Поняття про навчальний модуль та сутність модульно-розвиваючого навчання.

Модуль (modulus) – міра. Модульне навчання – це пакет науково-адаптованих програм для індивідуального вивчення, що забезпечує навчальні досягнення студентів з різним рівнем попередньої підготовки. Навчальний модуль – це система занять у вигляді сукупності систем знань, норм цінностей. Це поетапне відкриття студентом під впливом викладача цієї системи у ході пошукової пізнавальної активності.

Модульне навчання зародилося в кінці 60-х років у англомовних країнах. Принцип його полягав у тому, що студент більш самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка включає цільовий план дій, банк інформації і методичне керівництво щодо досягнення поставлених дидактичних цілей.

Основні принципи модульності:

- Наявність самостійної групи ідей (знань), якими оволодівають студенти за допомогою дидактично доцільних засобів.

- Формування самостійно спланованої, цілісної одиниці навчальної діяльності, яка сприяла б досягненню студентом чітко визначених цілей. Складаються автономні порції навчального матеріалу для студентів. За умов модульності студент дістав право вибору шляхів індивідуального навчання.

Крок – це частина матеріалу від програмного навчання. Модуль – це частина матеріалу з відповідним ростом знань. Так пропонується семестровий лекційний курс розподілити на 10-12 модулів. Наприклад, викладач з сестринської справи складає алгоритм практичного навичка “Приготування і застосування дезінфікуючих розчинів”, повинен починати з правил математики (скласти рівняння). Реалізація принципу модульності забезпечує оптимізацію психосоціального росту студента і викладача.Зміст модульно-розвиваючого навчання визначається цілісною системою змістових модулей, що зафіксована у модульній програмі того або іншого навчального курсу.

Принципи формування модульних програм:

1. Цільове призначення інформаційного матеріалу;

2. Поєднання комплексних інтегруючих і окремих дидактичних цілей;

3. Повнота навчального матеріалу в модулі;

4. Відносна самостійність елементів модуля;

5. Реалізація зворотного зв’язку;

6. Оптимальна передача інформаційного і методичного матеріалу.

Умови модульно-розвиваючого навчання:

1. Зменшення щоденного навчального навантаження (замість 5-7 предметів вивчають 2-3, максимум 4).

2. Впроваджено гнучкий розклад і скорочено заняття до 30 хв. – 3 міні-модуля. Міні-модуль (30 хв.) - Матеріал, що має смислову і логічну завершеність кожного.

Навчальна технологія, адаптована до основних завдань кафедри та психолого-фізіологічних особливостей студентів, називаємо модульно-рейтинговою.

Модульний процес і структура навчального модуля: Основним дидактичним засобом реалізації модульної програми повинні стати методички.

Контроль знань і самостійної роботи студентів: Адміністрація вищих навчальних закладів в США ретельно контролює набуття знань студентами, їх рівень, участь в аудиторній (самостійній) роботі, успішність тощо. Оскільки система вищої освіти відмінно комп’ютеризована, контроль навчального процесу досить досконалий і миттєвий. Комп’ютерне тестування займає:

- поточне –5-10 хв.

- проміжне – 15-20 хв.

Щотижня студенти виконують письмові тести а завданням викладача, щомісячно письмове тестування по 30-50 хв. (зараховують 3 кращі результати з 4-х тестів), а в кінці семестру – фінальний (підсумковий) екзамен або залік з письмовим тестом (2-3 години).

4.2. Рейтингова система оцінювання студентів

 

В університетах впроваджена багатобальна (рейтингова) система оцінки навчальної діяльності студентів. Сьогодні, з урахуванням пози­тивного досвіду роботи ряду університетів і ґрунтуючись на набутках теоретичних пошуків, можна сформулювати основні по­ложення рейтингової системи:

1. Рейтинг — це сума балів, набрана студентами протягом деякого проміжку часу за наперед визначеними правилами, в основі І своїй такими, що не змінюються впродовж цього проміжку часу.

