Російській Федерації різко скоротилася сфера дії нормативів ефективності капітальних вкладень, що регламентуються державою, але значно розширені сфери дії індивідуальних нормативів ефективності, що враховують інтереси приватних інвесторів; корінним чином змінюється підхід до обліку чинника часу, який все більш ув'язується з густиною капітальних вкладень і ціною фірми.Важливе місце в системі показників економічної ефективності належить оборотності оборотних коштів. Оборотні кошти (або оборотний капітал) – це витрати на сировину, матеріали, палив, енергоносії, незавершене виробництво і витрати на оплату праці. За рахунок оборотних коштів фінансуються запаси готової продукції, а також товарні запаси в торгівлі. Ефективність використовування оборотних коштів характеризує, як правило, показник їх оборотності в днях, який розраховується шляхом розподілу 365 днів (прийнятих за розрахунковий рік) на кількість оборотів оборотного капіталу підприємства за рік. Прискорення оборотності оборотних коштів прийнято розглядати як важливий резерв підвищення економічної ефективності. Найважливішим напрямом тут є скорочення і оптимізація запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів і т.д.

Показник, що характеризує економічну ефективність діяльності персоналу – це продуктивність праці, яка визначається виробленням продукції в одиницю часу. На рівні підприємства (організації) в цілому показник продуктивності праці (Ет) може бути обчислений як відношення об'єму проведеної продукції до чисельності працівників, зайнятих на підприємстві, по формулі:

Ет = ВП: ЧР

де ЧР – середньорічна чисельність працівників, зайнятих на підприємстві.

Під зростанням продуктивності праці мається на увазі економія витрат праці (робочого часу) на виготовлення одиниці продукції або додаткову кількість проведеної продукції в одиницю часу, що безпосередньо впливає на підвищення ефективності виробництва, оскільки в одному випадку скорочуються поточні витрати на виробництво одиниці продукції по статті "Заробітна платня основних виробничих робітників", а в іншому - в одиницю часу проводиться більше продукції. Значний вплив на зростання продуктивності праці надає упровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке виявляється у використовуванні економічного устаткування і сучасної технології, що сприяє економії живої праці (зарплата) і збільшенню минулої праці (амортизація). Проте приріст вартості минулої праці завжди менше ніж економія живої праці, інакше упровадження досягнень науково-технічного прогресу економічно не виправдано (виключенням є підвищення якості продукції).

В умовах становлення ринкових відносин зростання продуктивності праці - об'єктивна передумова, оскільки відбувається відволікання робочої сили в невиробничу сферу і скорочується чисельність працюючих унаслідок демографічних змін.

Всі розглянуті вище показники характеризують економічну ефективність використовування окремих ресурсів. Тим часом на кожному підприємстві необхідно визначити узагальнюючий показник, що дозволяє оцінити ефективність роботи в цілому. В умовах ринку таким показником служить рентабельність, що дозволяє співвіднести отриманий прибуток з витратами. Розрахункова рентабельність (Ер) обчислюється по формулі:

Ер = П: З • 100%

де П – розрахунковий прибуток, тобто прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, З – витрати, пов'язані із створенням і поповненням основних і оборотних засобів. Рентабельність якісно характеризує роботу підприємства (організації) і відображає зіставлення прибутку зі всіма витратами. При цьому в різних галузях на рівні окремих підприємств в методиці розрахунку показників економічної ефективності можуть мати місце специфічні особливості.