Договір довічного утримання (догляду)

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється Главою 57 ЦК та іншими актами.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та відплатний.

Сторони договору: відчужувач (фізична особа, незалежно від віку та стану здоров'я) та набувач (повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа).

Договір може бути укладено відчужувачем на користь третьої особи. Крім того, він належить до договорів довірчого (фідуціарного) характеру, оскільки за неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача може бути передано за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.

Істотними умовами договору є умови про предмет та оцінку матеріального забезпечення відчужувача.

Специфіка предмету договору полягає в тому, що, по-перше, для забезпечення утриманням та (або) доглядом може бути відчужено лише житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, і, по-друге, утримання може здійснюватися в усіх видах матеріального забезпечення, як і догляд, за домовленістю між сторонами.

Договором має бути здійснено грошову оцінку матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу. Така оцінка підлягає індексації в порядку, встановленому законом.

Крім того, законодавець у ч. 1 ст. 747 ЦК передбачає, що обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується у разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужено ними на підставі договору довічного утримання (догляду).

Відповідно до ст. 602 ЦК, вимоги щодо довічного утримання (догляду) не підлягають зарахуванню. Тобто набувач за таких умов не має права, зокрема, зарахувати за рахунок утримання та (або) догляду відчужувача будь-які борги останнього перед ним. Також у разі смерті відчужувача внаслідок завдання йому шкоди, при визначенні розміру відшкодування шкоди, яку завдано втратою годувальника, до складу доходів померлого зараховують заробіток, пенсію, і, як зазначено в ч. 2 ст. 1200 ЦК, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Це означає, що зі смертю відчужувача обов'язок набувача з його утримання та (або) догляду припиняється, але замість цього особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті, набувають право на утримання від особи, винної у смерті відчужувана.

Строк дії договору визначається безпосередньо його природою і дорівнює періоду життя утриманця.

Форма договору — письмова, підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо передання нерухомого майна — підлягає державній реєстрації.

Способи забезпечення захисту інтересів відчужувана: а) позбавлення набувача права розпорядження майном, переданим йому за договором довічного утримання (догляду) на праві власності; б) заборона звернення стягнення на майно набувача протягом життя відчужувана; в) покладання ризику випадкового знищення (пошкодження) майна на набувача, яке йому було передано.

Зміст договору становлять права відчужувача та обов'язки набувача. Наприклад, відчужувач має право вимагати від набувача:

• надання йому належного утримання у вигляді матеріального забезпечення та (або) догляду;

• забезпечення його житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором довічного утримання (догляду), якщо це передбачено договором.

Обов'язки набувача:

• надавати належне утримання та (або) догляд відчужувачеві відповідно до змісту договору, зокрема, може бути покладено обов'язок забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором довічного утримання (догляду);

• поховати відчужувача в разі його смерті, навіть якщо це не було передбачено договором.

Крім того, як зазначено в ст. 753 ЦК, набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яку було передано за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ. У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінено або залишено незмінним.

Зобов'язання за договором довічного утримання (догляду) припиняються у разі:

1) смерті відчужувача (ч. 2 ст. 755 ЦК);

2) смерті набувача, якщо він немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем (ст. 757 ЦК);

3) ліквідації юридичної особи-набувача. Однак якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передано за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) (ст. 758 ЦК);

4) розірвання договору на вимогу відчужувача або третьої особи, якщо набувач не виконує або неналежно виконує свої обов'язки, незалежно від його вини. Причому, відчужувач набуває право власності на майно, яке він передав, і має право вимагати його повернення, а витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню (статті 755—756 ЦК);

5) розірвання договору на вимогу набувача у зв'язку з неможливістю подальшого виконання договору з підстав, що мають істотне значення. За таких обставин суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором (статті 755—756 ЦК).

 

33. Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний термін, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 3.03.2004 р. №220.

Істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

- термін дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, термінів, порядку її внесення, перегляду та відповідальності \ за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і терміни передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта чи його частини;

- відповідальність сторін.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі;

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки.

Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі, в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі надходження двох або більше заяв на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон чи конкурс щодо набуття права оренди.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, а термін дії оренди визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів:

- заяву про державну реєстрацію договору оренди;

- договір оренди у трьох примірниках;

- план земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках);

- рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності;

- результати конкурсу – у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах;- копію державного акту на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Крім цих документів до заяви додається:

- акт перенесення меж земельної ділянки на місцевість – у разі не визначення їх в натурі;- проект відведення земельної ділянки - у разі надання її в оренду із зміною цільового призначення.

Усі подані заявником документи формуються в окрему реєстраційну справу. Державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію і передає реєстраційну справу виконавчому комітетові сільської, селищної та міської ради за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту реєстрації. Цей факт засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписами голови відповідної

ради. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди.

 

34. Загальна характеристика договору найму транспортного засобу. Різні технічні засоби, у тому числі транспортні, відіграють важливу роль у здійсненні професійної, підприємницької, господарської діяльності людини, розвитку суспільства в цілому. Як відомо, Україна належить до таких держав, де активно функціонує не лише автомобільний, а й морський, річковий, повітряний транспорт. Транспортні засоби в сучасних умовах все частіше стають предметом цивільних правовідносин найму.

