Визначення та клінічна класифікація артеріальної гіпертензії

 

Артеріальна гіпертензія, за визначенням Комітету експертів ВОЗ, – це постійно підвищений систолічний та/чи діастолічний артеріальний тиск.

Есенціальна гіпертензія (первинна гіпертензія, або гіпертонічна хвороба) – це підвищений артеріальний тиск при відсутності очевидної причини його підвищення.

Вторинна гіпертензія (симптоматична) – це гіпертензія, причина якої може бути виявлена.

Відповідно до останніх рекомендацій ВОЗ та Міжнародного товариства гіпертензії (1999 р.) виділяють декілька рівнів AT (табл. 1.1.).

Згідно з цією класифікацією, артеріальною гіпертензією є підвищення САТ до 140 мм рт.ст. і вище або ДАТ до 90 мм рт.ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто підтверджується при повторних вимірюваннях AT (не менш, ніж 2-3 рази у різні дні протягом 3-4 тижнів).

 

Таблиця 1.1. Класифікація артеріальної гіпертензії за рівнем AT (мм рт. ст.). ВООЗ/МТГ^*, 1999 р.

 

Категорії	САТ мм рт.ст.	ДАТ мм рт.ст.
Оптимальний Нормальний Високий нормальний	< 120 < 130 130-139	< 80 < 85 85-89
Гіпертензія: 1 ступінь (м’яка АГ) підгрупа: погранична 2 ступінь (помірна АГ) 3 ступінь (тяжка АГ) Ізольована систолічна гіпертензія підгрупа: погранична	140-159 140-149 160-179 > 180 > 140 140-149	90-99 90-94 100-109 0 > 110 < 90 < 90

___________

Примітки:

МТГ – міжнародне товаримтво гіпертензії.

 

Для встановлення стадії артеріальної гіпертензії застосовується класифікація за ураженням органів-мішеней. Ця класифікація прийнята в Україні в 1992 році згідно до наказу МОЗ України № 206 від 30.12.1992 р. і рекомендується до подальшого застосування згідно до наказу № 247 від 01.08.1998 р.

Цю класифікацію рекомендується застосовувати для встановлення стадії як гіпертонічної хвороби (есенціальної гіпертензії), так і вторинної гіпертензії.

Діагноз формулюється із визначенням стадії артеріальної гіпертензії та характеру ураження органів-мішеней.

У разі формулювання діагнозу гіпертонічної хвороби II ст. необхідно конкретно вказати, на підставі чого встановлюється II стадія захворювання (наявність гіпертрофії лівого шлуночка, звуження артерій сітківки тощо). У хворих з протеінурією в діагнозі слід вказати на наявність гіпертензивного ураження нирок (якщо відсутня інша причина протеінурії). Діагноз гіпертонічної хвороби III ст, також необхідно обґрунтувати наявністю серцевої недостатності, перенесеного мозкового інсульту тощо (див. класифікацію).

 

Таблиця 1.2. Класифікація артеріальної гіпертензії за ураженням органів-мішеней.

 

Стадія І	Об’єктивні ознаки органічних ушкоджень органів-мішеней відсутні
Стадія ІІ	Є об’єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней без симптомів з їх боку чи порушення функції. Гіпертрофія лівого шлуночка (за даними ЕКГ, ЕХОКГ, рентгенографії), або Генералізоване звуження артерій сітківки, або Мікроальбумінурія чи протеінурія та/або невелике збільшення концентрації креатиніну в плазмі (1,2-2,0 мг/дл, або 177 мкмоль/л)
Стадія ІІІ Серце   Мозок     Очне дно   Нирки Судини	Є об’єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней з симптомами з їх боку та порушенням функції. Інфаркт міокарда Серцева недостатність ІІА-ІІІ ст. Інсульт Транзиторна ішемічна атака Гостра гіпертензивна енцефалопатія Хронічна гіпертензивна енцефалопатія III стадії Судинна деменція Крововиливи та ексудати в сітківці з набряком диску зорового нерва або без нього (ці ознаки патогномонічні також для злоякісної фази артеріальної гіпертензії) Концентрація креатиніну в плазмі > 2,0 мг/дл (177 мкмоль/л) Розшаровуюча аневризма аорти

 

Діагноз гіпертонічної хвороби III ст. за наявності інфаркту міокарда, інсульту чи інших ознак III стадії слід встановлювати лише у тих випадках, коли ці серцево-судинні ускладнення виникають на фоні тривало існуючої гіпертонічної хвороби, що підтверджується наявністю об’єктивних ознак гіпертензивного ураження органів-мішеней (гіпертрофія лівого шлуночка, генералізоване звуження артерій сітківки тощо).

Гіпертензивна енцефалопатія (критерій ІІІ стадії) може бути гострою та хронічною. Гостра гіпертензивна енцефалопатія розвивається раптово, частіше на тлі злоякісної артеріальної гіпертензії з підвищенням AT до 230-250/130-150 мм рт.ст і більше, супроводжується різким головним болем, нудотою, блюванням, змінами на очному дні, психомоторним збудженням, епілептиформними нападами та іншими неврологічними симптомами. Вони зумовлені дифузним порушенням мозкового кровообігу, нейронального метаболізму, розвитком набряку головного мозку. Клінічна картина гострої гіпертензивної енцефалопатії характеризується швидкістю розвитку, тяжкістю перебігу, тривалістю клінічних проявів (протягом 48-78 годин) і непередбаченістю прогнозу. У деяких випадках (наприклад, у дітей з гострим гломерулонефритом, у вагітних жінок) гостра гіпертензивна енцефалопатія може розвиватися на фоні порівняно невисокого тиску (160/100 мм рт.ст. і навіть меншому). Повільно прогресуючі порушення мозкового кровообігу, або хронічна дисциркуляторна гіпертензивна енцефалопатія, виникає внаслідок диспропорції між потребою та забезпеченням тканини головного мозку повноцінним кровопостачанням. Морфологічним субстратом дисциркуляторної гіпертензивної енцефалопатії можуть бути лакунарні інфаркти мозку. Розрізняють три стадії дисциркуляторної енцефалопатії: І стадія (початкова), ІІ стадія (субкомпенсації) та ІІІ стадія (декомпенсації).