Сірійська вульгата (пешитто)

Іран.

Оцінити перекладацьку діяльність Ірану дуже важко, так як в Ірані було багато іранських мов.

В час своєї найвищої могутності Ахеменідів простягалась від Єгипту до північно-західної Індії. Логічно будо в такому випадку очікувати широкого розповсюдження перекладятьської діяльності, та цього не сталося, бо головною і розповсюдженою мовою стала арамейська, яка вже з 7го століття виконувала роль міжнародної мови. Перекладачі при центральних канцеляріях володіли і арамейською і персидською мовою. Вважалося, що перекладацька діяльність слабо розвивається в державі Ахаменідів через відносну нерозвиненість персидської літератури. Фактично єдиною пам’яткою давньоіранської літератури являється «Авеста» - збірка книжок, яка на думку вчених, зявилась в першій половині першого тисячоліття до. н.е. Крім Авести, відомі ще й написи, які виконувались за наказом персидських царів, одним з давніших і найвідоміших таких написів являється Бехистуньський напис, яка відноситься до часів правління Дарія І. Напис цей був зроблений на 3х мовах: давньоперсидській, еламській і аккадській.

Свідчень про літературний переклад цієї держави не знаходять й досі. Персидська знать довгий час перебувала під владою еллінської культури. Найкрупнішою перекладацькою подією являється переклад «Авести». З часом, потреби зороастрійського жрецтва почали вимагати перекладу древніх текстів на живу (середньо-персидську) мову. Для запису новоперекладеного тексту на основі арамейського був створений новий алфавіт – авестійський. Згодом на середньо персидську мову здійснюється безліч перекладів по логіці, філософії, астрономії, медицині, астрології, математиці в основному грецьких авторів (датуються 5-6 ст.). Перс Павел Дархшерский перекладав на сірійський твори Арістотеля.В середині 4го століття перс Хорбуд переклав на грецьку мову свого сучасника Абарсала «Правдиве слово». В той же час з’являються переклади на середньо персидський старих поем і епосів «історичного» змісту. На пехлевійську перекладалися літературні твори і з індійської мови. (наприклад «Тисяча казок», «Панчатантра», «Синдибаднамак»). На пехлевійську було перекладено 70 книг з індійської мови. До нас дійшли навіть переклади творів християнської та буддиської літератури.

Индия

Індійський субконтинент був заселений з давніх часів великою кількістю різномовних і різнорасових народів. Завдяки недавнім археологічним відкриттям було з’ясовано, що древня цивілізація на Індійському субконтиненті виникла долині ріки Інд в ІІІ тисячолітті до н.е. і проіснувала практично до кінці ІІ тисячоліття до н.е. З середини І тисячоліття до н.е. на заході Індії починає формуватися нова державність.

Найдревнішими знахідками письменності, що дійшли до наших часів являються наскальні едикти імператора Ашокі (відносяться до ІІІ ст. до н.е.). Рання індійська література в усній формі почала складатися вже в VІІ ст. до н.е. На основі семітського письма було створено два основні види індійського письма: брахмі і кхароштхі. Едикти Ашоки перекладалися на арамейську мову для іракомовного населення і на грецьку мову для грекомовного населення рада провінцій. Ці едикти переводити було дуже складно, тому часто переклад їх перетворювався в передачу основного змісту. В едиктах Ашоки згадується правитель Єгипту Птоломей Філадельф, що свідчить про дипломатичні контакти Індії і Египта, що говорить про можливе існування перекладачів.

В романі Флафія Філострата (ІІ-ІІІ ст.н.е.) описуються життя і подорожі вченого Аполонія Тіанського. В ньому розповідається як Аполоній прибув до Індії і був прийнятий Індійським царем, який уважно слухав розповіді вченого, котрого перекладав перекладач. Та це було не обов’язково оскільки цар індусів знав і грецьку.

В 169 р. до н.е. Яванешвара перевів на санскрит грецький трактат по астрономії «Явна-Джатака». В ІІІ-ІV ст. перекладалися і інші астрономічні праці.

Серед трьох найкрупніших індійських літературних напрямків – ведійського, буддійського і джайнського – особливе місце займав буддійський.

Нажаль не вдалося знайти ніякої інформації про писарів, чи давньоіндійські школи, але відомо, що до професії писарів не допускалися монахи, але серед мирян бути писарем вважалося вигідною і шанобливою працею.

