Кодування діагнозу артеріальної гіпертензії

 

Для статистичного кодування хвороб з 1999 року в Україні застосовується Міжнародна класифікація хвороб 10 перегляду (ВОЗ, Женева, 1995 р.). Згідно з цією класифікацією для визначення есенціальної (первинної) артеріальної гіпертензії (що є синонімом терміну гіпертонічна хвороба) застосовуються коди I10-I13, для визначення вторинної (симптоматичної) артеріальної гіпертензії – код I15.

Терміну ”гіпертензивна хвороба серця” (гіпертонічна хвороба з переважним ураженням серця – код I11) відповідає клінічний термін ”гіпертензивне серце”, під яким розуміють наявність гіпертрофії лівого шлуночка (за даними ЕКГ, рентгенографії або ехокардіографії) або серцевої недостатності.

Термін ”застійна серцева недостатність” вживається за наявності ознак клінічно вираженої серцевої недостатності (II А-III Б ст. згідно з класифікацією М.Д. Стражеска-В.Х. Василенка та робочою класифікацією Українського наукового товариства кардіологів, 1997 р.).

При кодуванні діагнозу враховується наявність (або відсутність) гіпертензивного ураження серця з серцевою недостатністю (код I11.0) або без неї (код I11.9), гіпертензивного ураження нирок (код I12), з нирковою недостатністю (код I12.0) або без неї (код 112.9), комбінованого гіпертензивного ураження серця та нирок з або без серцевої та/або ниркової недостатності (коди I13, I13.0, I13.1, I13.2, I13.9). Всі ці стани мають окремі, вказані вище, коди.

Якщо гіпертонічна хвороба є супутнім захворюванням з ішемічною хворобою серця (І20-І25), або цереброваскулярним захворюванням (І60-І69) – то кодується ІХС або цереброваскулярне захворювання та додається цифра 7 після крапки (п’ятим знаком коду). Наприклад, І25.2.7 або І69.4.7 та ін.

Якщо гіпертонічна хвороба є супутнім захворюванням з транзиторною ішемічною атакою або захворюваннями артерій чи артеріол, то заповнюються два статистичних талони: один – на транзиторну ішемічну атаку (G45) або захворювання артерій чи артеріол (І70-І79), другий – на гіпертонічну хворобу (І10-І13).

Вторинна (симптоматична) артеріальна гіпертензія завжди кодується окремими рубриками (І15.0-І15.9). При цьому окремі статистичні коди мають: реноваскулярна гіпертензія (І15.0), артеріальна гіпертензія нефрогенного генезу (наприклад, вторинна АГ при пієлонефриті, гломерулонефриті тощо – I15.1), вторинна АГ ендокринного генезу – при патології наднирників, гіпофізу тощо (І15.2). Вторинні АГ іншого походження (наприклад, гемодинамічні – при коарктації аорти, недостатності аортального клапану, нейрогенні – при захворюваннях або травмах головного та спинного мозку; екзогенні – при отруєнні свинцем, талієм тощо) мають код I15.8.

 

Класифікація гіпертензивних кризів

 

Гіпертензивний криз – це раптове значне підвищення артеріального тиску від нормального або підвищеного рівня, яке майже завжди супроводжується появою чи посиленням розладів з боку органів-мішеней або вегетативної нервової системи. Критеріями гіпертензивного кризу є:

- раптовий початок;

- значне підвищення артеріального тиску;

- поява або посилення симптомів з боку органів-мішеней.

В залежності від наявності чи відсутності ураження органів-мішеней та необхідності термінового зниження AT, виділяють:

- ускладнені кризи (з гострим або прогресуючим ураженням органів-мішеней, становлять пряму загрозу життю хворого, потребують негайного, протягом однієї години, зниження AT);

- неускладнені кризи (без гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, становлять потенційну загрозу життю хворого, потребують швидкого – протягом кількох годин – зниження AT).

 

Таблиця 1.3. Ускладнені гіпертензивні кризи.

 

1. Інфаркт міокарда 2. Інсульт 3. Гостра розшаровуюча аневризма аорти 4. Гостра недостатність лівого шлуночка 5. Нестабільна стенокардія 6. Аритмії (пароксизми тахікардії, миготливої тахіаритмії, шлуночкова екстрасистолія високих градацій) 7. Транзиторна ішемічна атака 8. Еклампсія 9. Гостра гіпертензивна енцефалопатія 10. Кровотеча 11. Гостра ниркова недостатність

 

Таблиця 1.4. Неускладнені гіпертензивні кризи.

