Структура продукційних правил

У загальному вигляді під продукцією розуміється вираз такого вигляду:

(i);E;P;A=>B’N.

Тут i - ім'я продукції, за допомогою якого дана продукція виділяється із усього безлічі продукцій. В якості імені може виступати деяка лексема, що відображає суть даної продукції, або порядковий номер продукції в їх множині. На підставі імені можна будувати дерева виводу.
Елемент E характеризує сферу застосування продукції. Такий поділ правил схоже на запам'ятовування людиною інформації. Наші знання, як би «розкладені по поличках». Поділ знань на окремі сфери дозволяє економити час на пошук потрібної продукції.

Основним елементом продукції є її ядро: А Þ В (ЯКЩО А ТО В). Продукція може тлумачитися у звичайному логічному сенсі як знак логічного слідування В з істинного А (якщо А не є істинним виразом, то про У нічого сказати не можна). Але в нашій базі знань інтерпретація ядра продукції є наступною: А описує деякі умови, необхідні для того, щоб можна було здійснити В.
Елемент Р є умова застосовності ядра продукції. Зазвичай Р являє собою логічне вираження, як правило, предикат. Коли Р приймає значення «істина», ядро ​​продукції активізується. Якщо Р хибне, то ядро ​​продукції не може бути використано.
Елемент N описує післяумови продукції. Вони актуалізуються тільки в тому випадку, якщо ядро ​​продукції реалізувалося. Післяумови продукції описують дії, які необхідно виконати після реалізації.

Висновки до розділу 2

Будь-яка модель є в кінцевому рахунку моделлю об'єкта, фрагмента реальності (верхній рівень на зазначеній схемі). Спостерігаючи за об'єктом, індівід1 формує в голові якийсь уявний образ об'єкта, який будемо називати когнітивної моделлю. В даному випадку когнітологи використовують також термін "ментальна" модель, розуміючи під когнітивної моделлю модель взаємодії з об'єктом. У ряді робіт термін ментальна модель відноситься тільки до індивіда, а термін когнітивна модель використовується при описі інших видів когнітивних систем. Терміни "когнітивна" і "ментальна" модель поки не мають сталеної трактування, що пояснюється міждисциплінарним характером і дуже бурхливими темпами розвитку когнітології.
Існують чотири основні моделі опису знань: логічні моделі, мережеві моделі, продукційні моделі і фреймові моделі. Кожна з цих моделей має свої переваги і недоліки.Кожній моделі подання знань відповідає своя мова. Однак на практиці при розробці системи рідко вдається обійтися рамками однієї моделі представлення знань за винятком найпростіших випадків.

 

 

Розділ 3 Основи теорій систем і системного аналізу

 

Загальні поняття теорії систем і системного аналізу

 

Терміни теорія систем і системний аналіз або, більш коротко - системний підхід, незважаючи на період більш 25 років їхнього використання, усе ще не знайшли загальноприйнятого, стандартного тлумачення.
Причина цього факту полягає, швидше за все, в динамічності процесів в області людської діяльності і, крім того, у принциповій можливості використовувати системний підхід практично в будь розв'язуваної людиною задачі.
Навіть у визначенні самого поняття система можна виявити досить багато варіантів, частина з яких базується на глибоко філософських підходах, а інша використовує повсякденні обставини, які спонукають нас до вирішення практичних завдань системного плану.
Виберемо золоту середину і будемо далі розуміти термін система як сукупність (безліч) окремих об'єктів з неминучими зв'язками між ними. Якщо ми виявляємо хоча б два таких об'єкти: вчитель і учень в процесі навчання, продавець і покупець у торгівлі, телевізор і передавальна станція в телебаченні і т. д. - то це вже система. Коротше, з деякою претензією на пишномовність, можна вважати системи способом існування навколишнього нас світу.
Більш важливо зрозуміти перевага погляду на цей світ з позицій системного підходу: можливість ставити і вирішувати, принаймні, дві задачі:
- розширити і поглибити власні представлення про "механізми" взаємодій об'єктів у системі; вивчити і, можливо, відкрити нові її властивості;
- підвищити ефективність системи в тому плані її функціонування, який цікавить нас найбільше.
Хоча хронологія науки відносить момент зародження теорії систем і системного аналізу (далі ТССА) до середини поточного сторіччя, тим не менш, можна зрозуміти, що вік ТССА складає рівно стільки, скільки існує людство.
Інша справа, що в міру розвитку науки, насамперед - кібернетики, ця галузь прикладної науки сформувалася в самостійний розділ. Гілки ТССА простежуються у всіх "відомчих кібернетика": біологічної, медичної, технічної і, звичайно ж, економічної. У кожному випадку об'єкти, що становлять систему, можуть бути самого широкого діапазону - від живих істот у біології до механізмів, комп'ютерів або каналів зв'язку в техніці.
Але, незважаючи на це, завдання та принципи системного підходу залишаються незмінними, не залежними від природи об'єктів у системі.
Для осіб вашої майбутньої професії найбільший інтерес представляють, природно, економічні системи, а глобальною задачею системного підходу - удосконалювання процесу керування економікою.
Тому для нас з вами предметом системного аналізу будуть питання збору, зберігання і обробки інформації про економічні об'єкти і, можливо, технологічних процесах.
Використовуючи класичне визначення кібернетики як науки про загальні закони одержання, зберігання, передачі і перетворення інформації (кібернетика в дослівному перекладі - мистецтво управляти), можна вважати ТССА фундаментальним розділом економічної кібернетики.

