У скільки етапів відбувається підготовка промови. Охарактеризуйте їх.

Формула підготовки промови така:

1. Вибір теми(про що?)

2. Визначення цільової установки (навіщо?)

3. Орієнтація на певну аудиторію(для кого?)

4. Форма викладу (тип промови і в якому жанрі її виголошувати).

Промова, як правило, потребує попередньої підготовки, й чим ґрунтовніша підготовка, тим вагоміше виглядатиме виклад, а отже — і переконливіше. Як будь-яка розумова робота, підготовка промови — процес творчий, і кожен використовує власну методику. Хоча інколи можна почути твердження, що промовці самі дивуються, як у них складається той чи інший текст, особливо імпровізування. Для того, щоб виступ був вдалим, яскравим, переконливим, необхідна попередня підготовка до нього. Алгоритм останньої можна визначити так: вибір теми — формулювання мети — складання плану — збирання матеріалу — робота над конспектом — репетиція. Визначення теми підготовка до будь-якого виступу розпочинається з визначення теми промови. При цьому можливі різні ситуації: або пропонують виступити з певною темою, тобто тема є заданою, або тему виступу ви обираєте самі. В першому випадку оратору необхідно лише конкретизувати її. Складніша справа — визначити і сформулювати свою тему виступу.
Інколи тему промови підміняють її об’єктом. Наприклад, пропозиція висловитися про сучасну українську культуру не є власне темою. Це саме об’єкт уваги. Бо ж культура — поняття широке: його становлять і науковість викладання, і потреба слухачів у матеріалі, і висвітлення окремих галузей (література, живопис, музика тощо). Перелічені конкретні питання — це тематика, що відбиває в своїй сукупності багатогранний і складний об’єкт уваги. Тема завжди конкретна, стосується одного питання. Інша справа, що слід виділяти в межах однієї теми ще й так звані підтеми. Отже, при визначенні теми виступу потрібно враховувати наступні моменти: 1. Обирайте тему, яка відповідає вашим пізнанням і інтересам. По-перше, подумайте про ті галузі знання, в яких ви маєте особливий досвід або теоретичну підготовку. По-друге, поспілкуйтесь на яку-небудь цікаву тему зі своїми товаришами чи друзями. По-третє, зверніться до книги. Продивіться довідники, свіжі журнали ігазети.2.Підбирайте доречну тему. Настрій аудиторії залежить від місця і часу. В аудиторії він один, в приватному житті — інший. В побутовій ситуації слухачі сприйматимуть як досить природну річ те, що в аудиторії їм може здатися нецікавим, смішним, шокуючим. 3. Обирайте тему, яка відповідає аудиторії. Тема повинна бути досить цікава, досить важлива, досить зрозуміла для слухачів. Для того, щоб вирішити, чи буде вона відповідати цим вимогам, необхідно мати уявлення про рівень знань слухачів, їх виховання, вік, особливі інтереси. Обравши тему, потрібно подумати про її формулювання. Тема — це те, про що йде мова. Зазвичай її формулюють словом або фразою, які вказують характер питань, що підлягають обговоренню. Назва промови повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов’язково привертати увагу слухачів. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови. Довгі назви, які включають незнайомі слова, відштовхують слухачів, іноді викликають негативне відношення до виступу. Слід уникати і дуже загальних назв. Загальні назви потребують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу. Тому серед слухачів будуть невдоволені, бо вони не отримають відповіді на питання, які їх цікавлять. Існують такі поняття, як тема “розкрита” та тема “не розкрита”. Тема “розкрита”, коли матеріал їй відповідає, коли основна думка промовця зрозуміла, коли вона доведена. Бажано, щоб тема мала точки зіткнення з іншими темами, апелювала до вже відомого слухачам. Формулювання мети. Необхідно ясно уявляти, для чого, з якою метою виголошується промова, якої реакції слухачів ви добиваєтесь. Чи бажаєте ви тільки що-небудь пояснити, описати чи просто розповісти? Або ви хочете змінити свою думку чи переконати аудиторію що-небудь зробити? Так, судовий оратор може й жартувати, й кепкувати, й розповідати про подробиці справи, запалювати слухачів праведним гнівом або зворушувати почуття глибокого зацікавлення й симпатії до жертви несправедливості. Але він мусить твердо знати, чого прагне. Якщо це прокурор, то мета його промови — довести провину звинуваченого. Діаметрально протилежна мета в адвоката, який прагне виправдати підсудного. Якщо б прокурор та адвокат раптом захопилися невластивими проблемами, втратили загальну настанову, суд не міг би здійснитися. Для того, щоб отримати чітке уявлення про те, чого ви добиваєтесь, викладіть письмово ваш намір у формі цілого речення.

