Поняття нормативної калькуляції.

 

Нормативна калькуляція – калькуляція, що ґрунтується на чинних нормах використання засобів і предметів праці та робочого часу. Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство. При виготовленні ж окремих видів виробів в різних виконаннях нормативна собівартість визначається для кожного варіанту виконання окремо. Нормативні калькуляції можуть складатись послідовно на деталі, вузли, складальні з'єднання і вироби вцілому або, тільки на вироби вцілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб вцілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому.

 

Облік зміни норм та відхилень від норм

Суть обліку затрат за відхиленнями від норм полягає в тому, що в процесі виробництва фактично затрачені матеріальні і трудові ресурси систематично порівнюються з нормативними з метою виявлення відхилень. Вони можуть бути як додатні, так і від'ємні. Додатні свідчать про економію матеріальних і трудових ресурсів, а від'ємні — про порушення технології, організації і управління виробництвом. Водночас необхідно вести облік як додатних, так і від'ємних відхилень від норм з погляду їх ефективності. Облік відхилень від норм — це найскладніший елемент у побудові й організації нормативного обліку. Складним є не сам факт виявлення і фіксація відхилень від норм, а їх облік на всіх етапах і фазах у ході технологічного процесу від моменту виявлення відхилень і реєстрації в первинних документах до внесення їх до собівартості одиниці виду продукції.

Для побудови обліку відхилень від норм потрібно вирішити ряд методологічних і організаційних питань. До них належать: розробка класифікатора видів, причин і винуватців відхилень; визначення методів виявлення відхилень; відбір носіїв інформації про відхилення від норм; розробка методики обліку відхилень за центрами затрат; облік відхилень у системі рахунків; розробка методики розрахунку частки відхилень у собівартості калькуляційної одиниці продукції.

Суть системи директ-костинг, її розвиток

Директ-костинг – це система управлінського обліку, яка ба-зується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень. Основні ідеї директ-костингу були розроблені у 1936 р. у США, а його фактичне впровадження відбулося у 1953 р. У Ве-ликобританії цей метод дістав назву «marginal costing» – облік маржинальних витрат, а у Франції – «la comptabilite» – маржина-льний облік. У США під час характеристики цього методу часто зустрічається термін «veriable costing» – облік змінних витрат.

Усі ці терміни характеризують сутність директ-костингу, що полягає у поділі витрат на змінні та постійні і, відповідно, у ви-значенні собівартості продукції через калькулювання лише змін-них витрат.

Що ж стосується поняття директ-костинг як обліку прямих витрат, то воно виникло не випадково. На ранніх стадіях практи-чного застосування цього методу у собівартість продукції вклю-чалися лише прямі виробничі витрати, а всі види непрямих ви-трат списувалися безпосередньо на фінансовий результат. Як наслідок, загальна сума змінних витрат збігалася із сумою прямих витрат, що й знайшло відображення у назві методу.

 

Суть маржинального доходу.

Маржинальний доход — це різниця між виручкою від реалізації продукції та змінними витратами на її виробництво. Величина маржинального доходу повинна покривати постійні витрати та забезпечувати необхідне значення прибутку.

МД = V- Сзмін, де

МД – маржинальний доход;

V –виручка від реалізації;

Сзмін - змінні вмтрати.

Маржинальний доход на одиницю продукції — це різниця між ціною одиниці продукції та середніми змінними витратами на одиницю продукції. Величина маржинального доходу на одиницю продукції залишається незмінною доки не зміниться ціна одиниці продукції і змінні витрати на одиницю продукції. Для розрахунку точки беззбитковості в грошових одиницях постійні витрати відносять до коефіцієнту маржинального доходу. Коефіцієнт маржинального доходу — це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни.

 

Особливості визначення фінансового результату підприємства за методами директ-костингу та повної собівартості продукції.

Звіти про фінансові результати, що складаються на основі маржинального доходу, багатоступеневі. Вони мають не менше двох розділів: верхній показує маржинальний дохід, а нижній — чистий дохід (французька модель). Якщо змінні витрати поділяються на виробничі та невиробничі, тоді звіт буде трирівневим. У цьому випадку на першому етапі визначається виробничий маржинальний дохід, як різниця між обсягом реалізованої продукції і змінними виробничими витратами. На другому етапі як різниця між виробничим маржинальним доходом та невиробничими змінними витратами визначається маржинальний дохід у цілому по підприємству. На третьому етапі шляхом віднімання від загальної суми маржинального доходу суми постійних витрат визначають чистий прибуток (американська модель)

 

29. Прийняття рішень і планування діяльності на основі аналізу взаємозв’язку «витрати — обсяг — прибуток».

Застосування аналізу «витрати — обсяг— прибуток» у процесі управління поточною діяльністю підприємства.

Аналіз витрат-обсяг-прибуток містить у собі вивчення взаємозв'язку наступних Змінні витрати на- Обсягу або рівня виробництва - Ціни товарів. -факторів: Комбінації продаваних товарів.- Постійні витрати (FC) -одиницю продукції (VC) Аналіз витрат-обсяг-прибуток є ключовим у прийнятті багатьох рішень, включаючи вибір продукції, установлення ціни на продукцію, маркетингову стратегію й використання виробничих потужностей.

Ця концепція настільки поширена в управлінських розрахунках, що торкає фактично всіх сфер діяльності менеджера. Завдяки широким можливостям використання аналізу витрат-обсяг-прибуток являє собою кращий інструмент, яким тільки розташовує менеджер, для виявлення схованого потенціалу прибутковості, існування якого можливо в будь-якій організації. Аналіз витрат-обсяг-прибуток починається зі звіту про прибутки й збитки, що трохи відрізняється від традиційного формату.

Слід відмітити, що аналіз «витрати — обсяг — прибуток» дещо спрощує реальну картину бізнесу. Тому необхідно звернути увагу на ряд припущень, що покладені в основу аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток» і обмежують сферу його застосування. До таких припущень відносять:

ціна реалізації продукції не залежить від обсягу її продажу;

всі витрати підприємства слід розглядати як змінні, або як постійні;

протягом періоду, що аналізується, поведінку витрат та доходів можна описати лінійною функцією (змінні витрати прямо залежать від обсягів діяльності підприємства, а постійні витрати залишаються незмінними);

єдиним фактором, що впливає на витрати та доходи, є обсяг продажу;

обсяги виробництва та продажу однакові;

підприємство виготовляє і реалізує один вид продукції або в нього стабільна номенклатура випуску.

Якщо одне або більше припущень не дотримуються, то застосування аналізу «витрати — обсяг — прибуток» може призвести до некоректних результатів, і як наслідок, прийняття на їх основі неправильних рішень.

Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» заснований на принципах калькулювання за змінними витратами (метод «директ-кост»). Тому для здійснення аналізу «витрати — обсяг — прибуток» усі витрати підприємства поділяють на змінні та постійні. У зв’язку з цим доцільно згадати класифікацію витрат з метою прийняття рішень, розглянуту в темі