Розділ 1. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЙНІ ФОНДИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ

 

Ключові слова: «інвестиційні фонди», «інвестиційні компанії», «інвестиційна діяльність», «інвестування»

 

У першому розділі розглянемо основні поняття в системі інвестицій, проаналізуємо питання, що розкривають зміст поняття «інвестиційні фонди» та «інвестиційні компанії».

Аналітичний огляд джерел за темою дослідження

 

Закон України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.1994 р. [1] визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їх учасників.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. [2] визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21.11.1995р. [3] визначає порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп в Україні, транснаціональних промислово-фінансових груп, а також фінансово-економічні умови їх діяльності.

О. М. Вінник «Інвестиційне право» [2] висвітлює основні теми загальної частини інвестиційного права та особливості правового регулювання (станом на 01 вересня 2008 року) інвестування, що здійснюється в певних правових формах (корпоративній та договірній) чи підпорядковується спеціальному правовому режиму - капітального будівництва, інноваційної діяльності, лізингу, спільного інвестування, концесії, іноземного інвестування та ін.

В. С. Щербина «Господарське право України» [6] висвітлює основні правові інститути загальної частини господарського права, а також питання правового регулювання окремих сфер господарського життя на основі чинного господарського та господарського процесуального законодавства України. Головну увагу зосереджено на правових питаннях господарської діяльності та управління нею.

І. Л. Сазонець «Міжнародна інвестиційна діяльність» [9] розглядає засади міжнародної інвестиційної діяльності, міжнародна діяльність на ринку фінансових інвестицій, інструментарій аналізу міжнародного інвестиційного ринку, інвестори які діють на міжнародному інвестиційному ринку, інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій та засади функціонування українських підприємств, установ та банків на міжнародному інвестиційному ринку.

 

 

Основні поняття інвестиційної діяльності. Загальна характеристика інвестиційних фондів та інвестиційних компаній

 

Один із найбільш важливих елементів системи парабанків — це інвестиційні компанії і фонди. Історія їх масового виникнення бере початок від межі між XIX та XX ст., хоч перша інвестиційна компанія виникла ще в 1822 р. у Бельгії.

У сучасних умовах інвестиційна компанія — це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який забезпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних власників капіталу.

 

Інвестиційна компанія

 

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням.

Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства" (1576-12), і повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні сертифікати, які випускає інвестиційна компанія, повинні відповідати вимогам, встановленим у пункті 9 цього Положення. На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширюються обмеження, встановлені пунктом 17 цього Положення. [12,С.6]

Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

На засновників інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, поширюється обмеження, встановлене пунктом 4 цього Положення.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду.

Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості.

Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду. [12,С.6]

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.

Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому цим Положенням для інвестиційних фондів.

Інвестиційні компанії відкритого типу відрізняються від закритих тим, що вони у встановлений термін, а досить часто і в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції. Таким чином, цінні папери таких компаній мають надзвичайно високу ліквідність. Відкриті інвестиційні компанії дуже привабливі для інвестора (особливо дрібного), але водночас це пов’язано з небезпекою наростаючого погашення інвестиційних сертифікатів, з можливим банкрутством таких компаній. Проте у високорозвинених країнах такого, як правило, не відбувається. Стійкість відкритих інвестиційних компаній посилюється дією цілої низки причин, серед яких як головні і найбільш поширені такі:

- зростання заощаджень населення, що дає змогу частину доходів постійно перетворювати в капітал і забезпечувати його диверсифікацію;

- зростання рівня масової економічної культури населення, що дає можливість інвестору орієнтуватись у своїй стратегії з урахуванням певних закономірностей розвитку фінансового ринку;

- стабільна й досить досконала (принаймні у високорозвинених країнах) система законодавства, що забезпечує досить високий рівень захисту інтересів інвестора;

- розвинута система комерційних структур, що спеціалізуються на страхуванні підприємницьких ризиків;

- прозорість ринку цінних паперів і наявність доступу до об’єктивної інформації про діяльність його агентів.

