Транснаціональна злочинність як соціальна і правова проблема

Транснаціональна злочинність як соціальна і правова проблема

Визначення транснаціональної злочинності в кримінології

Відмінність транснаціонального злочину від міжнародного, та злочину міжнародного характеру

Зазвичай під міжнародними кримінальними злочинами розуміються діяння окремих осіб, "прямо пов'язані з міжнародними злочинами держав.

ЗЛОЧИНИ МІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ - міжнародні кримінальні злочини — суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на міжнар. правопорядок, завдають шкоди мирному співробітництву держав. За своєю природою є загальнокрим. злочинами з «іноземним елементом»: вчиняються на тер. кількох держав, становлять небезпеку для їх інтересів тощо. Відповідальність за вчинення 3. м. х. передбачено міжнар.-правовими актами універсального (Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989та ін.) або регіонального (Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 та ін.) значення. Конкр. міри покарання за вчинення 3. м. х. передбачаються нац. зак-вом після інкорпорування ним положень міжнар.-правового акта (так, ст. 63 і Кримінального кодексу України передбачає покарання за різні форми і види найманства).

На відміну від міжнар. злочинів, які загрожують основам існування держав, міжнар. миру і безпеці, 3. м. х. є менш небезпечними діяннями. Якщо за скоєння міжнар. злочину відповідальність міжнародно-правову несе д-ва, відповідальність кримінальну — фіз. особа (як правило, посад, особа д-ви), то за 3. м. х. — лише фіз. особа. Справи про вчинення 3. м. х. розглядають виключно нац. суди.

Концепція транснаціональної злочинності у вітчизняній кримінології

В отечественной научной литературе понятие ТОП рядом авторов определяется по-разному: на основе описания ее наиболее типичных признаков, через характеристику транснациональных преступных организаций, а также посредством определения более широкого понятия “транснациональной преступности” и более узкого понятия “деятельности транснациональных криминальных корпораций”.

Несомненно, что ТОП, как и любые другие формы преступности, подчиняется своим, характерным для нее методам деятельности и модулю поведения ее членов. Поэтому при описании ее основных признаков неизбежно дается характеристика как самой деятельности, так и ее субъектов. Между тем разграничить субъектов организованной преступности, существующей в рамках границ определенных государств, и транснациональных ее форм возможно только с помощью анализа их деятельности. В этой связи представляется, что ведущим отличительным признаком ТОП является специфика деятельности, которая имеет сугубо транснациональный характер.

Определение этого ведущего признака ТОП позволяет очертить границу между национальной организованной преступностью, существующей внутри отдельных государств, и транснациональной. Базой его определения является трактовка термина “транснациональный”, предложенная еще в 1971 году американскими криминологами, которая была взята за основу при обсуждении проблем транснациональной организованной преступности на Всемирной конференции в Неаполе в 1994 году

Концепція транснаціональної злочинності у зарубіжній кримінології

Существующее видение этой проблемы в зарубежной криминологической литературе представлено достаточно широко. Отдельными авторами описательные признаки понятия ТОП даются с разных позиций, а потому в их характеристике наблюдаются определенные различия.

Можно выделить два доминирующих подхода к попытке определить, что собой представляет ТОП:

 с акцентированием внимания на описании самих преступных организаций, которые занимаются транснациональной преступной деятельностью,

 и через описание характерных для нее признаков такой деятельности.

 

Концепции определения признаков транснациональных преступных организаций через характеристики, позволяющие отграничить их от иных организованных преступных формирований, присущих только ТПО, более близки к их понятию.

Так, например, Л. Шелли выделяет три отличительных признака транснациональных преступных организаций: 1) ТПО базируется в одном государстве; 2) может совершать свои преступления и в одной стране, но обычно это происходит в нескольких странах; 3) руководство преступной деятельностью в таких организациях имеет низшую степень риска разоблачения, поскольку оно в значительной степени отдалено от исполнения.

Сходные признаки ТПО содержит концепция других американских исследователей Р. Годсона и В.Олсона. Они указывают на такие отличительные характеристики транснациональных преступных организаций, как глобальный масштаб их операций и переход преступной деятельности через границы государств. Глобальные сети ТПО обеспечивают им мобильность, эффективную коммуникацию инфраструктуры, международные связи для их преступных предприятий и иногда для групп, не имеющих криминального характера, но желающих использовать их сервис, а также быструю адаптацию к усилиям правоохранительных органов.

Помимо этого, они позволяют им создавать новые продукты (как, например, “крэк”, который революционизировал американский кокаиновый рынок в 80-х годах) или открывать новые территориальные рынки для своих товаров и услуг, как это пытались сделать кокаиновые картели, устанавливая связи с итальянской мафией и другими европейскими криминальными организациями. ТПО способны приспосабливать в своих интересах изменение ситуации в какой-либо стране и хорошо использовать разногласия в международной кооперации правоохранительных сил.

Таким образом сложность понимания сущности транснациональной организованной преступности не допускает постановки простых обобщений, а ТПО не являются прототипом преступных картелей. Поэтому их характеристики в большей степени зависят от содержания той деятельности, которая составляет смысл существования транснациональных преступных организаций.

ТПО занимаются широким спектром криминальной деятельности, начиная от таких традиционных видов, как незаконный оборот наркотиков и оружия и завершая промышленным и технологическим шпионажем, манипуляций на финансовом рынке. Коррупция и контроль за группами внутри и вне правовой государственной системы используются как средства осуществления такой преступной деятельности. А “отмывание” денег через их вложение в банки, финансовые институты и бизнес во всем мире становится центральной транснациональной особенностью деятельности ТПО.

Міжнародно-правові стандарти криміналізації транснаціональних злочинів

Характеристика принципу універсальної юрисдикції щодо транснаціональних злочинів

Суб’єкти транснаціональної злочинності: класифікація і загальна характеристика

Загальна характеристика організованих моделей суб’єктів транснаціональної організованої злочинності

Структура і види транснаціональних злочинних організованих груп

Співвідношення понять організована злочинна група, злочинна організація і злочинне співтовариство

Кримінологічна характеристика особистості виконавців-учасників транснаціональних організованих угрупувань

Кримінологічна характеристика лідерів транснаціональних угрупувань

Соціально-демографічна і соціально-психологічна характеристика особистості учасників транснаціональних організованих злочинних угрупувань

Індивідуально-психологічна основа формування і функціонування транснаціональних організованих злочинних груп

Соціальна і соціально-психологічна основа формування і функціонування транснаціональних організованих злочинних груп

Професійна і рецидивна злочинність у механізмі й структурі транснаціональної злочинності

ПРИЧИНИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Існує багато причин торгівлі людьми. Ці причини єкомплексними та взаємопов’язаними. Якщо розглядати

торгівлю людьми як світовий ринок, то жертви торгівлі

становитимуть пропозицію, а корумповані роботодавці

чи сексуальні експлуататори представляють попит.

Пропозиції жертв торгівлі сприяють чимало чинників,

зокрема бідність, привабливість уявного кращого життя за

кордоном, слабкі соціальні та економічні структури, безробіття,

організована злочинність, насильство проти жінок та дітей,

дискримінація жінок, корумпованість влади, політична

нестабільність, збройні конфлікти, а також такі культурні

традиції, як традиційне рабство.

Зростанню попиту на торгівлю людьми сприяють такі

чинники, як сексуальна індустрія та зростаюча потреба в

експлуататорській праці. Сексуальний туризм та дитяча

порнографія стали індустріями, які широко відомі в усьому світі,

розповсюджуються через такі технології, як Інтернет. Торгівлі

людьми також сприяє світовий попит на дешеву та нелегальну

робочу силу. Бідність та відсутність економічних можливостей

робить жінок та дітей потенційними жертвами торгівців людьми,

пов’язаними з міжнародними злочинними організаціями. Хоча

переважно жінки та діти стають особливо вразливими

потенційними жертвами сексуальної індустрії, проте торгівля

людьми не обмежується сексуальною експлуатацією.