Проміжний рейтинг — це сума балів, що її набрали студенти на даний момент часу.

Підсумковий рейтинг — це повна сума балів, набрана студентами за всю їхню роботу з вивчення окремих тем чи розділів курсу фізики, наприклад за чверть, півріччя, навчальний рік.

2. Рейтингова система повинна забезпечувати інтегральну оцінкудосягнень студента, тобто оцінкає комулятивною. Інтегральність оцінки дозволяє якнайповніше врахувати сучасні підходи до організації якісної підготовки студентів на основі врахування високих вимог до змісту фізичної освіти. Підсумок оцінкових показників застерігає викладачів від значної кількості помилок, які призводять до суб'єктивізму оцінки і пов'язаного з відсутністю взаємозв'язків між окремими "дискретними" оцінками розрахунку середньої арифметичної оцінки, що не відповідає можливостям використан­ня оцінної шкали. Інтегральний підхід до оцінювання результатів навчальних досягнень дозволяє відчутно посилити мотивацію студентів до навчальної діяльності, організувати процес діагности­ки й самодіагностики (студентів та викладачів), складати програми корекції змісту і методів навчання, навчального процесу загалом.

3. Внаслідок проведених упродовж трьох років пошуків ми дійшли висновку, що, на противагу п'ятибальній системі, яка використовується й до нашого часу (фактично чотирибальної), для досягнення об'єктивізації контролю треба використовувати багатобальну оцінку досягнень навчальної праці студентів. У зв'язку з цим ми рекомендуємо необмежену шкалу оцінкових показників, яку можна використовувати з урахуванням названого вище принципу інтегральності оцінки протягом усього терміну навчання, тобто реалізувати принцип комплексності через оцінку. Багатобальність одночасно передбачає ще й встановлення меж вимірювання пара­метрів на окремих етапах контролю. На основі аналізу досягнень педагогічної науки та психодіагностики зроблено висновок про те, що в межах одного конкретного контрольного заходу опти­мальним є використання від трьох до дев'яти градацій рівня якос­ті виконання відповідних завдань. Вибір абсолютних величин показників повною мірою залежить від учителя і умов викорис­тання системи "рейтинг", оскільки є інструмент для зведення до єдиного "стандарту" будь-яких (у цифровому вираженні) оцінко­вих показників. Введення багатобальності оцінки дозволяє учи­телеві значно підвищити об'єктивність оцінювання за рахунок розширення шкали.

4. Найсуттєвішим недоліком поширеної досі п'ятибальної системи є відсутність урахування значимості контролю. Рейтингова система дозволяє поєднати кількісну оцінку з конкретними навчальними цілями і завданнями, диференційовано оцінювати різні за необхідним рівнем навчання види діяльності студентів.

5. Рейтингова система передбачає широке використання нада­них сьогодні університетам та викладачам можливості для організації навчально-виховріого процесу, і зокрема контролю навчальної діяльності, використання з цією метою різноманітних методів і засобів. Потужним стиму­лом для підвищення ефективності й результативності навчально-виховного процесу є реалізація на практиці ідей педагогіки співробітництва, встановлення демократичних стосунків викладачів та студентів. Відкритість, доступність, гласність при плануванні й проведенні контрольних заходів забезпечуються відповідними засобами. Основним документом, що регулює взаємовідносини викладача й студента, стає програма контролю завдань, яка реалізується у вигляді "Пам'ятки студенту. В цьому документі, що враховує специфічні особливості класу, предмета, вказуються всі передбачувані контрольні заходи, форми і види контролю, нижній та верхній оцінкові показники, критерії оцінки. Студенти таким чином отримують реальну можливість чітко планувати свої досягнення, зіставляти їх із тими вимогами, які перед ними ставляться. У викладача з'являються широкі можливості для стимулювання навчальної діяльності студентів завдяки введенню різноманітних додаткових умов (їх можна класифікувати як заходи заохочення та покарання).

