Обмеження на створення пфг в україні

 

Законодавство про ПФГ в Україні містить певні положення щодо обмеження створення ПФГ та діяльності головного підприємства ПФГ. Відповідно до ст. 2 п. 7. Закону створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

Проте, наприклад, у Німеччині є ряд фінансово-торгівельних груп (ФТГ) - "Арал", "Клекнер", "Кауфхорф", "Шикеданц" тощо. Відбуваються процеси залучення до ФТГ середніх і дрібних торговельних підприємств у невеликих містах. У свою чергу, ФТГ підпорядковують собі або створюють промислові підприємства: ФТГ "Шикеданц" має своє текстильне, паперове і товарне виробництво, а "Неккерман" — радіозаводи і фабрики готового одягу.

Як уже зазначалось, за вітчизняним законодавством головним підприємством є те підприємство, яке виробляє кінцеву продукцію і здійснює її збут. Відповідно, ним не може бути банк, кредитно-фінансова чи торговельна установа. [5,С.323]

Але таке обмеження невиправдано. Адже в усьому світі фінансово-промислові групи (а не промислово-фінансові, як в Україні) — це об'єднання підприємств навколо фінансового центру, основним завданням якого є залучення і акумулювання коштів, а також розробка інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень. Як показує досвід, найперспективнішими є ті ФПГ, які очолюються банками. Вони активно застосовують різноманітні важелі прямого та фондового інвестування ефективно управляють корпоративними фінансами та інвестиційними проектами.

Механізм створення та державної реєстрації ПФГ в Україні регулюються статтею 3 Закону. Відповідно до цієї статті рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом міністрів України (КМУ). Питання про створення ПФГ порушує перед КМУ уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра України такі документи:

• доручення ініціаторів створення ПФГ на право уповноваженої особи представляти в КМУ проект створення ПФГ;

• Генеральну угоду про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ;

• технічно-економічний проект обґрунтування створення ПФГ;

• висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України щодо створення ПФГ стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди;

• документ про перерахування до Державного бюджету України державного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду КМУ в обсязі однієї тисячі розмірів установленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів на місяць. [4,С.285]

КМУ приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умов розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентній сумі в 100 млн. дол. США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжено окремою постановою КМУ у разі створення ПФГ для виробництва нових видів кінцевої продукції з довгостроковим циклом виробництва.

Постановою КМУ про створення ПФГ повинні бути затверджені:

• Генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ;

• назва ПФГ;

• перелік затверджених у встановленому законодавством порядку, державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

• головне підприємствоПФГ;

• президент ПФГ;

• перелік найменувань кінцевої продукції ПФГ;

• термін, на який створюється ПФГ і який не може перевищувати терміну реалізації відповідної Державної програми;

• інші умови відповідно до повноважень КМУ у межах чинного законодавства.

Кабінет Міністрів України в тримісячний термін приймає рішення про

створення ПФГ або відмову в її створенні.

Щодо створення транснаціональної ПФГ рішення приймається у шестимісячний термін.

Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Генеральної угоди про сумісну діяльність у двотижневий термін. Після реєстрації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка. Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України:

- у зв'язку із закінченням затвердженого терміну її діяльності;

- через неможливість реорганізації ПФГ у випадках, передбачених ст. 6 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

 

Отже, інвестиційний ринок досі не розглядався як цілісна система – об'єкт державного регулювання – сфера інвестиційної діяльності.

При всій специфіці окремих сегментів інвестиційного ринку їх об’єднує класична ринкова схема: є продавець інвестиційного продукту, є його покупець, посередник; залежно від попиту та пропозиції складається ринкова ціна продукту; виникають торгова інфраструктура (біржі) та система реєстрації прав власності.

Однак регулювання інвестиційного ринку вимагає пошуку нових форм і методів регуляторної діяльності державних органів.

 

 

ВИСНОВКИ

Спочатку інвестиційні компанії обслуговували власників великих заощаджень. Що ж стосується власників дрібних заощаджень, то їм інвестиційні компанії надавали консультаційні послуги, оскільки рівень компетенції таких власників у сфері управління своїми активами був невисоким. Уже в 1899 р. у США виникає перша така інвестиційно-консультативна компанія, а через десять років у Америці налічується вже 10 таких компаній. Перехід від консультацій до управління внесками дрібних інвесторів був досить повільним і прискорився швидким зростанням заощаджень у населення, що перетворювало їх у могутній інвестиційний ресурс. Нині в США налічується декілька великих інвестиційних компаній (таких, наприклад, як»Фіделіті»,»Дрейфус»,»Венгард»,»Франкаін» та ін.), які відіграють велику роль у суспільному виробництві. До їх структури входить певна кількість інших інвестиційних компаній, їх капітал становить мільярди доларів.

Процес акумуляції дрібних заощаджень відбувався й до виникнення інвестиційних компаній і здійснювався банками. Але банки забезпечували лише збереження капіталу при деякому його збільшенні, як правило, за рахунок фіксованих відсотків. Це не могло влаштовувати всіх потенційних інвесторів. Частина з них цій пасивній позиції хоче протиставити активну, пов’язану з ризиком, але водночас і з можливістю помітно примножити свій капітал. Саме цю можливість і реалізує інвестиційна компанія, яка внаслідок цього займає свою власну нішу на фінансовому ринку. Зосереджуючи значний капітал і маючи мобільну структуру, інвестиційні компанії володіють усіма можливостями для успішної реалізації інтересів своїх вкладників.

Організаційна структура інвестиційних компаній, як правило, пов’язана з акціонерною формою, або з формою товариства з обмеженою відповідальністю. Та нерідко це може бути й організація, що створюється на основі угоди контрактного типу, що укладається, як правило, між управляючим компанією (її менеджером, яким може бути як фізична, так і юридична особа), депозитарієм (від лат. depositum — річ, віддана на схов), тобто організацією, котра зберігає активи інвестиційної компанії, в якості якого найчастіше виступає банк, хоча це може бути й інша довірена особа, і, нарешті, власником капіталу.

Відповідно до цієї угоди власник капіталу (інвестор) передає свої заощадження інвестиційній компанії, купуючи на суму свого внеску інвестиційні сертифікати, або акції цієї компанії. Управляючий компанії бере на себе відповідальність і обов’язки з управління всім сукупним капіталом компанії, що представлений сумою вкладів індивідуальних вкладників. Депозитарій, або довірена особа, зобов’язується зберігати активи інвестиційної компанії.

Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взаємного (колективного) інвестування та певна тенденція їх домінування щодо індивідуальних форм інвестиційної діяльності обумовлені тими реальними перевагами, які отримують як дрібні, так і крупні інвестори, що вдаються до колективного інвестування.

Специфічним видом господарських об'єднань є промислово-фінансові групи. Промислово-фінансова група являє собою об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми відповідно до міждержавних договорів, а також виробництва кінцевої продукції.

Особливістю ПФГ є наявність у ній головного підприємства, тобто підприємства, створеного відповідно до законодавства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.

Головне підприємство та учасники промислово-фінансової групи зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської та фінансової діяльності. Вони укладають генеральну угоду про сумісну діяльність.

У складі просислово-фінансових груп може бути тільки одне головне підприємство.

Ініціаторами створення ПФГ виступають підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності.

Пропозиції щодо ліквідації ПФГ надсилаються до Кабінету Міністрів

України.

Постанова Кабінету Міністрів України про ліквідацію ПФГ є підставою для виключення ПФГ з Реєстру промислово-фінансових груп України.

З метою покращення ситуації з 1995 р. було підготовлено декілька нових законопроектів (зокрема вони передбачали спрощений механізм створення ПФГ), проте жоден з них прийнятий не був, а отже, питання подальшого вдосконалення законодавчої регламентації діяльності ПФГ залишається відкритим.

 

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

1. Акціонерні товариства — це товариства, які мають статутний фонд, поділений на певну кількість акцій.

2. Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених Положенням, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

3. Інвестиційний цикл — це процес, який реалізується протягом часу здійснення інвестицій.

4. Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

5. Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

6. Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

7. Інституційні інвестори – це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та середньостроковому періодах.

8. Командитні товариства – це товариства, які мають поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежується сумою внесків у майні товариства.

9. Корпоративні інвестори – це переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти.

10. Пайові інвестиційні фонди — це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності.

11. Повні товариства – це товариства, всі його учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю та несуть колективну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, причому відповідальність учасники несуть незалежно від часу виникнення боргів.

12. Промислово-фінансові групи — це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових установ та інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу всієї групи у цілому і кожного із її учасників окремо.

13. Товариства з обмеженою відповідальністю — це товариства, статутний фонд якого поділяється на частки, розмір яких визначений установчими документами.

14. Холдингова компанія — це компанія, суть діяльності якої полягає в придбанні юридичними особами контрольних пакетів акцій різних компаній.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.1994 року [Текст] // Україна: відомості Верховної Ради України. – К., – 1995. – № 55. – 78 с.

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 року [Текст] // Україна: відомості Верховної Ради України. – К., — 1991. — № 47. — С. 1351—1359.

3. Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21.11.1995 року [Текст] // Україна: Голос України. – К., – 1995. – 48 с.

4. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 року [Текст] // Україна: відомості Верховної Ради України. – К., – 2001. – № 21. – 103 с.

5. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» від 28.12.2001 року [Текст] // Україна: Голос України. – К., – 2001. – № 180. – 8 с.

6. Вінник, О. М. Інвестиційне право [Текст]: навчальний посібник / О. М. Вінник. – К.: Атіка, 2000. – 252 с.

7. Дерев’янко, Б. В. Правове регулювання створення та діяльності промислово-фінансових груп [Текст] / Б. В. Дерев’янко // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня. – Донецьк., – 2004. – 62 с.

8. Мачуський, В. В. Господарське законодавство [Текст]: навч. посіб. / В. В. Мачуський, В. Є. Постульга. — К.: КНЕУ, 2004. — 275 с.

9. Пересада, А. А. Інвестиційний процес в Україні [Текст] / А. А. Пересада. — К.: Лібра, 1998. – 230 с.

10. Рогач, О. Міжнародні інвестиції: Теорія та практика бізнесу транснаціональних корпорацій [Текст]: підручник / О. Рогач. – К.: Либідь, 2005. – 720 с.

11. Сазонець, І. Л. Міжнародна інвестиційна діяльність [Текст]: навч. посіб / І. Л. Сазонець, О. А. Джусов, О. М. Сазонець. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. — 178 с.

12. Щербина, В. С. Господарське право України [Текст] / В. С. Щербина. – М., – 2003. – 240 с.

13. Щетинін, А. І. Гроші та кредит [Текст]: підручник / А. І. Щетинін. - Міністерство освіти і науки України. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 429 с.

14. Мойсеєнко, І. П. Інвестування [Текст]: навч. посіб. / І. П. Мойсеєнко. – К.: Знання, 2006. – 490 с.

15. Майорова, Т. В. Інвестиційна діяльність [Текст]: навч. посіб. / Т. В. Майорова. – К., Центр навчальної літератури, 2004. – 375 с.

16. Пересада, А. А. Інвестиційне кредитування [Текст]: навч. посіб. / А. А Пересада, Т. В. Майорова. – К.: КНЕУ, 2002. – 271 с.

17. Гриньова, В. М. Інвестування [Текст]: підручник / В. М. Гриньова, В. О. Коюда та ін. – К.: Знання, 2008. – 452 с.

18. Дикань, В. М. Фінансово-промислові групи в Україні [Текст]: монографія / В. М. Дикань, І. В. Чернобровка. – Харьков: Основа. – 1997. – 207 с.

 

Додаток 1