Вплив ідей Й. -г. Песталоцці на теорію І практику шкіл

Дбаючи про дітей, які не мали змогу добре виховуватись та навчатись, Й.-Г. Песталоцці виступав проти застарілих традицій шкільного навчання.

Принцип елементарного навчання є основним в системі дидактичних поглядів вченого, оскільки воно сприяє нагромадженню знань і розвиває розумові здібності дитини. А це є найважливішим у процесі навчання. Не важливо, який при цьому буде використано матеріал, а важлива те, як відбуватиметься процес самого розвитку.

Він твердив, що дітей треба вчити спостерігати: «правильно бачити і чути – перший крок до життєвої мудрості». Під час кожного спостереження у дітей виникає три питання: про число (скільки предметів перед очима), про форму (який вигляд має предмет), про слово (як предмет зветься). На основі цього Й.-Г. Псталоцці розробив теорію елементарної освіти, яка зводиться до трьох елементів: числа, форми і слова. Це вчення покладено в основу усієї системи дидактичних принципів і змісту навчання.

Особливістю педагогічної діяльності науковця є те, що він теорію поєднував із практикою. Обмірковуючи мету виховання, як зробити його кращим, доступнішим, він дуже допомагав чужим дітям. Зокрема розробив теоретичні аспекти діяльності шкіл, створив для них різні навчально-виховні заклади, притулки, інтернати, зокрема «Установу для бідних» (1774-1780 рр.); з 1798 по 1799 рр. створив і утримував притулок для сиріт у м. Станцi; у період 1800-1804 рр. - керував інститутом у Бургдорфi, який являв собою комплекс середніх шкіл – базу для підготовки учителів.

«Установа для бідних» - один з перших в історії дослідний навчально-виховний заклад. У ньому Й.Г.Песалоцці зібрав понад пів сотні дітей збіднілих селян. Там він навчав підростаюче покоління, поєднуючи із працею. Навчання було елементарним. За зароблені гроші від результатів діяльності дітей вчений утримував цю установу, проте надовго цих та власних коштів е вистачило, і заклад було закрито.

«Притулок для сиріт» у містечку Станці – наступний педагогічний експеримент Й.-Г. Песталоцці. Там у результаті придушення селянського повстання зібралось вже біля сотні занедбаних дітей, сиріт, метою яких не завжди було навчання. Проте йому вдалось стати для них справжнім люблячим «батьком», добившись великих успіхів у справі етичного виховання. Та згодом влада розмістила у приміщенні закладу госпіталь.

На початку XIX століття у м. Бургдорф у школі для малолітніх дітей (5-8 років) розробляє теорію елементарної освіти, а також методику вивчення дітьми форм, розвиток уявлень, мовлення.

Осінню 1800 року на базі школи був відкритий інститут. Тут об’єдналася середня школа з інтернатом і установою для підготовки вчителів. Згодом його перевели в місто Івердон, де воно існує до 1825 року і набуває світової популярності. Тут Й.-Г. Песталоцці остаточно сформулював і впровадив у життя свій головний педагогічний принцип: природу не обманеш, «куди не тягнуть здібності, туди не підштовхуй».

І все-таки він був глибоко нещасним, адже він так і не досяг головної мети свого життя, так і не створив зразково-показового навчального закладу для дітей бідняків, який послужив би прапороносцем радикальної реформи всієї системи народної освіти. Він не заспокоювався до останнього, заснував філію Івердонської школи, призначену для дітей нижчих верств. Але ця філія не виконала завдання: вона поступово перетворювалася на привілейований навчальний заклад для дітей багатих і знатних сімей.

У 1818 році – відкриває школу для бідних. Гроші були невеликими і вона незабаром припиняє свою роботу.

Школу він вважав засобом розвитку в дітей усебічної здатності до праці. Вона повинна навчити їх різних видів, ознайомлювати з усіма сферами трудової діяльності людей. Таке ознайомлення повинно бути не теоретичним, а практичним, дієвим. Й.-Г. Песталоцці прагнув тісніше поєднати школу з життям. Виховання, прихильником якого він був, полягало в розвитку всебічної здатності до праці, воно тісно пов'язане з життям, у ньому дитина черпає засоби для розвитку фізичних і розумових сил.

