Релігія та її основні форми в первісному суспільстві на території України.

10.Зародження людського суспільства на території України. Перші стоянки первісних людей. Близько 1 млн. р. тому на наші терени прийшли перші люди. Дослідники виявили багатошарове палеолітичне поселення у селищі Королево в Закарпатті. Стоянки найдавніших в Україні людей знайдені також на Дніпрі, Житомирщині, Донбасі,гірському Криму. Основним заняттям древньої людини було полювання та збиральництво. Приблизно 150 тис. р.т. з’являється новий тип людей – неандертальці. Протягом невеликого часу вони освоюють практично всі терени України. Неандерталець будує житло, розпалює вогнище. Одним із свідчень розвитку людини цього часу є залишки свідомо здійснених поховань. Приблизно 80 тис. р.т. починається похолодання, на тлі якого відбувається історичний процес формування людини сучасного типу – homo sapiens. Суворі умови життя спонукали людей до розвитку будівництва. Залишки жител виявлені на багатьох стоянках України цього періоду, дають змогу зробити висновок про існування різних типів поселень. Насамперед, це базові поселення із стаціонарними житлами складної конструкції, стоянки з житлами більш простих та легких конструкцій, стоянки без жител: стійбища, майстерні тощо. Більшість поселень рівнинної території України розташовувались поблизу річок і займали значну площу – від 500м2 до 1200м2.

11.Античні міста – поліси, їх культура в українських землях. Античні міста Північного Причорномор’я – міста-держави, засновані греками в 7-5ст. до н.е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України. Найбільшими з них були Тіра(на місці сучасного Білгород-Дністровського), Ольвія(на правому березі Бузького лиману), Херсонес(біля сучасного Севастополя), Боспорське царство з столицею Пантікапей(Керч). Головною причиною колонізації була примусова еміграція вільного населення з рабовласницьких держав Греції. Також можна виділити ще один ряд суттєвих причин еміграції:демографічний вибух, нестача землі в метрополії, торгівельна, сировинна, воєнна(агресія Персів), соціальна, етнічна. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші міста протягом усього свого існування були самоврядними містами(полісами). В містах розвивається металургійне, каменярське, деревообробне, гончарне, ювелірне та інші ремесла. А також риболовний промисел і виноробство. Міста мали постійний економічний і культурний взаємовплив і зв’язки з місцевими племенами – скіфами, сарматами. Грецькі міста за своїм політичним устроєм були, як правило рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу(народ, збори), виконавчу та судову владу.

12.Міфологія первісного суспільства. В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне – “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії. Форми релігійних вірувань: фетишизм – віра в надприродні властивості не одухотворених предметів. Об’єктами поклоніння могли бути не лише природні, а й створені людьми предмети. Тотемізм – віра в існування зв’язку між родом та тотемом. Йому не поклонялись, а вважали батьком. Анімізм полягав у вірі в існування у тілі двійника – душі, що видавалася цілком реальною істотою – чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, парою, кров’ю і т. ін. Магія віра у здатність людини по-особливому впливати на інших людей, а також довкілля. Продуктом подальшого релігієтворення став другий тип вірувань в надприродне – демоністичний, які полягали у вірі в духів. Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплем’яного суспільства. Третій тип уявлення про надприродне – теїстичний, пов’язаний з вірою в богів.

13.Розвиток літератури України в княжу добу. Найдавніші літературні пам’ятки. Відомості про літературну спадщину стародавньої Русі дуже обмежені, але древньоруська література була винятково багатою. Але багато творів не дійшли до наших часів і назавжди загинули для людства. Причина цього – страшні руйнування татаро-монголів(ХІІІ ст.),численні війни і катастрофи. Те, що дійшло до нас, збереглось у невеликих монастирях і церквах на окраїнах руської землі. Наявні в наш час древні твори є лише частиною літературного багатства княжої доби. За жанрами древньоруську літературу прийнято поділяти на дві великі групи: духовну літературу і світську літературу. До релігійної літератури Русі можна віднести численні “повчання” та проповіді, написані представниками духовенства. Ці «повчання» звернені до монастирської братії Феодосія Печерського, праці Кирила Туровського, проповіді Климента Смолятича. Багата таких творів лягли в основу Києво-Печерського патерика. Древньоруська світська література.“Слово о законе и благодати” Іларіона(1037 і 1050 рр.). Хоча у цьому творі порушуються суто релігійні питання, проте основним змістом його є філософське питання про закономірність історичного розвитку і про роль Київської Русі у світовій історії,а також приділив основну увагу оцінці прийняття християнської релігії на Русі. “Повчання дітям” Володимира Мономаха(ХІ – ХІІ ст.)чіткий виклад політичних і філософсько-етичних поглядів передового діяча кінця ХІ – поч.ХІІ ст. найбільше піклувався про благо держави, її міцність і силу, повчав своїх наступників керуватися саме цими ідеями, а не вузькими особистими інтересами.На Русі було дуже поширене було літописання 1113р. була написана “Повість временних літ”. Головна мета – з’ясувати про походження Русі. Виклад починається від потопу і доходить до тих часів. Багато уваги приділено розповіді про розселення слов’янських племен та географічному опису К.Р. Подаються докладні відомості про звичаї слов’янських племен та оточуючих народів.

