Е. Долє – гуманіст, письменник, перекладач. Внесок В європейський переклад.

Етьє́н Доле́ (фр. Étienne Dolet; *3 серпня 1509, Орлеан — †3 серпня 1546, Париж) — пізньосередньовічний французький перекладач, друкар, письменник. Звинувачений у виданні заборонених книг, безбожництві, був страчений.

Найвідомішою роботою Доле став трактат «Про те, як якісно перекладати з одної мови на іншу». Його п'ять принципів перекладу стали п'ятьма заповідями для усіх перекладачів світу.

Після перекладу Біблії вільним, так званим, «чуттєвим перекладом» Етьєна Доле було страчено за обвинуваченням у безбожжі. Його посадили на кіл.

 

19. Средние века.
Средневековьем называют период господства феодальных отношений.Феодализм подчеркивает прежде всего социально-экономическую сторону периода.Средневековье же шире и подразумевает духовное и культурное состояние общества. Для западной европы хронологическим и историческим рубежом является эпоха Возрождения(в основном 16 век).Для России до начала 18 века., в которой переломным моментом явились переводы Кирилла и Мефодия.
Основным принципом перевода был пословный,т.е для перевода греческого слова отыскивалось или создавалось славянское. Отмечены случаи,когда для передачи значения приходилось использовать два славянских слова вместо одного греческого,и наоборот:два греческих-одним славянским.В переводе исследователи выделяют случаи поморфемного перевода.Он употреблялся,когда переводчик не мог отыскать славянского слова для передачи греческого.Кальки характерны для передачи: христианского вероучения,богослужения, право,гос устройство, каледарь,личные и геогр имена и т.п. Исследователями замечается и следование греческим грамматическим и синтаксическим структурам,но переводчики не смотря на поморфемность ориентировались на смысл.Например подбирая подходящее слово для слова на греческом. С 15 в пословность и поморфемность практически доведены до абсурда,например передавались греческие падежи.Это делало славянский текст непонятным.

 

20. Переклад Біблії являє собою одне з найбільш значущих явищ становлення і розвитку людської цивілізації. Діяльність з перекладу текстів Святого Письма відображає процес поширення християнства на всіх континентах. З дохристиянської античності і до наших днів Біблія є одним з головних джерел творчого натхнення перекладачів. Важко знайти у світовій літературі книгу, яка б привертала увагу перекладачів протягом більш ніж двох тисяч років, яка б витримала стільки переказів на безліч мов світу. До 2000 р. Біблія повністю або частково перекладена більше ніж на 2000 мов. Немає в світовій цивілізації іншої книги, яка була б переведена на таку величезну кількість мов. Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Однією з відмінних рис перекладацької практики зі створення різних перекладних версій Біблії є фрагментарність переказів. Є принаймні 2 причини на це. Перша причина, функціональна, лежить в руслі власне релігійної практики. Біблійні тексти, які існують для літургій і спеціально відібрані для цієї мети, переводилися в першу чергу, складаючи основне ядро біблійних переказів. Друга причина - швидше технічна, а інколи й економічна. Повний переклад настільки об'ємного літературного твору вимагає багаторічної роботи, виконати яку не завжди під силу не тільки одній людині, на навіть і перекладацькій бригаді. Така справа виявляється і дуже дорогою. Тому нерідко Біблію перекладають і видають окремими частинами. Переклади біблійних текстів виконували в історії культурного розвитку людства величезну цивілізаторську місію. Ці переклади сприяли не тільки поширенню християнських ідей, але й були головним знаряддям становлення нових мов Європи.

 

21. Працями біблеїстів і місіонерів Свящ. Письмо було перекладено майже на всі мови народів Сходу: від Арабсько-Іранського до Індокитайського регіонів. Зазначимо основні з них. Арабські переклади. Християнська проповідь серед араб. народів до ісламського періоду не відрізнялася інтенсивністю. Не отримала вона широкого поширення і в ісламський період. У наст. час чисельність арабів-християн досягає ок.3-5% від усього араб. населення світу. Найдавніші фрагменти араб. перекладу Біблії пізнього 8 в. виявлені в Дамаску і опубліковані в 1902. До того ж часу відноситься переклад ВЗ, зроблений з * масоретського тексту юдаїським філософом з Єгипту Саада бен Йосифом (892-942). Переклад був включений в ранні поліглотти (Паризьку і Лондонську). Існувало й дек. ін СР-століття.переказів, що належали євр. богословам. Дата першого пер. НЗ не встановлена. Найдавніший рукопис його (10 ст.) був знайдений на о-ві св. Катерини. У 1591 в Римі було вперше надруковано араб. Євангеліє, в тому ж році - арабо-латинська білінгва. У 1876-80 в Бейруті вийшов переклад Біблії, зроблений з оригінальних мов франц. єзуїтами. Це видання, що стало найбільш поширеним серед араб. християн, було забезпечено таблицями, примітками та ілюстраціями.