Й.-Г. Песталоцці намагався практично поєднати продуктивну працю дітей з їхнім навчанням. У творі «Лінгард і Гертруда» він описав його. Діти вчилися обробляти вовну, льон, працювати на ділянці, доглядати тварин, ознайомлювалися з найкращими господарствами в селі, майстернями. В процесі праці вони засвоювали початки знань. Пряли, плели, ткали й водночас запам'ятовували літери абетки, читали написи, слухали вчителя. Праця і навчання тривали одночасно. Поєднання навчання з працею було механічним, бо набуті знання не стосувалися праці. Педагог помилявся в тому, що намагався поєднати з навчанням не лише продуктивну працю, а й заробіток дітей. Однак його ідея про поєднання навчання з продуктивною працею впроваджувалася до практики шкіл європейських країн.

Вчення про роль спостереження трьох елементів у процесі навчання визначило і характер дидактичних принципів Й.-Г. Песталоцці. Найголовнішим, на думку педагога, є принцип наочності: «Я встановив вищий основний принцип навчання, визначивши наочність абсолютною основою будь-якого пізнання… Чим більшою кількістю чуттів ти пізнаєш сутність явища чи якого-небудь предмету, тим правильніші будуть твої знання про нього» [8. С. 171]. Потрібно зазначити, що це призвело до приниження ролі слова вчителя, основних видів словесного навчання в школі.

Поряд із наочністю педагог продовжує розробку сформульованого до нього дидактичного принципу наступності і послідовності в навчанні. Тобто, вчитель повинен вести дітей не поспішаючи і безперервно, щоб всі знання добре засвоювались. Також вивчати щось потрібно від легкого до складнішого, поступово, відповідно розвитку дитячих сил.

Значна увага приділялась також принципу свідомого засвоєння знань. Й.-Г. Песталоцці завжди у своїй роботі з дітьми прагнув досягнути того, щоб у дітей розвивались пізнавальні здібності та вони розуміли т, що вивчають. Про це стверджували люди, які співпрацювали з ним. Не оминув стороною педагог і принцип міцності засвоєння знань. Він дає поради вчителям, як слід досягти ґрунтовності знань дітей.

Велике значення приділяє дослідник принципу самодіяльності в навчанні. Навчання, на його дуку, якщо воно хоче розвивати розумові сили, а не придушувати їх, повинно бути побудованим на самодіяльності учнів.

Таким чином, природне розвиваюче навчання повинно бути наочно-поступово-послідовно-свідомо-грунтовно-самодіяльним. Всі ці принципи повинні бути поєднаними.

Помітний внесок Й.-Г. Песталоцці в розробку методики навчання рідної мови, визначення її соціального, культурного і загальнопедагогічного значення. «Мова, - писав він, - дає дитині в коротку мить те, що людина отримала від природи протягом тисячоліть» [Т. 1. - С. 171]. Вивчаючи мову, «видатний здобуток стародавності про все існуюче», діти засвоюють історичний досвід і культурні цінності народу.

Розглядаючи мову як мистецтво, вчений вважав за необхідне розвивати її у дітей планомірно, дотримуючись певної послідовності. Спочатку потрібно розвинути усну мову. Провідна роль тут належить матері. У результаті попередніх усних вправ, коли мова дитини вже достатньо розвинена, можна навчати спочатку читанню складів, потім слів і, нарешті, зв’язних речень. Педагог запропонував низку прийомів, які сприяли переходу від панівного в сучасних йому школах буквоскладального методу до звукового.

Й.-Г. Песталоцці наголошував, що розвиток мови в дитини повинен здійснюватися на основі її чуттєвого і життєвого досвіду. Тому дітей потрібно знайомити з назвами предметів і явищ у галузі природознавства й географії, що сприяє розширенню знань про навколишній світ і поповненню їх словникового запасу; за допомогою мови варто навчити дітей визначати властивості предметів і явищ, зміни в стані предметів у залежності від кількості, часу, обставин, а також їх взаємозв’язку з іншими предметами. Подібні вправи сприятимуть виробленню в дітей умінь виражати за допомогою мови результати їхньої розумової діяльності й озброювати їх корисними для життя знаннями. І хоч не всі вправи однаковою мірою сприяли всебічному аналізу предметів, безсумнівно, педагогічно цінним і плідним було прагнення дослідника виробляти в дитини граматично правильну мову у зв’язку з розширенням кола її уявлень про реальний світ і розвиток мислення.