14.Виникнення мистецтва, мови, письма на території України. Про давність української мови свідчать і давні фольклорні твори, наприклад календарно-обрядові пісні. Український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка "А ми просо сіяли" існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. А колядки про сотворіння світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби.Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Свою писемність мали племена трипільської, катакомбної культури бронзової доби, зарубинецької та черняхівської культур. Стародавні автори свідчать, що це було грецьке або руське письмо. Висловлюється припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор'я користувалася абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена.Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті - матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

15.Писемність на Русі в княжу добу. Писемність виникла у зв`язку з практичними потребами тодішнього суспільства, яке стояло на порозі державності. Процес її виникнення досить складний та тривалий. Древньоруська писемність виникла значно раніше запровадження християнства. Про це, зокрема, свідчить повідомлення з “Житія св.Кирила”, за якими Кирило ще до винайдення ним слов`янського алфавіту бачив у Криму книгу, написану руськими письменами. Припускають, що мова виявлена Костянтином у поєднанні з грецькою мовою стала основою для створення пізніше слов`янської кирилівської азбуки. Найдавнішими відомими нам документами східнослов`янської писемності є писані грецькою і руською мовами договори Олега, Ігоря і Святослава з Візантією, укладені в 907, 911 і 972 р.р. Відомості про наявність східнослов`янської писемності до введення християнства зустрічаються і в деяких творах арабських і західноєвропейських авторів. На думку деяких вчених, первісний етап розвитку древньослов’янської писемності характеризується застосуванням умовних значків, які ще не являли собою фонетичного письма. Слов’янська писемність знає два алфавіти – кирилицю і глаголицю, при чому питання про співвідношення і відносну давність цих алфавітів досі повністю не розв’язане. Вважають, що кирилиця, загалом схожа з грецьким алфавітом, створена Кирилом; Кирило лише пристосував до особливостей слов’янської фонетики грецький алфавіт, ввівши до нього ряд знаків, яких не було в грецькому алфавіті, для позначення таких звуків, як б, ж, ц, ч. Глаголиця є зовсім новим, штучним алфавітом, який винайшов Кирило в середині ІХ ст. Як штучно створений алфавіт, глаголиця не прищепилась і досить скоро вийшла з ужитку, кирилиця ж набула великого поширення і лягла в основу сучасного алфавіту слов’янських народів. В ХІ – ХІІ ст. писемність на Русі досягла найбільшого розвитку в найрізноманітніших галузях суспільного життя. Найдавнішою руською книгою, що збереглася, є знамените “Остромирове євангеліє”. За змістом – це вибрані євангельські читання. Другим блискучим зразком древньоруського книжкового мистецтва є “Ізборник” Святослава, писаний у 1073 р. Памятками державного і ділового листування є численні вислі печатки, що знайдені при розкопках древньоруських міст. Древньоруська писемність глибоко увійшла в побут населення. Пам’ятками, що свідчать про застосування писемності найширшими верствами населення, є написи на стінах громадських будівель, наприклад, Софійского собору у Києві. У XI – першій пол. XIII ст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства. Центрами переписування книжок на Русі, крім Києва, можна назвати ще міста: Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород, Ростов, Рязань, Псков та інші.

