Індійський культурний регіон

 

Одниміз шести регіонів є Індійський культурний регіон, що включає в себе країниПівденно-Східної Азії: Індію, Бірму, Цейлон, Малайю, Непал, Бангладеш,Шрі-Ланку, Пакистан, а також деякі культурно та лінгвістично споріднені регіони(Тібет, Бутан, Індонезія, Камбоджа, країни Центральної Азії). Деякі з цих країнбули віднесені до регіону лише за географічним фактором (півострів Індостан танавколишні землі), але більшість з цих країн схожі в мовному та релігійномуплані. Щодо вищезгаданого географічного фактора, то певне розташування наматерику, клімат, спосіб життя тощо також впливають на світогляд і ментальністьнародів. Для прикладу, гірські народи значно агресивніші за тих, що живуть нарівнині. Це може бути спричинено і нестачею їжі, важкими кліматичними умовами,недостатньою кількістю кисню в повітрі. Тож географічне положення значною міроювпливає на формування культури, утворення культурного регіону. Індія якдержавне утворення знаходиться на півострові Індостан на півдні Азії міжАравійським морем і Бенгальською затокою, на 2 тис. км впродовж і 1,7 тис. кмушир, загальною площею близько 3,5 млн км2. Має велику долинудовжиною в 3000 км, шириною 250—300 км між Гімалаями і Деканом, намуленуріками, з тропічним мусонним і сухим кліматом, ка­тастрофічними повенями вліткурічок Ганг, Брахмапутра та Інд. Це один із землеробських районів світу.

Індійськакультура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вонахарактеризується грандіозними до­сягненнями протягом більш ніжтритисячолітнього періоду розвитку. Їй при гаманці не тільки довговічність, а йтвор­че сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власніосновоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною міроюгрунтується на соціаль­них інститутах (варни, касти, сім'я) і великомупоширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів таобщин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось зчисленними релігіями, які взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, товся індуїстська література, як релігійна, так і світська, вщент сповненанатяками сексуального змісту та статевої симво­ліки і відверто еротичнихописів. Культура, згідно німецькому філософу І.Г.Гердеру, це той феномен, щовідрізняє людину від тварини, піднімає її на вищу сходинку розвитку. Це другенародження людини, вінця еволюції. Енциклопедія пропоную таке визначеннятерміну “культура”: (від лат. сultus – спосіб життя, знання, освіта) цесукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством на протязійого історії. У разі, якщо говорити про культурні надбання світу, то важкоодразу перелічити всі духовні і матеріальні цінності, які коли-небудь існувалив історії людства і підняли його на наступну сходинку еволюції, бо у кожнійчастині світу це відбувалося по-своєму. Тому світ умовно поділений на шістькультурних регіонів, що мають свою специфіку, власну мову, звичаї, світогляд,віросповідання, а також відображають розвиток світової культури в цілому.

Початокстародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н.е., а нижню межу визна­чають VI, IX і навіть XII ст. н. є. Ми ж умовноокреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходя­чи, таким чином,за хронологічні рамки проблеми.

Першівідомі нам центри індійської культури існували вже в III тис. до н. є. на берегахІнду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до и. е., в епоху«Рігвед». На основі великого зібрання гімнів «Рігвед» буловитво­рено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевинуіндійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище,без з'ясування якого не­можливо зрозуміти характер та своєрідність індійськоїкультури. Саме в «Рігведах» були обгрунтовані морально-правові мотивиподілу суспільства на чотири стани (вар­ни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів),вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).Буловироблено цілу систему життя і поведінки люди­ни залежно від стану. Наприклад,законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалосявибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійськакаста — результат тривалого процесу станов­лення виробничих, правових такультурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, про­фесією,звичаями та законами. Остаточний поділ суспіль­ства на каст закріпився у періодраннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. начас проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5тис.

Зіндійського епосу найвідоміша поема «Рамаяна» (IV— II ст. до н. е.,написана на санскриті). У центрі поеми — бо­ротьба царя Рами проти демонів(ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму.Майже про­тягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос«Махабхарата» (18 книг) на геми етичні, релігійно-філософські з використаннямміфологічних та історичних сюжетів.

Першіімперії заявили про себе в IV ст. до н. е., коли численні королів­ства йплемінні організації об'єдналися під владою династії Маур'я. За імператораАшоки (ІІІ ст. до н. є.) держава досягла найбільшого розквіту і розширення; уці часи державною релігією став буддизм. У період існу­вання імперії династіїГуптів (IV — V ст.) настала золота доба індуської культури.КультураІндії, її специфіка, почала складатися ще в IV тис. до н. є. Що­правда, це небула широкознана давня культура. Але сучасні археологічні дані засвідчують, moцей регіон був осередком активної людської життє­діяльності цивілізаційногорівня, подібного до того, який уже існував у до­линах Тигру і Євфрату. Нілу. Цебула так звана індійська цивілізацій, яка ще відома за місцем відкритихархеологами поселень — Мохенджо-Даро й Хараппи. Є чимало підтвердженьспільності з культурою Месопотамії та Єгипту завдяки контактам з цими країнами.Для хараппської культури ха­рактерні були високий півень землеробства наполивних землях, інженерного будівництва, урбаністичний спосіб життя здосконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю,керамічного вироб­ництва, використання транспортних засобів, розвиненаторгівля, як внут­рішня, так і зовнішня. У храмах були спеціальні кімнати дляобмивання з добре розвиненню каналізаційною системою. Хараппська цивілізаціямала теократичний характер, уній панували «незмінні традиції храму».Так уже сталося, що найдавніша індійська культура відома переважно за матеріаль­нимизалишками (стародавню писемність повністю розшифрувати ще не вдалося), і вонисвідчать, що деякі образи релігійних культів виявляють тенденції наслідуванняхарапської цивілізації наступною культурою, яка не була принесена лише індоєвропейськимизавойовниками аріями, котрі нібито не тільки політично, а передусім культурнопідкорили собі ав­тохтонне населення Індостану. Хоча, закономірно, взаємовпливбув три­валий час.