Китай

Зародження китайської словесності можна віднести до ХІІ ст. до н.е. Лише в ІІІ ст. до н.е. з’являється могутня держава – Імперія династії Цінь. Китайська цивілізація була дуже багатою, але більше замкнутою, ніж, наприклад, грецька, тобто її вплив в рамках Древнього світу було менш розповсюдженим і більш обмеженим з географічної точки зору. Самий помітний культурний вплив на Китай зробила Індія, перш за все через розповсюдження буддизму.

Початок торговельних зв’язків Китаю і Римом відноситься до 36 р. н.е. В 166 р. н.е. в Китай прибуло велике римське посольство. Невідомо, чи використовувались при переговорах перекладачі в той час, але можна припустити, що так воно і було.

В Китаї не виявлено слідів помітної літературної перекладацької діяльності, не дивлячись на наявність багатої літературної спадщини. Перший сплеск перекладацької діяльності в Китаї пов'язаний з проникненням в цю країну буддизму.

В древньому Китаї створювалися словарі, але не двомовні, а тлумачні лексикографічні посібники, що каже про нерозвиненість перекладацької діяльності в той період.

Японія

Період ІІІ-VІІ ст. можна умовно назвати часом давньої Японії, а вже в VІІ- VІІІ ст. в Японії встановлюється феодальний устрій.

Японія зазнавала серйозного впливу могучої китайської культури, як безпосередньо, так і через Корею. Проникнення китайської писемності в Японію відноситься до V-VІ ст. н.е., хоч цей процес був досить довгим і важким.Перші особисто японські літературні твори – історичні хронічки – складаються лише в кінці VІІ – на початку VІІІ ст.

Велику цікавість в плані перекладацької діяльності в Японії становить твір «Вей Чжи», а якому йдеться про те, що в той час 30 володінь мали зв’язки через послів-перекладачів.

Встановлення писемності в новій культурі Японії давня традиція пов’язує з іменами Атікі та Вані. Вважалось, що вони були корейцями по походженню, але Вані деякі називали «батьком японської цивілізації». Атікі заснував в Японії корпорацію писарів-перекладачів «Атікі-но фумібіто». Вважалося, що ці писарі-перекладачі займалися перекладом реляцій і посланій із Китаю і Кореї. При дворах японських правителів також були писарі-перекладачі, про що свідчать повідомлення японських історичних хроні «Ніхонгі».

Відомо, що японці відправлялись на навчання до китайських «університетів». Японські паломники разом з китайцями працювали над перекладами і коментуванням буддиських текстів. (в той період поки тільки на китайській мові). Можна сміливо стверджувати, що літературний переклад в древній Японії був відсутній, так як перша поява пам’ятника японській письменності – «Історія імператорів стародавності» - датується 712 р.

11.Греко-римська античність.
Римська культура, випробувавши вплив грецької культури, дала світові найвищі зразки поезії, прози, архітектури. Того рівня, якого досягла ця цивілізація і зокрема література, в Європі не вдалося досягти в перебігу майже тисячі років після катастрофи античності.
Перший період історії перекладу починається з міркувань Цицерона про те, як він перекладав, точніше не перекладав, мови грецьких ораторів Есхіла і Демосфена, і роботи Горація «Поетичне мистецтво».

В крито-мікенський період існувало два види писемності: ієрогліфічне письмо і лінійне. Відомості про переведення з'явилися в епоху великих завоювань Олександра. Одна з причин-широке поширення грецької. Історики були змушені користуватися серед інших і римськими історичними працями і вдаватися до перекладу-адаптації, перекладу-переказу, перекладання. «Халдейські давнини» були написані грецькою вавілонським жерцем Беросом, «Єгипетські старожитності» гелиопольскому жерцем Манефоном. Обидва жерця були змушені застосовувати і адаптаційний переклад. У книзі Ксенофонта "Анабасіс» ми знаходимо згадки про перекладачів, грецьких найманців, також у романі Флавія Філострата «Життя Аполлонія Тіанського». Перші відомості про літературні переклади на грецьку пов'язані з Єгиптом. При Птолемеї 2 Філадельфії був здійснений переклад Біблії на грецьку мову. Переклади єгипетської літератури зі значною часткою адаптації і переказу, як «Пророцтво гончара», «Казка про Нектабе», «Молитва до Ісіді», Оксірінскій папірус 1381. Відомо, що існували грецькі переклади книг з медицини, астрономії тощо. В кінці 2 століття до нашої ери була перекладена на грецьку «Книга премудростей Ісуса, сина Сираха».

У стародавніх греків був бог Гермес. В одному з міфів Давньої Греції є згадка про бога Гермеса як про «перекладача усіх мов», родоначальник перекладачів.
В історії Стародавньої Греції до нової ери достеменно відом тен один приклад перекладу з варварського - давньоєврейського - мови на грецьку: Септуагінта, перший переклад Старого Завіту на європейську мову.