Вводяться додаткові бальні оцінки за дострокове виконання контрольних домашніх завдань, за всілякі види додаткової роботи, за виконання додаткових завдань (не обов'язкових, але таких. Що сприяють більш глибокому засвоєнню навчального матеріалу, розширенню загального кругозору, — інформаційних повідом­лень, доповідей, рефератів, самостійних спостережень, досвідів тощо). При цьому і студенти, і викладачі можуть виявити максимум творчості, активності у визначенні умов функціонування рейтингової системи, усвідомлено приймати рішення щодо їх корекції. Останнім часом в вищих навчальних закладах поширились та здобули визнання інноваційні технології навчання. При цьому однією з найпоширеніших технологій є проблемно-модульне забезпечення (ПМЗ) навчального процесу. Як відомо, однією з відмітних особливостей ПМЗ є функціонально-структурна деталізація навчального процесу, тому методи контролю й оцінки знань школярів мають відповідати дидактичній, структурі проблемного модуля. Наш досвід показав, що використання ПМЗ вдало поєд­нується з багатобальною системою оцінки (додаток а)

У навчанні часто практикують оцінку знань студентів з точністю до десятих часток у 5-бальній шкалі. Звідси випливає, що теоре­тично можна допустити оцінку знань з точністю до 0,05. Такій точності в 100-бальній шкалі відповідає 1 бал, і максимальна довжина оцінкового інтервалу може досягати 200 балів. Як і в 5-бальній шкалі, в 100-бальній повинні існувати три характерні області: 1) область незадовільних оцінок; 2) область "перехідних" оцінок; 3) область добрих і відмінних оцінок. При цьому бажано зіставити "перехідні" області з оцінковим інтервалом меншої довжини, оскільки при зниженні або підвищенні навчальної активності студенти можуть "швидко" виявитись відповідно в області із незадовільними або добрими оцінками, тобто рейтингом. В результаті отримаємо взаємозв'язок між шкалами, наведений у таблиці 1. Як видно з таблиці, перша область значень займає 60% (0—60 балів) усієї шкали, друга — 10% (61—70) і третя — 30% (71—85; 86—100 балів), причому дискретність оцінки Д100 = 1 і становить 1% максимальної оцінки.

Трирічний досвід застосування рейтингу показав, що ця система стимулює студентів до систематичної навчальної роботи, підвищує усвідомленість навчання і, врешті, націлює на підви­щення якості та міцності знань студентів з інших предметів. Картки-завдання для проблемного модуля, які оформлені у вигляді тестів, містять елементи вибору. Це привчає студентів до самостійного планування тих результатів, які вони бажають і в змозі досягти, а завдання викладача — стимулювати зростання цих результатів і можливостей студентів. Використання ПЕОМ і програмних засобів для автомати­зації обробки даних дозволяють учителеві отримувати своєчасну інформацію в адекватній формі згідно з його професійним заду­мом, ознайомлювати з нею як студентів, так і їхніх батьків. Це сприяє об'єктивному розглядові деяких деталей навчального процесу та ефективно впливає на його динаміку.

Переваги рейтингової системи виявляються у

1) можливості отримання своєчасної інформації щодо порушення ритму роботи групи в цілому або окремого студента;

2) активній участі студентів у контролі та оцінці своїх навчальних досягнень;

3) мотивації спря­мування студентів на успіх у навчально-пізнавальній і дослідницькій діяльності; а також у тому, що

4) рейтингова система постає як засіб самодіагностики студента (хто я? де я?);

5) формуванні єдиних вимог до знань, умінь і навичок у різних викладачів;

6) врахуванні індивідуальних якостей студентів і практично повній відсутності тих, хто не встигає;

7) прогнозуванні перебігу навчального процесу.