Особливості цього предмета дозволяють законодавчо виділити найм транспортних засобів в окремий різновид договору найму (ст. 798-805 ЦК України). Важливе значення при регулюванні договірних правовідносин найму транспортних засобів мають положення Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ України), Повітряного кодексу України (далі - ПК України), законів України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р., "Про страхування" від 7 березня 1996 p., оскільки вони встановлюють певні особливості найму (оренди) окремих видів транспортних засобів.

Договір найму (оренди) транспортного засобу - це правочин, за яким наймодавець (орендодавець) передає наймачу (орендарю) за плату транспортний засіб (з наданням послуг для забезпечення нормального його використання або без надання таких послуг) у тимчасове володіння та користування.

Договір найму (оренди) транспортного засобу є двостороннім, відплатним і консенсуальним.

Сторонами договору найму (оренди) транспортного засобу виступають наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар).

Наймодавець - це особа, яка за договором передає транспортний засіб в оплатне, тимчасове володіння та користування наймачу.

Наймодавцем може бути будь-яка особа, яка є власником транспортного засобу або особа, уповноважена передавати транспортний засіб у найм. Найчастіше ними виступають спеціалізовані транспортні організації, у володінні яких перебувають транспортні засоби.

Наймачем за договором найму (оренди) транспортного засобу також може бути будь-яка особа. Чинне законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо наймачів транспортних засобів. Досить поширеними є випадки оренди транспортних засобів фізичними особами-підприємцями, з метою заняття підприємницькою діяльністю.

Предметом договору, що розглядається, можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби.

ЦК України не дає вичерпного переліку транспортних засобів і не закріплює їх понять. Відповідно до ст. 15 ПК України, повітряне судно - це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимірному просторі.

Предметом договору найму (оренди) транспортного засобу є рухомі речі. Однак, відповідно до ст. 181 ЦК України, режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об´єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Наземні самохідні транспортні засоби також можуть бути предметом договору найму (оренди) транспортного засобу. Поняття "наземні самохідні транспортні засоби" на законодавчому рівні у цивільно-правових нормах не закріплено.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Усі транспортні засоби можна поділити на самохідні та несамохідні. Самохідними слід вважати такі транспортні засоби, що не потребують для пересування залучення інших транспортних засобів (автомобілі, у тому числі тролейбуси, мопеди, мотоцикли, велосипеди, трактори, рейкові транспортні засоби, окрім метрополітену (наприклад, трамваї) та ін.

До несамохідних належать транспортні засоби, що призначені для буксирування самохідними транспортними засобами чи іншим способом (причепи, напівпричепи, сани тощо).

Усі самохідні транспортні засоби є наземними. До останніх належать також залізничні транспортні засоби.

Усі наземні самохідні транспортні засоби, як предмет договору, що передається наймачу, повинні відповідати мінімальним вимогам, встановленим ст. 10 Закону України "Про транспорт", а саме: безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (при його наявності у наймодавця).

ЦК України закріплює розширений предмет договору найму (оренди) транспортного засобу. Сторони за договором вправі встановити, що повітряне, морське, річкове судно чи наземний самохідний транспортний засіб (предмет договору) передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Крім того, сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу. Укладення додаткового договору для цього не вимагається.

Незалежно від того, споживачем чого виступає наймач (лише транспортного засобу чи разом з ним і комплексу послуг із забезпечення його технічної експлуатації), він сплачує лише орендну плату за користування транспортним засобом. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Договір найму транспортного засобу з екіпажем поєднує в собі риси найму та надання послуг. Положення ч. 2-3 ст. 798 ЦК України, на наш погляд, не лише розраховані на відносини за участю на стороні наймодавця спеціалізованої транспортної організації, яка здатна надавати наймачеві додаткові послуги (зберігання, технічне обслуговування, ремонт транспортного засобу тощо), а й сприяють забезпеченню безпечного, ефективного його використання. Необхідність найму транспортного засобу з екіпажем найчастіше виникає у зв´язку з потребою висококваліфікованого управління ним, забезпечення належної технічної експлуатації предмета договору, здійснення яких, як правило, потребує спеціальних знань. Відповідно до ч. 2 ст. 805 ЦК України, екіпаж транспортного засобу зобов´язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

Особливості договору найму (оренди) транспортного засобу пов´язані із специфікою предмета договору, можливістю його розширеного складу, що опосередковує обов´язковість закріплення у змісті договору окремих положень, які є істотними, а саме: щодо витрат, пов´язаних із використанням транспортного засобу, його страхуванням, відшкодуванням шкоди, завданої іншій особі у зв´язку з використанням транспортного засобу.

Стаття 799 ЦК України встановлює правила щодо форми договору найму (оренди) транспортного засобу. Незалежно від строку, вартості майна такий договір завжди має бути укладений у письмовій формі.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає також нотаріальному посвідченню.