Розкрийте функції оратора.

Виголошення промови - це складне і багатофункціональне явище. Під час виступу оратор чи обєктивно повинен виконувати низку функцій, зокрема:думати, говорити, дивитися, слухати і відчувати. Кожна форма красномовства - це передовсім колективне мислення. Воно може бути дуже різним щодо глибини, масштабу, форми, проте властиве й оратору, й аудиторії, перед якою він виступає. Провідна роль у колективному мисленні належить промовцю. Майстерний оратор мислить сам і змушує аудиторію мислити, одухотворює її, спонукає до дискусій. У цьому виявляється складнасть ораторського мистецтва, творче мислення і майстерність промовця. Друга функція оратора – говоріння. Справжнім красномовством є красиве і змістовне мовлення, через яке виявляються: знання, ерудиція, досвід, володіння комунікативними якостями. Третя функція оратора- слухання. Промовець повинен уважно слухати як себе, так і аудиторію. Мистецтво оратора полягає в тому, щоб досягти необхідної тиші і водночас уловлювати найменші звуки, шурхіт і правильно класифікувати їх: це захоплення, подив, схвалення чи осуд, байужість, обговорення почутого, сторонні справи, реакція на нове, помилку тощо. Особливо уважно оратор повинен слухати запитання, щоб гідно і професійно на них відповісти. Також не слід залишати поза увагою репліки аудиторії. Четверта функція оратора- усе бачити навколо себе. Бажано, щоб промовець бачив усю аудиторію, обличчя слухачів. Завдяки умінню соціальної перцепції оратор може проаналізувати невербальну поведінку аудиторії- міміку, спрямованість погляду, пози- і зробити висновки про ставлення до його промови, визначити ступінь зацікавленості нею чи абсолютну байдужість до обговорюваного. Крім цього, мовець повинен гарно бачити тези своєї промови, слідкувати за технічними засобами, непомітно поглядати на годинник і контролювати власні невербальні засоби. Пята функція- відчувати аудиторію, атмосферу у ній. Оратор повинен відчувати ставлення аудиторії до нього і обговорюваного за реакцією на риторичні запитання, жарти й інші форми звернення до слухачів. Якщо реакція слухачів нормальна, мовець повинен зосередитися на промові. Якщо реакція аудиторії на контакт з нею слабка або негативна, необхідно непомітно, проте максимально швидко, усунути джерело негативного ставлення. Цьому може допомогти вдале запитання, жарт, тонкий слух оратора, його інтуїція. Важлива функція оратора- розуміння аудиторії. Це означає,що він повинен знати склад, загальнокультурний, професійний рівень, характер інтересів, проблем, потреб, можливостей, мотиви присутності на цьому виступі.

Розкрийте закони риторики.

