Загальна характеристика прав на землю невласників земельних ділянок.

Загальна характеристика прав на землю невласників земельних ділянок.

В сучасних умовах використання земель здійсн як власниками ЗД, так і землекористувачами. У 1 випадку правовою формою такої експлуатації зе­мель виступає право власності на земельні ділянки, у 2 — право землекористування. ЗКУ визначає суб’єктів, які можуть мати право постійного землекористування – відповідно вони не можуть бути суб’єктами права власності на земельну ділянку. В літературі розглядається як:

1) правовий інститут – це сукупність правових норм, (підстави виникнення, зміни і припинення; права і обов’язки, порядок використання земельних ділянок з метою забезпечення раціонального використання і охорони земель.

2) суб’єктивне право – це забезпечена законом чи договором можливість безпосереднього використання землі (земельної ділянки) не власником, з метою отримання певних благ.

Принципи здійснення прав

· принцип цільового використання ( заборона зміни цільового признач; раціонал та ефективн використ з.д. );

· платності використання земель ( суб’єкт права пост землекорист. сплачує зем. податок; орендарі – орендну плату; в суперфіцію МБ передбач сплач част доходу від діяльності

· стійкість чи сталість землекористування;

· -державна реєстрація (це стосується не лише речових прав, навіть оренда..).

Мають похідний характер від права власності.

Особливості:

· певною мірою залежні від правомочностей власника, без згоди якого не можуть здійсн. деякі правомочності володільця речових прав на землю;

· наділені деякою самостійністю (перехід ПВ на з. д. до ін особи не завжди є підставою прип. реч прав на неї;

· головно випливають із закону, а не із зобов’язань, тому переважно не МБ змін за погодж сторін;

· виникнення, зміна та припинення реч.пр на ЗД підляг. такій же держ. Реєстр., як і ПВ.

 

Види прав на землю невласників земельних ділянок.

1)за ступенем захисту та пріоритетності - 2 види:

· Речові права в земельному праві – одна з правових форм реалізації відносин земельної власності. Їх володільцю дають можл. безпосередньо вплив. на ЗД шляхом панування на нею. (+ умовно можна сказати, що речові виникають на підставі закону, а зобов’язальні – на підставі договору). До них. можна віднести: сервітут, суперфіцій, емфітевзис, право постійного користування з.д. Оскільки, речові права на земельну ділянку здійснюються при одночасній наявн. ПВ на ЗД, то відбувається подвійна реєстрація даних земельних прав: первинна і пхідна. ЗКУ вимагає як реєстрацію ПВ та права корист. з.д., так і державну реєстрацію сервітуту

· Зобов*язальні: оренда; іпотека; рента; користування гірничим відводом; загальне землекористування.

2)За обсягом повноважень користувача п-ва на землю не власників з.д:

· повне право користування (виключає право користування ін. суб’єктів, навіть власника. Це: оренда, постійне користування, емфітевзис, суперфіцій, надрокористування. Тут, по суті, обсяг прав землекористувача дарівнює обсягу прав власника з.д.)

· неповне право користування (відбувається вплив ін. суб’єктів щодо цієї з.д.: земельний сервітут, загальне землекористування, громадські сіножаті і пасовища, використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт).

Право постійного користування земельними ділянками.

За СССР часів право пост. корист. було осн ф-мою землекорист. (бо не було приватної власності). За своїм характ.- повністю публічно-правовим. За сучасних умов у зв'язку з процесами приватизації земель воно поступово втрачає своє значення. Відпов. до 92 ЗК України:

Право пост. Корист ЗД — це право володіння і користування ЗД, яка переб. у держ. або кому­н. власності, без встановл. строку.

Особливості -у суб'єктному та об'єктному складі, а також стосуються характеру постійного землекористування.

1) стос. лише певної категорії суб'єктів 2) може здійсн. тільки на землях, держ. або комун. власності.

Суб'єктами є лише юридичні особи, які у встановленому законом порядку набули цього права для досягнення відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні земельні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 92 ЗК України право пост корист ЗД можуть здійсн: 1)п/у/о, що належ. до держ/комун власності; 2)ГО інвалідів України, їх п/у/о; 3)релігійні організації Укр., статути яких зареєстр у вст з-ном порядку, виключно для буд. і обслуг. культових та інших будівель, необх. для забезп. їх д-сті; ПАТ залізничного транспорту загального користування.

Об'єктами МБ: лише ЗД, що надаються з усіх категорій земель і належ. До держ/комун власн. Значна част. цих земель відповідно до ЗК не може перед у ПВ, оск. задовольняє важл. соці-економ, еколог, наук, та ін. публ. Інтереси

забезпечується пріоритет саме публічних потреб.

