Висновки кривої Філіпса для політики зайнятості.

В основі теоретичного обґрунтування державного регулювання зайнятості населення лежать кейнсіанські положення, згідно з якими зменшення безробіття повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але слід враховувати, що така політика. крім позитивного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки — підвищення цін, тобто інфляцію. Таким чином, інфляція є тією ціною, яку економіка повинна сплачувати за зниження безробіття.

Його ілюструє крива Філіпса. Ця крива показує обернену залежність, між інфляцією і безробіттям. Якщо сукупний попит в економіці збільшується, наприклад, завдяки політиці експансії, то це призводить до скорочення безробіття, але ціною є зростання інфляції.

Крива А. Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: 1) очікуваної інфляції; 2) циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного рівня; 3) шокових змін пропозиції. Шоки пропозиції – неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати та, як наслідок, на товарні ціни. Несприятливі шоки пропозиції – різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки пропозиції – збільшення обсягу виробництва і зменшення цін.

Три зазначених фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - β (ПРБ-СБ) + ШП (3.14), де:

РІ – рівень інфляції;

ОІ – очікувана інфляція;

β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ПРБ – природний рівень безробіття;

СБ – структурне безробіття; ПРБ – СБ= ЦБ (циклічне безробіття);

ШП – шоки пропозиції.

Дослідження показали, що крива Філіпса адекватно відтворює взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді за великих інтервалів часу зв'язок між безробіттям та інфляцією має інший характер. Такий процес, коли відбувається одночасне зростання інфляції та безробіття дістав назву стагфляція.

 

 

безробіття

 

 

За стагфляції крива Філіпса змішується в бік збільшення безробіття, при цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття.

Проте наведений варіант кривої Філіпса адекватно описує залежність між безробіттям та інфляцією лише в короткостроковому пе­ріоді. В довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією спостерігається інший зв’язок. Про це свідчить «крива» Філіпса у довгостроковому періоді (рис. 4).

 

 

Рис. 3.3. «Крива» Філіпса у довгостроковому періоді

 

На рис.4 короткострокова «крива» Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює i1, а безробіття — природній нормі, тобто Un. Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити безробіття. З цією метою стимулюється збільшення сукупного попиту. В короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, a з іншого, внаслідок збільшення сукупного попиту зросте інфляція попиту до i2, що перемістить економіку в точку T2.

Реагуючи на зростання інфляції, робітники з часом примусять підприємців адекватно підвищити зарплату. Це, з одного боку, змен­шить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги і збільшить безробіття до Un, що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку, виникне інфляція витрат, яка зросте до i3. Внаслідок цього «крива» Філіпса переміститься в положення 2. Якщо зарплата знову зросте у відповідь на новий виток інфляції, то цей процес повториться на умовах зростання інфляції до i5 і повернення безробіття до природної норми. З’єднавши точки Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лінію, яка є «кривою» Філіпса у довгостроковому періоді.

Іншу точку зору що до стагфляції мають прихильники неокласичної концепції. Їхнє пояснення обмежується гіпотезою природного рівня безробіття, що ставить під сумнів саме існування спадаючої кривої Філіпса. При цьому обґрунтовуються два варіанти інтерпретації взаємозв’язку інфляції та безробіття. Одна з них відповідає теорії адаптивних очікувань, інша, — теорії раціональних очікувань (інфляційна спіраль)