Рейтинг, у поєднанні з об'єктивними методами контролю, дає змогу значно ефективніше реалізувати основні функції контролю:

а) діагностичну — встановити рівень і структуру підготовленості; отримати валідну інформацію;

б) навчальну — виявити прогалини, диференціювати знання від незнання; цьому сприяє поділ знань на ті, що пропонуються, здобуваються, перевіряються, використо­вуються, зберігаються, забуваються;

в) організуючу — полягає в ра­ціональному здійсненні навчального процесу (залежно від резуль­татів контролю приймається рішення про необхідність проведення додаткових занять, консультацій, допомоги студентам, що. не всти­гають, заохочення студентів, які досягають високих навчальних резуль­татів);

г) виховну — підвищення навчальної мотивації особистості студента, формування відповідальності за результати своєї навчаль­ної праці, формування потреби в співпраці й співробітництві.

Існують труднощі, пов'язані з розробкою і впровадженням "рейтингової системи", які виявляються, зокрема, у такому:

1) складність розробки варіантів контрольних завдань, які врахо­вували б рівні навченості; небезпека охоплення тестовим контро­лем без урахування специфіки тих якостей студента, що перевіряють­ся;

2) надмірна самостійність студентів у навчанні;

3) лібералізація навчальної дисципліни;

4) домінування письмової перевірки знань над усним опитуванням;

5) система, яка завжди націлена на чіткі результати, може стати ще більш жорсткою, не стільки розвиваю­чою студентів, скільки тренуючою їх у розв'язуванні задач-тестів;

6) небезпека формалізму і його наслідків у виховному й психо­логічному планах.

Використання рейтингової системи у поєднанні з системою організаційно-методичних студентів контролю за умови цілеспрямо­ваної роботи викладачів щодо методичного забезпечення проведення всіх контрольних заходів сприяє значному підвищен­ню об'єктивності контролю навчальних досягнень студентів і, в кінцевому підсумку, ефективності.

 

 

Висновки до розділу 4

Болонський процес має забезпечити схожість і сумісність систем вищої освіти держав, які підписали Болонську декларацію 1999 р. Він передбачає, що вища освіта все ж залишається в державній компетенції. Цей процес відбувається так, щоб всебічно захищати і сприяти культурному та освітньо­му різноманіттю.

Болонський процес дуже добре відомий в академічних колах Європи і, равіть, за її межами. Зростає інтерес до ходу його реалізації, до його змісту і мети.

Логічно постає запитання: "Які наслідки матиме процес інтеграції?"

Тут принагідне процитувати частину Амстердамської угоди 1999 р., яка сприяла утвердженню нової політичної філософії. Про освіту, професійну підготовку і молодь в угоді сказано: "Співдружність сприятиме розвитку якісної освіти, налагоджуючи співробітництво країн — учасниць Угоди, а також у разі необхідності буде підтримувати і доповнювати їх дії, не зазіхаючи, од­нак, на незалежність країн-учасниць у галузі змісту викладання і організації системи освіти, а також на їх культурну і лінгвістичну відмінності". Далі в угоді вказується, що необхідно вжити заходи, які виключають гармонізацію законодавств країн-учасниць.

Філософія Євросоюзу і Болонського клубу тотожня. Зрозуміло, що "Бо­лонья" — це декларація розуміння загальних проблем і прагнення до побу­дови єдиного Європейського простору вищої освіти. Болонська декларація побудована не на перевазі чи домінуванні якоїсь країни, а на обговоренні та пошуку консенсусу між різними країнами. З такого погляду, європейської освітньої системи і європейського навчального плану немає, і країни, які підписали декларацію, не прагнуть до їх створення. Європейська система освіти і навчальні плани існують при розумінні переваг, які надаються різно­манітністю і багатством навчальних планів, а також необхідністю побудови шляхів, що пов'язують усіх учасників процесу в долученні до цього багатства.

Болонський процес — це процес розпізнавання однієї системи іншою на європейському просторі. Якщо майбутнє України пов'язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.