Пр. пост. землекорист х-зується без­строковістю; притаманна спе­цифіка його виникнення. Може виникати лише в ре­зультаті відведення ЗД. ЗКУ п-чає, що над. ЗД ю.о. у пост. корист. здійсн. на підставі рішень ОВВ та ОМС за проек­тами відведення цих ЗД. Повноваження цих органів щодо надання ЗД ЮО у пост. кори­ст. визначені ст. 122 ЗК України.

МБ класифіко­вано за різними критеріями: за осн.цільовим призначенням (для задоволен­ня сільськогосподарських потреб і потреб житлового та громад­ського будівництва, потреб промисловості, транспорту, зв'язку та оборони, для оздоровчих, рекреаційних, природоохоронних та історико-культурних потреб, ведення лісового та водного госпо­дарства тощо). право постійного сільськогоспо­дарського землекористування державні і комунальні сільсько­господарські п/у/о здійснюють для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також для досягнення науково-дослідних і навчальних цілей.

Порядок надання ЗДу постійне користування.

Ст. 123 ЗКУ. Надання ЗД держ/комун власності у користування здійсн. ВР АРК, РМ АРК, ОВВ або ОМС.

Рішення цих орг. Прийм. на підставі проектів землеустрою щодо відведення ЗД у разі: 1)надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; 2)формування нових земельних ділянок.

Надання у корист. ЗД в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

1)Особа зверт. з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільськ, селищ, міськ, район, обл. ради, КМУ, РМ АРК, місцевої держ. адм.

2)У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір ЗД та її цільове призначення.

3)Відповідний ОВВ/ОМС в межах їх повноважень у місячний строк розглядає і дає дозвіл на розробл. проекту землеустрою, або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою МБ лише невідповідність місця розташ. ЗД вимогам законів, прийнятих відп. до них НПА, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, проектів землеустрою затверджених у встановленому законом порядку.

4)Відповідний ОВВ/ОМС у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення ЗД, а в разі необхідності здійсн. обов'язкової держ. експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає ріш. про надання ЗД у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення ЗД;

вилучення ЗД у землекористувачів із затвердж. умов вилучення ЗД (у разі необхідності);

надання ЗД особі у корист. з визначенням умов її використання і затвердж. умов надання, у т.числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустроющодо відведення ЗД може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них НПА. Відмова ОВВ/ОМС у наданні ЗД у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Види речових прав на землю.

Права на землю осіб – невласників ЗД за ступенем захисту та пріоритетності поділяються на два види:

Речові п-ва в ЗП – одна з правових форм реалізації відносин земельної власності. Їх володільцю вони дають можливість безпосередньо впливати на ЗД шляхом панування на нею. (+ умовно можна сказати, що речові виникають на підставі закону, а зобов’язальні – на підставі договору). Особливосі речових прав:

1) вони певною мірою залежні від правомочностей власника, без згоди якого не можуть здійснюватися деякі правомочності володільця речових прав на землю. Наприклад, користувач без згоди власника не маєправа на їхню забудову

2) наділені і певною самостійністю,(перехід ПВ на ЗД до іншої особи незавжди є підставою припинення речових прав на неї

3) головно випливають із закону, а не із зобов’язань, тому вони переважно не МБ змінені за погодженням сторін;

4) виникнення, зміна та припинення речових прав підлягає такій же державнійреєстрації, як і ПВ на ЗД

5) здійснюються при одночасній наявності ПВ на ЗД, то відбувається подвійна реєстрація даних земельних прав: первинна і пхідна. ЗКУ вимагає як реєстрацію права власності та права користування з.д., так і державну реєстрацію сервітуту

До речових прав невласників з.д. можна віднести: сервітут, суперфіцій, емфітевзис, право постійного користування з.д. Оскільки,.

- Право постійного користу­вання земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або кому­нальній власності, без встановлення строку. Особливості цього виду землекористування полягають у його суб'єктному та об'єктному складі, а також стосуються характеру постійного землекористування.

- Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

- Емфітевзис – право користування чужою з.д. для с/г потреб.

- Суперфіцій – прово користування чужою з.д. для забудови.

 

Підстави припинення

права оренди землі та суперфіцію цілому також практично тотожні:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача.

б) спливу строку права користування

6)орендар і суперфіцій мають практично ідентичні способи здійснення правомочності щодо користування земельною ділянкою. Вони можуть зводити жилі,виробничі та інші споруди. Орендар та суперфіцій мають в цілому аналогічні способи здійснення правомочності щодо розпорядження земельною ділянкою. Зокрема вони можуть передавати право користування земельною ділянкою у спадок тощо. Обов’язки орендаря та суперфіцію в цілому також ідентичні. Так вони зобов’язані господарювати на землі з дотриманням умов відповідного договору.

