РОЗДІЛ 1. Аутекологічне дослідження

Вступ

В даній курсовій роботі об’єктами дослідження є ведмідь бурий та деревій голий.

Із запропонованої флори та фауни будуть проведені такі дослідження:

- аутекологічне дослідження;

- демекологічне дослідження;

- синекологічне дослідження.

 

Ведмідь бурий (Ursusarctor) — хижий ссавець роду ведмедевих (Ursidae). Цей звір є найбільш знаним видом своєї родини, одним з найбільших наземних хижаків у світі та найбільшим хижаком фауни України.

РОЗДІЛ 1. Аутекологічне дослідження

Аутекологічне дослідження ведмедя бурого

1.1.1. Систематичне положення

· Домен — Ядерні (Eukaryota)

· Царство — Тварини (Animalia)

· Підцарство — Багатоклітинні (Metazoa)

· Тип — Хордові (Chordata)

· Підтип — Черепні (Craniata)

· Надклас — Щелепні (Gnathostomata)

· Клас — Ссавці (Mammalia)

· Підклас — Звірі (Theria)

· Ряд — Хижі (Carnivora)

· Родина — Ведмедеві (Ursidae)

· Рід — Ведмідь (Ursus)

· Вид — Ведмідь бурий (Ursus arctos L.), Медведь бурый Рис.1.1 Ведмідь бурий

Місцезнаходження

Бурий ведмідь має Голарктичний ареал. Населяє лісову, лісостепову, частково тундрову і степову зони Євразії. В Азії він поширений від Передньої Азії, Палестини, північного Іраку і Ірану до півночі Китаю і Корейського півострова. У Японії зустрічається на острові Хоккайдо. А також у Північній Америці, Алясці, на заході Канади та обмежені популяції на північному заході США. На території України бурий ведмідь зустрічається переважно в Карпатах. Іноді його можна побачити на півночі Сумської та Чернігівської областей: сюди потрапляють тварини з невеликої популяції Брянських лісів (Росія). Проте постійних популяцій бурого ведмедя в Україні за межами Карпатських гір не існує.

Особливості абіотичних факторів середовища

По відношенню до світла ведмедя можна віднести до еврифотних – він пристосований до життя у будь-якому освітленні. Є мезофілом, оскільки мешкає в нормально зволожених умовах. Являється пойкілотермним.

 

Графік екологічної валентності

 

Біологічна активність

 

темп., ˚С

Рис. 2.1. Графік екологічної валентності ведмедя бурого до температури

Зона оптимуму:

Зона субоптимуму:

Зона песимуму:

Межі екологічної валентності:

Морфологія

Стопоходяча тварина з масивним плечовим поясом. Розміри великі: маса тіла від 80 до 800 кг., зазвичай 250-300 кг., довжина тіла до 245-255 см. Хвіст короткий 6,5-21 см., часто повністю прихований в шерсті. Лапи міцні, з великими кігтями довжиною 8-15 см., п`ятипалі. Шерсть густа, забарвлення від світло-бурого чи рудуватого до темно-бурого.

Класифікація Кашкарова

За даною класифікацією ведмідь бурий має життєву форму наземна тварина, не робить нір(бігаюча), ссавці.

Пересування

У ведмедів досить короткі кінцівки. Вони ходять спираючись на всю поверхню ступні, тому належать до стопохідних. Лапи витягнуті у формі літери «О», тому ці тварини клишоногі і ходять перевалюючись з боку на бік. Але, коли виникає небезпека або переслідуючи здобич, ведмеді здатні бігти риссю і навіть галопом.Бурий ведмідь може бігати з винятково великою швидкістю, яка може сягати 55 км/год. Він добре плаває, може проплисти 6 км і навіть більше і охоче купається, особливо в жаркий час. В молодості бурий ведмідь добре лазить по деревах, але до старості він робить це неохоче, хоча не можна сказати, що цю здатність він втрачає повністю. По глибокому снігу, проте, пересувається насилу.

