Середню точку попадання можна визначити такими способами.

1. Методом послідовного поділення відрізків. З'єднати дві найближчі пробоїни і поділити відрізок на 2 частини; середину відрізка з'єднати з наступною пробоїною, поділити на 3 частини і ближчу частину до 2-х пробоїн з'єднати з четвертою; останній відрізок поділити на 4 частини і найближча поділка до 3-х пробоїн буде СТП.

2. Методом проведення осей розсіювання. Провести вертикальну і горизонтальні лінії таким чином, щоб пробоїни розподілились порівну ліворуч і праворуч, зверху і знизу. Перехрещення ліній і буде СТП.

3. Методом обчислювання. Спочатку визначити координати всіх влучень, а потім визначити середні координати по кожній осі. Отримані координати і будуть координатами СТП.

Площину, на якій розташовані точки зустрічі куль, які отримані внаслідок перехрещення снопа траєкторій з будь-якою площиною, називають площиною розсіювання.

Перпендикулярні лінії, які проведені через центр розсіювання (середню точку влучення) називають осями розсіювання (ББ₁; ДД₁; ВВ₁).

Найкоротшу відстань від точки зустрічі куль до осей розсіювання називають відхиленням.

Закон розсіювання. При кожному пострілі з'являються випадкові помилки за напрямком і швидкістю польоту, вильоту кулі і за напрямком і швидкістю її руху в повітрі. Ці помилки призводять до утворення випадкових відхилень куль від точки, в яку спрямований вогонь. Кожне випадкове відхилення можна пояснити утворенням загальної (сумарної) випадкової помилки, яка виникає внаслідок складання всіх помилок. Кожне відхилення під час стрільби випадкове і тому підпорядковується нормальному закону випадкових помилок.

Закон випадкових помилок відносно до стрільби буде називатися законом розсіювання і характеризуватися такими трьома положеннями:

1. Точки падіння куль (точки зустрічі) розташовуються на визначеній площині, що обмежена еліпсом розсіювання (поява відхилень за межами еліпса настільки малоймовірна, що її вважають неможливою);

2. На площині розсіювання можна визначити точку – центр розсіювання, відносно якої точки влучення будуть розташовані симетрично;

3. Точки падіння куль (точки зустрічі) на площині розсіювання розподіляються нерівномірно: густіше до центру розсіювання і рідше до периметра.

Закон розсіювання в цілому можна сформулювати так: при достатньо великій кількості пострілів, які проведені в практично однакових умовах, розсіювання куль (гранат) нерівномірно, небезмежне, симетрично.

У будь-яких умовах стрільби закономірність розсіювання залишається незмінною, але величина площини розсіювання змінюється залежно від навичок стрільця, виду зброї, боєприпасів, прицільних приладів, положення для стрільби, відстані стрільби, метеорологічних та інших умов стрільби.

Для визначення площини розсіювання куль (снарядів, гранат) різних видів зброї, а також для оцінки розсіювання куль (снарядів, гранат) однієї зброї при різноманітних умовах стрільби використовують такі одиниці виміру розсіювання:

серединне відхилення;

серцевинна смуга;

серцевина розсіювання;

коло, яке включає кращу половину влучень або всі влучення.

Серединне відхилення – величина, відносно якої за даним напрямком однаково вірогідні випадкові як великі, так і менші за абсолютною величиною відхилення.

Серцевинна смуга (Св, Сд, Сб) – смуга, що симетрично розташована відносно осі розсіювання і включає 70% всіх влучень. Сд – серцевинна смуга за відстанню; Св – серцевинна смуга за висотою; Сб – серцевинна смуга за боковим напрямком.

Серцевина розсіювання – це прямокутник, який створено перехрещенням двох серцевинних смуг. Імовірність влучення в нього становить 0,5 або 50%.

Помилки підготовки стрільби. Для ведення вогню проводиться підготовка стрільби, яка поділяється на попередню і безпосередню. У період попередньої підготовки проводиться технічна підготовка зброї і боєприпасів, а в період безпосередньої підготовки – визначення і призначення вихідних установок. У кожному періоді може проводитись кілька дій, під час яких утворюються випадкові помилки.

Основними складовими помилок, які утворюються під час підготовки стрільби, є:

ü помилки технічної підготовки; помилки визначення відстані до цілі;

ü помилки визначення поправок на відхилення умов стрільби від табличних.

Всі ці помилки викликають сумарні помилки, які розуміють як помилки, які викликають відхилення точок влучення куль відносно точки, в яку спрямовано вогонь.

Залежно від характеру впливу помилок на результат стрільби (влучення в ціль) розрізняють помилки, які визначають купчастість, точність і влучність.

Купчастість стрільби – це групування влучень куль (снарядів) відносно центру їх розсіювання.

Точність стрільби – це ступінь (точність) суміщення центру розсіювання з точкою, яку вибрали на цілі.

Влучність стрільби – це ступінь сполучення точки влучення кулі (снаряда) під час кожного пострілу з точкою, яку вибрали на цілі.

Дійсність стрільби.

Здатність зброї завдавати ураження цілі в певних заданих умовах (ціль певного виду, на певній дальності) називається дійсністю вогню (стрільби).

Інакше кажучи, дійсність вогню (стрільби) відображає ступінь відповідності результатів стрільби поставленій вогневій задачі й характеризується ураженням цілі на заданій відстані в мінімальний час із найменшою витратою боєприпасів.

Дійсність стрільби може бути визначена заздалегідь розрахунковим способом або по результатах дослідних стрільб.