Цінним внеском у теорію і практику початкової школи є також спроба дослідника створити таку систему навчання рідної мови, при якій дитина, беручи за основу найпростіші елементи (звуки і їх поєднання у склади), поступово й послідовно залучатиметься до більш складних конструкцій. При цьому розширюються й уточнюються поняття про навколишній світ та розвивається мислення дитини.

Багато нового для свого часу зробив Й.-Г. Песталоцці у галузі вивчення дітьми форми предметів, яку вони пізнають у процесі вимірювання (геометрія), малювання і письма. Початком вивчення форми є лінія, ознайомлення з властивостями прямої лінії в різних її положеннях (горизонтальне, вертикальне тощо), розглядаються паралельні лінії, кути, квадрат і поділ його на частини, здійснюється знайомство з кривими лініями і фігурами, які вони утворюють (коло, круг, овал тощо). Він орієнтував дітей переважно на вимірювання плоских фігур.

Малювання Й.-Г. Песталоцці розглядав як основу для письма дітей, висунувши вимогу, яка не втратила значення і в наш час, тренувати руку в зображенні елементів букв, а потім вже переходити до написання букв і слів. Однак і малювання зводив педагог до зображення переважно плоских геометричних фігур, приділяючи менше уваги творчому вільному малюванню. Але незважаючи на ці недоліки, його методика вивчення форми стимулювала розвиток здібностей до спостереження й порівнювання. Позитивної оцінки заслуговує прагнення педагога розвивати в процесі вивчення дітьми форми їх спостережливості, формуванню уяви про просторові властивості предметів, виробляти правильні судження про них. Дослідникові належить думка про введення в початкову школу елементів геометрії як окремого навчального предмета.

Плідні думки висловив дослідник щодо методики викладання арифметики. Замість навчання, яке зводилося тоді до механічного запам’ятовування учнями чисел і заучування ними правил, він намагався вивчати предмет на основі широкого застосування наочності і розвитку у дітей свідомості й активності. Вивчення форми нерозривно пов’язував з навчанням рахунку. Так, ділення квадрата на частини використовувалося не лише для навчання вимірювань, але й з метою вироблення розуміння співвідношення між цілим і його частинами і таким наочним шляхом засвоїти дріб. Найпростішим елементом числа вважалася одиниця. Шляхом послідовного додавання і віднімання одиниці формувалося у дітей поняття про число, множину. Й.-Г. Песталоцці пропонував виконання дітьми арифметичних дій за допомогою предметів: камінців, горошинок, паличок тощо. Таким чином, він добивався чітких уявлень про числові співвідношення і навчав без утруднень рахувати в межах першого десятку.

Для навчання арифметики в початковій школі науковець створив спеціальний дидактичний матеріал - три таблиці, де за допомогою штрихів були зображені цілі числа (від 1 до 100) і квадрати, розділені на частини (для вивчення дробів). Крім того, його послідовники ввели в шкільну практику арифметичний ящик, який використовується і в наші дні.

Недоліком у навчанні рахунку було те, що учні довго не знайомилися з цифрами і не виконували письмових вправ. Але це ніскільки не применшує внеску Й.-Г. Песталоцці в розробку проблем методики навчання математики. Вірний основному принципу своєї теорії, що природні сили дитини розвиваються в процесі їх активної діяльності, вчений і при вивченні математики пропонував формувати здібності дитини до мислення за допомогою вправ і порівнювання предметів шляхом чуттєвого сприймання. Він вказував на ті можливості у розвитку логічного мислення, які можуть принести заняття дітей «числом» і «формою», якщо ці знання ґрунтуються на природовідповідній основі. Внесок Й.-Г. Песталоцці у галузі навчання рахунку, арифметики настільки вагомий, що він вважається одним з засновників сучасної методики навчання арифметики.

Не можна обминути і той факт, що чоловік написав спеціальні книги для навчання дітей вимірюванню і арифметиці: «Азбука наочності, або наочне вчення про вимірювання» (1803 р.) і «Наочне вчення про число» (1804 p.).