Живлення

За типом живлення ведмідь бурий є поліфагом, тому що він є всеїдною твариною. За способом живлення – хижак. Попри те, що бурий ведмідь належить до хижаків, полюванням великої здобичі — лосів, кабанів, оленів — займаються далеко не всі з них, а головним чином ті, що мешкають у північній тайзі. Але і там м'ясоїдні інстинкти виявляють не всі з них, а в основному великі старі самці. Основним мисливським прийомом бурих ведмедів є підстерігання жертви в засідці, а потім швидкий ривок до неї з відстані кількох десятків метрів; але ведмідь може і переслідувати жертву на набагато більшій відстані. Полюючи на копитних, ведмеді виявляють вражаючу силу та невтомність в переслідуванні жертв. В основному ж бурий ведмідь харчується переважно ягодами, плодами, горіхами, зеленими рослинами, комахами, їхніми личинками, рибою (особливо під час масового нересту). У шлунку одного ведмедя, що нещодавно встав з барлоги, було виявлено кілька кілограмів мурах та мурашиних яєць разом із будівельним сміттям мурашників. Годуючись на вівсяних полях, ведмеді з'їдають велику кількість зерна, а ще більше псують та витоптують. Сильно ушкоджують вони і дерева, на котрі видираються за фруктами або кедровими горіхами. Бурі ведмеді полюбляють мед, за що цей вид і отримав свою назву у слов'янських мовах. Мед ведмеді добувають з гнізд диких бджіл, а також можуть розорювати пасіки. Травний тракт починається передротовою порожниною, розташованою між м`ясистими губами, щоками і щелепами. За щелепами лежить ротова порожнина, в якій їжа подрібнюється. За ротовою порожниною розташовується глотка, у верхню частину якої відкриваються внутрішні ніздрі. На нижній поверхні глотки розташована гортанна щілина. Стравохід добре виражений, з гладенькою мускулатурою. Шлунок виразно відокремлений від інших відділів травного тракту і забезпечений численними залозами. Кишечник поділяється на тонкий, товстий і прямий відділи. На межі тонкого і товстого відділів відходить сліпа кишка. Печінка розташована під діафрагмою. Жовчні протоки впадають в першу петлю тонкої кишки.

Дихання

Дихальна система ведмедя бурого складається з дихальних шляхів і легень. Дихальні шляхи починаються носовою порожниною, куди ведуть парні ніздрі, і включають носоглотку, гортань(де розташовані голосові зв`язки), трахею та парні бронхи. Бронхи заходять у губчасті легені і розгалужуються на дрібні бронхіоли. Бронхіоли утворюють альвеолярні ходи, які закінчуються дрібними міхурцями – альвеолами, стінки яких обплутані капілярами. Завдяки великій кількості альвеол значно збільшується поверхня легень, через яку відбувається газообмін. Ммм Дихальні рухи здійснюються завдяки скороченню та розслабленню міжреберних м`язів, діафрагми і м`язів стінки черевної порожнини. Інтенсивність рухів залежить від розмірів тварини, а також її функціонального стану. Коли звір засинає, його організм повністю перебудовується. Ритм биття серця помітно зменшується, крім того, дихає ведмідь набагато рідше. Все це дозволяє економити йому як кисень в барлозі, так і запаси цінних речовин в підшкірному жирі, яких вистачає на довгі місяці. До речі, за цей час звір може втратити до половини власної маси тіла.

Розмноження

Самки приносять потомство раз на 2—4 роки. Тічка в них продовжується з травня до липня, загалом 10—30 днів. Під час гону звірі, зазвичай мовчазні, починають видавати гучне ревіння (особливо самці). Між самцями можуть виникати бійки за самку, що іноді навіть закінчуються смертю; переможець іноді може їсти переможеного. Самка може паруватись з кількома самцями під час однієї тічки. Вагітність у ведмедиці протікає з латентною стадією, ембріон не починає розвиватись приблизно до листопаду, коли самиця лягає в барліг. Всього вагітність продовжується 6—8 місяців, пологи відбуваються з січня до березня, коли самиця ще перебуває в зимовій сплячці. Ведмедиця народжує 2—3, зрідка 4 або навіть 5 ведмежат вагою 340—680 грамів та довжиною до 25 см, вкритих короткою рідкою шерстю, сліпих та глухих. Вушні проходи у них відкриваються на 14 день; через місяць вони прозрівають. Вже на третій місяць життя ведмежата мають повний набір молочних зубів і, окрім материнського молока, починають їсти ягоди, зелень та комах. В цьому віці вони важать близько 15 кг, і величиною приблизно з собаку; до шостого місяця життя ведмежата важать 20—25 кг. Лактація та годування ведмежат молоком можуть продовжуватись до 18 місяців. Статевої зрілості ведмеді досягають в 4—6 років, але рости продовжують до віку 10—11 років. Тривалість життя в природі 20—30 років, в неволі 47—50 років.