 

Проблеми узгодження цілей

 

Як уже зазначалося, в більшості випадків (в економічних системах (повсюдно), показником повноти досягнення мети "життя" системи служить вартісної показник. Зрозуміло, що вибір показника - критерію ефективності системи, є заключним етапом формулювання цілей і задач системи. Але не можна випускати з уваги, що від цього етапу будуть залежати наші уявлення про властивості системи і результати самого системного аналізу.
Припустимо, що по відношенню до деякої системі всі формальні питання опису вже благополучно вирішені. Що ж далі?
А далі треба системою керувати - точніше вирішувати питання про алгоритм або тактиці управління для досягнення найбільшої ефективності. Швидше за все, саме в цій області і лежить поле професійної діяльності у вашій майбутній професії - ділового адміністрування, рішення задач організаційно-управлінського характеру.
Начебто все дуже просто - є підприємство, виділені його підсистеми (відділи), визначено функції кожної підсистеми і кожного елемента в них, описані зв'язки усередині системи і по відношенню до зовнішнього середовища. Так нехай кожен елемент функціонує оптимально - найбільш ефективно робить свою справу.
Але тут майже завжди виникають протиріччя, суть яких можна визначити за допомогою прикладу, який став класичним.
Розглянемо діяльність деякої фірми, що виробляє певні види продукції і, природно, прагне отримати мак-максимальну прибуток від її продажу. Нехай вирішується просте питання - скільки готової продукції зберігати на складі підприємства і скільки різновидів її повинне проводитися? Подивимося на "приватні" інтереси різних відділів фірми і відразу ж виявимо їх розбіжність.
Так, кожен з відділів зацікавлений у досягненні глобальної мети - максимумі прибутку фірми (якщо це не так, то системний підхід тут безсилий).
- виробничий відділ буде зацікавлений у тривалому і безперервному виробництві одного і того ж виду продукції. Тільки в цьому випадку будуть найменшими витрати на наладку устаткування.
- відділ збуту, навпаки, буде відстоювати ідею виробництва максимального числа видів продукції і великих запасів на складах.
- фінансовий відділ, звичайно ж, буде наполягати на мінімумі складських запасів - те, що лежить на складі, не може приносити прибутку.
Навіть відділ кадрів буде мати свою локальну цільову функцію - виробляти продукцію завжди (навіть в періоди ділового спаду) і в одному і тому ж асортименті, так як в цьому випадку не буде проблем плинності кадрів.
Ось і уявіть собі складність завдання управління такою великою системою з досягненням глобальної мети - максимуму прибутку.
Ясно, що доведеться ставити і вирішувати задачі узгодження цілей окремих підсистем і добре ще, якщо показники ефективності підсистем мають ту ж розмірність, що і показник (критерій) ефективності системи в цілому. Адже цілком може виявитися, що ефективність роботи деяких підсистем доводиться вимірювати не в грошовому вираженні, а за допомогою інших, не числових, показників.