Названі вище причини визначили певну стійкість і прогнозованість поведінки дрібного інвестора відносно різних потрясінь, які відбуваються на фінансовому ринку, а вона, у свою чергу, укріпила основи існування відкритих інвестиційних компаній, що характеризуються високою ліквідністю своїх цінних паперів.

Відкриті інвестиційні компанії з’явилися відносно недавно і дуже поширились після Другої світової війни. У практиці країн Заходу їх часто називають взаємними, або інвестиційними фондами. [4,С.110]

Інвестиційні компанії як закритого, так і відкритого типу розміщують акумульовані грошові кошти на ринку цінних паперів. А так як вони є одними з основних покупців цінних паперів інших емітентів, то їх називають інституціональними інвесторами.

Закриті інвестиційні компанії, реалізувавши свої сертифікати, розміщують кошти в ринкові активи, проводячи при цьому досить незалежну інвестиційну стратегію. Останнє обумовлено тим, що ці компанії не приймають до погашення випущені ними сертифікати. Інвестори, купуючи інвестиційні сертифікати такої компанії, розглядають їх як довгострокове вкладення своїх коштів і інтерес вкладника зосереджується на доході, пов’язаному зі збільшенням вартості цих сертифікатів на вторинному ринку цінних паперів.

Відкриті інвестиційні компанії менш вільні у реалізації довгострокової інвестиційної стратегії, бо вони змушені підтримувати високий ступінь ліквідності випущених ними сертифікатів. Збитки і втрати, пов’язані зі зміною ринкової кон’юнктури, відкриті інвестиційні компанії перекладають на власників способом зміни ціни інвестиційних сертифікатів, які погашаються відповідно до поточної ринкової ціни цих паперів. Однак висока ліквідність цінних паперів відкритих інвестиційних компаній приваблює багатьох вкладників і перш за все дрібних.

Для дрібного інвестора ці переваги у більшості випадків пов’язані з такими моментами:

- зниження ризику інвестицій, що обумовлено можливістю диверсифікації навіть невеликих за розмірами заощаджень;

- невеликим порогом величини вкладу, який залучається інвестиційними фондами або компаніями, що надає процесу інвестування досить мобільний характер;

- значно меншими (порівняно з індивідуальним інвестуванням) накладними витратами;

- широкими можливостями інвестора щодо оперативного вирішення питання подальшого використання дивідендів. Колективні форми інвестування, як правило, дають можливість або інвестувати їх, або перетворити в дохід шляхом отримання готівкових грошей.

Поряд з дрібним інвестором важливим суб’єктом інвестиційного процесу є і крупний інвестор. Це пов’язано з тим, що одним з помітних об’єктивних явищ, властивих ринковій організації суспільного виробництва, є майнова диференціація населення. Як свідчить практика високорозвинутих країн Заходу, і з боку крупного інвестора має місце тенденція до використання колективних форм організації інвестування. Це досить помітне явище обумовлене тими перевагами, які дають крупному інвестору фонди взаємного інвестування порівняно з індивідуальним інвестуванням. Найбільш важливі з них такі:

- ціла низка високоприбуткових сфер інвестування характеризується підвищеним ступенем ризику, що робить індивідуальне інвестування нераціональним;

- управління інвестиціями постійно ускладнюється, стає все більш витратним і об’єктивно робить більш вигідною організацію колективного управління ними;

- диверсифікація інвестиційного портфеля є неодмінною умовою організації цієї діяльності і для крупного вкладника. У той же час ускладнення самої інвестиційної діяльності і поява нових фінансових інструментів вимагають спеціалізації щодо конкретних видів інвестування. Це протиріччя й штовхає крупного вкладника до використання колективних форм інвестування.

Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов'язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) не рідше ніж раз на рік. [1,С.56]

 

Інвестиційний фонд

Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених Положенням, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. [12,С.6]

Основні терміни та поняття, які застосовуються у цьому Положенні: афілійована особа інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії – інвестиційний керуючий, засновники, а також учасники, кожен з яких володіє не менш як 25 відсотками інвестиційних сертифікатів; депозитарій інвестиційного фонду – юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху активів на підставі депозитного договору;

- взаємний фонд інвестиційної компанії – філіал, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування;

- відкритий інвестиційний фонд – фонд, який випускає інвестиційні сертифікати з зобов'язанням перед учасниками щодо їх викупу;

- закритий інвестиційний фонд – фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов'язань про їх викуп;

- інвестиційна декларація – складова частина статуту інвестиційного фонду, в якій визначаються основні напрями та обмеження інвестиційної діяльності фонду, порядок випуску, продажу та викупу інвестиційних сертифікатів, а також інші питання інвестиційної діяльності фонду;

- інвестиційний керуючий – торговець цінними паперами, з яким укладено угоду про управління інвестиційним фондом;

- інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів;

- спільне інвестування – діяльність, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами;

- чисті активи інвестиційного фонду – величина, яка визначається як різниця між сумою активів і розміром пасивів інвестиційного фонду з урахуванням їх ринкової вартості. [12,С.6]

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду.

Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи.

Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Законодавством може бути передбачено й інші обмеження щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами. [5,С.12]

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статут інвестиційного фонду повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, визнаних такими Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12), і нерухомого майна. [4,С.95]

Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25 відсотків.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду.

Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів.

 

ВИСНОВКИ

Спочатку інвестиційні компанії обслуговували власників великих заощаджень. Що ж стосується власників дрібних заощаджень, то їм інвестиційні компанії надавали консультаційні послуги, оскільки рівень компетенції таких власників у сфері управління своїми активами був невисоким. Уже в 1899 р. у США виникає перша така інвестиційно-консультативна компанія, а через десять років у Америці налічується вже 10 таких компаній. Перехід від консультацій до управління внесками дрібних інвесторів був досить повільним і прискорився швидким зростанням заощаджень у населення, що перетворювало їх у могутній інвестиційний ресурс. Нині в США налічується декілька великих інвестиційних компаній (таких, наприклад, як»Фіделіті»,»Дрейфус»,»Венгард»,»Франкаін» та ін.), які відіграють велику роль у суспільному виробництві. До їх структури входить певна кількість інших інвестиційних компаній, їх капітал становить мільярди доларів.

Процес акумуляції дрібних заощаджень відбувався й до виникнення інвестиційних компаній і здійснювався банками. Але банки забезпечували лише збереження капіталу при деякому його збільшенні, як правило, за рахунок фіксованих відсотків. Це не могло влаштовувати всіх потенційних інвесторів. Частина з них цій пасивній позиції хоче протиставити активну, пов’язану з ризиком, але водночас і з можливістю помітно примножити свій капітал. Саме цю можливість і реалізує інвестиційна компанія, яка внаслідок цього займає свою власну нішу на фінансовому ринку. Зосереджуючи значний капітал і маючи мобільну структуру, інвестиційні компанії володіють усіма можливостями для успішної реалізації інтересів своїх вкладників.

Організаційна структура інвестиційних компаній, як правило, пов’язана з акціонерною формою, або з формою товариства з обмеженою відповідальністю. Та нерідко це може бути й організація, що створюється на основі угоди контрактного типу, що укладається, як правило, між управляючим компанією (її менеджером, яким може бути як фізична, так і юридична особа), депозитарієм (від лат. depositum — річ, віддана на схов), тобто організацією, котра зберігає активи інвестиційної компанії, в якості якого найчастіше виступає банк, хоча це може бути й інша довірена особа, і, нарешті, власником капіталу.