 

1. Церебральний неускладнений криз 2. Гіпоталамічний пароксизм (криз) 3. Кардіальний неускладнений криз 4. Підвищення САТ до 240 мм рт.ст. або ДАТ до 140 мм рт.ст. 5. Значне підвищення тиску в ранньому післяопераційному періоді

 

Ускладнені гіпертензивні кризи. Перебіг характеризується клінічними ознаками гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней (інфаркт міокарда, інсульт, розшаровуюча аневризма аорти, нестабільна стенокардія, гостра недостатність лівого шлуночка та ін.). Такі кризи завжди супроводжуються появою або посиленням симптомів з боку органів-мішеней. Вони загрозливі для життя хворого і потребують зниження тиску у проміжок часу від кількох хвилин до однієї години. Лікування здійснюється в умовах відділення (палати) інтенсивної терапії із застосуванням парентерального введення антигіпертензивних препаратів. До цієї категорії відносять також ті випадки значного підвищення артеріального тиску, коли загроза для життя виникає не через ураження органів-мішеней, а через кровотечу, найчастіше – в післяопераційному періоді.

Неускладнені гіпертензивні кризи характеризуються відсутністю клінічних ознак гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, проте вони становлять потенційну загрозу життю хворого, оскільки несвоєчасне надання допомоги може призвести до появи ускладнень і смерті. Такі кризи супроводжуються, як правило, появою чи посиленням симптомів з боку органів-мішеней (інтенсивним головним болем, болями у ділянці серця, екстрасистолією) або з боку вегетативної нервової системи (вегетативно-судинні порушення, тремтіння, часте сечовиділення). Залежно від того, які органи є джерелом симптомів, виділяють церебральні та кардіальні неускладнені кризи. Гіпоталамічний пароксизм (за старою термінологією – діенцефально-вегетативний криз) є проявом церебрального кризу, однак у зв’язку із своєрідністю клінічних проявів та особливостями лікування його розглядають як окремий вид неускладненого кризу. Підвищення САТ до 240 мм рт. ст. або ДАТ до 140 мм рт. ст. слід також розцінювати як гіпертензивний криз, незалежно від того, з’явились симптоми з боку органів-мішеней чи ще ні, оскільки для кожного хворого воно є небезпечним. Загрозливим є також значне підвищення тиску у ранньому післяопераційному періоді через ризик кровотечі.

Всі ці клінічні прояви потребують зниження тиску протягом кількох годин. Госпіталізація не обов’язкова. Лікування здійснюється шляхом прийому антигіпертензивних препаратів через рот або внутрішньом’язових ін’єкцій.

 

 

Головний кардіолог МОЗ України проф. М.І. Лутай

 

 

___________________________________________________________________________________________________________

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МОЗ України

Від 14.02.2002 № 54

 

Клінічна класифікація ішемічної хвороби серця

 

Раптова коронарна смерть

2.1.1. Раптова клінічна коронарна смерть з успішною реанімацією.

2.1.2. Раптова коронарна смерть (летальний випадок).

У разі розвитку на тлі гострої коронарної недостатності (І24.8) або гострого інфаркту міокарда шифрується як І21-І22

Стенокардія

(Відповідає за МКХ 10 – І20)

2.2.1. Стабільна стенокардія напруги (із зазначенням функціональних класів, для ІІІ і IV ФК можливе приєднання стенокардії малих напруг, яка клінічно проявляється як стенокардія спокою – І20.8).

2.2.2. Стабільна стенокардія напруги при ангіографічно інтактних судинах (коронарний синдром X) – І20.8

2.2.3. Вазоспастична стенокардія (ангіоспатична, спонтанна, варіантна, Принцметала) – І20.1

Нестабільна стенокардія

(Відповідає за МКХ 10 – І20.0)

2.3.1. Стенокардія, яка виникла вперше (виникнення вперше у житті приступів стенокардії з транзиторними змінами ЕКГ спокою).

2.3.2. Прогресуюча стенокардія (поява стенокардії спокою або нічних приступів у хворого із стенокардією напруги, зміна ФК стенокардії, прогресуюче зниження толерантності до фізичного навантаження, транзиторні зміни на ЕКГ спокою).

2.3.3. Рання післяінфарктна стенокардія (з 3 до 28 діб).