Древний Рим

Гай Ацилий – первый упоминаемый устный переводчик (155 г.д.н.)

Луций Ливий Андроник (275-200 д.н.э.) - один из первых значительных

переводчиков. "Одиссея" - его перевод (адаптация, напр. Имена

древнегреческих богов заменял на древнеримские и латинизировал греческий

быт). То есть он - первый адаптационный переводчик.

Цицерон, Вергилий, Гораций, Квентилиан - другие переводчики

античности, были также писателями и поэтами. Тогда-то и возникла проблема:

должен ли переводчик поэтических тестов быть поэтом?

Марк Туллий Цицерон (106-43 д.н.э.) много писал о переводе. Принципы

перевода изложил в формуле "Not ut interpres sed ut orator"-"Не как переводчик,

а как оратор". В его время многие переводчики переводили тексты дословно. Он

же стремился передать дух текста, смысл слов, а не их точное количество и

перевод. По поводу перевода речей Эсхила и Демосфена.

"De Oratore"-"О лучшем роде ораторов". Переводить скорее по весу слов,

чем по их количеству. Проблема, над которой продолжает спорить вот уже в

течение 2000 лет: оставаться верным словам текста или его духу

Гораций. В труде "Ars poetica" (Искусство поэзии) определил те же

принципы, что и Цицерон - недопустимость буквального перевода. 玁ec verbum

verbo curabis reddere fidus interpres?.

В античном мире переводчик не профессионал, но просветитель, поэт.

Виды перевода – поэтический и прозаический. Благодаря переводу

происходило освоение новых видов и жанров литературы.

14. Золота пора римської літератури.
Література вступила в золотий вік. Змінюються завдання перекладу, розширюється коло мов. Завдяки перекладу освоюються нові жанри літератури: у поетичній творчості особливу увагу приділяється олександрійській поезії з її характерними рисами.
Квінт Горацій Флакк (65-8 г до н.е.). Почав писати грецькою раніше, ніж по латиною. Для нього зразками були ранні давньогрецькі поети Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреонт. Поважав Піндара. Не відомо чи робив він сам переклади з грецької. У його посланні до Пізона «Наука поезії» йдеться про те, що він був проти як буквального, так і занадто вільного перекладів.
Публій Вергілій Марон (17-19 до н.е.) «іліден» Феокріта істотно впливала на його «Еклоги».. Хоча Перекладав вірші Гесіода, Аполлонія, Феокріта, Парфенія. Також Вергілій умів вдало опускати грецькі слова, які при перекладі позбавлялися своєї краси.
Авл Геллі (бл. 130-180) - римський латинський письменник, граматик і ерудит. «Аттичні ночі» в 20 книгах - єдиний твір Авла Геллі. Випущені у світ близько 169 року. У Гелія знаходимо дослідження технічної сторони робіт Вергілія. Він схиляється до думки, що переклад завжди буде поступатися оригіналу.

 

15) Не прошло и десяти веков после Карфагена, как великий пи­сатель и оратор Рима Марк Тулий Цицерон (106—43 до н.э.), описывая свой опыт перевода в широко известном ныне преди­словии к собственным переводам речей Эсхина и Демосфена, про­тивопоставил себя, великого оратора и писателя, простому пере­водчику. Этим противопоставлением он отчетливо продемонстри­ровал отношение римского общества к профессии переводчика.

С исторической точки зрения Цицерону, пожалуй, повезло больше, чем другим античным авторам, так как сохранилась зна­чительная часть его работ (почти половина его речей, трактаты по риторике и философии, огромное число писем). Видимо, это сохранившееся наследие и послужило одной из причин того, что Цицерон является одной из фигур античного мира, высказывания которого до сих пор служат предметом цитирования в самых разных науках и чье искусство речи составляет образец для подражания.

Не преминула вспомнить о Цицероне и история переводческой науки. Ведь именно в его трактатах мы находим упоминания о переводе, о переводчиках, а также некоторые теоретические раз­мышления, свидетельствующие об осмыслении проблем перевод­ческой деятельности.

Именно у Цицерона мы впервые обнаруживаем оппозицию категорий теории перевода, а именно противопоставление воль­ного перевода буквальному.

В самом деле, вольный перевод и буквальный перевод могут Рассматриваться как первичные и основополагающие категории теории перевода. В этих категориях отражены две противопостав­ленные стратегии переводческой деятельности.

