Види рахунків та порядок відкриття рахунків банками.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Листа НБУ вiд 13.05.2008 Щодо виду рахунків клієнтів, які відкриваються в банках, Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам

· вкладні (депозитні),

· поточні та

· кореспондентські рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що
відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання
коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений
строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов
договору.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком
клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення
розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів
відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається
одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію фізичної особи, яка відкриває поточний або вкладний (депозитний) рахунок, і робить у присутності цієї особи копії сторінок паспорта або документа, що його замінює, які містять прізвище, ім'я, по батькові (у разі його наявності), дату народження, серію та номер паспорта або документа, що його замінює, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, інформацію про громадянство (у разі, якщо особа, яка відкриває рахунок, є нерезидентом), а також копію документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі-резиденту ідентифікаційного номера платника податків. Ці копії засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку, який здійснює ідентифікацію клієнта, та особи, що відкриває рахунок, як такі, що відповідають оригіналу, і зберігаються у справі з юридичного оформлення рахунку.

У договорі про відкриття вкладного рахунка обумовлюються: вид вкладу (строковий чи "до запитання"); сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; розмір плати; термін зберігання; відповідальність сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін. У разі укладення з банком договору ощадного вкладу "до запитання" за бажанням клієнта на цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові розрахунки.

Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом
встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що
визначається Національним банком України, та на підставі
відповідного договору.

 

 

52. Залежно від уречевленості грошових коштів розрізняють готівкові та безготівкові форми розрахунків.

Готівкові розрахунки передбачають фізичну передачу грошових знаків від однієї особи до іншої на виконання свого обов'язку перед іншою стороною. Порядок проведення готівкових розрахунків встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Готівкові розрахунки – це спосіб здійснення розрахунків, за якого платіж проводиться паперовими грошима або металевою монетою. Розрахунки з використанням платіжної картки у законодавстві, як правило, прирівнюються до готівкових розрахунків.

У безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Відкриваючи банківський рахунок, його власник передає належні йому грошові кошти, а також грошові кошти, які надходитимуть на його рахунок, у повне розпорядження банку. По суті, грошові кошти клієнтів стають складовою майна банку. Взамін власник рахунка отримує право вимоги до банку щодо вчинення банком в інтересах клієнта і за його дорученням різноманітних банківських операцій, у тому числі щодо перерахування грошових коштів. Відносини, які складаються між власником рахунка і банком, за своєю природою є зобов'язально-правовими. Навіть у разі, якщо кошти до банку вносяться у готівковій формі.

Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юридичними особами, а також за участі фізичних осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом. Розрахунки за участі фізичних осіб, не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися за їх вибором у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді (ст. 1087 ЦК).

Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не зумовлено видом безготівкових розрахунків.

Види безготівкових розрахунків:

• платіжними дорученнями;

• акредитивами;

• розрахунковими чеками (чеками);

• розрахунками за інкасо;

• іншими розрахунками, передбаченими законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

 

56. Відповідно до ст.279 ГК товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, що надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.

Товарна біржа — це некомерційна юридична особа, яка має спеціальну правоздатність, пов'язану з біржовою діяльністю. Вона не є суб'єктом підприємницької діяльності, але активно бере участь у ринковому процесі.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.

Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до Закону “Про товарну біржу” та чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Закон установлює загальні умови створення товарної біржі. Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством.

Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Кожний із засновників сплачує пайовий внесок.

Основним локальним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність товарної біржі, є її статут, який затверджується засновниками біржі. Згідно зі ст. 8 Закону членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Закон розрізняє дві групи членів біржі: засновники, що підготовляли установчі документи, затверджували їх, здійснювали державну реєстрацію біржі, та члени біржі, що ввійшли до її складу після придбання біржею статусу юридичної особи.

Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її членів. У період між загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі). Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.

Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій на біржі створюються виконавча дирекція та спеціальні підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж, котирувальна комісія та інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності.

 

57. Оптова торгівля – це діяльність по придбанню та відповідному перетворенню товару для подальшої його реалізації підприємствам роздрібної торгівлі або іншим суб’єктам підприємницької діяльності.