Відповідно до цієї угоди власник капіталу (інвестор) передає свої заощадження інвестиційній компанії, купуючи на суму свого внеску інвестиційні сертифікати, або акції цієї компанії. Управляючий компанії бере на себе відповідальність і обов’язки з управління всім сукупним капіталом компанії, що представлений сумою вкладів індивідуальних вкладників. Депозитарій, або довірена особа, зобов’язується зберігати активи інвестиційної компанії.

Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взаємного (колективного) інвестування та певна тенденція їх домінування щодо індивідуальних форм інвестиційної діяльності обумовлені тими реальними перевагами, які отримують як дрібні, так і крупні інвестори, що вдаються до колективного інвестування.

Специфічним видом господарських об'єднань є промислово-фінансові групи. Промислово-фінансова група являє собою об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми відповідно до міждержавних договорів, а також виробництва кінцевої продукції.

Особливістю ПФГ є наявність у ній головного підприємства, тобто підприємства, створеного відповідно до законодавства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.

Головне підприємство та учасники промислово-фінансової групи зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської та фінансової діяльності. Вони укладають генеральну угоду про сумісну діяльність.

У складі просислово-фінансових груп може бути тільки одне головне підприємство.

Ініціаторами створення ПФГ виступають підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності.

Пропозиції щодо ліквідації ПФГ надсилаються до Кабінету Міністрів

України.

Постанова Кабінету Міністрів України про ліквідацію ПФГ є підставою для виключення ПФГ з Реєстру промислово-фінансових груп України.

З метою покращення ситуації з 1995 р. було підготовлено декілька нових законопроектів (зокрема вони передбачали спрощений механізм створення ПФГ), проте жоден з них прийнятий не був, а отже, питання подальшого вдосконалення законодавчої регламентації діяльності ПФГ залишається відкритим.

 

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

1. Акціонерні товариства — це товариства, які мають статутний фонд, поділений на певну кількість акцій.

2. Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених Положенням, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

3. Інвестиційний цикл — це процес, який реалізується протягом часу здійснення інвестицій.

4. Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

5. Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

6. Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

7. Інституційні інвестори – це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та середньостроковому періодах.

8. Командитні товариства – це товариства, які мають поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежується сумою внесків у майні товариства.

9. Корпоративні інвестори – це переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти.

10. Пайові інвестиційні фонди — це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності.

11. Повні товариства – це товариства, всі його учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю та несуть колективну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, причому відповідальність учасники несуть незалежно від часу виникнення боргів.

12. Промислово-фінансові групи — це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових установ та інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу всієї групи у цілому і кожного із її учасників окремо.

13. Товариства з обмеженою відповідальністю — це товариства, статутний фонд якого поділяється на частки, розмір яких визначений установчими документами.

14. Холдингова компанія — це компанія, суть діяльності якої полягає в придбанні юридичними особами контрольних пакетів акцій різних компаній.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.1994 року [Текст] // Україна: відомості Верховної Ради України. – К., – 1995. – № 55. – 78 с.

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 року [Текст] // Україна: відомості Верховної Ради України. – К., — 1991. — № 47. — С. 1351—1359.

3. Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21.11.1995 року [Текст] // Україна: Голос України. – К., – 1995. – 48 с.

4. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 року [Текст] // Україна: відомості Верховної Ради України. – К., – 2001. – № 21. – 103 с.

5. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» від 28.12.2001 року [Текст] // Україна: Голос України. – К., – 2001. – № 180. – 8 с.

6. Вінник, О. М. Інвестиційне право [Текст]: навчальний посібник / О. М. Вінник. – К.: Атіка, 2000. – 252 с.

7. Дерев’янко, Б. В. Правове регулювання створення та діяльності промислово-фінансових груп [Текст] / Б. В. Дерев’янко // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня. – Донецьк., – 2004. – 62 с.

