Рецесійний та інфляційний розриви

Рис. 6.4. Мультиплікативний ефект

Досі ми приймали всі чинники сукупного попиту як екзогенні і незмінні. Проте в реальному житті рівень планових видатків в економічній системі залежить від множини чинників: зміни очікувань споживачів відносно майбутнього доходу, зміни величини процентних ставок, песимістичного або оптимістичного настрою інвесторів, зміни податків та державних закупівель, стану на зарубіжних ринках та ін. Зміна будь-якого чинника, що впливає на будь-який з компонентів сукупних видатків, змінює сукупний попит і відповідно веде до зміни рівноважного ВВП.

Пристосування обсягів виробництва до запланованих видатків графічно виглядало як рух економічної системи вздовж заданої кривої планових видатків. Вплив інших чинників викликає переміщення самої кривої планових видатків.

Наприклад, якщо політична і економічна ситуація в країні складається сприятливо, серед інвесторів панує оптимістичний настрій, і вони вирішують збільшити автономні інвестиції на (рис. 6.4). За будь-якого обсягу виробництва крива бажаного попиту під впливом збільшення інвестицій на переміщується вгору у положення , в результаті чого рівноважний ВВП збільшується з до . Зауважимо, що рівноважний ВВП розширюється на величину, значно більшу, ніж приріст інвестицій . Аналогічно, якщо інвестиції зменшаться на деяку величину проти попереднього рівня , то ВВП зменшується на більшу величину .

Графік показує, як економічна система крок за кроком переміщується праворуч у точку рівноваги . Прямий вплив додаткових автономних інвестицій початково збільшує ВВП на таку ж саму величину: виробництво рухається з точки до точки , випуск збільшується на величину . Але на обсязі доходу сукупний попит перевищує пропонування на величину , – це штовхає виробництво до подальшого розширення. Графічно пристосувальна реакція виглядає як поступальний рух вздовж лінії 45⁰, під час якого виробництво поступово наздоганяє сукупний попит в точці .

Багаторазове розширення або звуження обсягу випуску (реального доходу) під впливом зміни сукупного попиту отримало назву мультиплікативного ефекту (від лат. multiplico – помножую). Його можна представити як . Відношення зміни рівноважного випуску, викликаної зміною інвестиційного попиту, до зміни автономних інвестицій називається простим мультиплікатором видатків (попиту): .

Мультиплікатор попиту – це коефіцієнт, який визначає, у скільки разів змінюється сукупний доход внаслідок збільшення або зменшення сукупного попиту на одиницю. Збурення у попиті передаються по всій економіці і не має значення, звідки вони походять. Мультиплікатор діє в обох напрямках – він пояснює циклічні коливання системи.

Виникають два запитання:

▪ чому при збільшенні інвестиційного попиту доход зростає на величину більшу, ніж величина збільшення автономних інвестицій?

▪ чому це розширення доходу не є нескінченним, а доходить лише до певної величини?

Відповідь на перше запитання випливає з кругопотоку доходів: видатки одного індивіда є доходами іншого. Це можна проілюструвати простим прикладом: коли інвестори вирішать побудувати нове підприємство, доходи додатково найнятих будівельних робітників, субпідрядників, постачальників зростають; вони витрачають їх на купівлю товарів і послуг, в результаті збільшуються доходи продавців, перукарів, юристів і т.д., які в свою чергу також підуть купувати товари і послуги, збільшуючи доходи кравців, пекарів і т.д. Реагуючи на зростання попиту, кожна ланка економіки починає нарощувати обсяги виробництва товарів і послуг, стимулюючи подальше збільшення видатків, у тому числі й індукованих інвестицій з ефектом акселератора. Діючи спільно, механізми мультиплікатора–акселератора викликають обвальне збільшення, а в протилежній ситуації (коли попит падає) – обвальне падіння сукупного доходу. Це – найпростіша інтерпретація циклічних коливань.

Відповідь на друге запитання випливає з того, що не весь додатковий доход цілком витрачається на споживання (в іншому разі процес мультиплікації був би нескінченним). Але домогосподарства збільшують видатки на споживання лише у відповідності з граничною схильністю до споживання. Інша частина додаткового доходу вилучається на заощадження. Вилучення заощаджень з потоку „доходи – видатки“ веде до затухання процесу розширення сукупного попиту і обмеження дії мультиплікатора.

Процес мультиплікації доходів є геометричною прогресією: . Цей вираз алгебрично записується: . Отже, , а оскільки , а то альтернативний вираз мультиплікатора:

Простий мультиплікатор, виражений формулою відображає вилучення з потоку „доходи – видатки“ лише заощаджень.