Цицерон (106-43 до н.е.). Важлива фігура в політ і літературній історії Риму. У своїх творах торкався і теорії перекладу. Дійшло 58 промов Цицерона. Половина-його власні. 7 трактатів з риторики, 12 з філософії, близько тисячі листів. У 16 років переклав з грецької поему Арата «Явища». Вплинула на Лукреція. У 32 перевів твір Ксенофонта «Домострой». Після зміни влади на монархію головним заняттям Цицерона стало написання та переклад філософських діалогів. Переклав «Протагора" Платона і частина «Тімея». Перекладав і вставляв у свої твори вірші поетів: від Гомера до олександрійців. Писав по 500 віршів у ніч, чим відточував свою майстерність, яка чудово відбилася в його прозі і промовах. Цицерон вважав що дослівний переклад-це свідоцтво мовної бідності і безпорадності перекладача. Тому перекладав Есхіла і Демосфена, як оратор, а не як перекладач, передаючи ті ж думки оборотами властивими мові перекладу. Він відмовлявся від буквалізму й досягав еквівалентності. Саме у Цицерона ми вперше виявляємо опозицію категорій теорії перекладу, а саме протиставлення вільного перекладу буквальному. Основна робота Цицерона про переклад, що стала вже Хрестоматійною, - це передмова до власних перекладів знаменитих промов «Про вінок» Демосфена і Есхіна, де Цицерон коментує свій переклад промов грецьких ораторів. Головне значення цього невеликого тексту великого оратора давнину в тому, що в ньому вперше, наскільки можна судити з того, що дійшло до нас в документах, обґрунтовується вільний переклад.

Цицерон був буде державним діячем одним із керівників Римської республіки, політиком, втягненим інтриги в курії і форумі, правознавцем, теоретиком красномовства, а головне — його практиком, нескінченно які виступали у сенаті, на народних сходках й у судах, знавцем філософії, автором віршованих творів, перекладачем, эпистолографом. В усіх цих різноманітних напрямах воно залишалося з голови до п'ят людиною античного складу і античної культури, і, усі написане і зроблене виявляє зв'язку з тим естетичним цілим, яким для древніх світ образу і держава, річ і слово. Тому твори Цицерона, хоча у більшості випадків не присвячені проблемам естетики, особливої формі відбивають проблематику естетичного свідомості, яке творчість — важлива віха історія эстетики.

У 1980-х років, коли формувалися погляди Цицерона на сутність красномовства, він береться за переклад діалогу Платона “Протагор”. Герой діалогу, знаменитий грецький софіст V в. вчив, що істина завжди багатолика, що її образ нічим не ж іншого і вибір тієї чи іншої їх у кожної цій ситуації залежить лише від обставин і словесного обгрунтування. Протагору приписувалися в тому сенсі, що він береться викласти кожному своєму учневі мистецтво “силою слів перетворювати худе залежить від доблесне” 15 — як, очевидно, і навпаки: доблесне в худе. У Римі такий до діла, у якому розкривалися різні її боку акцент міг стати перенесений кожну їх, називався рассмотрение ем in utramque partem, “у обидва боки”, і Цицерон як і творах середнього періоду творчості, і у пізніх вважав цінної і важливішої рисою будь-якого добре підготовленого оратора вміння “обговорювати всякий питання з протилежних точок зору з кожного обставини видобувати докази найбільш правдоподібні”

Традиційно переклад визначається як процес досягнення щонайкращої смислової відповідності між двома текстами в двох різних мовах. Вперше такий погляд на переклад сформулював Марк Туллій Цицерон (106 – 43 рр. до н.е.). В "De Oratori" (55 р. до н.е.), "De optimo genere oratorum" (51 р. до н.е.) та інших текстах Цицерон розрізняє свою перекладацьку практику від послівного методу перекладу своїх попередників, стверджуючи, що набагато важливіше, по-перше, оволодіти цільовою аудиторією на тій мові, на якій аудиторія вільніше почувається; та, по-друге, розвивати ораторський словниковий запас і навички аргументації в цільовій мові, аніж із скрупульозною точністю притримуватися джерельного тексту [4]. На літературу цей погляд поширили Горацій (85 – 8 рр. до н.е.) в "Ars poetica" ("Про поетичне мистецтво") (20 р. до н.е.) та Авл Ґеллій в "Noctes Atticae" ("Аттичних ночах") (бл. 100 р. до н.е.). До Біблії та інших релігійних текстів цей підхід застосував Ієронім Стридонський (бл. 347 – 419/20), обґрунтувавши його в листі до Паммахія (395 р. н.е.). У листі до Фуска Салінатора, написаному в 85 році н.е., майже через півтора століття після книг Цицерона про ораторське мистецтво, Пліній Молодший додає до теорії Цицерона два нові елементи. Перший полягає в евристичній цінності перекладу в обох напрямках, тобто не лише на латину з грецької, але й з латини, вправа, яка ніколи не спадала на думку Цицерону; другий – в проголошенні відкритого змагання з джерельним автором, свого роду двобій, при-чому головною метою цього змагання (окрім отримання насолоди від перемоги) є збагачення мови засобами вираження [5]. Квінтиліан стверджував: "Тема запропонованого розділу: вирішення питання, як надбати запас слів та навчитися легко писати. Наші оратори старої школи вважали переклади з грецької латиною такими, що цілком відповідають цій меті. Луцій Красс зауважує в одній з вищезгаданих книг Цицерона "De oratore", що це він робив не раз. Та й особисто сам Цицерон прямо радить вдаватися до цього способу. Завдяки цьому він навіть переклав і видав декілька творів Платона та Ксенофонта" [6].

