Психологічна природа та цінність наочності

Більшість з нас звикла до думки про те, що закони життя пізнаються в науковому дослідженні за допомогою дослідів і понять. Меншість з нас переконана в тому, що не менш, а іноді, можливо, і більш досконалим є пізнання життя через образ, здійснюване мистецтвом, зокрема мистецтвом художнього слова. Створити образ героя – значить пізнати його суть. І глядач, сприймаючи цей образ в театрі, пізнає закони життя. Іноді це пізнання, особливо в царині моралі, куди дієвіше, ніж наукові трактати з моралі.

Але, мабуть, існує і третій вид пізнання предметів і явищ – це розвиток у себе здатності пізнавати суть предметів і явищ за їх виразними рисами. Це означає сприйняти їх так, щоб вони виявилися особливо змістовними, тобто стали б конкретними, чуттєво-наочними репрезентантами законів життя. Це – особливим чином підібрані (показані) предмети, явища і факти. Таким чином, факти і об’єкти дійсно бувають різні, і немає чого в навчанні показувати (наочно пред’являти) такі предмети і явища, які говорять тільки самі про себе і не підказують студентам закону життя, що ховається за ними, в нашому випадку – закону мови, правил її вживання в мовленні.

Цілеспрямованість викладання дозволить викладачеві відібрати з мовних явищ ті, які підказуватимуть студентам правила усного і писемного мовлення, закони мови. До того ж викладач може і повинен так їх обробити, щоб вони стали найбільш репрезентативними в потрібному напрямі.

Отже, чуттєво-наочне само по собі, якщо показ його цілеспрямований і оброблений, здатне говорити більше, ніж тільки про себе самого. Інакше кажучи, узагальнює не тільки абстрактне мислення в поняттях, але і наочні уявлення, особливо, якщо вони протиставлені один одному, тобто штовхають студентів на порівняння; якщо схожі в чомусь, тобто ваблять до узагальнення; якщо вони розташовані в ранг за якоюсь ознакою, тобто ілюструють якусь закономірність, тощо.

Але психологічна природа і цінність наочності не вичерпуються можливістю побачити загальний закон за чуттєво-наочним предметом або явищем, які виразно його репрезентують. Само собою зрозуміло, що ця особливість чуттєво-наочного значно посилюється, якщо воно супроводжується аналітичним поясненням, доречним узагальненням, формулюванням правила, включенням певного факту в систему аналогічних фактів і так далі

Психологічна особливість і цінність чуттєво-наочного подання матеріалу навчання полягає також у тому, що він мобілізує психічну активність студентів, а саме викликає інтерес до занять мовою, переводить довільну увагу впіслядовільну, розширює обсяг засвоюваного матеріалу, знімає стомлення, тренує творчу уяву, мобілізує волю, полегшує весь процес навчення.

Сучасну форму використання наочності містять передусім аудіовізуальні методи навчання іноземної мови, успіх яких зумовлений двома причинами: по-перше, бурхливим розвитком технічних засобів навчання і, по-друге,неопрямистськими тенденціями методики навчання іноземних мов.

Психологічна суть прямизму випливає з його зв’язку з гештальтпсихологією. На думку прямистів, сутність мови розкривається з її форми, з її структури. Тому форма мови повинна безпосередньо впливати на особу, що засвоює мову; інакше учень чи студент не матиме можливості розкрити справжню своєрідність її законів. Тому на початковій стадії навчання, поки учень чи студент ще не відчув безпосередньо всю своєрідність іноземної мови, йому не можна давати ніяких правил. Звідси чимала кількість тижнів голого слухання знов засвоюваної іноземної мови за методикою, вживаною в Сан-Клу або Греноблі.

Зрозуміло, якщо викладач уміє підібрати репрезентативні факти мови і подати їх так, що крізь них виразно будуть видні правила мови, якщо студенти будуть дуже розумними, майже дослідниками, якщо вони зовсім забудуть, хоч би під час занять іноземною мовою, свою рідну мову, якщо їм ніколи не захочеться перенести (у позитивному розумінні) уміння говорити і писати рідною мовою на іноземну, якщо студенти будуть спроможні правильного почути мовлення іноземною мовою після того, як вони багато років слухали рідну мову, якщо вони, нарешті, володітимуть високою мірою наслідуванням і якщо викладач буде дуже виразним і симпатичним, якщо він матиме прекрасну дикцію, тембрально багатий голос, уміння інтонаційно оголяти синтаксичну структуру мовлення і передавати всі її стилістичні особливості і якщо, нарешті, він матиме якість неймовірної терплячості щодо помилок студентів, то можливо, що такий варіант аудіовізуального методу, такий варіант використання наочності приведе до якихось позитивних результатів. Але, як бачимо, дуже багато «якщо» стоїть на шляху до такого успіху.

