Вставні слова і словосполучення в діловому мовленні

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам —краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:

1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.

Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, немає сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, сказати прав-ду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін.

2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.

3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між: іншим, словом, по-перше, по-друге по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін.

Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному — паузами.

Термін узгодження вживається у двох значеннях:

1. Спосіб зв'язку у словосполученні (синтаксичній одиниці, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку - узгодження, керування або прилягання). Узгодження в словосполученні називає такий синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово узгоджується з головним у роді, числі й відмінку. Напр.: у словосполученні талановита дівчина - залежне слово талановита узгоджується з головним словом дівчина в однині, у жіночому роді й у називному відмінку.

2. Граматичне узгодження присудка з підметом у формах числа або роду Такий тип зв'язку ще називають координацією - розподіл упорядкування) між присудком і підметом. Так у реченні Доцент Борисюк Ю.Т. поінформував колектив факультету про наукову роботу викладачів кафедри фізики присудок поінформував узгоджується з підметом доцент у формі чоловічого роду й в однині.

Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово стає в тому відмінку, якого. вимагає головне слово. Так дієслово адресувати керує формами давального (адресувати вчителеві) та знахідного відмінків у поєднанні з прийменником на (адресувати на вчителя).

Розрізняють такі складні випадки керування:

1. Близькозначні слова можуть керувати різними відмінковими формами. Так прикметники притаманний та властивий керують формами давального відмінку (притаманний митцеві, властивий учням), тоді як синонімічне слово характерний вимагає після себе форми родового відмінка - прийменник для (характерний для письменника). Дієслово присвячувати (присвятити) керує давальним відмінком (присвячувати ювілеєві університету), а близьке за значенням слово приурочувати (приурочити) - родовим відмінком + прийменник до (приурочувати до ювілею університету).

2. Помилки, що трапляються через не розрізнення паронімів. Напр., дієслово привести керує знахідним відмінком (привести батьків), а його паронім призвести родовим - прийменник до (призвести до трагедії).

3. Незнання граматичних норм російської та української мов. Порівняймо російські словосполучення благодарю (кого?) Вас, екзамен (по чему?) по истории та їх українські відповідники дякую (кому?) Вам, іспит (з чого?) з історії.

51. Термін узгодження вживається у двох значеннях:

1. Спосіб зв'язку у словосполученні (синтаксичній одиниці, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку - узгодження, керування або прилягання). Узгодження в словосполученні називає такий синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово узгоджується з головним у роді, числі й відмінку. Напр.: у словосполученні талановита дівчина - залежне слово талановита узгоджується з головним словом дівчина в однині, у жіночому роді й у називному відмінку.

2. Граматичне узгодження присудка з підметом у формах числа або роду Такий тип зв'язку ще називають координацією - розподіл упорядкування) між присудком і підметом. Так у реченні Доцент Борисюк Ю.Т. поінформував колектив факультету про наукову роботу викладачів кафедри фізики присудок поінформував узгоджується з підметом доцент у формі чоловічого роду й в однині.

Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово стає в тому відмінку, якого. вимагає головне слово. Так дієслово адресувати керує формами давального (адресувати вчителеві) та знахідного відмінків у поєднанні з прийменником на (адресувати на вчителя).

Розрізняють такі складні випадки керування:

1. Близькозначні слова можуть керувати різними відмінковими формами. Так прикметники притаманний та властивий керують формами давального відмінку (притаманний митцеві, властивий учням), тоді як синонімічне слово характерний вимагає після себе форми родового відмінка - прийменник для (характерний для письменника). Дієслово присвячувати (присвятити) керує давальним відмінком (присвячувати ювілеєві університету), а близьке за значенням слово приурочувати (приурочити) - родовим відмінком + прийменник до (приурочувати до ювілею університету).

2. Помилки, що трапляються через не розрізнення паронімів. Напр., дієслово привести керує знахідним відмінком (привести батьків), а його паронім призвести родовим - прийменник до (призвести до трагедії).

