ТОП 10:

Виникнення «Священної римської імпарії німецької нації», її суспільний лад та державний устрій



Розпад імперії Карла Великого у середині ІX століття поклав початок самостійному існуванню Східно-Франкського королівства. Через сто років воно стало називатись Тевтонською державою, а пізніше – Німеччиною.

Німеччина як єдиний державний простір виникла не від-разу. У Тевтонській державі було кілька ранньофеодальних утворень – герцогства Саксонія, Тюрінгія, Франконія, Швабія та Баварія. Герцог мало чим відрізнявся від вождя племені, організація влади була примітивною.

Наприкінці X ст. князівства згуртувались, у них з’явилась чудова на той час армія. Німецький король Оттон І прагнув підкорити Італію. Римський папа потребував підтримки німецького короля, тому що місцеві феодали захопили владу в Римі.

Оттон І в середині X ст. захоплює північну і центральну частини Італії, і в 962 році папа римський коронує його ім-перською короною. Створена Оттоном І імперія в XІІ ст. оде-ржала назву «Священна римська імперія німецької нації». Ця назва зберігалась до 1806 року.

У XІІ ст. німецькі князівства переживали занепад, центробіжні сили послаблювали могутність імперії. Королі з династії Гогенштауфенів намагались силою приєднати Італію, але безуспішно. Фрідріх І Барбаросса (1152 – 1190 рр.), його син і онук також зазнали невдачі. Тевтонський орден рицарів був розбитий у 1242 р. Олександром Невським на Чудському озері.

Суспільний лад . Німеччина в економічному відношенні постає однією з найбільш відсталих країн Європи. Феодальні відносини стали розвиватись у країні не раніше ХІІ ст.

Німецьке суспільство поділялось на два основні класи: військовий – лицарство і податний – селянство. Утворенню цих двох станів сприяла реформа короля Генріха Птахолова (919 – 936 рр.), яка була викликана необхідністю створити кінноту для боротьби з угорцями. За реформою, особи, які могли воювати у рядах кіннотників, були зараховані до війсь-кового стану, а всі інші зарахувались до податного стану. У зв’язку з цим до військового стану потрапила і заможна час-тина селянства, а також деякі категорії невільних слуг феодалів.

Військовий стан не був однорідним: крім великих землевласників, світських і духовних, до нього входили середні і дрібні лицарі.

Податний стан складався із вільних і невільних селян. Серед них тривалий час існували земельні власники: частина селян володіла землею на основі чинша, тобто внесення певних платежів на користь власника землі. Невільні були кріпа-ками, що працювали на землі або слугували при дворі феодала.

Міщани були землевласниками або ж торговцями і ремісниками. Фактично, вони не могли розглядатися як податний стан, тому що податками обкладались міста, а не окремі громадяни.

У ХІІ ст. у Німеччині склались феодальні стани.

Структура класу феодалів визначалась відносинами земельної власності. Найбільшим землевласником був король. Великі земельні володіння мали герцоги, пфальцграфи, графи, рицарі.

Поряд із світською знаттю стояли прелати церкви –архієпископи, єпископи, абати.

Взаємовідносини між феодалами будувались на ленних зв’язках і були багатоступеневими, але в деяких випадках зберігалось пряме підпорядкування феодальних власників королю, що було характерне для ранньофеодальної держави.

Феодальна ієрархія, яка склалась у Німеччині в ХІІ ст., виступає в Саксонському і Швабському зерцалах як ієрархія шести і семи військових щитів (Саксонське зерцало, книга І, ст. 3). Ієрархія носила військовий характер. У той же час вона була формою державної організації німецьких феодалів.

Державний лад . У ІХ-Х ст. у Німеччині спостерігається посилення королівської влади, обумовлене тим, що багаточисельні великі і середні землевласники потребували допомоги сильної королівської влади, для захоплення вільних земель і закріпачення вільних общинників; вона була потрібна і монастирям, і єпископам, які були зацікавлені в розширенні церковного землеволодіння. Політичного об’єднання Німеччини вимагала наявність зовнішньої небезпеки (напади норманів, угорців).