16. Розвиток освіти та знань в княжу добу. Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей,відкриття шкіл, створення певної системи освіти. Писля офіційного запровадження християнства на Русі. Князь Володимир розпорядився збудувати на старокиївській горі поряд з Десятинною церквою,школу для дітей зноті. Школи відкривались також у Чернігові,Холмі, Овчурі. В них навчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику,навчали співу,давали певні відомості про поетику, а також з географії,історії. Навчання велось церковнослов’янською мовою. При княжих дворах та монастирях створювались книгосховища. Освіта на Русі перебувала у руках духовенства. Глибоко освіченими були багато хто з князів: Я.Мудрий, В.Мономах,Рюрик Ростиславович. У Новгороді була знайдена невелика дощечка, на верхній частині якої був вирізаний староруський алфавіт,а нижній кінець дощечки вільний – древньоруський буквар. Також були школи для ремісників і купців. Вищу освіту здобували тільки багаті (писання, читання, іноземні мови). Шкільними підручниками були богослужебні книжки, зокрема Псалтир. Поряд із шкільною освітою існувало і індивідуальне навчання. З розвитком освіти великого значення набувала і книжкова справа. Найдавніші книги писали на пергаменті або тонкій шкірі..Тільки в ХІV – ХV ст.почали використовувати папір. Книги були прикрашені різним орнаментом і заставками. Оздоблювали золотом і сріблом. Переписанням книг займалися ченці, ця праця переписувача була трудомісткою і могла тривати роками. Обсяги знань, що були надбанням писемних людей у Київській Русі визначались станом середньовічної науки в цілому, і рівень освіти на Русі не відрізнявся істотно від рівня освіти у Візантії та Західній Європі. Розвивались головним чином гуманітарні дисципліни, і передусім – богослов’я. До богослов’я тісно примикали філософія, юридичні та політичні науки. Богослов’я, філософія, риторика, граматика становили основу комплексу знань, що їх здобували освічені люди на Русі. Люди що володіли багатьма мовами не було рідкістю не тільки серед духовенства. На Русь проникали твори великих філософів і вчених античної давнини. Гірші були справи з природничими науками. Багато досягнень природознавства античної епохи було забуто. На Русі знали про три материки- Європу(цілком), Азію (головним чином передній Схід і далі- аж до Індії) і Африку(північну).

17.Розвиток мистецтва в княжу добу. Цінною складовою культурної спадщини є живопис. Здебільшого вони мають релігійний зміст. Основними видами живопису були: монументальний живопис, станкові твори (іконописання) та книжкові мініатюри. Особливо високого розвитку досяг монументальний живопис – мозаїка і фреска. Техніка мозаїки полягала в тому, що зображення викладалося з різнобарвних кусків смальги, які являли собою сплав свинцю і скла. Шматочки смальги скріплювалися певним розчином, нанесеним на стіни, склепіння або підлогу будинків. Мозаїчні зображення відзначалися особливою довговічністю і дуже сильними кольористичними ефектами. Фресковий живопис набув ще більшого поширення. Він виконувався мінеральними фарбами по сирій, нанесеній на стіну вапняній штукатурці. Оздоблені фрескою і мозаїкою є Десятинна церква, Софіївський собор. Мистецтво іконопису: ікони писались на дерев’яних дошках. На них наклеювали полотно, що вкривалось потім ґрунтом, по якому писали мінеральними фарбами, розведеними на квасі та яєчному жовтку. Рідкісним зразком іконописної майстерності 11ст. є ікона “Владимирська Богоматір”. Ікона дає уявлення про норми прекрасного. Час не був ласкавий до цієї пам’ятки, зберегши до наших днів лише обличчя Богоматері та немовляти. Однак і вони дають право віднести “Владимирську Богоматір” до визначних творів світової художньої культури. Поряд з монументальним і станковим живописом великого значення набрала в ті часи книжкова мініатюра. “Остромирове Євангеліє”,”Ізборник” Святослава та інші дають не тільки уявлення про рівень розвитку мініатюри, а й цікавий зображувальний матеріал про життя людей того часу, їх побут, архітектурні споруди тощо. Так, в “Ізборнику” Святослава Ярославича ми бачимо груповий портрет родини князя Святослава. На полях книги художник намалював червоні контури крилатого грифона та якогось звіра. Радзівіловський літопис: мініатюри характеризуються живописною і реалістичною манерою малюнка, яка дуже відрізняється від стилізації іконного письма. Про давньоруське декоративно-прикладне мистецтво найповніше уявлення дають ювелірні вироби з коштовних металів. Руські майстри добре знали різні технічні прийоми обробки кольорових металів. Майстри-ювеліри за допомогою скані особливо полюбляли прикрашати візерунками ікони, коштовні обкладинки церковних книг(“Мстиславовому євангелії”). Великої досконалості досягло в княжу добу й мистецтво художнього литва. Давньоруським майстрам була добре відома техніка литва у кам’яних формах та по восковій моделі. По восковій моделі виготовлялися дзвони, свічники, хрести, різні прикраси тощо. Серед інших художніх промислів у галузі декоративно-прикладного мистецтва можна назвати ще скляне й керамічне виробництво та художнє різьблення по каменю і дереву. Це були невеликі прикрашені різьбленням скриньки, гребенці, гудзики, колодки до ножів, ложки тощо. Особливий інтерес становлять шахові та шашкові фігурки з кістки, які свідчать про інтелектуальні заняття їх власників.