Відмінність основна полягає в тому, що оренда землі на відміну від суперфіцію не може бути безстроковим правом користування нею. Разом з тим, максимальний строк користування землею на умовах договору оренди землі може бути лише 50 років. Тобто впровадження безстрокового суперфіцію є доцільним і обґрунтованим.

 

Орендодавець зобов'язаний

· передати в корист. ЗД у стані, що відп. умовам договору оренди;

· при передачі ЗД в оренду забезп. відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;

· не вчиняти дій, які б перешкодж. орендареві корист. оренд. ЗД відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпш. стану об'єкта оренди, яке провод. орендарем за згодою орендодавця;

· попередити орендаря про особливі властивості та недоліки ЗД

Орендар земельної ділянки має право:

· самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору

· за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

· отримувати продукцію і доходи;

· здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний:

· приступати до використ. ЗД в строки, вст. Дог. оренди зареєстр. в установленому законом порядку;

· виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження)

· дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

· у п'ятиденний строк після державноїреєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

За джерелом встановлення

- загальні (конституційні, цивільні)

- спеціальні (земельно-правові)

Вирішення земельних спорів.

Земельні спори — це особливий вид правових відносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з пору­шенням прав та законних інтересів власників ЗД, землекористувачів, у т.ч. й орендарів ЗД та інших суб'єктів.

ЗКУ передбачає можл. вирішення земельних спорів в адміністративному та судовому порядку.

земельні спори вирішуються:

· Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження ЗД, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

· ОМС виріш. земельні спори у межах насел. пунктів щодо меж ЗД, що переб. у власності і корист. громадян, та додерж. громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмеж. меж районів у містах.

· ОВВ з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням омс, овв з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Земельні спори розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства.

Суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї причини, що її вимоги можуть бути розглянуті у передбаченому законом досудовому порядку. Разом із тим, неправильно абсолютно відкидати захист земельних прав громадян у адміністративному порядку без звернення до суду. Цей порядок є більш оперативним і може використовуватися не менш ефективно ніж судовий.

Тобто, закон надає можливість вибору органу, до якого можна звернутися для забезпечення захисту порушеного права на землю: чи безпосередньо до суду, чи до іншого органу, якому згідно із законом підвідомчий земельний спір

Підставою для початку процедури вирішення земельного спор у є подання належним чином оформленої заяви, у якій викладено сутність спору та вимоги заявника. Оскільки закон не містить спец. вимог до форми і змісту заяви, вона повинна відповідати загальним вимогам до звернення громадян

Вирішення земельного спору пов'язане з додержанням вимог певної процесуальної форми. Вона здійснюється у межах таких стадій: порушення справи; підготовка до розгляду; розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення; оскарження рішення; виконання рішення.

 

Загальна характеристика прав на землю невласників земельних ділянок.

В сучасних умовах використання земель здійсн як власниками ЗД, так і землекористувачами. У 1 випадку правовою формою такої експлуатації зе­мель виступає право власності на земельні ділянки, у 2 — право землекористування. ЗКУ визначає суб’єктів, які можуть мати право постійного землекористування – відповідно вони не можуть бути суб’єктами права власності на земельну ділянку. В літературі розглядається як:

1) правовий інститут – це сукупність правових норм, (підстави виникнення, зміни і припинення; права і обов’язки, порядок використання земельних ділянок з метою забезпечення раціонального використання і охорони земель.

2) суб’єктивне право – це забезпечена законом чи договором можливість безпосереднього використання землі (земельної ділянки) не власником, з метою отримання певних благ.

Принципи здійснення прав

· принцип цільового використання ( заборона зміни цільового признач; раціонал та ефективн використ з.д. );

· платності використання земель ( суб’єкт права пост землекорист. сплачує зем. податок; орендарі – орендну плату; в суперфіцію МБ передбач сплач част доходу від діяльності

· стійкість чи сталість землекористування;

· -державна реєстрація (це стосується не лише речових прав, навіть оренда..).

Мають похідний характер від права власності.

Особливості:

· певною мірою залежні від правомочностей власника, без згоди якого не можуть здійсн. деякі правомочності володільця речових прав на землю;

· наділені деякою самостійністю (перехід ПВ на з. д. до ін особи не завжди є підставою прип. реч прав на неї;

· головно випливають із закону, а не із зобов’язань, тому переважно не МБ змін за погодж сторін;

· виникнення, зміна та припинення реч.пр на ЗД підляг. такій же держ. Реєстр., як і ПВ.