Господарюючі суб’єкти оптової торгівлі свою діяльність здійснюють через:

оптові бази – основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові закупівлі та поставки товарів і надають торговельні послуги підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб’єктам підприємницької діяльності;

товарні склади, склади-холодильники – відокремлені або спеціально пристосовані приміщення для зберігання та переробки товарних запасів;

склади-магазини, що мають функціональні площі, до яких входять торговельні та складські площі закритих та напівзакритих приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні матеріали тощо).

 

58. Завдаток видається на підтвердження укладення договору і в такий спосіб засвідчує сам факт укладення договору в рахунок платежів, за яким він виданий. Це означає, що, коли сторонами не оспорюється факт видання або отримання завдатку, а також якщо цей факт оспорюється, однак він підтверджується доказами, то договір вважається укладеним. Якщо договором передбачена сплата одній із сторін завдатку, то він буде вважатися укладеним лише після виконання контрагентом свого зобов’язання.

Завдатком, як видно із ч.1. ст.195 Цивільного кодексу України, може забезпечуватися тільки виконання договорів. Завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошових зобов’язань. Це закладене в самому визначенні завдатку – він видається в рахунок належних платежів.

Сторонами договору про завдаток є кредитор та боржник за головним зобов’язанням. Однак немає застережень стосовно того, що завдаток може внести й інша сторона.

Якщо в договорі не вказано, що сума, яка була наперед сплачена є завдатком, то вона вважатиметься звичайним авансом у тому випадку, коли зацікавлена сторона не доведе, що передана сума розглядалася сторонами як завдаток.

Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що в разі невиконання договору стороною, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Боржник, отже, втрачає право на повернення цих грошей. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, то вона має сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Ці заходи повинні спонукати кожну із сторін зробити все можливе для виконання забезпеченого завдатком договору. Ці правила діють тільки в тому випадку, коли зобов’язання не виконано сторонами у повному обсязі, а не тоді, коли договірне зобов’язання неналежно виконане.

59. Одним з найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спеціально передбачених у ЦК, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора або заміна боржника.

Заміна кредитора означає, що із зобов'язання вибуває колишній (первісний) кредитор, і його замінює інша особа, що вступила в ці зобов'язання. Це можливо у всіх випадках, крім тих, коли така заміна заборонена договором або законом. Так, ст. 515 ЦК не допускає заміну кредитора в зобов'язанні, яке нерозривно пов'язане із особою кредитора. Аналогічні заборони закріплені у спеціальних нормах ЦК, наприклад, це стосується заборони передачі іншій особі права переважної купівлі частки в спільній частковій власності (ст. 362 ЦК).

Іншим випадком заміни осіб в зобов'язанні є переведення боргу (делегація). На відміну від цесії, тут має місце заміна не управомоченої, а зобов'язаної сторони.

Наслідками переведення боргу є:

а) вибуття первісного боржника із зобов'язання (звільнення його від боргу);

б) вступ у зобов'язання нового боржника;

Переведення боргу можливе тільки за згодою кредитора (ст. 520 ЦК).

Не може бути замінений кредитор в аліментних зобов’язаннях, в зобов’язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю особи.

Заміна боржника у зобов’язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але якщо порука чи застава виконання зобов’язання забезпечували, то вони при цьому припиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.

 

60. СУБОРЕНДА - піднайм — цивільно-правовий договір, за яким одна сторона зобов'язується передати індивідуально визначене майно, орендарем (наймачем) якого вона є, у користування або володіння на строк ін. особі (суборендарю). Укладення суборенди можливе за наявності згоди власника майна, якщо інше не передбачено законом або договором оренди (майн. найму). Строк дії суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди (найму). За наслідками укладення договору суборенди орендар (наймач) не вибуває з відносин оренди, продовжує виконувати всі права та обов'язки за договором оренди. Правовою, основою суборенди є ст. 774 Цивільний Кодекс України, ст. 288 ГК України, а також норми спец, нормативних актів. Так, ст. 22 Закону України «Про оренду державного майна» (1995, зі змінами і доп. 1997, 2000) встановлює, що передача цілісних майнових комплексів у суборенді забороняється. Орендар має право передати в суборенду нерухоме та ін. окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.