Висока якість навчання — це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.

Водночас, участь системи вищої освіти України в Болонських перетво­реннях має спрямовуватись лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих тенденцій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має приводити до надмірної перебудо­ви вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями стандарту, та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства; система освіти має розви­ватися в гармонійному взаємозв'язку із суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та низка нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (введення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національ­ної системи освіти в європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.

 

 

Висновки

 

Вдосконалення форм і методів контролю привело, зрештою, до необхідності модернізації системи контролюючих дій, що визначило якісну зміну місця контролю в учбовому процесі.

Для об’єктивізації контролю якості знань учнів і мотивування їх до учбової діяльності, в освітній процес була введена система рейтингового контролю і оцінки знань.

Рейтингова система оцінки знань дозволяє студентам:

- усвідомлювати необхідність систематичної і ритмічної роботи по засвоєнню учбового матеріалу на підставі знання своєї поточної рейтингової оцінки по цій дисципліні;

- чітко розуміти систему формування підсумкової оцінки;

- своєчасно оцінити стан своєї роботи по вивченню дисципліни, виконанню усіх видів учбового навантаження до початку екзаменаційної сесії;

- поглиблено освоювати матеріал, що вивчається, безперервно підвищуючи свій рейтинг впродовж семестру.

- вносити впродовж семестру корективи по організації поточної самостійної роботи.

Викладачам рейтингова система дозволяє:

- раціонально планувати учбовий процес по цій дисципліні і стимулювати роботу студентів;

- мати об'єктивну картину засвоєння матеріалу, що вивчається;

- своєчасно вносити корективи в організацію учбового процесу за результатами поточного контролю;

- точно і об'єктивно визначати підсумкову оцінку по дисципліні з урахуванням поточної успішності;

- забезпечити точнішу градацію оцінки рівня знань в порівнянні з традиційною системою.

Рейтингова система не лише знімає багато протиріч в контролі знань студентів, але і оптимально сприяє рішенню проблем посилення мотивації до учбової діяльності; показує динаміку успіхів і невдач в процесі навчання.

Внесення духу змагання і суперництва, спочатку закладених в людській природі, знаходить оптимальний вихід в добровільній формі, яка не викликає негативної відразливої і, найголовніше, хворобливій стресовій реакції. Розвиток елементів творчості, самоаналізу,, включення інтелектуальних резервів особи, обумовлених підвищеною мотивацією учнів, готує грунт для поступового стирання жорстких дистанційних меж між викладачем і вчиться.

І так, застосовуючи в педагогічній практиці систему рейтинг-контроля разом з технологією рейтингової оцінки учбової успішності учнів, в освітньому процесі виконуватимуться потреби суспільства в підготовці висококваліфікованих фахівців, здатних до творчої і активної діяльності.

Формування компетентності учня здійснюються не тільки шляхом реалізації відповідного оновленого змісту освіти, але й вибором адекватних методів та технологій навчання. Однією з найрезультативніших технологій формування компетентностей учня вважається технологія модульно-розвивального навчання, засобом реалізації якої є лекційно практична форма.

Різні за знаннями, змістом, формами етапи навчального модуля сприяють психосоціальному зростанню особистості, активізуючи її інтелектуальний і творчий потенціал, емоційність та самодостатність пошукової діяльності, та дозволяють здобути такі освітні результати, як уміння працювати в різних галузях знань з інформаційним потоком: уміння висловлювати власні думки; уміння формувати особисту точку зору, власну думку на підставі осмислення різноманітного досвіду, ідей та уявлень; уміння розв’язувати проблеми (задачі); здатність самостійно займатися власною освітою; вміння співпрацювати та працювати в групі.

А.З.Фрейд підкреслював, що життя в цьому світі служить вищій меті, котру і нелегко розглядіти, все ж ймовірно, що вона зводиться до вдосконалення людини. Процес вдосконалення людини не що інше як розвиток продуктивних форм активності у максимально можливих сферах навчання і практичної діяльності і розвиток через активну продуктивну діяльність механізмів творчості.

