Роль фінансових посередників в економічному кругообігу.

У реальній дійсності домогосподарства певний відсоток своїх доходів заощаджують у вигляді готівки, вкладів у банках, придбання цінних паперів, тощо. Це означає, що поточні видатки домогосподарства є меншими, ніж їхні доходи. Водночас фірми не лише виготовляють продукти, а й купують одне в одного капітальні блага. Ділові підприємства нерідко витрачають більше коштів, ніж становить їхній виторг. Окрім платежів за ресурси, фірми здійснюють інвестиції – купують машини та устаткування, які відшкодовують зношений основний капітал та збільшують його величину.

Таким чином, фінансові посередники – комерційні банки, кредитні спілки, тощо, спрямовують заощадження від домогосподарств до фірм – інвесторів, допомагають акумулювати і направити кошти в найбільш вигідному для всіх сторін русі. Слід звернути увагу на те, що в умовах даної моделі сумарні видатки повинні дорівнювати вартості національного продукту, для досягнення рівноваги в ринковій економіці.

Оскільки заощадження та інвестиції здійснюють різні економічні суб’єкти, то може виникати розбіжність між обсягами заощаджень домогосподарств та інвестиційними планами фірм. У наслідок цього в національній економіці попит на товари й послуги та їхня пропозиція не збігатимуться.

Якщо країна купує за кордоном більше, ніж експортує, то різницю мусить оплатити або позиками іноземних фінансових посередників, або продажем іноземцям своїх фізичних та фінансових активів. Це приводить до чистого припливу капіталу.

Збурення сукупної пропозиції та механізм відновлення рівноваги.

Сукупна пропозиція — це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат, тобто витрат на виробництво одиниці продукції.Таким чином, на сукупну пропозицію впливають два види факторів: ціна і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.

Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші. Модель грошового ринку виглядає наступним чином.

пс

 

 

Грошовий ринок постійно тяжіє до рівноваги і велику роль в цьому процесі відіграє відсоткова ставка. Якщо припустити, що НБУ збільшив грошову пропозицію, то її крива зміститься в положення 2. За даної відсоткової ставки рівновага порушується. Механізм відновлення рівноваги буде такий:

1. перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлишкових грошей, які спрямовують на придбання облігацій

2. надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну

3. зростання цін на облігації викликає зниження відсоткової ставки, це слідує з формули

Функція споживання.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом, вона ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Але насправді споживчі витрати зазвичай менші, а інколи навіть більші за наявний дохід. Це відображає лінія С. Якщо С₃ <БД, то виникають заощадження, а якщо С₁>БД, то це свідчить про те, що певна частка споживчих видатків здійснюється за рахунок боргу або попередньо зроблених заощаджень, позички.

 

Рис.7.1 Функція споживання Рис.7.2 Функція заощадження

 

Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання. Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси. Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається і відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку.

І споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи із збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величині доходу. Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження. Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження,