Томислав, томаш, тома, хомислав, хома

Ім'я Томислав складається з двох частин – "Тома" і "слав". Скорочений варіант – Томаш. Рідновірські іменослови Томислав пояснюють як "утомлений славою". [6, 115; 3, 91].

А вже ім'я Тома (Хома, Фома) чогось не вважають за слов'янське і виводять виключно з жидівської, що в перекладі означає близнюк (?). [11, 108]. Зазвичай Хома відомий як апостол Ісуса (відповідник слов'янського імені Ізяслав) і був на нього дуже схожий, звідси й називали його близнюком. [2].

Нам відомо, що біблійні апостоли замінили стародавніх Богів. Ім'я Хома треба виводити від його прив'язки до місячної сутності, яка вночі є близнюком Сонця-Ісуса. Індуське сома (священний напій і Місяць) відповідає іранському хаома. [7, 133,136]. В пантеоні аріїв був однойменний бог напою – Сома в індійців, Хаома (Хома) в іранців. [2]. Біля Козака Мамая з народних картин, що символізує місячну сутність, також можна побачити поруч намальовану пляшку з чаркою [див. 5], що може бути атрибутом всіх місячних богів.

Так як Місяць є Богом нижнього світу і його ототожнюють із темрявою, то місце ув'язнення Сонця називають "темницею", порівняй "томитися у в'язниці". Велесова книга подає наступне: "Се втрачаємо Сурож (Сонце), і там вороги наші, іже суть на темезі (в темряві або на дні) ями повзаючими і грозять суть нам болем і Маром-Марою і кінцем живота всячеським. Явитися Богові сильному і бити тьму мечем-молнією, і та здохне." [1, 4г].

Слово "хомут" також має до цього відношення, бо є символом рабства. З рабством і потойбічним світом пов'язується риба, одна з назв якої Сом, і одночасно риба може виступати символом Місяця. Місяць ще є символом оселі. [9, 124]. Доречно буде згадати, що апостола Хому називали Дідімом [2], а це близьке до нашого "дім". Через тиждень після Великодня відзначають Провідну неділю, яку також називають Томиною (Хоминою) неділею [4, 162]. Це відповідає в місячно-сонячному календарі початку Нового місяця (у деяких країнах Нового року на 1 квітня) і проводами місяця-човна небесною рікою [10, 29]. З Місяцем також пов'язані назви і мітологічні сюжети гризунів миші (див. ім'я Мишко) і хом'яка.

Степан Наливайко зазначає, що українські шляхтичі половецького походження Томари має своїх індійських родичів – царський рід Томари, які відносять себе до Місячної дінастії. А що українські Томари теж відносять себе до Місячної династії свідчить те, що на їхньому родовому гербі зображений півмісяць ріжками вгору. [8, 435].

Як бачимо з прикладів це є загальноарійське ім'я на означення Місяця. Томислав можна пояснити також, як "у темряві славний", бо Місяць дійсно є прикрасою ночі.

 

Література:

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7518 (2010). – 160 с.

2. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – http://uk.wikipedia.org.

3. Казаков В.С. Именослов. – М.-К.: Русская правда, 2002. – 240 с.

4. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.

5. Козак Мамай: Альбом / Авт. вступ. статті С. Бушак, відпов. за вип.: Н. Голтвенко. – К.:Родовід, 2008. – 304 с.

6. Лозко Г.С. Іменослов: імена слов'янські, історичні та міфологічні. – К.: Сварог, 1998. – 176 с.

7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

8. Наливайко С.І. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с.

9. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – 112-128.

10. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 112 с.

11. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. –336 с.

 

Лариса, Ла(о)рислава

Словники ім’я Лариса виводять або від назви міста або птахи laris – чайка. [1, 150] Припускаємо, що це наслідкова назва птаха. Ближче до Лариси слово, «лар», «ларець» (скриня) і це пов'язано з виношуванням жінкою дитини – скарбу. Так як утроба тотожна оселі, то нею опікуються Лари (лат. Lares) – шановані в Римі добрі духи, що охороняли дім і родинне щастя. Дерев’яні, бронзові або мармурові статуетки ларів стояли в так званому ларарії біля вогнища в кожному домі. На відміну від Пенатів лари були пов’язані з житлом. Римляни вірили, що лари не залишали дому навіть тоді, коли родина змінювала помешкання, тим часом як Пенати йшли за господарями. Батько сім’ї щодня молився ларам, прощався з ними, рушаючи в дорогу, а після повернення посилав їм свої вітання. Тричі на місяць ларам приносили жертви, під час родинних свят їх увінчували квітами. Крім домашніх, римляни шанували також суспільних ларів, що вважалися покровителями міста й держави. [2]. Є також стародавні міста з назвою близькою до «Ларис», як в Європі, так і в Азії. Зустрічаються сучасні імена з додаванням другої частини «слав» – Ларислава, Лорислава, як це робиться в аналогах, наприклад: Велес – Велеслав

 

Література:

1. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.

2. Словник античної міфології / Укладачі І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів, Вступна стаття А.О.Білецького. – Київ, 1985. – 236 с.

 

Світовит, Давид, Вітовт

Якщо ім'я Світовит ототожнюють з давньослов'янським Богом Сонця Свентовидом (є інші варіанти імені) [1, 25], то Вітовт можна розглядати як скорочений варіант цього імені.

А от ім'я Давид виводять виключно на основі жидівської мови, і таким воно увійшло в науковий обіг. [2, 54]. Ім'я Давид досить популярне серед жидів, адже таке ім'я носив легендарний юдейський цар, що відображено в Біблії. Ми можемо ствердно сказати, що дане ім'я відноситься до мітологічних і позначає Бога Сонця, швидше воно є скороченням від Свентовид і є загальним для арійських народів. Ім'я Давид носили кілька давньоруських князів [1, 27].

За Володимиром Шаяном, Свантевит є божеством Найвищого Світла, Святості. Перша частина імені "сванте" позначає святість або світло, а "вит" може означати того, що перебуває і ширяє високо, отже у світі святості. Також "вит" може бути спорідненим із литовським "вит-іс" чи нашим "вит-езь" у значенні "лицар, герой, переможець", отже той, що перемагає силою святості, Бог Перемоги Святості. [3, 228, 240].

До пояснення слова "вит(д)" треба додати "видіти" або від "vita" (з лат. "життя"). Тобто, коли Сонце сходить, то ми "світ видимо" або Сонце – це "світ, що дає життя". Так само ім'я Давид може позначати того, хто "дає життя". [1, 27].

 

Література:

1. Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 32 с.

2. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.

3. Шаян В.П. Віра Предків Наших - Гамільтон, Канада: Об’єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.).

Скорочення

 

ВК – Велесова Книга

ВХ – "Велика хроніка" про Польщу, Русь та їх сусідів ХІ–ХІІІ ст.

ЛР – Літопис Руський (ПВЛ, ГВЛ, КЛ)

ПВЛ – Повість временних літ

ГВЛ – Галицько-Волинський літопис

КЛ – Київський літопис

ІР – "Історія Русів"

"Слово" – "Слово о полку Ігоревім"

згад. – згадується

кн. – князь

бояр. – боярин

Загальна література

 

1. Библейская энциклопедия / труд и изд. Архимандрит Никифор. – Моска, 1891. – 902 с. (репринтное издание Свято-Троице-Сергиевой лавры, 1990).

2. Біблія або книги святого письма старого і нового заповіту.

3. Былины / Сост. В.Калугин. – Москва: ТЕРРА – Книжный клуб, 1998. – 512 с.

4. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7520 (2012). – 172 с.

5. “Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях ХІ – ХІІІ вв.: (Перевод и коментарии) / Под. Ред. В.Л.Янина; Сост. Л.М.Попова, Н.И.Щавелева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 264 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.

7. Величко С.В. Літопис. У 2-х томах / Пер. з книж. укр. мови В.О.Шевчука. – К.: Дніпро, 1991.

8. Виженко О. Україна кохання. Фольклорне дослідження. – К.: Деркул, 2005. – 280 с.

9. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – http://uk.wikipedia.org.

10. Войтович В.М. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.

11. Глинський І.В. Твоє ім'я – твій друг. – К.: Веселка, 1985. – 238 с.

12. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.

13. Етимологічний словник української мови: в 7-ми томах. – К.: Наук. думка, 1982.

14. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення // Студії з інтегральної культурології. – Вип. І: Thonatos. – Львів, 1996. – С. 28 – 62.

15. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

16. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.

17. Каганець І.В. Арійський стандарт: Українська ідея епохи великого переходу. – К.: А.С.К., 2004. – 336 с.

18. Казаков В.С. Именослов: Словарь славянских имен и прозвищ с толкованием их значения и происхождения. – Калуга: Золотая аллея, 1997. – 168 с.; Казаков В.С. Именослов. – М.-К.: Русская правда, 2002. – 240 с.

19. Калайда Г.І. "Рігведа" для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.

20. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.

21. Климович Л.И. Книга о Коране, его происхождении и мифологии. – М.: Политиздат, 1986. – 270 с.

22. Коваль А.П. Слово про слово. – К.: Радянська школа, 1986. – 384 с.

23. Козак Мамай: Альбом / Авт. вступ. статті С. Бушак, відпов. за вип.: Н. Голтвенко. – К.:Родовід, 2008. – 304 с.

24. Кониский Г. Исторія Русовъ или Малой Россіи. Москва: В Университетской Типографіи. – Репринтное воспр. 1846 г. – К.: Дзвін, 1991.

25. Литвинов В.Д. Латинсько-український словник. – К.: Українські пропілеї, 1998. – 712 с.

26. Літопис руський / Пер. з давньоруської Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.

27. Лозко Г.С. Іменослов: імена слов'янські, історичні та міфологічні. – К.: Сварог, 1998. – 176 с.

28. Маєрчик М. Ритуали родинного циклу крізь призму моделі переходу // Студії з інтегральної культурології. Ритуал. – № 2. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – С. 18–31.

29. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. – 432 с.

30. Назвіть дитину рідним іменем // Світло Оріяни (Запоріжжя). – 1996. – ч.2. – С.7.

31. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

32. Наливайко С.І. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с.

33. Орфографічний словник української мови / Уклад.: С.І.Головащук та ін. – К.: Довіра, 1994. – 864 с.

34. Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 32 с.

35. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.

36. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – 112-128.

37. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 112 с.

38. Пашник С.Д. Святилище біля села Буша. – www.svit.in.ua\sva\mi6.

39. Сахаров А.Н. Дипломатия древней Руси: ІХ – первая половина Х в. – М.: Мысль, 1980. – 358 с.

40. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНВіри, 1979. – 1427 с.

41. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с.

42. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Укр. нар. календар. – К.: Мистецтво, 1992. – 208 с.

43. Словник античної міфології / Укладачі І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів, Вступна стаття А.О.Білецького. – Київ, 1985. – 236 с.

44. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука.– К.: Гол. ред. УРЕ, 1975.– 776 с.

45. Словник рідновіра / Уклав С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7517 (2009).

46. Словник української мови: В XI т. – К.: Наук. Думка, 1971 – 1980.

47. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1986. – 576 с.

48. Чайченко О.О. Укри-арії: Дослідження родоводу українців. – К.: варта, 2003. – 304 с.

49. Шаян В.П. Віра Предків Наших - Гамільтон, Канада: Об’єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.).

 

Пашник Світовит Дмитрович

 

Народився 3 жовтня 1967 року в м. Запоріжжя.

1992 р. – один із засновників першої рідновірської громади в Запоріжжі "Оріяна" РУНВіри.

4 липня 1993 – отримав посвяту з ім'ям Світовит від священика РУНВіри Богдана Островського.

1994 р. – виконуючий обов'язки священика в громаді "Оріяна", заступник голови.

1995 р. – священик громади "Оріяна".

1998 р. – голова громади "Дажбоже Запорожжя" РУНВіри.

2000 р. – увійшов до новоствореного Собору Рідної Української Віри. Голова Східноукраїнського духовного центру Собору РУВ.

2003 р. – увійшов до новоствореного Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Голова Запорозького Крайового Вогнища.

2007 р. – Верховний Волхв (голова) новоствореного Руського Православного Кола.