Бех І. Д. Психомаяки у виховному процесі / І. Бех // Педагогіка і психологія. – 2008. – № 3–4. – С. 53–70.

Зазначено, що виховний процес має бути відкритим до гуманістичних ідей суміжних із педагогікою наукових сфер. Розкрито розвивальні можливості психомаяків як наукових орієнтирів доцільної організації виховного процесу. Акцентовано увагу на: ефект ціннісної цілісності у вихованні особистості; статусні відмінності вихованців як мотивів опору особистісному вдосконаленню; почуття власної зверхності як спонука до образи іншого; піклування дорослих про вихованця – два розвивальні наслідки; моральна мужність в особистісному становленні вихованця; особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності; тотальна згода у спілкуванні вихованців як перешкода їхньому особистісному розвитку; позиція Я-сильний, Я-слабкий у поведінці вихованця; ціннісні орієнтації вихованців у діяльності педагога; емоційно-поведінкове відхилення вихованця – показники орієнтування; плодотворна рефлексія вихованця в намаганнях педагога; емоційно-енергетичне переймання у виховному процесі; розпач у корекційно-запобіжному заломленні; обіцянка й відмова як виховні прийоми.

Бурдун В. Формування культури праці в школярів на уроках трудового навчання / В. Бурдун // Рідна школа. – 2008. – № 11. – С. 34–36.

Розглянуто проблему формування культури праці в учнів сучасної школи. З’ясовано зміст поняття «культура праці». Охарактеризовано основні елементи культури праці учнів, а саме: формування в учнів необхідного мінімуму загальнонаукових, загальнотехнічних і спеціальних знань; чітка організація процесу праці й робочого місця; вміння учнів раціонально планувати свою працю; оволодіння учнями практичними вміннями й навичками для виконання трудових операцій; прагнення до якісного виконання роботи; неухильне виконання вимог техніки безпеки, виробничої санітарної й особистої гігієни; бережливе ставлення учнів до обладнання, інструментів і матеріалу; естетичність результатів трудової діяльності; естетика виробничого інтер’єру; культура стосунків у колективі учнів; графічна грамотність учнів; культура мовлення учнів. Визначаючи формування культури праці як одну з головних умов становлення підростаючої особистості, наголошено, що у цьому складному процесі виявляються й розвиваються творчі та естетичні здібності учнів, цілеспрямовано збагачуються їхні загальнотеоретичні, загальнотехнічні й спеціальні знання, уміння й навички, відкриваються нові можливості для формування професійної майстерності, винахідницької діяльності.

Князян М. Роль самостійно-дослідницької діяльності в підготовці вчителя іноземних мов: компетентнісний підхід / М. Князян // Рідна школа. – 2008. – № 12. – С. 10–13.

Висвітлено питання вивчення ролі самостійно-дослідницької діяльності в професійній підготовці вчителів іноземних мов із урахуванням компетентнісного підходу. З огляду на узагальнення наукових позицій щодо ключових компетентностей сучасного фахівця, переосмислення їх крізь призму підготовки вчителя іноземних мов, подано узагальнене уявлення про систему цих компетентностей, до якої належать науково-пізнавальна, саморозвитку, професійна, комунікативна, полікультурна, соціальна, інформаційно-технологічна компетентності. Окреслено структурно-логічну схему компетентності педагога: знання; пізнавальні вміння й навички; практичні вміння й навички; ставлення; емоції, цінності та етичні норми, мотивація. В світлі проекції цієї структурно-логічної схеми у площину професійної підготовки вчителя іноземних мов запропоновано авторський варіант визначення складу кожної з вище названих компетенцій. Розглянуто самостійно-дослідницьку діяльність студентів як пізнавальну діяльність творчого характеру, яка сприяє розвитку методологічної функціональності особистості, її системного критичного мислення, володіння технікою рефлексивного самопізнання, високою процесуальною спроможністю ефективної реалізації пошукових стратегій. Розкрито потенціал самостійно-дослідницької діяльності в підготовці вчителя іноземних мов в її методологічній, функціональній, процесуальній та змістовій спроможності оптимізаційного впливу на розвиток кожної з компетентностей майбутнього педагога.

 

 

ЗРАЗОК 1

Зарицька І.М., Чикаліна І.О.

3-34 Українське ділове мовлення. Практикум / За загальною редакцією професора А.П. Загнітка. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1997. - 112 с.

ISBN 966-7177 – 01-7

Рецензенти:

^ Кравченко Є.Г., кандидат філологічних наук, доцент/Донецький державний університет/,

Поповський А.М., доктор філологічних наук, професор / Дніпропетровський державний університет.

Подано теоретичний матеріал з основних питань орфографії згідно з новою редакцією "Українського правопису", практичні завдання з вживанням економіко-правової лексики. Вміщено зразки окремих цивільно-правових і управлінських документів, на матеріалі яких визначаються лексичні і граматичні особливості ділових паперів, етикетні норми, засоби стандартизації та інші теоретичні питання діловодства.

Для фахівців економіко-правових спеціальностей, викладачів, абітурієнтів, студентів та діловодів.

 

Як писати анотацію

Анотація — коротка характеристика твору або роботи. У вищих навчальних закладах часто бувають такого роду завдання. Анотації можуть складатися на вивчену наукову роботу або на виконане завдання. Також вони пишуться для курсових і дипломних проектів.

Інструкція

1. Вивчіть стиль написання анотацій. Перш за все, вам варто пам’ятати, що головним завданням анотації є не переказ роботи, а її оцінка з точки зору сенсу. Також вивчіть трохи те, як потрібно писати даний вид тексту. Відкрийте будь-яку наукову статтю в підручнику або енциклопедії. Це і буде якраз приклад стилю, застосовуючи який і потрібно створювати анотацію. Також запитаєте ради у викладача у вашому навчальному закладі щодо мови викладу анотації.

2. Зверніть особливу увагу на те, що в текстах наукового стилю можна використовувати першу особу для розповіді. Тобто, не потрібно вживати такі вирази, як «я вважаю», «на мою думку», «мені так здається, що». Вони не несуть у собі об’єктивного характеру, оскільки читач не знайомий з вами особисто. Йому не стільки цікаві думки і емоції, скільки дійсно підтверджені факти і аргументи.

3. Слідуйте чітко заданій структурі. Почніть з введення. У ньому вкажіть джерела і тему, анотацію яких ви виконуєте. Якщо це наукова робота, то напишіть її об’єкт і предмет. Виконайте також основну частину і висновок. Перш за все, дайте оцінку джерел за певними вами критеріям. Пам’ятайте про те, що докази повинні бути короткими і лаконічними. Для курсових робіт напишіть мета і завдання в розгорнутому вигляді. Виключайте суб’єктивні точки зору по ходу всього написання анотації. Наведіть обгрунтовані доводи.

4. Зробіть список бібліографічних джерел. Наведіть всі наукові видання, якими ви користувалися в процесі анотації. Пам’ятайте про те, що список має бути нумерованих (номера в квадратних дужках), а також відсортований в алфавітному порядку за назвами. Напишіть назви джерел і надайте їм елементи списку. Кожен з них повинен містити посилання, укладену в кутові дужки. У тексті вказуйте тільки номер джерела в списку. Приклад: [21] Великий словник «Макмілан».