Гострий інфаркт міокарда

(Відповідає за МКХ 10 – І21)

Діагноз виставляють із зазначенням дати виникнення (до 28 діб), локалізації (передня стінка, передньоверхівковий, передньобоковий, передньосептальний, діафрагмальний, нижньобоковий, нижньозадній, нижньобазальний, верхівковобоковий, базальнолатеральний, верхньобоковий, боковий, задній, задньобазальний, задньобоковий, задньосептальний, септальний, правого шлуночку), рецидивуючий (від 3 до 28 діб), первинний, повторний (вказувати розміри і локалізацію не обов’язково, якщо виникають труднощі в ЕКГ діагностиці)

2.4.1. Гострий інфаркт міокарда з наявністю патологічного зубця Q (трансмуральний, великовогнищевий) – І21.0-І21.3

2.4.2. Гострий інфаркт міокарда без патологічного зубця Q (дрібновогнищевий) – І21.4

2.4.3. Гострий субендокардіальний інфаркт міокарда – І21.4

2.4.4. Гострий інфаркт міокарда (невизначений) – І21.9

2.4.5. Рецидивуючий інфаркт міокарда (від 3 до 28 діб) – І22

2.4.6. Повторний інфаркт міокарда (після 28 діб) – І22

2.4.7. Гостра коронарна недостатність. Діагноз проміжний – елевація або депресія сегмента ST, відображає ішемію до розвитку чинників некрозу міокарда або раптової коронарної смерті – І24.8

Деякі ускладнення гострого інфаркту міокарда указуються за часом їх виникнення (Відповідає МКХ 10 – І23):

- гостра серцева недостатність (класи по Кіllір І-IV) – І50.1

- порушення серцевого ритму та провідності – І44, І45, І46, І47, І48, І49

- розрив серця зовнішній (з гемоперикардом – І23.0, без гемоперикарду – І23.3) і внутрішній (дефект міжпередсердної перетинки – I23.1, дефект міжшлуночкової перетинки – І23.2, розрив сухожильної хорди – І23.4, розрив папілярного м'язу – І23.5)

- тромбоемболії різної локалізації – І23.8

- тромбоутворення в порожнинах серця – І23.6

- гостра аневризма серця – І23.8

- синдром Дресслера – І24.1

- постінфарктна стенокардія (після 72 годин до 28 діб) – І20.0

Кардіосклероз

2.5.1. Вогнищевий кардіосклероз

2.5.1.1. Післяінфарктний кардіосклероз із зазначенням форми та стадії серцевої недостатності, характеру
порушення ритму і провідності, числа перенесених інфарктів, їх локалізації та часу виникнення – І25.8

2.5.1.2. Аневризма серця хронічна – І25.3

2.5.1.3. Вогнищевий кардіосклероз без вказівки на перенесений інфаркт міокарда

2.5.2. Дифузний кардіосклероз з вказівкою на форми і стадії серцевої недостатності, порушення
ритму і провідності кодується – І25.1

Безбольова форма ІХС

(Відповідає за МКХ 10 – І25.6)

Діагноз базується на підставі виявлення ознак ішемії міокарду за допомогою тесту з фізичним навантаженням, Холтерівського моніторування ЕКГ з верифікацією за даними коронарографії, сцинтиграфії міокарду з талієм, стрес-ЕхоКГ

Примітки:

- Синдром стенокардії може супроводжуватися іншими захворюваннями, які дають відносну коронарну недостатність, і тоді термін ”стенокардії” може фігурувати в діагнозі після зазначення основної патології (аортальний стеноз та інші вади серця, ГКМП, пролапс морального клапану та ін.)

- Під терміном ”ішемічної кардіоміопатії” слід розуміти ІХС з встановленими методами коронаро- і вентрікулографії: дифузним ураженням коронарних артерій, вираженою дилатацією лівого шлуночка, тотальним зниженням скоротливості міокарду, які супроводжуються клінічними ознаками серцевої недостатності.

Термін, по суті, відповідає стану, який був описаний в нашій літературі як ”ішемічна хвороба серця з наявністю дифузного кардіосклероза і серцевою недостатністю”, які звичайно спостерігаються в осіб похилого віку. Проте діагноз ”ішемічна кардіоміопатія (відповідає за МКХ 10 – І25.5)” не спід використовувати без підтвердження спеціальними методами дослідження.

- При наявності різних ускладнень – як при гострих формах так і хронічних (розрив серця, тромбоемболії, аритмії та ін.), вони мають бути зазначені в діагнозі, але окремо не шифруються

- В діагнозі вказуються лікарняні втручання із зазначенням строку проведення: аортокоронарне шунтування із зазначенням числа шунтів, транслюмінальна ангіопластика і стентування із зазначенням судин, балонна контрапульсація, електрофізіологічні втручання (тимчасова або постійна електрокардіостимуляція, абляція), дефібриляція.

- Розташування діагнозів слід проводити у такій послідовності: раптова коронарна смерть з оживленням, інфаркт міокарда, ускладнення інфаркту міокарда, стенокардія, різні форми кардіосклерозу, хронічна аневризма серця, порушення ритму серця і провідності, серцева недостатність.