Особливості договору найму (оренди) житла

За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ст. 810 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний, відплатний.

ЦК України розрізняє такі види найму:

• договір найму (оренди) житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності;

• договір найму (оренди) житла, за яким наймодавцем є підприємець (договір комерційного найму).

Відповідно, правове регулювання договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, здійснюється житловим законодавством, а договору комерційного найму — ЦК, якщо інше не встановлено законом.

Сторонами договору є наймодавець та наймач, якими можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

Законодавець допускає множинність осіб на боці наймача. Зокрема, відповідно до ст. 916 ЦК, у договорі найму житла мають бути вказані особи, що проживатимуть разом із наймачем, які набувають рівних із наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом із ним. Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов'язки за договором найму житла є солідарними.

Істотними умовами договору є умови про предмет та плату. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Причому помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Розмір плати за користування житлом встановлюється в договорі найму житла. Однак, якщо законом встановлено максимальний розмір плати за користування житлом, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір найму житла належить до строкових договорів. Однак строк не є істотною умовою договору, тож якщо у договорі його не встановлено, то договір вважається укладеним на 5 років.

Форма договору — письмова.

Специфіка договору найму (оренди) житла полягає в наявності низки особливостей змісту прав та обов'язків сторін, зокрема наймача. Основні обов'язки наймача житла (ст. 815 ЦК):

1) використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Причому він не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця;

2) своєчасно вносити плату за житло (у строк встановлений договором найму житла, а якщо строк не встановлено — щомісяця). Крім того, зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму;

3) здійснювати поточний ремонт житла, переданого у найм, якщо інше не встановлено договором.

Наймач має право:

1) вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому за взаємною згодою з особами, які постійно проживають разом із ним, та за згодою наймодавця;

2) дозволити, за попереднім повідомленням наймодавця, тимчасове проживання у помешканні іншої особи (осіб) без стягнення плати за користування житлом (тимчасових мешканців). Тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом, тому повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання;

3) переважне право на укладення договору найму житла на новий строк у разі спливу строку договору, а у разі продажу житла — переважне перед іншими особами право на його придбання;

4) укласти договір піднайму житла.

За договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві (ст. 823 ЦК).

Характерними рисами договору піднайму житла є:

1) договір піднайму житла є реальним та відплатним;

2) строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла;

3) у разі дострокового припинення договору найму житла одночасно з ним припиняється договір піднайму;

4) до договору піднайму житла не застосовується положення про переважне право на укладення договору на новий строк.

За договором найму житла допускається заміна наймача: а) на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця -— однією з повнолітніх осіб, які постійно проживали разом із наймодавцем; б) у разі смерті наймача або вибуття його з житла — іншими повнолітніми особами, які проживали з наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб.

Розірвання договору найму житла може мати місце як на вимогу наймача, так і на вимогу наймодавця (ст. 825 ЦК). Наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом із ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за 3 місяці. Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за користування житлом за 3 місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою. Крім того, він має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому.

Договір найму житла може бути розірвано за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:

• невнесення наймачем плати за житло за 6 місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі — понад два рази;

• руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

За рішенням суду наймачеві може бути надано строк не більше одного року для відновлення житла. Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, то суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на 1 рік.

Крім того, договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірвано на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за 2 місяці.

 

37.

Під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації - продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації - покупцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка називається "Способи приватизації", приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:

o продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов - найвищу ціну (комерційний конкурс);

o продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

o продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна";

o викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовують щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

На відміну від названих способів приватизації, підприємства агропромислового комплексу можуть приватизуватися тільки шляхом перетворення їх або на колективні сільськогосподарські підприємства, або на відкриті акціонерні товариства у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства". Тобто підприємства агропромислового комплексу, як правило, не можуть бути продані на аукціоні або за конкурсом, а також приватизовані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної частки (акцій, паїв) у майні підприємства, що приватизується, на фондовій біржі або іншим способом, який передбачає конкуренцію покупців.

Відповідно до ст. 2, ч. З ст. 8, статей 9, 11, 13, 14 і 15 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р. приватизація майна перелічених у цих статтях підприємств здійснюється шляхом перетворення їх виключно на відкриті акціонерні товариства. Виняток з цього правила становлять названі у ст. 2 Закону підприємства та підприємства зі змішаною власністю, сума вартості майна яких недостатня для формування статутного фонду відкритого акціонерного товариства. Такі підприємства можуть приватизуватися шляхом викупу їхнього майна працівниками та прирівняними до них особами (ч. З ст. З Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі").

Приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Приватизація зазначених об'єктів відбувається у порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державною програмою приватизації.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" приватизація об'єктів незавершеного будівництва здійснюється органами приватизації, у тому числі за участю уповноважених ними юридичних осіб шляхом:

- продажу на аукціоні, за конкурсом;

- продажу шляхом викупу за наявності одного покупця безпосередньо цьому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта;

- внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією акцій (часток, паїв) у порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об'єкта;

- продажу під розбирання.

У разі приватизації недобудованих спеціалізованих господарських об'єктів, зокрема електростанцій, великих промислових підприємств, спосіб приватизації відповідно до законодавства про приватизацію може визначати орган приватизації за погодженням з органом, який здійснює управління відповідним об'єктом незавершеного будівництва, або підприємством, установою, організацією, на балансі яких перебуває зазначений об'єкт.

Загалом порядок застосування певних способів приватизації, крім зазначених актів, регулює Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджене наказом Фонду державного майна України від 4 лютого 1993 p., Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1998 p., Положення про порядок приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу, Положення про типовий план приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу та Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затверджені наказом Фонду державного майна України від 9 серпня 1996 р. № 903, а також Державна програма приватизації на конкретний рік.

Уявляється, що обравши одним із системотворчих критеріїв способи приватизації, законодавець чітко не визначився з власне способами, тобто не встановив, які ж саме способи приватизації можуть застосовуватися. Аналіз положень ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" дає підстави для висновку, що в цій статті за відсутності чіткого і єдиного розуміння щодо критерію класифікації змішалися до купи:

власне способи приватизації (викуп, конкурс, аукціон);

об'єкти приватизації (цілісні майнові комплекси; акції, частки, паї; незавершене будівництво; орендоване майно);

підстави приватизації (план, розроблений комісією з приватизації чи альтернативний план);

місце проведення аукціону (фондова біржа).

Виходячи з цього, можна виділити дві групи способів приватизації: конкурентні (конкурс, аукціон) та неконкурентні (викуп). Всі інші так звані способи, про які йдеться у законодавстві, є нічим іншим, як порядком застосування відповідних способів залежно від тих або інших додаткових умов. Такий підхід відповідатиме понятійно-категорійному апарату, який у структурі методології правознавства відображає реальні правові явища і процеси правового регулювання.