Торгівля людьми також включає у себе осіб, які постраждали

від «примусових» шлюбів або яких було продано на ринку праці,

наприклад, на виробництва, сільськогосподарські плантації та

принизливу хатню роботу.

До зовнішніх причин торгівлі людьми відносять такі:

1. Недієву систему протидії торгівлі людьми у

світі (відкриття кордонів, спрощення можливості для

подорожування; невідповідність міжнародної нормативно-

правової бази щодо запобігання торгівлі людьми та захисту

потерпілих осіб реальним умовам, брак механізмів реалізації

законів; корумпованість відповідальних органів, які

забезпечують дотримання законності; неузгодженість

міграційної політики з реаліями ринку праці в країнах; лояльне

законодавство до занять проституцією у багатьох країнах світу;

формування міжнародних кримінальних об’єднань;

інтернаціоналізація тіньової економіки).

2. Попит на торгівлю людьми (обумовлений

існуванням попиту на низькооплачувану працю та комерційну

сексуальну експлуатацію, особливо на експлуатацію дітей;

працю у галузях, де основне населення не хоче працювати

через низку причин, зокрема через небезпечні умови праці).

3. Наявність можливостей для торгівців людьми

(фінансові винагороди за торгівлю людьми; безкарність за

вчинення злочинів, мінімальний ризик настання негативних

наслідків для самих торгівців; відсутність справедливості для

потерпілих та потенційних жертв, яка дає змогу торгівцям

маніпулювати своєю безкарністю).

4. Пропозиція, наявність потенційних жертв

(бідність та економічна нерівність між країнами та регіонами;

обмеження пропозиції щодо працевлаштування всередині

своїх країн; наявність війн чи збройних конфліктів;

відсутність реєстрації при народженні, легального статусу та

громадянства значної частини населення, особливо

національних меншин).

До внутрішніх передумов торгівлі людьми можна

віднести такі:

1. Економічні (економічна нестабільність у державі;

наявність тіньової економіки; деформація у сфері розподілу

благ; порушення принципів соціальної справедливості;

соціальна нерівність у країні; високий рівень безробіття у країні;

обмеженість можливостей працевлаштування; низький рівень

матеріальних доходів населення; низький рівень життя більшої

частини населення, перш за все молоді; несприятливі побутові

умови; матеріальна зацікавленість).

2. Соціальні (склад сім’ї – реструктурованість,

багатодітність тощо; розлучення; стосунки в сім’ї – відсутня

батьківська опіка над дітьми; наявність насильства в сім’ї;

авторитарна поведінка батьків, жорстоке поводження та

занедбаність часто з боку батьків, членів родини або оточення;

очікування фінансової допомоги від одного з членів сім’ї; виїзд

членів родини за кордон; девіантна поведінка батьків –

вживання алкоголю, наркотичних речовин та залежність від

них, кримінальна діяльність; низький рівень освіти; слабкі

професійні навички).

3. Психологічні (викривлення моральних цінностей

значної частини населення та їхня деформація, що

обумовлено низкою причин: неблагополуччя у родині;

бездоглядність або надмірно жорсткий контроль, який провокує

протест, незалежно від статків родини; порушення емоційних

контактів з членами родини; недоліки статево-рольового

виховання; несформованість позитивного образу «Я»; система

цінностей у батьківській сім’ї; відсутність духовних принципів;

бажання ствердитись за рахунок іншого; кризовий стан, у якому

знаходяться українські громадяни та який призвів до зниження

самозахисту, погіршення психологічного самопочуття людей).

4. Інформаційні (погана обізнаність українських

громадян щодо можливостей працевлаштування та

перебування за кордоном та їх наслідки; публікації

багатообіцяючої реклами в пресі та «агітація»; низька

обізнаність щодо прав людини; соціальні стереотипи

виховання).

5. Правові (відсутність належної системи захисту

потерпілих; недостатня захищеність українських громадян від

рук «торгівців людьми» як в Україні, так і за її межами;

недостатнє покарання злочинців).