8. Мачуський, В. В. Господарське законодавство [Текст]: навч. посіб. / В. В. Мачуський, В. Є. Постульга. — К.: КНЕУ, 2004. — 275 с.

9. Пересада, А. А. Інвестиційний процес в Україні [Текст] / А. А. Пересада. — К.: Лібра, 1998. – 230 с.

10. Рогач, О. Міжнародні інвестиції: Теорія та практика бізнесу транснаціональних корпорацій [Текст]: підручник / О. Рогач. – К.: Либідь, 2005. – 720 с.

11. Сазонець, І. Л. Міжнародна інвестиційна діяльність [Текст]: навч. посіб / І. Л. Сазонець, О. А. Джусов, О. М. Сазонець. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. — 178 с.

12. Щербина, В. С. Господарське право України [Текст] / В. С. Щербина. – М., – 2003. – 240 с.

13. Щетинін, А. І. Гроші та кредит [Текст]: підручник / А. І. Щетинін. - Міністерство освіти і науки України. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 429 с.

14. Мойсеєнко, І. П. Інвестування [Текст]: навч. посіб. / І. П. Мойсеєнко. – К.: Знання, 2006. – 490 с.

15. Майорова, Т. В. Інвестиційна діяльність [Текст]: навч. посіб. / Т. В. Майорова. – К., Центр навчальної літератури, 2004. – 375 с.

16. Пересада, А. А. Інвестиційне кредитування [Текст]: навч. посіб. / А. А Пересада, Т. В. Майорова. – К.: КНЕУ, 2002. – 271 с.

17. Гриньова, В. М. Інвестування [Текст]: підручник / В. М. Гриньова, В. О. Коюда та ін. – К.: Знання, 2008. – 452 с.

18. Дикань, В. М. Фінансово-промислові групи в Україні [Текст]: монографія / В. М. Дикань, І. В. Чернобровка. – Харьков: Основа. – 1997. – 207 с.

 

Додаток 1

Вимога

АКТ

про настання гарантійного випадку N від "__" ____________ 20__ р.

 

Товар (найменування, код за УКТЗЕД) ________________________________________

__________________________________________________________________________

у кількості ________________________________________________________________,

який повинен був бути доставлений у митницю призначення (назва) ______________

перевізником (назва) _______________________________________________________

за маршрутом ______________________________________________________________

у строк до "___" ____________ 20__ р. без зміни його кількості, вартості і найменування, не доставлений у митницю призначення в установлений строк/доставлений не в повному обсязі/інше (підкреслити необхідне).

Вартість товару, що не прибула до митниці призначення, становить _____ грн. ___ коп.

__________________________________________________________________________

(сума прописом)

Сума податків та зборів (обов'язкових платежів), що повинні бути сплачені за митне оформлення цих товарів, складає ___________ грн. _____ коп.

__________________________________________________________________________

(сума прописом)

Особливі відмітки: _________________________________________________________

До Акта додаються документи:

- копія гарантійного документа ____________ від "___" __________ 20__ р. N ______;

- копія ВМД (або копія документа контролю доставки товарів)

від "___" ____________ 20__ р. N _______________________;

(копія повинна бути засвідчена штампом "Під митним контролем" та особистою митною печаткою посадової особи митниці відправлення, яка здійснювала митне оформлення зазначеного товару);

- копії товаротранспортних документів на товар згідно з переліком:

__________________________________________________________________________

Посадова особа митного органу _____________________________________________________

(посада, підпис, ім'я, по батькові, особиста номерна печатка)

 

Начальник митниці (підпис)

Представник НФП (підпис)

Додаток 4

ЗВІТ

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЙНІ ФОНДИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ

 

Ключові слова: «інвестиційні фонди», «інвестиційні компанії», «інвестиційна діяльність», «інвестування»

 

У першому розділі розглянемо основні поняття в системі інвестицій, проаналізуємо питання, що розкривають зміст поняття «інвестиційні фонди» та «інвестиційні компанії».