Індійські переклади.

За давнім переказом, християнство було впершепроповідана в Індії апостолом Фомою. У ІІст. там вів місіонерську роботу Панта, вчитель Климента Олександрійського. У наст. час на всьому інд. субконтиненті налічується бл. 3% християн, причомубільшість їх живе на півдні Індії (ок.38% південноіндійського населення). Першийіндійський пер. Біблії надрукований у 1715. На тамільській яз. Біблія вийшла в 1890, на сингальською - в 1896, на мові урду - у 1924.

Сьогодні писання переведено на 118 мов інд. народів, включаючи древній санскрит, і таким чиномвоно доступне для 98% населення країни. В Індії існує біблійне товариство зцентром у Бангалорі, що входить в Об'єднані біблійні товариства.

Також з XV-XVI ст. переклади Біблії з’явилися і в Китаї, Японії, Персії, Туреччині. Перший турецький пер. був зроблений уродженцем м.Львова Войцехом Бобовського (пом.1675), що потрапив у турецький полон і жив у Стамбулі під ім'ям Алі Бей.

Печатал книги Галена, Цицерона, Светония, Маро, а также — вопреки существовавшему тогда запрету — Псалтирь.

 

22. Біблію зараз увесь цивілізований світ сприймає не лише як основну релігійну книгу християн та іудеїв, а й одну з найвизначніших пам’яток світової літератури. Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не створювалися книги Біблії! Мойсей писав перші п’ять книг (так зване П’ятикнижжя Мойсеєве) у пустелі, Єремія писав у в’язниці. Лука — під час подорожей, Іоанн — на острові Патмос, а деякі автори писали під час військових походів. Так, під час війни була написана частина книг Давида, а книги Соломона писалися у мирний час. І створювалися книги Біблії у XII ст. до н.е. — II ст. н.е. Неодноразово до бiблiйних образiв, мотивiв i сюжетiв в усi часи зверталися письменни­ки рiзних краïн. У XIII - XVIII столiттях не було митця, який би у своïх творах не звертався до Бiблiï. Не втратила ця Книга книг свого значення i в пiзнiший перiод. Бiблiйнi образи й мотиви живили творчiсть i надихали на новi твори Г. Сковороду i Т. Шевченка, Данте i Шекспiра, П. Кулiша i О. Пушкiна, Лесю Украïнку i Ч. Айтматова. Фiлософ i просвiтитель Григорiй Сковорода називав Бiблiю своєю "возлюбленою невiсток" i зазначав, що саме в духовному шлюбi з Книгою книг наро­дилися найкращi його твори.До Бiблiï звертався i Тарас Шевченко. З неï вiн брав вислови (як епiграфи до творiв "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, якi по-своєму переробляв. Такоï переробки зазнали десять псалмiв Давидових. За переспiви бiблiйних псалмiв бралися П. Гулак-Артемовський, Лiна Кос­тенко, Дмитро Павличко. Бiблiйнi сюжети розвивалися Iваном Франком у поемi "Мойсей", Лесею Украïнкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима". До невичерпного джерела Бiблiï, до ïï вiчних тем i образiв зверталися Б. Пас­тернак у романi "Доктор Живаго" i Бальзак у творi "Iсус Христос у Фландрiï". Зачаровує нас яскравими картинами втiлення вiчного сюжету "Майстер i Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок рокiв працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангелiє вiд Iуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищоï породи i природи, носiєм особливих здiбностей. Далекi вiд iдеальних християнських стосункiв подiï зображено в романi "Собор Паризькоï Богоматерi" В. Гюго. У творi тiсно поєднанi краса i потворнiсть, добро i зло. Рiв­ноправним героєм твору є собор, який втiлює iдею добра, справедливостi, любовi, який є нiмим свiдком трагiчних подiй i водночас символом можливостi по­вернення людей до вiчних цiнностей. Сюжети й образи Бiблiï мають символiчне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи вiдповiдi на вiчнi питання про добро i зло, смерть i безсмертя, любов i ненависть.