Якщо 5–8 років тому головним чинником було безробіття,

то сьогодні наголошується не стільки на безробітті як причині

бідності, скільки на дуже низьких заробітках, які не дотягують до

межі бідності, навіть за висококваліфіковану працю (лікарі,

медичні працівники, вчителі, серед яких абсолютна більшість –

жінки), що спричинює бідність і безвихідь. Безсумнівно, бідність

є найголовнішим сприятливим для торгівлі дітьми фактором,

але вона не може пояснити всі випадки сексуальної експлуатації людей та торгівлі ними, як вважають фахівці.

Постраждати від торгівлі людьми може будь-яка особа,

незалежно від статі та віку. За даними соціологічних

досліджень, близько 10% мешканців України так чи інакше

стикалися з випадками торгівлі людьми, де найчастіше

потерпілими стають діти та жінки. Таку ситуацію зумовлює

«фемінізація» бідності, соціальне сирітство, ґендерна

дискримінація та багато інших факторів.

Найбільш уразливими до торгівлі людьми є такі особи:

- незаміжні жінки;

- самотні ____________матері;

- розлучені особи;

- молодь;

- діти вулиці;

- діти-сироти;

- вихідці з неблагополучних сімей;

- особи-мігранти;

- особи, які зазнали насильства (зокрема сексуального);

- матеріально незабезпечені;

- особи з проблемами психічного здоров’я;

- дискриміновані, стигматизовані особи. __

72. Характеристика особистості злочинця-торговця людьми

73. Віктимологічний аспект торгівлі людьми

74. Характеристика суб’єктів протидії торгівлі людьми

Розділ II
ЗАГАЛЬНІ ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ'ЄКТІВ,
ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ
ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

 

Стаття 6. Повноваження Кабінету Міністрів України

 

1. Кабінет Міністрів України:

 

1) спрямовує і координує роботу суб'єктів, які здійснюють
заходи у сфері протидії торгівлі людьми;

 

2) визначає:

 

а) національного координатора у сфері протидії торгівлі
людьми;

 

б) процедуру встановлення статусу особи, яка постраждала від
торгівлі людьми;

 

в) порядок утворення та функціонування Єдиного державного
реєстру злочинів торгівлі людьми (303-2012-п);

 

3) затверджує:

 

а) Державну цільову програму у сфері протидії торгівлі людьми
та здійснює контроль за її реалізацією;

 

б) Національний механізм взаємодії суб'єктів, які здійснюють
заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та контролює його
реалізацію;

 

в) форму опитувальника щодо встановлення статусу особи, яка
постраждала від торгівлі людьми, та довідки про встановлення їй
статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

 

г) форму довідки, що підтверджує факт звернення іноземця чи
особи без громадянства за встановленням статусу особи, яка
постраждала від торгівлі людьми на території України;

 

ґ) положення про заклади допомоги особам, які постраждали від
торгівлі людьми;

 

4) встановлює порядок виплати одноразової матеріальної
допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми
(660-2012-п).

 

Стаття 7. Загальні повноваження центральних органів
виконавчої влади у сфері протидії торгівлі людьми

 

1. Центральні органи виконавчої влади відповідно до
визначених у встановленому порядку повноважень у сфері протидії
торгівлі людьми здійснюють:

 

1) формування та реалізацію державної політики у сфері
протидії торгівлі людьми;

 

2) розробку проекту Державної цільової програми протидії
торгівлі людьми та забезпечують її реалізацію;

 

3) розробку проекту Національного механізму взаємодії
суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми,
та забезпечують його реалізацію;

 

4) моніторинг діяльності суб'єктів, які здійснюють заходи у
сфері протидії торгівлі людьми;

 

5) підготовку та оприлюднення у визначеному Кабінетом
Міністрів України порядку щорічної доповіді про стан реалізації
заходів у сфері протидії торгівлі людьми;

 

6) заходи щодо встановлення статусу особи, яка постраждала
від торгівлі людьми, відповідно до визначеної Кабінетом Міністрів
України процедури;

 

7) заходи, спрямовані на:

 