Таким чином, розроблюючи теорію елементарної освіти, Й.-Г. Песталоцці започаткував концепцію формальної освіти, головним завданням якої вважається розвиток в учнів уваги, пам’яті, мислення та інших психічних функцій. Розвиткові названих здібностей дітей підпорядковуються завдання озброєння їх знаннями, яке прихильники теорії матеріальної освіти висували на перший план. Між тим, набуття знань і розвиток здібностей - процес єдиний і нерозривний. Але рівень філософських і психологічних знань того часу не дозволив Й.-Г. Песталоцці послідовно до кінця розв’язати діалектичну суперечність між знанням і розвитком. Проте, варто наголосити, що теорія формальної освіти за його часів була новаторською, прогресивною. Вона заперечувала середньовічне уявлення про навчання як пасивне засвоєння учнями знань, викладених учителем. При всіх недоліках, притаманних теорії елементарної освіти, вона мала на меті надання навчанню істинно розвивального характеру: не лише забезпечення дитині певної сукупності знань, а й розвитку її розуму, здатності самостійно розв’язувати питання, що виникають у процесі пізнання, розвитку всіх її внутрішніх сил. Через всі твори Й.-Г. Песталоцці червоною ниткою проводить думку про те, що навчання покликане збуджувати активність учнів, стимулювати розвиток їх задатків і творчих сил, формувати необхідні уміння і внутрішню потребу самостійно здобувати знання.

Важливим є ще одне міркування Й.-Г. Песталоціі, яке добре вписується в русло сучасних тенденцій: про моду на раннє навчання. Сьогодні ми дуже пишаємося, коли наша дитина у два роки читає, у три розв’язує найпростіші задачки, а в чотири, зворушливо викривляючи слова, намагається розмовляти іноземною мовою. Так ось, великий педагог вважав раннє навчання вкрай шкідливим, оскільки воно «штучно вирощує в дітях схильність до передчасних і незрілих суджень. Якщо ти розкриєш незрілу перлину, то знищиш той скарб життя, який ти повинен був зберегти у своїй дитині. Передчасний розвиток голови і серця знищує справжні сили людини». Він знав, про що говорив, адже через його педагогічну лабораторію пройшла не одна тисяча дітей. А от щодо його правоти... Життя принесло йому стільки розчарувань, що під кінець він і сам не міг твердо сказати, де була правда, а де він помилявся.

 

 

ВИСНОВОК

Й.-Г. Песталоцці – відомий швейцарський педагог-демократ. Він, будучи сином простого лікаря, виховуючись двома жінками – матір’ю та нянею – зміг вирости справжнім чоловіком. Дослідник збирався привести в життя деякі перетворення в галузі землеробства і долучити до них навколишніх селян, однак не виявивши видатних здібностей для господарської діяльності, його досліди не дали очікуваних результатів і значно підірвали матеріальне становище вченого. У цей час він приходить до переконання, що найбільше в його допомозі потребують селянські діти, що залишаються без нагляду і виховання.

На його світогляд значно вплинули твори Ж.-Ж. Руссо, зокрема «Еміль, або про виховання». Важливу роль відіграла творчість Й.-Г. Песталоцці у розвитку педагогіки, зокрема велику увагу приділяв дошкільному та початковому навчанню.

Він розробив поради щодо дошкільного виховання. Зокрема, наголошував на важливості перебування маленьких дітей у сім’ї. У зв’язку з цим розробив рекомендації для матерів «Як навчити своїх дітей спостерігати та говорити». Він був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв'язку сім'ї і школи у вихованні дітей. Створюючи теорію «елементарної освіти», педагог передбачав, щоб вона була простою і доступною для опанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст і методику першочергового виховання і навчання у сім'ї, яке має удосконалюватись у школі. Він казав також, що підростаюче покоління необхідно змалку привчати до праці. «Праця дуже важлива для виховання дитини. Тільки на її основі можливий розвиток духовних сил і здібностей людини. Посильна трудова діяльність сприяє розвитку у дітей людської гідності, працьовитості, наполегливості, сумлінності та інших позитивних якостей особистості».

Науковець також теоретично обгрунтував основи початкового навчання. А саме, розробив теорію елементарної освіти, яка зводиться до трьох елементів: числа, форми і слова, тобто до уміння рахувати, вимірювати і говорити. В її основу покладено вимогу гармонійного розвитку всіх сил учня. Теорію ще називають «методом Песталоцці». Ідея розвивального шкільного навчання – також заслуга Й.-Г. Песталоцці. Він відкидав заучування на уроках, наголошував на необхідності розвитку спостережливості та здібностей дітей, мислення, уваги тощо.