Інша психологічна прогалина аудіовізуального використання наочності полягає у відсутності мовленнєвої артикуляції. А якщо цей канал вербальної поведінки не зайнятий виучуваною мовою, то він використовується рідною мовою. Це означає, що слухання іноземного мовлення утруднене не тільки тим, що сприйманий на слух образ іноземного мовлення опосередкований еталоном звукової системи рідної мови, але і тим також, що промовляння, яке з необхідністю виникає, посилює неадекватність голого слухового сприйняття мови.

Абсолютно новий вигляд наочності в процесі навчання іноземних мов ввело у виш звукове кіно. Воно дозволило чуттєво-наочно репрезентувати вчинкову ланку в комунікативному ланцюзі мови. А це виявилося дуже істотним для навчання усного мовлення іноземною мовою. Як ми знаємо з комунікативної теорії мовлення [1], мовленнєвий вчинок і комунікативна ситуація, що його включає, є вирішальною ланкою в комунікативному ланцюзі мовлення. Мовленнєвий вчинок визначає звуковий і лексичний склад, синтаксичний лад і стилістичні особливості кожної фрази діалогу або тексту. Ситуація спілкування дозволяє перетворити речення на фразу, тобто здійснити конкретний, реальний вербальний вчинок.

Мовленнєві вчинки здійснюються у просторі та часі. От чому в мові багато що пов’язане з простором (прийменники, прислівники, відмінки тощо) і часом (дієслово, сполучники, прислівники, синтаксичні конструкції тощо).

Основна особливість кіно в плані міркування, що нас цікавить, полягає у вільному (довільному) поводженні з простором і часом. Кіно може створити майже будь-які просторові і часові ситуації, включити вчинки людей майже в будь-який простір і час як сповільнений, так і прискорений; як реальний, так і уявний; як цілісно безпосередньо даний, так і аналітично розкладений у будь-якій послідовності; як континуум, так і послідовність ізольованих елементів. Все це створює особливо сприятливі умови для вчинкової наочності в процесі вивчення іноземної мови взагалі і усної мови зокрема.

Особлива роль відводиться наочності при аспектному і комплексному навчанні іноземної мови.Аспектно-комплексне викладання припускає виділення в системі навчання аспектів викладання (фонетики, лексики, граматики та ін.), в процесі роботи за якими здійснюється диференційоване формування мовленнєвих навичок і подальший розвиток на їх основі мовленнєвих умінь у різних видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, говіріння, читання, писемна мова).

Наочність при аспектному навчанні іноземної мови не становить особливої складності. Це всілякі види наочності, що виразно подають у предметах, зображеннях і схемах звуковий склад мови, її лексику, граматику і стилістичні своєрідності. Наприклад, в процесі навчання складу фонем зазвичай використовуються магнітофонні записи, наочні фотографії, схематичні таблиці з інтонаціями і спектральними графіками. Це – сагітальні розрізи органів артикуляції, схематичне зображення їх взаємозв’язку, а також синтезовані звуки виучуваної мови з різним ступенем наближення до натуральних.

Незрівнянно складніше в цьому відношенні здійснювати комплексне навчання іноземної мови, особливо навчання розуміння текстів і усного мовлення. Тут наочність повинна сприяти такому сприйняттю моделей мови, яке підказувало б студентам мовні правила. Демонстрована модель повинна допомогти студентам розкрити її комунікативну, мовну, смислову і модальну сутність.

При комплексному навчанні іноземної мови необхідно наочно подати взаємозалежність, взаємозмінюваність і взаємну компенсацію фонетики, лексики і граматики виучуваною мовою. Наприклад, треба показати, як змінюються в деяких випадках члени речення залежно від різного інтонаційного розчленовування фрази на синтагми; показати, якконкретні синтаксичні відношення безсполучникового речення розкриваються інтонаційно; яким чином відмінкове значення залежить від місця слова у фразі, тобто від синтаксичної структури речення, тощо. Це – наочне зображення взаємовідношення різних рівнів мови. На жаль, наскільки нам відомо, такий план наочності в процесі навчання іноземних мов ніким не використовується і не розробляється. [13, с. 2-3]