Активній продуктивній діяльності учнів, розвитку їх творчості сприяє лекційно-практична форма модульно-розвивального навчання.

Болонський процес має забезпечити схожість і сумісність систем вищої освіти держав, які підписали Болонську декларацію 1999 р. Він передбачає, що вища освіта все ж залишається в державній компетенції. Цей процес відбувається так, щоб всебічно захищати і сприяти культурному та освітньому різноманіттю.

Болонський процес дуже добрі відомий в академічних колах Європи і, равіть, за її межами. Зростає інтерес до ходу його реалізації, до його змісту і мети.

У епоху глобалізації спостерігається природне прагнення до максимальної сумісності систем вищої освіти. Це дасть можливість усім учасникам процесу повною мірою скористатися перевагами культурного різноманіття, невпинно підвищувати якість освіти, полегшити мобільність студентів і забезпечити памолодь повсюдно визнаними кваліфікаціями. У основі Болонського процесу лежати ті ж цінності, що й в основі більш широких процесів європейської інтеграції.

Протягом століть європейські країни булі троянд' єднані та ворожі одна до одної. Це зумовило культурні, релігійні та інші відмінності. Сьогодні держави Європи характеризуються певними загальними рисом, але при цьому смороді приймають культурне різноманіття як факт і вважають це перевагою. Відбувається пошук різних форм інтеграції. Тобто мі стоїмо перед доладною дилемою: як поєднати інтеграцію, що сьогодні необхідна, з великим різноманіттям систем, норм, символів худе, яку склалося в державах регіону(особливо у галузі культури й освіти)?,

Логічно постає запитання: "Які наслідки матиме процес інтеграції"?

Тут принагідне процитувати частину Амстердамської угоди 1999 р., яка сприяла утвердженню нової політичної філософії. Про освіту, професійну підготовку і памолодь в угоді сказано: "Співдружність сприятиме розвитку якісної освіти, налагоджуючи співробітництво країн — учасниць Угоди, а також у разі необхідності буде підтримувати і доповнювати їх дії, не зазіхаючи, однак, на незалежність країн— учасниць у галузі змісту викладання і організації системи освіти, а також на їх культурну і лінгвістичну відмінності". Далі в угоді вказується, що необхідно вжити заходь, які виключають гармонізацію законодавств країн— учасниць.

Філософія Євросоюзу і Болонського клубу тотожня. Зрозуміло, що "Болонья" — це декларація розуміння загальних проблем і прагнення до побудови єдиного Європейського простору вищої освіти. Болонська декларація побудована не на перевазі чи домінуванні якоїсь країни, а на обговоренні та пошуку консенсусу між різними країнами. З такого погляду, європейської освітньої системи і європейського навчального плану немає, і країни, які підписали декларацію, не прагнуть до їх створення. Європейська система освіти і навчальні плани існують при розумінні переваг, які надаються різноманітністю і багатством навчальних планів, а також необхідністю побудови шляхів, що пов'язують усіх учасників процесу в долученні до цього багатства.

Багатство — мета, а шляхи, що пов'язують, — лише засоби. Однак дуже необхідні засоби. Тому приєднання до Болонського клубу — дуже серйозне рішення. Обмежитися голослівними деклараціями, зверненнями до сусідніх країн не вдасться. Потрібно буде здійснити серйозну роботові з приєднання місцевої освітньої інфраструктури до "загальних шляхів, що пов'язують", тобто до утвердження зрозумілої і схожої структури ступенів, забезпечення якості, розвитку мобільності худе.

Болонський процес — це процес розпізнавання однієї системи іншою на європейському просторі. Якщо майбутнє України пов'язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.

Висока якість навчання — це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.