Під час виконання вогневої задачі дійсність стрільби визначають, як правило, розрахунковим способом. Для оцінки дійсності стрільби розрахунковим способом використовують такі чисельні показники:

ü вірогідність враження одиночної цілі;

ü математичне сподівання числа влучень в ціль;

ü математичне сподівання числа вражених окремих цілей (фігур) у груповій цілі;

ü математичне сподівання витрати боєприпасів і час на вирішення вогневої задачі.

Дійсність вогню (стрільби) буде тим вище, чим менше потрібно патронів і часу для ураження цілі. При оцінці дійсності стрільби варто мати на увазі, що вона залежить від скорострільності зброї, властивостей траєкторії, характеру дії куль по даній цілі, від точності бою зброї й від ступеня підготовленості стрілка.

Для кількісної оцінки дійсності стрільби, а також для порівняння дійсності стрільби двох зразків (або груп зразків) застосовуються дві характеристики – число влучень в одиницю часу й витрата патронів на одне влучення. Для оцінки дійсності стрільби по переривчастій цілі як критерії, як правило, беруть відсоток уражених фігур в одиницю часу й кількість патронів, необхідне для нанесення певного відсотка ураження. Всі названі критерії є в значній мірі умовними, але можуть із успіхом застосовуватися для порівняння різних зразків або груп зразків зброї. Однак потрібно враховувати, що всі застосовувані характеристики, які можуть служити для порівняння дійсності стрільби, дають досить умовну абсолютну оцінку здатності зброї завдавати ураження цілі в певних умовах, тому що в цих показниках не враховується характер дії куль по даній цілі, ступінь підготовленості стрілка й ряд інших моментів.

Дійсність стрільби також визначає величину дальності дійсного вогню, що є однієї з найголовніших характеристик стрілецької зброї.

Під дальністю дійсного вогню розуміють найбільшу дальність, у межах якої застосування даного виду зброї є доцільним для виконання бойової задачі, тобто таку дальність стрільби, на яку зберігається вражаюча дія кулі (снаряда), достатнє для ураження цілі. Величина дальності дійсного вогню змінюється разом з розвитком військової техніки й зміною способів ведення бою.

Дійсність стрільби є й основною вихідною величиною при визначенні дальності дійсного вогню для різних видів автоматичної зброї. Однак і тут доводиться зіштовхуватися із ще більшими труднощами при оцінці дійсності вогню, тобто при оцінці здатності зброї завдавати ураження противникові при рішенні певної тактичної задачі. Надійних критеріїв для цієї характеристики дотепер не вироблено, оскільки в цей час немає чітко встановлених чисельних значень показників дійсності стрільби, що визначають дальність дійсного вогню того або іншого виду зброї.

Терміни «дійсність стрільби» і «дійсність вогню» застосовні для оцінки впливу зброї на противника при рішенні однієї певної задачі.

При веденні вогню по живій силі величина показника дійсності стрільби визначається характером поставленої вогневої задачі. Остання залежно від ступеня ураження яке наноситься може полягати в знищенні цілі, її придушенні й турбуванні вогнем. Відповідно до цього вогонь на знищення ведеться з метою нанести противникові такого ураження, при якому він повністю втрачає боєздатність. Вогонь на придушення покликаний частину цілей вивести з ладу, а інші привести в стан тимчасової небоєздатності. Вогонь на виснаження характеризується таким вогневим впливом, що сковує бойові дії противника, змушуючи його бути насторожі.

Прийнято вважати, що при стрільбі по одиночній живій цілі ймовірність ураження у випадку ведення вогню на знищення становить не нижче 80-90%, при веденні вогню на придушення – 50% і вогню на виснаження – 20%.

При стрільбі по груповій цілі використовується математичне очікування відсотка уражених цілей, що при вогні на знищення становить 50-60%, вогні на придушення – 20-30% і вогні на виснаження – 5-10%.

Очевидно, що забезпечення того або іншого виду вогню при стрільбі з того самого зброї буде залежати від характеру цілі, її розмірів, часу, що відводиться на стрільбу, і умов стрільби. Урахування всіх цих факторів, необхідних для визначення дальності дійсного вогню, викликає значні труднощі. Через це дотепер дальність дійсного вогню для різних видів стрілецької зброї встановлюється на основі практичного досвіду, отриманого у війнах і військових конфліктах, і вказується у відповідних настановах і керівництвах зі стрілецької справи.

Величина дальності дійсного вогню залежить від способу стрільби, обраного для рішення поставленої вогневої задачі. Застосовуваний спосіб стрільби повинен забезпечувати рішення вогневої задачі з найбільшою дійсністю, у найкоротший час і при мінімальній витраті патронів. Так як в сучасних умовах бою час, що відводиться на стрільбу, досить обмежений, то основним є одержання найбільш високого показника дійсності стрільби. Що стосується витрати патронів, то він звичайно має підлегле, другорядне значення.

Імовірність влучення – це кількісна характеристика ступеня об'єктивної можливості влучення в ціль у визначених умовах стрільби, яка залежить від таких факторів:

ü положення центру розсіювання відносно центру цілі (чим ближче центр розсіювання до центру цілі, тим більша імовірність влучення);

ü розмірів площини розсіювання (чим менша площина розсіювання, тим більша імовірність влучення);

ü розмірів цілі (чим більша площина цілі, тим більша імовірність влучення);

ü напрямку стрільби (чим ближче збігаються напрямок стрільби з найбільшим розміром цілі, тим більша імовірність влучення).

Вказані в лекції теоретичні положення широко використовуються у практиці бойової підготовки та ведення бойових дій.