 

16) Святой Иероним, Иероним Стридонский (Евсевий Софроний)Святой

покровитель переводчиков. (точно не установлено 340-420н.э.), происходил из

г. Стридона, который находился между Панонией и Долмацией. Переводчик

Библии, того её варианта, который называется Vulgata, то есть народная Библия.

Получил образование в Риме, одно время был римским чиновником, затем ушел

в пустыню, жил там 2 года. Владел латынью, древнегреческим, ивритом. В 382

году вернулся в Рим, и Папа Римский поручил ему перевод и редакцию Библии.

Он начал с Нового Завета и пользовался греческим текстом, Ветхий Завет он

перевел с греческого, но не с Септуагинты, а позже и с иврита. Над переводом

он работал в течение 20 лет. Его переводы были одобрены церковью и

канонизированы в1564 году на Тридентском соборе. Но Иероним имел много

противников, против которых он вел полемику и вынужден был

комментировать свой переводческий метод. Основным трудом являются 20

страничный «De Optimo Genere Interpretandi? -

"Письмо Памахию о лучшем способе перевода". Памахий был, по-видимому,

товарищем по учебе и коллегой Иеронима. Иероним различает перевод

священных книг и художественной литературы. Отсюда 2 способа перевода.

Для священных книг - слово в слово, буквальный перевод, так как по его

мнению даже сам порядок слов являлся священным, количество слов в переводе

должно совпадать с количеством слов с оригинале.

С другой стороны, при переводе художественной литературы нужно передать

смысл, а не слова. Здесь Святой Иероним вынужден отстаивать и защищать

собственный перевод от нападок переводчиков, видимо буквалистов,

упрекавших его в искажении текста Святого Писания. Иероним опирается на

авторитет переводчиков древности: Цицерона, Горация, Гомера, апостолов

евангелистов, одновременно указывая на неточности в их переводах (Матфей,

Марк, Петр), которые он объяснял попыткой передачи смысла, а не буквы

текста, а также других переводчиков, в частности семидесяти толковников

(Септуагинта). Высокий гуманизм Иеронима проявлялся в частности и в том,

что он понимал, что ошибки связаны с чисто человеческим фактором и

переводчиков нельзя судить строго.

Ієронім (лат. Eusebius Sophronius Hieronymus, грец. Εὐσέβιος Σωφρόνιος Ἱερώνυμος), (*біля 340 — †30 вересня 420) — християнський теолог, письменник, відомий як перекладач тексту Біблії з грецької та гебрейської мов на тогочасну латинську мову. Його переклад називається Вульґата (Vulgata) і до сьогодні є офіційним біблійним текстом Римо-католицької Церкви. Святий Ієронім, котрого також називають Ієронім Стридонський вважається також одним з трьох Отців Церкви у католиків.

 

ПЕРЕКЛАД БІБЛІЇ ЛАТИНОЮ.

Вульґа́та — латинський переклад Біблії з IV століття, здійснений переважно святим Ієронімом зі Стридону, який замінив різні варіанти латинських перекладів Біблії (Vetus Latina) які існували до того часу.

На кінець IV століття н. е. виникла потреба в єдиному, достовірному латинському тексті Біблії: переклад було доручено Ієроніму, найбільшому знавцю Біблії та секретарю папи Дамасія I. Оскільки Ієронім чудово володів грецькою мовою, латиною і мав значні знання івриту, у 386 році Ієронім перебрався у Віфлеєм і більш 20 років працював над перекладом Старого й Нового Заповітів на латинську мову. Він почав з Нового Заповіту і переклав його з грецької, а згодом Старий Заповіт — з грецької і з івриту. Зроблений Ієронімом переклад Біблії став нормативним латинським текстом, який отримав назву Вульгата.