В реальному житті послідовність циклів отримання доходів і видатків може затухати ще і внаслідок інших вилучень – у вигляді податків та імпортних закупівель. Ці вилучення прискорюють процес затухання, тому величина мультиплікатора зменшується. Врахувавши ці зміни, можемо отримати формули складного мультиплікатора попиту.

Рис. 6.5. Вплив зміни інвестицій і заощаджень на величину доходу

Врахування граничної схильності до інвестування перетворює простий мультиплікатор попиту на так званий „супермультиплікатор“, величина якого є значно більшою:

.

Мультиплікативний ефект може викликатись не тільки додатковими інвестиціями (6.5.а), але й зміною обсягу заощаджень (6.5.б). При збільшенні інвестицій доход мультиплікативно зростає, при збільшенні заощаджень – скорочується.

Якщо ж домогосподарства вирішать зберігати менше, функція заощаджень зміститься вниз, а функція споживання – вгору, відповідно збільшиться сукупний попит, виробництво зросте, а отже, зростуть доходи. У кінцевому результаті фактична сума заощаджень може залишитись такою ж, як і була до того, як домогосподарства захотіли їх зменшити.

Це явище має назву „парадокс ощадливості“: прагнення домогосподарств збільшити заощадження зрештою призводить до їх зменшення.Для окремого індивіда збільшення власних заощаджень за рахунок зменшення споживання у майбутньому забезпечує приріст доходу. Однак на макрорівні зменшення споживання одних суб’єктів означає недоотримання доходів іншими, тому для суспільства в цілому збільшення заощаджень може обернутися скороченням обсягів виробництва і доходу.

Рис. 6.6. Рецесійний розрив

Досі ми акцентували увагу на механізмі встановлення рівноваги і її змінах. Але чи завжди рівноважний стан економіки буде оптимальним? Чи забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва повну зайнятість ресурсів, ефективність їх використання в економічній системі? Велика депресія 1929-33 рр. показала, що рівновага може встановлюватись за дуже несприятливих умов, коли фактичний рівноважний обсяг національного виробництва значно нижчий, ніж потенційний ВВП. У випадку, коли сукупних видатків не вистачає для досягнення потенційного ВВП, виникає рецесійний розрив.

Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні видатки менші за той рівень, який забезпечує досягнення повної зайнятості. Або рецесійний розрив – це величина, на яку повинні збільшитись сукупні видатки, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.

На рис. 6.6. потенційний ВВП відповідає рівню , а фактичний рівноважний обсяг виробництва – рівню Рівновага встановлюється у точці . Оскільки обсяг випуску зрівноважує сукупний попит, то фірми не мають стимулів збільшувати виробництво до потенційного рівня, оскільки не зможуть продати додатково вироблену продукцію. За умови стабільності цін недостатність сукупного попиту стримує розширення виробництва. У той же час ВВП – розрив свідчить про те, що в країні існує безробіття. Однак фірми не будуть наймати додаткових робітників і випускати продукції більше, ніж зможуть продати.

Щоб зрушити економічну систему з точки рівноваги, необхідно підняти попит до ефективного рівня, тобто сукупні видатки повинні збільшиться на величину рецесійного розриву (відрізок ). Тоді крива сукупних видатків зміститься в положення , а фактичний ВВП досягне рівня потенційного. Всі безробітні будуть втягнуті у виробництво.

Рис. 6.7. Інфляційний розрив

В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, фірми не можуть швидко збільшити фізичні обсяги виробництва, оскільки в країні немає вільної робочої сили і матеріальних ресурсів. Тому фірми можуть швидко зрівноважити високий попит лише підвищенням цін. Тобто в економіці починається інфляція, в результаті якої номінальний ВВП перевищує реальний ВВП. Виникає інфляційний розрив (рис. 6.7).

Оскільки в кейнсіанських моделях прийнято припущення про незмінність цін, то ВВП – розрив графічно відображається як перевищення фактичним обсягом ВВП потенційного. Сукупні видатки перетинають лінію 45⁰ праворуч від потенційного ВВП (). Фактичний ВВП (номінальний) досягає рівня ВВП – розрив .

Інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні видатки перевищують рівень видатків, що забезпечує неінфляційний потенційний обсяг ВВП. Або інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні видатки повинні бути зменшені, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості (відрізок ).

За допомогою розглянутих моделей мультиплікатора кейнсіанці підводять до думки, що в умовах незмінності цін у приватній економіці не завжди знаходяться економічні сили, здатні забезпечити потенційний рівень ВВП, тобто розвиток за умов повної зайнятості на безінфляційній основі.