 

Життєвий цикл

Батько своїм потомством не займається, ведмежат виховує одна самиця. Часто з ведмежатами, що народились цього року, біля самки перебувають торішні ведмежата (зазвичай також самиці), так звані «пестуни». Такі «пестуни» остаточно відділяються від матері на 3—4 році життя. Середня тривалість життя ведмедя бурого складає 25 років. Дослідивши даний вид, можна зробити висновок, що ця тварина належить до K - стратегії, оскільки у неї невелика смертність, зазвичай гостра конкуренція, має великі розміри, повільно розмножується.

Поведінка

Зиму – найхолодніший суворий час – ведмеді пристосувалися проводити в барлозі. Правда, у них не справжня сплячка, при якій тварини впадають в анабіоз, а чутливий сон. Коли ведмідь лежить в барлозі без руху, його серцева діяльність знижується: температура тіла коливається між 29 і 34 градусами; після 5-10 зітхань наступає пауза, яка іноді триває до 4 хвилин. У такому стані організм тварини вельми економно витрачає запас жиру, накопиченого на рясних осінніх кормах. Залежно від кліматичних та інших умов ведмеді знаходяться в барлогах з жовтня-листопада до березня-квітня і пізніше, тобто приблизно 5-6 місяців. Довше за всіх живуть в барлогах ведмедиці з ведмежатами, менше всього - старі самці. У різних районах зимовий сон триває від 75 до 195 днів в році. Активний бурий ведмідь частіше у сутінках, вранці і під вечір, але в дощові дні він бродить протягом всього дня. Ведмеді дуже чуйні, на місцевості орієнтуються головним чином за допомогою слуху і нюху, зір слабкий. Бурі ведмеді здатні відчути запах гниючого м'яса більш ніж за 2,5 км. Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи прямо на землю серед трави, чагарників, у моху, — тільки щоб місце було достатньо затишним та відокремленим. Восени ж ведмеді готують барліг для зимування. Але і в цьому випадку вони (особливо у південних частинах ареалу) можуть обмежуватись відкритим лігвом в густому ялиновому молодняку, біля великого дерева, або навіть на відкритій галявині, натягавши туди купу моху та ялинових гілок та склавши їх у вигляді велетенського гнізда. Часто барлоги розташовуються в ямах під захистом бурелому або коренів повалених дерев.

 

 

Систематичне положення

· Домен — Ядерні (Eukaryota)

· Царство — Зелені рослини (Viridiplantae)

· Відділ — Покритонасінні (Мagnoliophyta)

· Клас — Однодольні (Liliopsida)

· Порядок — Холодкоцвіті (Asparagales)

· Родина — Амарилісові (Amaryllidaceae)

· Рід — Підсніжник (Galanthus)

· Вид — Підсніжник білосніжний (Galanthus niva L.), Подснежник белоснежный

Місцезростання

Підсніжник білосніжний - це один з рідкісних видів, занесений до Червоної книги України. Він зустрічається у Центральній Європі, Середземномор`ї, Передкавказзі. В Україні – переважно в Правобережному Лісостепу, Карпатах, Передкарпатті, Західному Поділлі, Розточчі, рідше - на Правобережному Поліссі, рідко – в Лівобережному Лісостепу. Зростає на відкритій місцевості, листяних лісах, галявинах, узліссях, чагарниках. Краще росте на добре вапнованих, суглинних, дренованих, достатньо зволожених ґрунтах, тому по відношенню до вологи вона мезофіт. Рослина зимостійка, світлолюбна(геліофіт). Середня температура зростання +8 ° - +10 °С, середня вологість 60-80%.