Тридентський собор (1546) затвердив текст Біблії Ієроніма — і Вульгата увійшла у загальний вжиток на Заході як офіційний переклад, обов'язковий для Римо-Католицької Церкви. Уперше Вульгата видана за Сікста V, під заголовком: «Biblia sacra vulgatae editionis» (Рим, 1590); потім перевидавалася Григорієм XIV, Климентом VIII та ін. Протягом століть Вульгата служила джерелом усіх перекладів Біблії на західноєвропейські мови.

З 1979 року існує виправлена версія (Неовульґата).

 

Іран.

Оцінити перекладацьку діяльність Ірану дуже важко, так як в Ірані було багато іранських мов.

В час своєї найвищої могутності Ахеменідів простягалась від Єгипту до північно-західної Індії. Логічно будо в такому випадку очікувати широкого розповсюдження перекладятьської діяльності, та цього не сталося, бо головною і розповсюдженою мовою стала арамейська, яка вже з 7го століття виконувала роль міжнародної мови. Перекладачі при центральних канцеляріях володіли і арамейською і персидською мовою. Вважалося, що перекладацька діяльність слабо розвивається в державі Ахаменідів через відносну нерозвиненість персидської літератури. Фактично єдиною пам’яткою давньоіранської літератури являється «Авеста» - збірка книжок, яка на думку вчених, зявилась в першій половині першого тисячоліття до. н.е. Крім Авести, відомі ще й написи, які виконувались за наказом персидських царів, одним з давніших і найвідоміших таких написів являється Бехистуньський напис, яка відноситься до часів правління Дарія І. Напис цей був зроблений на 3х мовах: давньоперсидській, еламській і аккадській.

Свідчень про літературний переклад цієї держави не знаходять й досі. Персидська знать довгий час перебувала під владою еллінської культури. Найкрупнішою перекладацькою подією являється переклад «Авести». З часом, потреби зороастрійського жрецтва почали вимагати перекладу древніх текстів на живу (середньо-персидську) мову. Для запису новоперекладеного тексту на основі арамейського був створений новий алфавіт – авестійський. Згодом на середньо персидську мову здійснюється безліч перекладів по логіці, філософії, астрономії, медицині, астрології, математиці в основному грецьких авторів (датуються 5-6 ст.). Перс Павел Дархшерский перекладав на сірійський твори Арістотеля.В середині 4го століття перс Хорбуд переклав на грецьку мову свого сучасника Абарсала «Правдиве слово». В той же час з’являються переклади на середньо персидський старих поем і епосів «історичного» змісту. На пехлевійську перекладалися літературні твори і з індійської мови. (наприклад «Тисяча казок», «Панчатантра», «Синдибаднамак»). На пехлевійську було перекладено 70 книг з індійської мови. До нас дійшли навіть переклади творів християнської та буддиської літератури.

Индия

Індійський субконтинент був заселений з давніх часів великою кількістю різномовних і різнорасових народів. Завдяки недавнім археологічним відкриттям було з’ясовано, що древня цивілізація на Індійському субконтиненті виникла долині ріки Інд в ІІІ тисячолітті до н.е. і проіснувала практично до кінці ІІ тисячоліття до н.е. З середини І тисячоліття до н.е. на заході Індії починає формуватися нова державність.

Найдревнішими знахідками письменності, що дійшли до наших часів являються наскальні едикти імператора Ашокі (відносяться до ІІІ ст. до н.е.). Рання індійська література в усній формі почала складатися вже в VІІ ст. до н.е. На основі семітського письма було створено два основні види індійського письма: брахмі і кхароштхі. Едикти Ашоки перекладалися на арамейську мову для іракомовного населення і на грецьку мову для грекомовного населення рада провінцій. Ці едикти переводити було дуже складно, тому часто переклад їх перетворювався в передачу основного змісту. В едиктах Ашоки згадується правитель Єгипту Птоломей Філадельф, що свідчить про дипломатичні контакти Індії і Египта, що говорить про можливе існування перекладачів.

В романі Флафія Філострата (ІІ-ІІІ ст.н.е.) описуються життя і подорожі вченого Аполонія Тіанського. В ньому розповідається як Аполоній прибув до Індії і був прийнятий Індійським царем, який уважно слухав розповіді вченого, котрого перекладав перекладач. Та це було не обов’язково оскільки цар індусів знав і грецьку.