3. Незнання граматичних норм російської та української мов. Порівняймо російські словосполучення благодарю (кого?) Вас, екзамен (по чему?) по истории та їх українські відповідники дякую (кому?) Вам, іспит (з чого?) з історії.

Просте речення

Реченням називається граматично та інтонаційно оформлена за законами даної мови синтаксична одиниця, що є засобом формування, вираження й повідомлення думки.

За метою висловлювання речення поділяють на: 1) розповідні, у яких про когось або про щось розповідається; 2) питальні, у яких про когось або про щось запитують; 3) спонукальні, у яких спонукають до дії.

За емоційним забарвленням речення поділяють на окличні(Здрастуй, рідна школо!) та неокличні (Це був ясний день).

Граматичною основою речення є підмет і присудок. За наявністю граматичної основи речення поділяються на односкладні (Сном не прогодуєшся (Нар. тв.)) та двоскладні (Сичі в гаю перекликались…(Т. Шевченко)).

За наявністю або відсутністю другорядних членів речення поділяють на поширені (Шуміла калина край дороги) та непоширені (Зійшло сонце).

Просте речення може бути повним і неповним. Повниминазиваються речення, у яких наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення (В чагарниках низькорослих акацій посвистували червоногруді снігурі (Ю. Збанацький)). Неповними називаються такі речення, у яких пропущений головний або другорядний член речення, зрозумілий із контексту або ситуації мовлення (Хвилини здаються тоді за години, години — за дні, дні — за роки (П. Мирний)).

Просте речення може бути неускладненим або ускладненимоднорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями та реченнями, відокремленими членами речення.

Просте речення — речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку.

Складне речення — речення, що складається з двох або кількох взаємозв'язаних простих речень, які за допомогою різних синтаксичних засобів об'єднані в одне структурне й інтонаційне ціле.[1]

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр). У складному реченні таких основ може бути декілька.

Просте речення може бути повним і неповним. Повними називаються речення, у яких наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення (В чагарниках низькорослих акацій посвистували червоногруді снігурі (Ю. Збанацький)). Неповними називаються такі речення, у яких пропущений головний або другорядний член речення, зрозумілий із контексту або ситуації мовлення (Хвилини здаються тоді за години, години — за дні, дні — за роки (П. Мирний)).

Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.

Складним реченням називають речення, що складається з двох або кількох простих речень, об’єднаних в одне синтаксичне ціле за змістом, інтонацією, сполучниковим або безсполучниковим зв’язком: Ми нові гаї посадим, щоб земля була весела (М. Рильський). Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поленіміє (Т. Шевченко). Від простих речень вони відрізняються кількістю граматичних основ (мають дві або кілька) і позбавлені інтонаційно-смислової самостійності. Оскільки в складних реченнях установлюється зв’язок між частинами, то ці речення несуть більше інформації.

Складні речення мають такі ознаки: виражають відносно закінчену думку, характеризуються інтонацією завершення, співвіднесеністю свого змісту з дійсністю, служать досконалим засобом формування, вираження і повідомлення думок.Складні речення розрізняють за будовою і смисловими зв’язками між частинами. Залежно від способу поєднання частин бувають складні сполучникові та складні безсполучникові речення. Складні сполучникові речення поділяють наскладносурядні та складнопідрядні.

Частини складносурядного речення з’єднуються сурядними сполучниками. У складносурядному реченні частини, що входять до нього,— рівноправні, незалежні одна від одної, тобто з’єднані сурядним зв’язком, як однорідні члени:Реве Дніпро, й лани широкі медами пахнуть, колосом шумлять (М. Рильський).

Частини складнопідрядного речення поєднуються підрядними сполучниками і сполучними словами. Вони залежать одна від одної і з’єднані підрядним зв’язком: Були такі випадки, що рибалка стрибав у воду, щоб ухопити коропа руками (Остап Вишня). Частини безсполучникового складного речення пов’язуються між собою за допомогою інтонації (без сполучників і сполучних слів):Зійшли сніги, шумить вода (П. Грабовський).