Морфологія

Ранньовесняний ефемероїд, дрібно-цибулинна рослина, що належить до сімейства амарилісових. Рослина невисока, в середньому 8-29 см заввишки із підземною цибулиною обгорнутою трьома бурими шкірястими лусками, м`ясиста, округла, довжиною 1,5-2,0 см і шириною 1,2-1,5 см. Листя плоскі, лінійні темно-зелені або сизі, виходять із піхвових лусок, та з`являються одночасно з квітконосом. Стебло прямостояче. Квітки білі, поодинокі, дзвіночки, що схиляються на квітконосі завдовжки 9-12 см. Вона складається з шістьох чисто-білих часток оцвітини: три зовнішні – довгі, еліптичні і три внутрішні, більш короткі, клиновидні, з зеленою плямою у вершині, видні тільки в розкритому бутоні. Плід м`ясиста коробочка, округлої форми з трьома стулками, в яких зріють нечисленні насіння.

Фізіологія

Усі частини рослини містять дубильні речовини. У квітках є флавоноїди(кварцетин, кемпферол, ранункулатин і флавесцетин). Свіже листя містить значну кількість аскорбінової кислоти. В його кореневищах міститься 6% золи, 1,6% ефірного масла, 0,36% вільної саліцилової кислоти, близько 10% цукрів, 78,5% крохмалю. Півонія вважається отруйною рослиною, що не поїдається худобою.

Розмноження

Розмножується насінням і кореневищем. Півонія вузьколиста розмножується насінням і вегетативно. Маса 1000 насінин — 130-150 г. Вегетативне розмноження відбувається переважно діленням материнського куща, після пересаджування може кілька років не цвісти. Насінне розмноження можливе за умови ретельного догляду. Насіння варто висівати восени, а коли з’являться сходи, чітко слідкувати за вологістю ґрунту. Перший рік молоді рослини досить тендітні, хоча вже з наступних років догляд не завдає особливого клопоту. Квітувати півонія починає лише на 5-7 рік. У 10—20-річному віці особини півонії вузьколистої вже можна поділити на кілька окремих дочірніх особин. Для цього рослину викопують, відділяють від неї грунт і розрізають кореневище на частини так, щоб кожна відокремлена частка мала бруньку відновлення. Веретеновидне потовщення кореня без бруньки поновлення, як правило, гине. Саджанці розвиваються дуже повільно, а тому вегетативно розмножують у тих випадках, коли є потреба розмножити якусь цінну форму. Плід — багатолистянка, з декількома відносно крупними насінинами, за допомогою яких здійснюється розмноження.

Життєвий цикл

Півонія тонколиста – багаторічна рослина. Цвіте у квітні – травні, плодоносить у червні – серпні. Забарвлення пелюсток може змінюватися від центру до країв, від яскравого кольору до більш блідого. Період цвітіння — травень. Після відділення насінини від плода вона ще довгий час дозріває — протягом 250 днів, якщо насінина проросте наступної весни, і понад 600 днів, коли проростає через рік після сівби, тобто на 2-й рік. Такий розтягнутий підготовчий період насінини до проростання зумовлений дрібним зародком, маса якого в кілька десятків, а інколи й кілька сотень разів менша маси ендосперму. Спосіб проростання підземний. При такому способі проростання сім'ядолі весь час знаходяться в насінині, не формуючи сім'ядольних листків. На поверхню грунту виходить один справжній листок, який Існує про­тягом літа. Цілком зрозуміло, що при проростанні насінина формує спочатку кореневу систему, яка в півонії вузьколистої на першому році життя завжди стрижнева. В середині літа у ювенільних (молодих) сіянців першого року розвитку на верхівці корінця під основою черешка формується брунька відростання наступного року. Під кінець вегетації корінець сягає на глибину до 20 см. Головний корінь, як правило, потовщений, до 7 мм в діаметрі. На другий рік у сіянців розвивається 2, а інколи й 3 листки, в 2 рази більші, ніж першого року. Потовщується майже в 2 рази і корінь. Бруньок відновлен­ня формується стільки, скільки, листків. З року в рік кількість їх і величина пластинок, а також товщина кореня збільшуються і на шостому-сьомому році рослини цвітуть і плодоносять.