В 169 р. до н.е. Яванешвара перевів на санскрит грецький трактат по астрономії «Явна-Джатака». В ІІІ-ІV ст. перекладалися і інші астрономічні праці.

Серед трьох найкрупніших індійських літературних напрямків – ведійського, буддійського і джайнського – особливе місце займав буддійський.

Нажаль не вдалося знайти ніякої інформації про писарів, чи давньоіндійські школи, але відомо, що до професії писарів не допускалися монахи, але серед мирян бути писарем вважалося вигідною і шанобливою працею.

Китай

Зародження китайської словесності можна віднести до ХІІ ст. до н.е. Лише в ІІІ ст. до н.е. з’являється могутня держава – Імперія династії Цінь. Китайська цивілізація була дуже багатою, але більше замкнутою, ніж, наприклад, грецька, тобто її вплив в рамках Древнього світу було менш розповсюдженим і більш обмеженим з географічної точки зору. Самий помітний культурний вплив на Китай зробила Індія, перш за все через розповсюдження буддизму.

Початок торговельних зв’язків Китаю і Римом відноситься до 36 р. н.е. В 166 р. н.е. в Китай прибуло велике римське посольство. Невідомо, чи використовувались при переговорах перекладачі в той час, але можна припустити, що так воно і було.

В Китаї не виявлено слідів помітної літературної перекладацької діяльності, не дивлячись на наявність багатої літературної спадщини. Перший сплеск перекладацької діяльності в Китаї пов'язаний з проникненням в цю країну буддизму.

В древньому Китаї створювалися словарі, але не двомовні, а тлумачні лексикографічні посібники, що каже про нерозвиненість перекладацької діяльності в той період.

Японія

Період ІІІ-VІІ ст. можна умовно назвати часом давньої Японії, а вже в VІІ- VІІІ ст. в Японії встановлюється феодальний устрій.

Японія зазнавала серйозного впливу могучої китайської культури, як безпосередньо, так і через Корею. Проникнення китайської писемності в Японію відноситься до V-VІ ст. н.е., хоч цей процес був досить довгим і важким.Перші особисто японські літературні твори – історичні хронічки – складаються лише в кінці VІІ – на початку VІІІ ст.

Велику цікавість в плані перекладацької діяльності в Японії становить твір «Вей Чжи», а якому йдеться про те, що в той час 30 володінь мали зв’язки через послів-перекладачів.

Встановлення писемності в новій культурі Японії давня традиція пов’язує з іменами Атікі та Вані. Вважалось, що вони були корейцями по походженню, але Вані деякі називали «батьком японської цивілізації». Атікі заснував в Японії корпорацію писарів-перекладачів «Атікі-но фумібіто». Вважалося, що ці писарі-перекладачі займалися перекладом реляцій і посланій із Китаю і Кореї. При дворах японських правителів також були писарі-перекладачі, про що свідчать повідомлення японських історичних хроні «Ніхонгі».

Відомо, що японці відправлялись на навчання до китайських «університетів». Японські паломники разом з китайцями працювали над перекладами і коментуванням буддиських текстів. (в той період поки тільки на китайській мові). Можна сміливо стверджувати, що літературний переклад в древній Японії був відсутній, так як перша поява пам’ятника японській письменності – «Історія імператорів стародавності» - датується 712 р.

11.Греко-римська античність.
Римська культура, випробувавши вплив грецької культури, дала світові найвищі зразки поезії, прози, архітектури. Того рівня, якого досягла ця цивілізація і зокрема література, в Європі не вдалося досягти в перебігу майже тисячі років після катастрофи античності.
Перший період історії перекладу починається з міркувань Цицерона про те, як він перекладав, точніше не перекладав, мови грецьких ораторів Есхіла і Демосфена, і роботи Горація «Поетичне мистецтво».

В крито-мікенський період існувало два види писемності: ієрогліфічне письмо і лінійне. Відомості про переведення з'явилися в епоху великих завоювань Олександра. Одна з причин-широке поширення грецької. Історики були змушені користуватися серед інших і римськими історичними працями і вдаватися до перекладу-адаптації, перекладу-переказу, перекладання. «Халдейські давнини» були написані грецькою вавілонським жерцем Беросом, «Єгипетські старожитності» гелиопольскому жерцем Манефоном. Обидва жерця були змушені застосовувати і адаптаційний переклад. У книзі Ксенофонта "Анабасіс» ми знаходимо згадки про перекладачів, грецьких найманців, також у романі Флавія Філострата «Життя Аполлонія Тіанського». Перші відомості про літературні переклади на грецьку пов'язані з Єгиптом. При Птолемеї 2 Філадельфії був здійснений переклад Біблії на грецьку мову. Переклади єгипетської літератури зі значною часткою адаптації і переказу, як «Пророцтво гончара», «Казка про Нектабе», «Молитва до Ісіді», Оксірінскій папірус 1381. Відомо, що існували грецькі переклади книг з медицини, астрономії тощо. В кінці 2 століття до нашої ери була перекладена на грецьку «Книга премудростей Ісуса, сина Сираха».

