Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

Впливаючи фіскальними заходами на сукупний попит, держава в залежності від фази економічного циклу стимулює або стримує економіку. Але фіскальними заходами можна впливати й на пропозицію. Вплив фіскальної політики на пропозицію здійснюється через податки. Так, через зниження особистих податків збільшиться величина безподаткового доходу. У зв’язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються на інвестиції. Також, зменшення податку на прибуток підприємств збільшить чисту прибутковість інвестицій, що за даної відсоткової ставки викличе зростання інвестиційного попиту. В кінцевому випадку це збільшить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання виробництва. Водночас зниження особистих та продуктових податків збільшить реальну заробітну плату і таким чином посилить стимули до праці.Зазначений вплив зниження податків можна проілюструвати за допомогою графічної моделі:

Р СС СС₁ СП СП₁

 

Р₂

Р₁

Q₁ Q₂ Q₃ ВВП

 

 

Припустимо, що держава знизила рівень податкових ставок. Згідно з кейнсіанською теорією стимулююча фіскальна політика вплине на сукупний попит і викличе його збільшення. Внаслідок цього крива сукупного попиту переміститься вгору із СС до СС₁ .В результаті рівноважний обсяг виробництва зросте з Q₁ до Q₂ й одночасно підвищить рівноважну ціну з Р₁ до Р₂, тобто викличе інфляцію.Але згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків також збільшить сукупну пропозиції і знизить ціни. Зазначений результат викликається певними змінами в економіці, а саме:

· внаслідок зниження податків на особисті доходи громадян та прибутки підприємств збільшуються приватні заощадження, які створюють передумови для зростання інвестицій. Крім того, зниження особистих податків збільшує наявну зарплату, що посилює стимули до праці.

· Зниження податків на прибуток підвищує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення.

Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує, з одного боку, додаткове зростання реального ВВП з Q₂ до Q_3., а з іншого певний антиінфляційний ефект.

Проте політика низького оподаткування, яка відстоюється прихильниками теорії економіки пропозиції, має і певні вади:

1. вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протягом значного часу, тривалість якого важко передбачити.

2. зниження податків набагато відчутніше впливає на зростання попиту, аніж на збільшення пропозиції, і тому дефляційний ефект може бути несуттєвим.

3. зниження податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки.

Останній недолік є головним. Для його спростування прихильники теорії економіки пропозиції спираються на криву Лаффера.

Але не завжди зниження податків буде призводити до скорочення податкових надходжень та виникнення бюджетного дефіциту. За певних умов зменшення рівня зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати

Податкові надходження до бюджету

збільшення ВВП як податкової бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до бюджету. Графічна залежність податкових надходжень від ставки податку отримала назву кривої Лаффера. Згідно з кривою Лаффера, якщо оподаткування є надмірним, то її зниження до оптимального рівня стимулює ділову активність, збільшує дохід як податкову базу і завдяки цьому максимізує величину податкових надходжень. Це означає, що зниження податків від надмірного до оптимального рівня забезпечує одночасно зростання виробництва і податкових надходжень, що запобігає виникненню бюджетного дефіциту.

Практичне використання кривої Лаффера неможливе тому, що:

1. незрозуміло, який рівень податків слід вважати надмірним, тобто як визначити місцезнаходження діючих податків на кривій.

2. який рівень податків слід вважати оптимальним, здатним забезпечувати максимальну величину податкових надходжень.

Таким чином застосування цієї кривої на практиці пов’язано з певним політичним ризиком.