Нині можна із жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а чимало випускників вищих навчальних закладів не конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобів' язує менше говорити про власні досягнення, а більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і, відповідно до цього, напружено і послідовно удосконалювати нашу професійну сферу діяльності.

Водночас, доля системи вищої освіти України у Болонських перетвореннях має спрямовуватись лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих тенденцій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має приводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями стандарту, та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства; система освіти має розвиватися в гармонійному взаємозв 'язку із суспільством в цілому, беручи на собі роль його провідника.

Модернізація системи вищої освіти в Україні(Закон "Про вищу освіту" та низька нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом(введення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не булі зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в європейський простір. Сморід більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.

Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення, яку б грунтувалося на потребі проведення зазначених реформ та було покладене в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в європейський простір.

Слід усвідомити, що вища освіта перестає бути елітарною, а все більше характеризується масовістю. У розвинутих країнах понад 50 % молоді — студенти ВНЗ. Ці об' єктивні обставини привели до збільшення попиту на освітні послуги, що вимагає підвищення ефективності саме системи вищої освіти, навіть в європейських державах.

 

Список використаної літератури:

 

1. Беляева А. П. Интегративно-модульная педагогическая система профессионального образования. - СПб-Радом, РАО, 1997. - 226с.

2. Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика. -СПб: Изд-во «Питер», 2000. -304с.

3. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. - Видання перше. - К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. - 441 с.

4. Віват Г. Оцінювання знань і вмінь учнів у загальноосвітній школі. // Рідна школа, - №4 - 2000

5. М.В. Гриньова. Впровадження модульного принципу навчання. Рідна школа. 1993, № 7. С 50-51

6. Гуревич Р. С. Теоретичні та методичні основи організації навчання у професійно-технічних закладах: Монографія / За ред. С. У. Гончаренка. — К.: Вища шк., 1998. - 229 с.

7. Драч. Психолого-педагогічні аспекти втілення модульно-рейтингової система. Проблеми освіти. Науково-методичний збірник, випуск 22, с. 57-61.

8. Зязюн І. А. Інтелектуальний творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти // Неперервна професійна освіта: проблеми пошуки, перспективи. - К.: Віпол, 2000. - С. 32.

9. Клепко С. Інтеграція, редукціонізм і холізм як організація знання // Педагогіка і психологія професійної освіти. -1999. - № 1.— С. 56-62.

10. Клепко С. Ф. Концепція інтегративної освіти або чим сучасна філософія може допомогти педагогіці // Педагогічна практика та філософія освіти. -Полтава: ПОІПОПП, 1997. - С. 66.

11. Козловська І., Собко Я. Історико-методологічні та загальнопедагогічні аспекти дидактичної інтеграції у професійній школі. - Львів: ОНМЦ ПТО, 1995.-28с.

12. Мазаракі А. А. Модернізація вищої освіти на основі інноваційних технологій // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002. - Харків: «ОВС», 2002. -Ч. 2. -С. 17-27.

13. Національна доктрина розвитку освіти //Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2002. - № 2. - С. 9-22.

14. Паламарчук В. 12-бальна система. // Рідна школа. - Січень 2001. С. 39-43.

15. Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. - / Отв. ред. М.В.Буланова-Топоркова. - Ростов н/Д: Феникс, 2002. - 544 с.

16. Подласый И. П. Педагогика. - М.: Владос, 2001-Кн.1. - 576 с.

17. Семиченко В. А. Пріоритети професійної підготовки: діяльнісний чи особистісний підхід? //Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. 1. А. Зязюна. - К.: Віпол, 2000. - С. 176-203.

18. Сікорський П. До проблем переходу на 12-бальну систему оцінювання // Рідна школа, - лютий, 2001. С 3-8.

19. Собко Я. М. Інтегровані курси у професійно-технічній освіті; проблеми означення та класифікації // Наука і сучасність. - 1999. - 4.1. - С. 105-114..

20. Стефаненко П. Використання нейронних мереж у процесі дистанційного навчання у вищій школі // Педагогіка і психологія професійної освіти. -2000.-№4.-С.23-31.