18.Розвиток архітектури в княжу добу. Важливим показником рівня будь-якої культури є архітектура. Джерела народної архітектури східних слов’ян сягають у неосяжну історичну глибінь. Основним будівельним матеріалом у Київській Русі було дерево. Однак згодом на Русі стало посилено вестися кам’яне будівництво. Найвизначнішою пам’яткою раннього зодчества на Русі була збудована у Києві у 992-996 рр. з каменю і цегли Десятинна церква, яка ще мала назву церкви Богородиці. Про архітектуру Десятинної церкви можна судити лише на підставі скупих даних писемних джерел та археологічних досліджень. Це був великий шестистовпний, тринефний, багатоверхий, хрестовокупольний храм,оточений з трьох боків галереями. Церква мала винятково багате внутрішнє оздоблення. Під час археологічних розкопок виявлено мармурові капітелі колон та уламки карнизів, шматки штукатурки з фрагментами фрескового живопису, різнокольорові кубики смальти від настінних мозаїк, шиферні плити, чудові мозаїчні підлоги, кілька саркофагів з князівськими похованнями. Однак найбільш видатною архітектурною спорудою Русі першої половини ХІ ст. є Софійський собор у Києві. Собор відзначається складною внутрішньою конструкцією. Масивні стовпи підтримують арки склепіння. Основу будівлі становить масив з 5 нефів, з трьох боків він оточений двома галереями. В кінці ХІІ ст. над зовнішніми галереями собору надбудували другий поверх, що дуже змінило вигляд храму.

Зовнішнє оформлення храму визначали техніка кладки і декоративні прийоми оздоблення фасадів. Для цього використовувались вузький ряд цегли і широкі смуги рожевої вапняної штукатурки, а також поряд з цеглою дикий камінь. В середині собору збереглись всесвітньовідомі софійські фрески та мозаїки, які являють собою унікальну за значенням пам’ятку образотворчого мистецтва ХІ ст. Найважливішою пам’яткою є Успенський собор Києво-Печерського монастиря (1073-1089), який служив зразком князівського і монастирського будівництва у ХІІ ст. Це була шестистовпна тринефна будівля з однією главою. Подібного типу храми будували пізніше в багатьх місцях. У внутрішньому оздобленні була широко застосована мозаїка, фреска та різьблений камінь. Особливо цікаві різьблені рельєфні зображення на двох червоношиферних плитах, із зображенням боротьби людини з левом та жінки на колісниці, запряженій двома левами. Таким чином, архітектура Київської Русі досягла високого рівня розвитку. У ті часи була збудована велика кількість визначних архітектурних споруд, які є справжніми шедеврами світового мистецтва. Давньоруське зодчество справило величезний вплив на розвиток архітектури наступних поколінь.

19.Розвиток музики в княжу добу. Необхідно підкреслити, що усі найбільш важливі події давньоруського життя були тісно пов’язані з музикою. Усі свята супроводжувалися обрядовими піснями, музикою, танцями та видовищами. З піснями завжди вирушали в похід. Піснями-плачами та голосіннями супроводжувався поховальний обряд. На Русі здавна існували професійні виконавці. особливе місце посідали співці билин та переказів, які виконували героїчно-епічні пісні. Найбільш яскравий представник таких виконавців – Боян –співець ХІ ст., Серед професіональних музик і акторів важливе місце займали скоморохи-витівники. Мандруючи по містах і селах, вони виступали на святах і торгах. Скоморохи майстерно володіли різноманітними музично-виконавчими жанрами: вони були танцюристами, фокусниками, акторами, водили ведмедів, грали на гуслях, трубах, флейтах, гудках та бубнах. Другим видом музичного мистецтва була військова музика. Літописні джерела неодноразово згадують труби-зурни, або сурни, ударні інструменти: бубни-барабани, накри, аргани. Третім видом музичного мистецтва був церковний спів – складова частина театралізованої церковної служби. Церковний хоровий спів, як і інші давньоруські музичні жанри, спирався на народну творчість. На її основі був створений оригінальний професійний стиль хорового співу, відомий під назвою “ знаменного розспіву”, або “знамененого стилю”. Про велику популярність музичного мистецтва на Русі свідчать музично-танцювальні сюжети у книжковій мініатюрі та творах прикладного мистецтва. У Новгороді виявлені давньоруські смичкові інструменти – гудки. Ці знахідки мають велике значення для вивчення музичної культури Русі.