I. Концептуальний закон — базовий закон риторики, який становить перший крок мовленнєвого циклу — винайдення задуму, ідеї (створення концепції). За своєю суттю цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета. Повноцінна, нормальна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом. Концепція (в риториці) — це система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі. Вона — першооснова мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Процес розробки концепції складається з такої послідовності дій: Своє бачення суб'єктом предмета (теми), Аналіз теми (предмета), тобто вибір проблем для вивчення. Прилучення до цінностей людського досвіду по вивченню обраної проблеми. Пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки і формування позицій. II. Закон моделювання аудиторії. Передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих, на кого розраховується викладення концепції. Важливий момент — оцінка лекційної ситуації з позиції оратора й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, спираючись на свій досвід, тому ораторові слід знати існування своїх і чужих «зон небезпеки», вміти їх попередити, делікатно поводитися. Аудиторія створюється не одразу і не швидко. Досвідчений оратор прагне тримати в полі зору свою аудиторію, особливо її небезпечні зони (острівки шуму, відволікання тощо). Для цього автор готує набір цікавих фактів, гумористичних історій, змінює тональність розмови, виключає або адаптує складний матеріал. При незбіганні оцінок з боку аудиторії та оратора слід зберегти здатність до вирівнювання психологічного клімату. III. Стратегічний закон. Стратегія (програма дій) становить собою варіант реалізації концепції та характеризується такими ознаками: динамічність, гнучкість, варіативність. Стратегія складається з таких компонентів: — визначення цільової установки; — вичленування з концепції запитань, розрахованих на певну аудиторію та їх аналіз; — формулювання тези (системи коротких відповідей суб'єкта на поставлені запитання).

Свої міркування на заключному етапі роботи по формуванню стратегії суб'єкт повинен побудувати у вигляді тези. Тезу ми розглядаємо як головну думку або згусток думок (стисле, лаконічне вираження роздумів суб'єкта з приводу обраних запитань), що розгортається суб'єктом у ході спілкування з аудиторією. Наявність тези дозволяє уникнути беззмістовного викладу концепції. IV. Тактичний закон передбачає систему дій по підготовці ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і активізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії. Аргументація — це засіб впливу одного суб'єкта на погляди та поведінку іншого. В основі лежить логічне обґрунтування тези шляхом доказу, переконання. Активізація передбачає таку послідовність дій: — зацікавити аудиторію; — викликати аудиторію на роздуми;— вивести аудиторію на рівень обговорення.Логіко-психологічний та психологічні прийоми на етапі обговорення повинні підкріплюватися аудіовізуальними прийомами (схеми, малюнки, графіки, відео-фрагменти тощо). Тактичний закон дозволяє суб'єкту знайти ефективні засоби впливу на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація цільової установки. Розглянуті чотири закони риторики (концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний) спрямовані на розвиток інтелектуального центру, таких якостей, як самостійність, самокритичність, глибина, ерудиція, гнучкість, відкритість мислення. Знання й застосування цих законів сприяє розвиткові ефективного мислення. Отже, риторика перш за все вчить людину грамотно мислити.

V. Мовленнєвий закон передбачає вираження думки в дійовій словесній формі (ДСФ). ДСФ — система комунікативних якостей мовлення:правильність,виразність,ясність,точність,ємність,багатство,образність,стислість,доцільність. Виразність — якість, що впливає на емоції та почуття аудиторії. Засоби виразност і:художня образність,фонетичні засоби (інтонація,тембрголосу,дикція,темпмовлення),приказки,прислів'я,цитати,афоризми.

VI. Закон ефективної комунікації.

Контакт — це спілкування без перешкод, тобто вищий рівень спілкування. З метою збереження контакту, становлення його необхідні такі дії: — корегування підготовчого етапу під час спілкування; - управління поведінкою аудиторії; — управління власною поведінкою.

VII. Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої риторичної діяльності. Аналіз якості здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності: підготовчому, виконавському,наслідковому(докомунікативному,комунікативному, посткомунікативному).

Аналіз ефективності (результативності) ступеня реалізації цільової установки проводиться на наслідковому етапі діяльності. Системно-аналітичний закон базується на двох етапах критичної діяльності: на самоаналізі і аналізові інших. Отже, системно-аналітичний закон розвиває в людини такі якості, як самокритичність і відкритість мислення, мовне чуття, шанобливість, тактовність у ставленні до інших людей.