Законодавче регулювання імунітету держави

Про перевагу, яка все більш віддається законодавствами зарубіжних країн принципам обмеженого імунітету, свідчать міжнародні договори й угоди, до числа яких відноситься, зокрема Європейська Конвенція про імунітет держав від 16 травня 1972 р., що вступила в силу з 11 червня 1976р. У даний час Україна не є учасницею цієї конвенції, однак відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2003 р. №569-р "Про затвердження заходів щодо усунення можливостей подачі до України позовів у закордонні юрисдикційні органи і підвищення ефективності захисту прав і інтересів України під час розгляду справ у цих органах" на МЗС, Мін'юст, Мінфін, Мінекономіки, Мінтранс покладені питання про необхідність розробки проекту Закону про приєднання України до Європейської Конвенції про імунітет держав.

У Конвенції проголошується принцип імунітету іноземної держави (ст.15) і закріплюються винятки, при яких іноземна держава не може посилатися на імунітет перед національним судом іншої держави: у зв’язку з судовими розглядами, пов'язаними з контрактами про наймання на роботу; зобов'язань, що виникають з контрактів, і підлягають виконанню на території держави суду; пов'язаних з участю держави в компаніях і інших юридичних особах, що мають місцезнаходження на території держави суду; пов'язаних з виробничою, торговельною і фінансовою діяльністю, яку держава здійснює через своє агентство або установу; відносно патентів, промислових зразків, товарних знаків, знаків послуг, нерухомості, що знаходиться на території держави суду; пов'язаних з майном, право на яке виникло у держави в результаті спадкування; що випливають з відшкодування шкоди або збитків.

Конвенція не поширюється на розгляди щодо соціального забезпечення, відшкодування ядерного збитку або шкоди, митних зобов'язань, податкових або карних стягнень, розглядів, пов'язаних з керуванням державними морськими суднами.

Відповідно до Конвенції держава, проти якої було винесене рішення, зобов'язана його виконати. Винятки складають строго обмежені випадки: якщо рішення суперечить публічному порядкові країни виконання; якщо спір між тими ж сторонами знаходиться у проваджені суду цієї держави і воно порушено першим або у проваджені суду іншого учасника Європейської Конвенції і було там порушене першим; якщо не були дотримані вимоги про вручення судових повісток, представники держави не з'явилися в суд і не була подана апеляція на заочне судове рішення.

Якщо держава не виконує судове рішення, сторона, що домагається його виконання, вправі звернутися в суд держави, проти якої було винесене рішення. Цей суд повинний визначити, чи підлягає виконанню винесене проти цієї держави рішення. При ратифікації, або приєднанні до Європейської Конвенції держава – учасниця указує такі компетентні суди.

Ніякі примусові заходи не застосовуються відносно власності іноземної держави, що знаходиться на території держави суду. Такі заходи можуть вживатися тільки за умови, якщо іноземна держава в письмовій формі погодилась на їх застосування. 16 травня 1972р. був підписаний Протокол до Європейської Конвенції. Відповідно до Протоколу (ст.1), якщо проти держави-учасниці Європейської Конвенції було винесено судове рішення, яке вона не виконує, сторона, на користь якої винесене рішення, вправі звернутися в Європейський Трибунал з питань імунітету держави

Зміст імунітету держави, його органів і їхніх посадових осіб розкривається у Віденських конвенціях: Про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (набрала сили для України з 12 липня 1964 р.), Про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., Про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р. (ратифікована Україною 24 липня 1978 р.), Конвенції 1961 р. і 1963 р. доповнює Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969р. (ратифікована 14 липня 1993 р.)

Генеральна Асамблея ООН у лютому 1946р. прийняла Конвенцію про привілеї і імунітети ООН, а пізніше, у листопаді 1947 р. – Конвенцію про привілеї і імунітети спеціалізованих установ (Україна є стороною цієї Конвенції з 1966 р.). Особливості наділення привілеями і імунітетами цих установ передбачаються в документах про них.

На території України перебувають керівні органи або представництва низки міжнародних організацій. Такі організації і їхні органи відповідно до міжнародних договорів про них, а також міжнародних договорів, укладених Урядом України з цими організаціями, користуються в Україні привілеями і імунітетами. До числа зазначених угод, зокрема, відносяться: "Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації" від 19 грудня 1997 р. (ратифікована Законом України від 7 липня 1999 року №850-XІ); "Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва" від 30 квітня 1999р. (ратифікований Законом України від 6 липня 2000 року №1865-ІІІ); "Угода про привілеї та імунітети Комісії із захисту Чорного моря від забруднення" від 28 квітня 2000 року (ратифікований Законом України від 15 травня 2003 року №799-І); "Шостий протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи" від 5 березня 1996 року (ратифікований Законом України від 15 травня 2003 року №800-І) та інші

Особливі умови міждержавних відносин, які виникають у зв'язку з діяльністю поза межами державної території, – у відкритому морі, Антарктиді, космічному просторі регулюються: "Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права" від 12 грудня 1982 р. (ратифікована Закон України від 3 червня 1999 р., №728-XІ), "Договором про Антарктику" від 1 грудня 1959 р. (Україна приєдналась згідно з Постановою Верховної Ради України "Про приєднання України до Договору про Антарктику 1959 року" від 17 вересня 1992 р.), Договором про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла від 27 січня 1967 р. і іншими міжнародними договорами, у яких вирішуються питання, пов'язані з імунітетом держави, його суден, космічних об'єктів і ін. ("Угода між Урядом України й Урядом Китайської Народної Республіки про співробітництво в дослідженні та використанні космічного просторові в мирних цілях" від 4 грудня 1995року.; "Рамкова угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Бразилія про співробітництво у використанні космічного простору в мирних цілях" від 18 листопада 1999 року.; "Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія "Циклон-4" на пусковому центрі Алкантара" від 21 жовтня 2003 року)

Імунітет українських державних морських суден спирається не тільки на міжнародне, але і на внутрішнє право. Стаття 18 Кодексу Торговельного Мореплавання (КТМ) передбачає, що на судна, що знаходяться у власності держави, не може бути накладено арешт або звернено стягнення без згоди органа, який здійснює управління державним майном. Ця норма закону повинна поважатися і за кордоном, тому що правове положення морського судна визначається законом держави, під прапором якого воно плаває.

 

Завдання.

 

1. У громадянина Польщі М. Під час перебування в туристичному круїзі в м. Одеса загострилася душевна хвороба – шизофренія. Його терміново госпіталізували. Чи можна гр.М визнати недієздатним за законодавством України?

2. Зовнішньоторговельна фірма, в статутному фонді якої власність держави переважає, провадила зовнішньоекономічну діяльність у Великобританії. За несвоєчасні розрахунки за поставлену продукцію іноземні партнери звернулися в суд з проханням забезпечити свої вимоги шляхом накладення арешту на майно фірми у Англії. Представники фірми заперечували щодо такого виду забезпечення, посилаючись на імунітет держави. Дайте аналіз ситуації.

 

3. 19-річний студент О. (гр. Аргентини) навчаючись в Україні продав перед від’їздом на батьківщину деякі речі особистого вжитку своєму сусіду по кімнаті в гуртожитку. Батьки дізнавшись про це заперечували проти такої угоди, так як за законодавством Аргентини О. був неповнолітній.

Чи можна цей договір визнати недійсним і з яких підстав?