 

23. Природно, що при поширенні християнства Біблія часто потрапляла і до людей, які не розуміли грецької мови. Тому ще в перші століття історії Церкви з'явилися переклади Біблії на інші мови античного світу. Одним з цих мов був переклад на сірійську, тобто арамейську мову, якою на той час говорили багато християн. Що стосується Нового Заповіту, тойого текст, ймовірно, виник в результаті обробки давньосірійского перекладу, зробленого на початку 5-го століття єпископом Раббулою Едеським. Старий Завіт Пешіто грунтується на перекладі з єврейської, який був зроблений вже в перші століття н.е. під впливом Септуагінти. Одним з найбільш важливих біблійних переказів є Септуагінта - давньогрецькийпереклад Старого Завіту. Це переклад, зроблений в III ст. до н.е. і використовувався на початку християнської ери іудеями і першими християнами, які розмовляли грецькою. Сувої Мертвого моря дали нам також найдавніші, з наявних у нас, рукописи частин Старого Завіту грецькою мовою. І знову ці рукописи продемонстрували свою відповідність раніше відомим рукописам Септуагінти, хоча окремі випадки різночитання змусили деяких вчених сумніватися, чи становлять кумранські джерела більш ранній, в порівнянні з Септуагінтою, текст. Як би там не було, єврейський текст має принципово більшу значимість, ніж грецький, оскільки творці грецького тексту дозволили собі певну свободу перекладу. Однак у Септуагінті зустрічаються місця, де грецький текст відображає більш давній варіант, ніж представлений наявними єврейськими рукописами.
На додаток до Септуагінти в перші століття християнської ери мали популярність і інші грецькі тексти. Ориген Олександрійський склав зведення біблійних переказів, в якому він зіставив в паралельних колонках єврейський текст і текст Септуагінти з перекладами Аквіли, Сіммаха і Феодотіона, а в кінці додав свою власну версію. Тільки в одному відношенні ці переклади змагаються з Септуагінтою - у ранньому варіанті перекладу Феодотіона книга Данила дана в менш спотвореному вигляді, ніж у Септуагінті. Християнські просвітителі (Лукіан, Ісихій) створювали подібні компаративного збірники та після Орігена.
Оскільки християнська віра поширилася і в тих частинах світу, де по-грецьки не говорили, були зроблені переклади на латинську, сірійський і коптський (єгипетський) мови - як раз в той час, коли складався корпус (канон) Нового Завіту.

 

 

ПЕРЕКЛАД БІБЛІЇ ЛАТИНОЮ.

Вульґа́та — латинський переклад Біблії з IV століття, здійснений переважно святим Ієронімом зі Стридону, який замінив різні варіанти латинських перекладів Біблії (Vetus Latina) які існували до того часу.

На кінець IV століття н. е. виникла потреба в єдиному, достовірному латинському тексті Біблії: переклад було доручено Ієроніму, найбільшому знавцю Біблії та секретарю папи Дамасія I. Оскільки Ієронім чудово володів грецькою мовою, латиною і мав значні знання івриту, у 386 році Ієронім перебрався у Віфлеєм і більш 20 років працював над перекладом Старого й Нового Заповітів на латинську мову. Він почав з Нового Заповіту і переклав його з грецької, а згодом Старий Заповіт — з грецької і з івриту. Зроблений Ієронімом переклад Біблії став нормативним латинським текстом, який отримав назву Вульгата.

Тридентський собор (1546) затвердив текст Біблії Ієроніма — і Вульгата увійшла у загальний вжиток на Заході як офіційний переклад, обов'язковий для Римо-Католицької Церкви. Уперше Вульгата видана за Сікста V, під заголовком: «Biblia sacra vulgatae editionis» (Рим, 1590); потім перевидавалася Григорієм XIV, Климентом VIII та ін. Протягом століть Вульгата служила джерелом усіх перекладів Біблії на західноєвропейські мови.

З 1979 року існує виправлена версія (Неовульґата).