У боротьбі з герцогами королівська влада намагалась за-ручитися підтримкою церкви.

Так, Оттон І, намагаючись обмежити самостійність герцогів, видав так звані “оттоновські привілеї”, сутність яких була, перш за все, у територіальному розширенні церковного імунітету, який розповсюджувався не тільки на церковні во-лодіння, а й на весь регіон, де вони були розміщені.

Центром вищої державної влади був королівський двір, який складався з членів королівської сім’ї, їхніх слуг, міністеріалів і службовців вільного походження, які складали урядовий апарат .

При королівському дворі постійно знаходилась значна кількість церковних і світських феодалів, з яких призначались вищі сановники: канцлер, камерарій, капелан, дворецький, маршал. Вищою посадовою особою був канцлер, який відав усіма справами управління. Важливе значення мала посада дворецького (майордома), який відав справами королівського двору.

У політичному житті країни велику роль відігравали збори феодалів. Як суверенний орган, вони виступали при усуненні королів від влади, а також у той час, коли король ще не був обраний. Збори визначали компетенцію короля, видавали законодавчі акти, вступали в переговори з папою, при-значали вищих посадових осіб.

На початку ХІ ст. при королі була створена рада вищих представників знаті (гофтаг), разом з якою король розглядав найважливіші справи.

У кінці ХІ ст. у Німеччині запанували принципи виборчої монархії. Обрання короля князями було юридичним актом. Той, хто не брав участі у виборах, вважав себе вільним від королівської влади.

 

Станово-представницька монархія. Суспільний лад.

Слабкість центральної влади – характерна особливість феодальної монархії в Німеччині. Імператорам лише на короткий час вдавалося підкоряти собі князівства, приборкувати світських і духовних феодалів. Навіть у власних володіннях німецькі імператори були обмежені у діях, залежні від папи римського і від усієї знаті.

До початку ХІІІ ст. королівська (імператорська) влада була ще значною. Управління будувалось за двірцево-вотчинною системою. Владу на місцях здійснювали графи. З часом вони привласнили собі спадкоємні права. Посилення влади герцогів, графів та єпископів привело до децентралізації дер-жави.

Суспільний лад . З розвитком феодалізму відбуваються зміни в станово- класовій структурі суспільства. Встановилась доволі значна різниця між верхніми шарами – аристократією і нижчим дворянством. Із аристократії виділилась невелика група світсь-ких і духовних феодалів – курфюрстів. Майже повністю зни-кло середнє дворянство. Основну масу нижчого дворянства з XІV ст. складали міністеріали. Панськими слугами вони вступали у рицарі і, таким чином, ставали вільними і входили у число дворян. Пізніше, з розвитком капіталістичних відно-син, значення рицарства падає.

Німецькі міста поділялись на три види: імперські міста, які були безпосередніми васалами короля; вільні міста, які не платили податків і мали повне самоуправління; князівські мі-ста, статус яких визначався князем, на території якого вони знаходились. Населення міст було неоднорідним. До панівного класу відносились землевласники і купці. На нижчому ща-блі знаходились ремісники, підмайстри, поденщики.

У поземельних відносинах Німеччини відбулись важливі зміни, викликані проникненням у сільське господарство товарно-грошових відносин. Ці зміни виразились у послабленні кріпосної залежності селян, які одержали самостійність. Най-більш заможні вільні селяни, орендували великі земельні ді-лянки у феодалів, сплачуючи за оренду грошовий чинш. Ве-ликі орендатори з часом ставали дрібними поміщиками. Ра-зом з тим залишалась велика маса залежного селянства, яке було “залежним по землі” і “особисто залежним”. Перші були прикріплені до землі, яку займали спадково, виконуючи певні визначені повинності. Особисто залежні виконували повинності, розмір яких не був чітко визначений.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.21.186 (0.006 с.)