На підставі різних джерел можно зробити висновок, що до давньоруського музичного інструментарію входили такі інструменти:1)духові – зурни, свірелі (сопелі), різні флейти, сопілки, орган;2)щипкові – гуслі, арфа, лютня, псалтир;3)смичкові – гудок, смик;4)ударні – бубни, накри, тарілки, аргани.

20.Історичні та політичні умови формування української культури в литовсько-польську добу. Ці роки є одними з найтяжчих періодів у нашій історії, що було зумовлено рядом факторів, перш за все К.Р. розпалась в результаті міжусобиць між князями та монголо-татарської навали. Результатом цих подій стали колосальні втрати як людей так і культурних цінностей. Наприклад, у 1246р., тобто зразу після окупації монголами у м. Києві залишилось 200 хат, в тому місці в якому за свідченнями іноземців у княжу добу одних церков було сотні(до 400). Руські князівства потрапили у довголітню залежність від монголів, однак важливе місце у нашій історії в ці роки посіло галицько-волинське князівство. Це вже українська держава, яка продовжила державність К.Р., чинила опір монголам і розвивала нашу культуру, укріплювала міста, розвивала ремесла, велось літописання. У 1387р. Галичина після втрати князівської династії була окупована Польщею. У 60-і р. Подніпров’я ввійшло до Литви. Закарпаття було окуповано Угорщиною, Буковина – Молдавським князівством, а південь – кримськими татарами. Таким чином на Галичині, Подніпров’ї, на пн. Чернігово-Сіверщини формується уже суто українська народність та відповідно українська культура. Такий історичний розвиток сформував різні історичні умови для формування української культури. Найкращі умови були у Подніпров’я у складі Литви, адже вона відставала у своєму розвитку, усвідомлюючи це вони не чіпали руську мову, яка стала державною мовою у Литві, не перешкоджали у розвитку української православної церкви, адже литовці ще були язичниками і масово приймали православ’я. Тут були найкращі умови для розвитку укр.. культури. На Закарпатті почалась посилена мадяризація, в Галичині – масово будується католицизм. На пн. укр. землі Чернігівщини потрапляють до складу московського князівства. Москва оголошує себе в той час правонаступницею Києва та К.Р. і розпочинає війни за захоплення всіх земель бувшої Русі. В сер. 15ст. була знищена Візантійська імперія, загинув центр православ’я в світі і Москва оголошує себе наступницею Візантії. Появляється проблема для наших земель з півночі. Дослідження останніх років вказують на те, що західні землі України мали можливість розвивати європейську культуру. Таким чином вони внесли значну долю як в розвиток Європи того часу, так і в розвиток політичної держави того часу.

21.Розвиток освіти в литовсько-польську добу. Шкільна освіта в цей період була тісно пов’язана з церквою. У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Зараз відомо,яку важливу роль у розвитку культури того часу відіграли такі українські князівські родини Курпські, Слуцькі, а особливо на Волині – Острозькі. У їхніх маєтках були створені школи, а потім і друкарні. Школи працювали на основі спеціального податку,який накладався на навчання у вигляді продуктів харчування, рідше – грошей. Вчителів обирала громада, укладавши з ним договір за яким до вчителя ставились дуже високі вимоги. Вчителів називали наставниками, утримували їх за рахунок частини податку продуктами харчування. Навчались письму, читанню, співу. При школах створювались гуртожитки під назвою – бурса. Важливе місце у розвитку освіти того часу займали монастирі. Зокрема, це монастирі Галичини, особливо Львова, де формується центр освіти в Україні. Монастирі Волині – це другий центр освіти, а особливо Київська Печерська лавра, яка стає основним центром освіти в Україні того часу. У лаврі була створена школа, яка за рівнем навчання відповідала європейським університетам і мала міжнародне значення. Книги які писались у лаврі розповсюджувались по всій центральній та сх. Європі аж на гору Афон у Греції, яка була центром православ’я у світі. Бажаючи отримати вищу освіту навчались у європейських університетах, зокрема Краківському, Паризькому, Празькому та ін. університетах.