У стародавніх греків був бог Гермес. В одному з міфів Давньої Греції є згадка про бога Гермеса як про «перекладача усіх мов», родоначальник перекладачів.
В історії Стародавньої Греції до нової ери достеменно відом тен один приклад перекладу з варварського - давньоєврейського - мови на грецьку: Септуагінта, перший переклад Старого Завіту на європейську мову.

Древний Рим

Гай Ацилий – первый упоминаемый устный переводчик (155 г.д.н.)

Луций Ливий Андроник (275-200 д.н.э.) - один из первых значительных

переводчиков. "Одиссея" - его перевод (адаптация, напр. Имена

древнегреческих богов заменял на древнеримские и латинизировал греческий

быт). То есть он - первый адаптационный переводчик.

Цицерон, Вергилий, Гораций, Квентилиан - другие переводчики

античности, были также писателями и поэтами. Тогда-то и возникла проблема:

должен ли переводчик поэтических тестов быть поэтом?

Марк Туллий Цицерон (106-43 д.н.э.) много писал о переводе. Принципы

перевода изложил в формуле "Not ut interpres sed ut orator"-"Не как переводчик,

а как оратор". В его время многие переводчики переводили тексты дословно. Он

же стремился передать дух текста, смысл слов, а не их точное количество и

перевод. По поводу перевода речей Эсхила и Демосфена.

"De Oratore"-"О лучшем роде ораторов". Переводить скорее по весу слов,

чем по их количеству. Проблема, над которой продолжает спорить вот уже в

течение 2000 лет: оставаться верным словам текста или его духу

Гораций. В труде "Ars poetica" (Искусство поэзии) определил те же

принципы, что и Цицерон - недопустимость буквального перевода. 玁ec verbum

verbo curabis reddere fidus interpres?.

В античном мире переводчик не профессионал, но просветитель, поэт.

Виды перевода – поэтический и прозаический. Благодаря переводу

происходило освоение новых видов и жанров литературы.

14. Золота пора римської літератури.
Література вступила в золотий вік. Змінюються завдання перекладу, розширюється коло мов. Завдяки перекладу освоюються нові жанри літератури: у поетичній творчості особливу увагу приділяється олександрійській поезії з її характерними рисами.
Квінт Горацій Флакк (65-8 г до н.е.). Почав писати грецькою раніше, ніж по латиною. Для нього зразками були ранні давньогрецькі поети Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреонт. Поважав Піндара. Не відомо чи робив він сам переклади з грецької. У його посланні до Пізона «Наука поезії» йдеться про те, що він був проти як буквального, так і занадто вільного перекладів.
Публій Вергілій Марон (17-19 до н.е.) «іліден» Феокріта істотно впливала на його «Еклоги».. Хоча Перекладав вірші Гесіода, Аполлонія, Феокріта, Парфенія. Також Вергілій умів вдало опускати грецькі слова, які при перекладі позбавлялися своєї краси.
Авл Геллі (бл. 130-180) - римський латинський письменник, граматик і ерудит. «Аттичні ночі» в 20 книгах - єдиний твір Авла Геллі. Випущені у світ близько 169 року. У Гелія знаходимо дослідження технічної сторони робіт Вергілія. Він схиляється до думки, що переклад завжди буде поступатися оригіналу.

 

15) Не прошло и десяти веков после Карфагена, как великий пи­сатель и оратор Рима Марк Тулий Цицерон (106—43 до н.э.), описывая свой опыт перевода в широко известном ныне преди­словии к собственным переводам речей Эсхина и Демосфена, про­тивопоставил себя, великого оратора и писателя, простому пере­водчику. Этим противопоставлением он отчетливо продемонстри­ровал отношение римского общества к профессии переводчика.

С исторической точки зрения Цицерону, пожалуй, повезло больше, чем другим античным авторам, так как сохранилась зна­чительная часть его работ (почти половина его речей, трактаты по риторике и философии, огромное число писем). Видимо, это сохранившееся наследие и послужило одной из причин того, что