Всі свої роздуми, ідеї він намагався втілити у діяльності шкіл, відкритих ним самим, зокрема першою з них була «Установа для бідних» у Нойгофі. Там педагог за свій рахунок навчав дітей праці та елементарній освіті, виховував їх. Іще такими закладами були: притулок для сиріт у місті Станці, школа для малолітніх у Бургдорфі та інші навчально-виховні установи для бідняків. Та зважаючи на важкий матеріальний стан, інколи невдячність вихованців, Й.-Г. Песталоцці змушений був закрити їх.

Тим не менше, не дивлячись на те, що діяльність шкіл дослідника не була довгою, проте він зробив великий внесок у розвиток виховання та навчання дітей, шкіл, методики навчання у початковій школі.

Створене Песталоцці педагогічне вчення визначило новий етап у розвитку педагогічної думки. З його ім’ям пов’язано становлення початкової народної школи. У пам’яті людства залишилася справді подвижницька діяльність цієї людини, моральним принципом якої було – «нічого для себе, все для інших».

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Джуринський О.М. Історія педагогіки: Навч. посібник для студ. педвузів. - М.: Гуманит. вид. центр. ВЛАДОС, 1999. - 432 с.

2. Джуринський О.М. Зарубіжна школа: історія і сучасність. - М., 1992.

3. Заплатников Л., Шевченко Л. Він дивився у майбутнє. Й.-Г. Песталоцці про мистецтво виховання // Рідна школа. – 1997. - №11. – С. 76-77.

4. Історія педагогіки та освіти. Від зародження виховання в первісному суспільстві до кінця XX в.: Навчальний посібник для педагогічних навчальних закладів Під ред. А. І. Піскунова. - М., 2001.

5. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. – К., 1973.

6. Кравець В. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництво. Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. – Тернопіль, 1996. – 436 с.

7. Левківський М. В. Історія педагогіки / М. В. Левківський. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 360 с.

8. Нариси з історії педагогіки /За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк/ - Житомир, 1999.

9. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. - К.: Знання-Прес, 2003. - С. 200-202.

10. Педагогічний енциклопедичний словник / За ред Б. М. Бім-Бада. - М., 2003. - С. 393.

11. Песталоцці Й.-Г. Вибрані педагогічні твори. – Т.2. – М., 1981. – С. 60.

12. Песталоцці Й.-Г. Вибрані педагогічні твори в трьох томах. – Т. І. – М., 1961. – С.228.

13. Песталоцці Й.-Г. Вибрані педагогічні твори у двох томах. – Т. І. – М., 1981. – с. 171.

14. Песталоцці Й.-Г. Книга для матерів, або Посібник для матерів, як навчити їхніх дітей спостерігати й розмовляти. // Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія. – К.: Вища школа, 1990. – С.61 – 68.

15. Петалоцці Й.-Г. Лебедина пісня // Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія / Упор. Є.І. Коваленко та ін.. – К.: ЦНЛ, 2006. – с. 301-316.

16. Песталоцці Й.-Г. Лист про перебування в Стаці // Хрестоматія з історії педагогіки /Упор. І.Ф. Свадковський. – Харків: Рад. Школа, 1936. – Т.1. – С. 501-521.

17. Песталоцці Й.-Г. Лінгард і Гертруда // Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія / Упор. Є.І. Коваленко та ін.. – К.: ЦНЛ, 2006. – С. 290-301.

18. Песталоцці Й.-Г. Як Гертруда вчить своїх дітей // Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія. – К.: Вища школа, 1990. – С. 55 – 61.

19. «Політика любові» у педагогічній теорії Йоганна Генріха Песталоцці // Школа. – 2014. №8. – с. 28-33.

20. Проскура О. Гуманістичні традиції Будинку Песталоцці-Фребеля / Олена Проскура // Дошкільне виховання. – 2013. - № 6. – с. 7-9.

21. Сарапулова Є. Впорядкування думок, почуттів і вчинків дитини / Євгенія Сарапулова // Дошкільне виховання. 2003. - № 11. – с. 10-11.

22. Сарапулова Є. Формування в дитини «сил серця, розуму і руки» / Євгенія Сарапулова // Дошкільне виховання. – 2003. - №10. – с. 10-11.

23. Сбурєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2000.

24. Сисоєва С.О., Соколова І.В. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - С. 52-58, 58-64, 69-72.

25. Шевченко П. Ідеї трудового виховання у педагогічній творчості Й.-Г. Песталоцці // Рідна школа. – 2002. - №2. – С. 62-63.

ДОДАТОК А

 

Портрет Й.-Г. Песталоцці

 

 

ДОДАТОК Б