Адаптації

Росте лише на степових ділянках з добре розвиненими чорноземними ґрунтами, на узліссях і галявинах байрачних лісів, на кам’янистих схилах Гірського Криму. В смузі барвистих різнотравно-типчаково-ковилових степів, росте на схилах балок і річкових долин. Рослина невибаглива, особливого догляду не потребує. Але півонія вузьколиста сонцелюбна рослина, добре реагує на внесення орга­нічних добрив. В умовах Києва, якщо порівнювати з південними областями, де культивують рослини, розвиток її значно повільніший.

Висновок

В даній курсовій роботі я провела екологічне дослідження запропонованої тварини і рослини: ведмедя бурого та півонії тонколистої.

В курсовій роботі проведені дослідження:

Ø аутекологічне дослідження;

Ø демекологічне дослідження ведмедя бурого;

Ø синекологічне дослідження півонії тонколистої.

 

У курсовій роботі були проведені дослідження даної рослини і тварини щодо їх: розмноження, систематичного положення, місцезнаходження, морфології, пересування, харчування, дихання, адаптацій.

З даних досліджень нам тепер відомо, що ведмідь бурий населяє лісову, лісостепову, частково тундрову і степову зони Євразії. На території України бурий ведмідь зустрічається переважно в Карпатах. Іноді його можна побачити на півночі Сумської та Чернігівської областей: сюди потрапляють тварини з невеликої популяції Брянських лісів. Ведмідь бурий має власні пристосування до такого абіотичного фактору, як температура. Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи прямо на землю серед трави, чагарників, у моху, — тільки щоб місце було достатньо затишним та відокремленим. Восени ж ведмеді готують барліг для зимування. Щоправда, у них не справжня сплячка, при якій тварини впадають в анабіоз, а досить чуйний сон. Коли ведмідь лежить в барлозі без руху, його серцева діяльність знижується: температура тіла коливається між 29 і 34 градусами; після 5- 10 зітхань наступає пауза, яка іноді триває до 4 хвилин.

Залежно від кліматичних та інших умов ведмеді знаходяться в барлогу з жовтня —листопада до березня —квітня, і навіть пізніше, тобто, приблизно 5 —6 місяців. Довше всього в барлогах перебувають ведмедиці з новонародженими ведмежатами, менше за все — старі самці. В південних частинах ареалу з теплою та кормною зимою ведмеді можуть взагалі в сплячку на зиму не залягати.

Характерною ознакою ведмедя бурого є великі розміри та маса тіла, міцні лапи, вигнути у формі літери «О» (тому тварина клишонога), густа шерсть, яка має забарвлення від світло-бурого чи рудуватого до темно-бурого. За класифікацією Кашкарова тварина відноситься до наземної форми (бігаючі).

Ведмідь живе і живлеться в лісах. І зроблено висновок, що попри те, що бурий ведмідь належить до хижаків, полюванням великої здобичі — лосів, кабанів, оленів — займаються далеко не всі з них, а головним чином ті, що мешкають у північній тайзі (переважно старі самці). В основному бурий ведмідь харчується переважно ягодами, плодами, горіхами, зеленими рослинами, комахами,їхніми личинками, рибою (особливо під час масового нересту). Але цієї їжі він зазвичай з'їдає дуже багато. Бурі ведмеді полюбляють мед, за що цей вид і отримав свою назву у слов'янських мовах. Мед ведмеді добувають з гнізд диких бджіл, а також можуть розорювати пасіки.

Що стосується розмноження, самки приносять потомство раз на 2—4 роки. Тічка в них продовжується з травня долипня, загалом 10—30 днів. Під час гону звірі, зазвичай мовчазні, починають видавати гучне ревіння (особливо самці). Між самцями можуть виникати бійки за самку, що іноді навіть закінчуються смертю. Вагітність у ведмедиці протікає з латентною стадією, ембріон не починає розвиватись приблизно до листопаду, коли самиця лягає в барліг. Всього вагітність продовжується 6—8 місяців. Батько своїм потомством не займається, ведмежат виховує одна самиця.

Дослідивши даний вид, можна зробити висновок, що ця тварина належить до k- стратегії, оскільки у неї невелика смертність, зазвичай гостра конкуренція, має великі розміри, повільно розмножується.