21. Хуторской А. В. Современная дидактика. - СПб: Питер, 2001. - 544 с.

22. Фурман А. В. Принцип модульності в освітній практиці: два рівні втілення. Рідна школа. №7-8, 1995 р.

23. Чернилевский Д. В. Дидактические технологии в высшей школе. -М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.-437с.

24. Щербак О. І. Організаційно-педагогічні проблеми багатоступеневої неперервної професійної освіти //Реформування вищої освіти в Україні (закладів І-ІІ рівнів акредитації). - К., 1998. - С. 3-9.

25. Бахмутский А.Е. Шкільна система оцінки якості освіти.// Шкільні технології. - 2004. - №1. - С. 136

26. Букатов В.М. Шкільна оцінка.: М., 2006

27. Вязовова О.В. Організаційний рейтинг системи оцінки знань учителя// Інформація і освіта. - 2001 - №4

28. Галевский Г.В. Сучасні питання теорії і практики навчання у внз.: Новокузнецьк, 2004

29. Герасимова Н.. Оцінка знань повинна виховувати// Виховання школярів. - 2003 - №6

30. Громова Т.. Не оцінювати, а мотивувати// Управління школою. - 2005. - 16-30 листопада(№22). - С. 23-25

31. Гризлов В.. Якість освіти: діалектика позицій і рівнів// Вища освіта в Росії. - 2007. - №5. - С. 25-28

32. Диканская Н.Н.. Оцінна діяльність як основа управління якістю освіти.// Стандарт і Моніторинг в освіті. - 2003. №3. - С. 38 - 42

33. Ксензова Г.Ю. Оцінна діяльність учителя.: М., 1999

34. Костылев Ф.В. Учити по-новому: чи Потрібні оцінки-бали: 2003

35. Матюхина М.В. Мотивація вчення молодших школьников.- М., 1984.

36. Мерлін В.С. Лекції з психології мотивів человека.- М., 1971.

37. Про показники якості освіти.// Вища освіта в Росії. - 2009. - №11. - С. 92 - 96

38. Огай Т.Ч. Рейтингова атестація студентів// Фахівець. - 2009 - №7

39. Основні шляхи підвищення якості вищої освіти// Університетське управління. - 2010. - №1(34). - С. 100 - 103

40. Оцінка в сучасній школі.// Стандарти і моніторинг в освіті. - 2009. - №5. - С. 14 - 20

41. Рейтинг учбових досягнень як елемент здоровьеформирующего освіти.// Стандарти і моніторинг в освіті. - 2006. - №2. - С. 23 - 30

42. Рейтингова система.// Вища освіта в Росії. - 2001. - №4. - С. 131 - 137

43. Росіян Г.А. Технологія рейтингового навчання// Додаткова освіта. - 2008, № 12

44. Формування успішності учнів засобами рейтингового контролю.// Шкільні технології. - 2007. - №6. - С. 94 - 99

45. http://festival.1september.ru/ - Фестиваль педагогічних ідей «Відкритий урок» 2005 - 2006 навчального року.

 

Додатки

Додаток А

Види навчальної діяльності

№ №	Види діяльності	Бали	Крок
	Фронтальне опитування	0,2-0,6	0,1
	Допомога при проведенні демонстраційного експерименту	0,2-0,6	0,1
	Активність при поясненні нового матеріалу	0,2-0,6	0,1
	Пояснення домашніх задач, розв'язок яких виявився складним	0,6-1	0,1
	Розв'язування задач підвищеної складності	1-2	0,5
	Підготовка доповідей, рефератів	0,6-2	0,5
	Гурткова робота	0,2-2	0,2
	Фізичний диктант	0,4-0,8	0,2
	Самостійна робота	0,6-1	0,2
	Участь у шкільних наукових конференціях	1—4

 

додаток Б

Схема колективного моделювання