а) викорінення передумов торгівлі людьми, зокрема щодо
попередження насильства в сім'ї та дискримінації за ознакою статі;

 

б) підвищення рівня обізнаності щодо протидії торгівлі дітьми
серед батьків та осіб, які їх замінюють, та осіб, які постійно
контактують з дітьми у сферах освіти, охорони здоров'я, культури,
фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій
та правоохоронній сферах;

 

8) координацію та контроль за діяльністю закладів допомоги
особам, які постраждали від торгівлі людьми;

 

9) заходи щодо:

 

а) комплексного аналізу стану попередження, виявлення та
розкриття злочинів торгівлі людьми;

 

б) попередження, виявлення та розкриття злочинів торгівлі
людьми, у тому числі тих, що мають характер транснаціональної
організованої злочинності;

 

в) розшуку осіб, які переховуються від органів дізнання,
слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання
за вчинення злочинів торгівлі людьми;

 

10) заходи:

 

а) прикордонного контролю, спрямовані на попередження і
виявлення фактів торгівлі людьми, у тому числі з використанням
транспортних засобів, що експлуатуються комерційними
перевізниками;

 

б) системного та комплексного характеру щодо удосконалення
безпеки і контролю паспортних та інших документів, що дають право
виїзду з України та в'їзду в Україну;

 

в) щодо своєчасного оформлення документів на право
перебування в Україні або повернення в Україну;

 

г) щодо репатріації іноземців та осіб без громадянства, які
постраждали від торгівлі людьми;

 

ґ) щодо примусового видворення з України іноземців та осіб
без громадянства, які порушили законодавство про протидію торгівлі
людьми.

 

2. Перелік центральних органів виконавчої влади, які
здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, їх
повноваження та порядок діяльності, а також центральний орган
виконавчої влади, який встановлюватиме статус особи, яка
постраждала від торгівлі людьми, визначаються відповідно до
частини першої цієї статті згідно з Конституцією України
(254к/96-ВР) та Законом України "Про центральні органи
виконавчої влади" (3166-17).

 

Стаття 8. Загальні повноваження місцевих державних
адміністрацій у сфері протидії торгівлі людьми

 

1. Місцеві державні адміністрації відповідно до визначених в
установленому порядку повноважень у сфері протидії торгівлі
людьми:

 

1) забезпечують проведення соціальної роботи та надання
соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми;

 

2) організують проведення інформаційних кампаній, у тому
числі з використанням засобів масової інформації;

 

3) забезпечують створення і підтримку "гарячих ліній",
пунктів консультування та розповсюдження
інформаційно-просвітницьких матеріалів з питань попередження
торгівлі людьми;

 

4) співпрацюють з об'єднаннями громадян з питань попередження
торгівлі людьми;

 

5) відповідно до визначеної Кабінетом Міністрів України
процедури беруть участь у роботі щодо встановлення статусу особи,
яка постраждала від торгівлі людьми;

 

6) забезпечують впровадження та функціонування Національного
механізму взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері
протидії торгівлі людьми;

 

7) реалізують заходи, що сприяють викоріненню передумов
торгівлі людьми, зокрема щодо попередження насильства в сім'ї та
дискримінації за ознакою статі;

 

8) вживають заходів для підвищення рівня обізнаності серед
батьків та осіб, які їх замінюють, щодо протидії торгівлі дітьми
та осіб, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти,
охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту,
оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах.

 

Дискримінації

щодо жінок 1979 року, шоста стаття якої вимагає від держав

прийняття та виконання відповідних законів, що сприятимуть

припиненню всіх видів торгівлі жінками;

- Декларація ООН про подолання насильства над

жінками 1993 року, в якій продаж жінок, їх експлуатація та

примус до проституції чітко названі видом насильства проти

жінок, який держави зобов'язані викорінювати.

У 1997 році в м. Ґаага (Нідерланди) відбулася Європейська

Міністерська конференція, що проходила під керівництвом

Європейського Союзу. Там була прийнята Гаазька

Транснаціональна злочинність як соціальна і правова проблема