Релігія

Узмішаній індійській культурі велику роль відіграла також міфологія, яка сталасинтезом арійських дравідійських мунда та інших фантастич­них елементів.Арійські племена гіпотетично вважаються пращурами українців, що принесли вІндію свою мову — санскрит (у перекладі — упо­рядкована, доведена до досконалості).Найдавнішоюпам'яткою давньоіндійської народної творчості є Веди, індо-іранські тексти, щовиникли в XV—V ст. до н. є. і написані ведичним санскритом. Вони складаються з4 самхіт: «Рігведи», «Самаведи». «Яджурведи»,“Атгарваведи" — збірок мантр, які містять найдавніші здобутки індійськоїфілософської думки. До Вед належать також Брахмани — екзе­гетичні тексти.Араньякн — містичні тексти. Упанішади — тексти, які містять основні концепціїіндійських філософських систем. Тексти Вед в індуїзмі вважаються священними,переказаними через одкровення.

Ведизм— найдавніша відома з Вед форма індуїзму, яка виникла внаслі­док взаємноговпливу вірувань аріїв і первісних жителів Індії. Це вид бага­тобожжя змонотеїстичними тенденціями, віра в існування космічного порядку (рута), якийз'єднує всі елементи Всесвіту; розроблений жертов­ний культ, який відправлявсячерез спеціально підготовлених жерців.

Загальначисельність послідовників Вед нараховується близько 720 мільйонів (за данимиFisher Welt Almanach). Вайшнавська гілка індуїзму (поклоніння Вішну або Крішні)нараховує близько 500 мільйонів осіб, шиваїтів (поклоняються Шиві як верховномубожеству) нараховується близько 180 мільйонів, шактів (поклоняються Шакті абоКалі) — близько 20 мільйонів, решта припадає на тих, хто поклоняється різнимнапівбогам.

Найціннішікультово-звичаєві пам'ятки ведійської течії — це художні тексти у віршах іпрозі, гімни., урочисті вірші, легенди та тлумачення ритуа­лу філософськідіалоги і міркування.Значноючастиною культури народу є його релігія, віросповідання. Панівною релігієюІндійського культурного регіону є індуїзм. Індуїзм – це система релігійнихвірувань, що склалася в Індії на основі первісних релігійних форм (анімізм,тотемізм, фетишизм), місцевих землеробських культів ведичної релігії і особливобуддизму і брахманізму. Поширився на ряд азіатських країн (Бірма, Цейлон,Малайя), деякі країни Африки, має своїх прихильників в усіх частинах світу.Термін “індуїзм” походить від перського слова “Гінду” – перекручена назва річкиІнд. Ведичні священні писання, на яких базується індуїзм, на думку вчених,датуються не пізніше II тис. до н.е. Послідовники Вед вважають, що записанівони були 5 тисяч років тому. Особливість індуїзму, або ведичної релігійноїтрадиції, полягає в тому, що протягом усієї своєї історії ця традиція існувалаяк сукупність багатьох відносно самостійних релігійних груп. В цій релігіїзберігся пантеон богів, серед яких головлу роль відіграє трійця богівбрахманізму (тримурті): Брахма – бого-творець, Вішну – бог-охоронець, Шіва –бог-руйнівник.

Взагаліведійська віра, яку породила міфологія, — це найраніша стадія формуванняіндійської релігії — індуїзму що поширювався в індоарійських племенах.Характерною її рисою було обожнювання сил природи (порівняйте з дохристиянськоюрелігією, язичництвом Київської Русі), часто в міфологічних розпливчастихобразах. Основа культу — жертво­приношення, що супроводжується складнимритуалом, який виконується брахманами, велике значення мали магічні обряди.Найшановнішимибули боги ведійсько-арійського пантеону — Вару-на, Індра, Ангі. Сама. Із цієїрелігії розвинувся брахманізм (І тис. до н. є.) з верховними божествами —Брахмою, Вишну і Шівою; важливу роль відігра­вали анімістичні уявлення, культпредків. Складний ритуал брахманів, су­вора регламентація життя, аскетичніподвиги розглядались як засіб, що забезпечує за законом карми (дійство, щовпливає на характер нинішньо­го і наступного існування) краще перевтілення душі(сансара) і остаточне звільнення від ланцюгів переродження.