Про досліджувану рослину (півонія тонколиста) можна сказати, що вона поширена на степових ділянках Центральної Європи, Балканів, південно-східних районах Східноєвропейської рівнини, на Кавказі і навіть південніше — Закавказзя, Туреччина та Іран. В Україні трапляється у південній частині Лісостепу, у Степу(підень Луганщини і Донеччини, Запорізька облась, тощо), а також на яйлах гірського Криму. Рослину називають ендеміком, оскільки у природі півонія тонколиста росте лише на причорноморських територіях.

В кореневищах рослини міститься 6% золи, 1,6% ефірного масла, 0,36% вільної саліцилової кислоти, близько 10% цукрів, 78,5% крохмалю. Півонія вважається отруйною рослиною, що не поїдається худобою.

Щодо лімітуючих факторів було визначено, що головним лімітуючим фактором поширення виду півонії тонколистої в регіоні є наявність карбонатних субстратів. У деяких місцях (Свидовець) негативний вплив може мати інтенсивне випасання і пов’язана з ним евтрофікація екотопів. Іноді знищують у відносно доступних місцях для пересаджування до альпінаріїв.

Світло – також важливий екологічний фактор, оскільки півонія тонколиста любить сонячне світло. А загалом півонія – невибаглива рослина і не потребує особливого догляду.

Також були побудовані графіки екологічної валентності щодо тварини і рослини.

Провівши демекологічні дослідження було зроблено висновок, що за методом Петерсена-Лінкольна чисельність популяції ведмедя бурого складає 290,6 плюс мінус 19,5 особини. Також я побудувала вікову піраміду популяції, з якої відомо, що за даного рівня народжуваності та смертності за не змінних екологічних умов популяція ведмедя бурого буде стабільною. Використовуючи закон Харді-Вайнберга було визначено частоту алелей у популяції і зроблено висновок, що частота гетерозиготного генотипу складає 0,08 або 8 % всієї популяції. Щодо динаміки чисельності та щільності популяції, то протягом перших 5 років чисельність ведмедів збільшилася на 270%, а через 10 років зменшилася на 53% і стабілізувалася на цьому рівні. протягом наступних десяти років популяція ведмедя бурого зменшилась і стала стабільною через обмеження деяких факторів, таких як: кількість їжі, щільність особин.

Також побудована крива виживання популяції. Стало відомо, що ведмідь бурий народжує велику кількість потомства, при цьому до дорепродуктивного віку доживає 77,4 % особин, 76,9 % особин доживають до репродуктивного віку і 27,5% особин доживає до після репродуктивного віку. Слід віднести дану тварину до k-стратегів, тому що має мало нащадків і термін їх життя довгий.

Було побудовано три харчових ланцюги для ведмедя бурого: два пасовищних та один детритний. Зроблено висновок, що ведмідь бурий є консументом (в даному випадку 3 і 4-го порядку) і харчується відповідно консументами 2 і 3-го порядку.

Побудовано піраміду чисельності та біомаси. Результати занесені у таблиці. Зроблено висновок, що в даному випадку ведмідь бурий виступає консументом ІІ порядку, консументом ІІІ порядку та консументом ІV порядку це зумовлено тим, що він є всеїдною твариною.

Були також проведені дослідження щодо вирівняності видів у фітоценозі. З отриманих в ході обчислень даних про вирівняність видів (Е) фітоценозу 1 та фітоценозу 2 можна зробити висновок, про високу вирівняність видів в другому фітоцинозі та слабше виражену вирівняність у першому фітоценозі, але в основному ці показники вирівняності високі.

Різноманітність видів майже однакова в двох фітоценозах але у другому фітоценозі різноманітність більша.

 

 

Вступ

В даній курсовій роботі об’єктами дослідження є ведмідь бурий та деревій голий.

Із запропонованої флори та фауни будуть проведені такі дослідження:

- аутекологічне дослідження;

- демекологічне дослідження;

- синекологічне дослідження.

 

Ведмідь бурий (Ursusarctor) — хижий ссавець роду ведмедевих (Ursidae). Цей звір є найбільш знаним видом своєї родини, одним з найбільших наземних хижаків у світі та найбільшим хижаком фауни України.

РОЗДІЛ 1. Аутекологічне дослідження