Особливості управління якістю в Японії

Можна виділити такі особливості японського підходу:

1) багаторічне, послідовне й цілеспрямоване вирішення проблем якості на основі всього передового й сучасного;

2) послідовна, наполеглива робота з налагодження системи вивчення запитів споживачів;

3) прагнення до спільної участі всього персоналу;

У 50-х роках почали створюватися гуртки якості. Вони виникли як логічне продовження розвитку концепцій і практики управління виробництвом, у тому числі управління персоналом і якістю. У них вирішувалися й обговорювалися питання, пов'язані насамперед з безпекою і продуктивністю. Крім того, проводився аналіз роботи кожного співробітника на кожній ділянці роботи, знаходилися резерви для поліпшення його діяльності й підвищення продуктивності, економії часу, зниження витрат та ін.

Особливості управління якістю в США. США є батьківщиною концепції управління якістю, викладеної в ідеях В. Шухарта, Е. Демінга, Дж. Джурана. Система якості, розроблена Е. Демінгом, яка не знайшла спочатку визнання на батьківщині, згодом лягла в основу теорії загального управління якістю (TQM), що набула значного поширення. Це особливо яскраво виявилося на прикладі автомобільної промисловості. У 70-80-х роках американські компанії зробили спробу впровадити гуртки якості однак великого успіху це не принесло.

Особливості управління якістю в європейських країнах. У європейських державах системи якості набули значного поширення, хоча й набагато пізніше. У їх основі було використання вже накопиченого досвіду Японії та США.

Досвід управління якістю в Німеччині.. З 1980-х років зусилля із забезпечення і підвищення якості було перенесено з виробництва на етап проектування. При розробці виробів та технологічного процесу передбачаються методи зведення до мінімуму можливостей виникнення дефектів при виробництві.

Досвід управління якістю у Франції. У Франції концепція загальнофірмового управління якістю з'явилася й отримала свій розвиток в дослідницькому центрі фірми IBM-France в 1980 році. Велика роль відводиться у Франції такому напрямку забезпечення якості, як сертифікація продукції з наступним присвоєнням їй сертифікаційного знака.

8. Особливості проведення внутрішнього аудиту систем якості.

Він здійснюється для задоволення внутрішніх потреб організації і спря­мований на встановлення причин невідповідностей та можливостей прове­дення попереджувальних і коригувальних дій. Процедура аудиту має бути викладена у настановах щодо його проведення. Першим кроком виконання аудиту є створення групи з проведення аудиту і призначення керівника. Для забезпечення об’єктивності група з проведення аудиту має складатися з представників тих підрозділів, які не підлягають аудиту. Склад групи та програма аудиту визначаються за деякий час до його проведення. Усі заці­кавлені особи, включаючи підрозділи, які підлягають аудиту, мають бути інфор­мовані про програму аудиту.

Для великих організацій, чи організацій, підрозділи яких розташовані на різних територіях, доцільно подавати інформацію про діяльність із забез­печення якості до початку аудиту. Така заздалегідь надана інформація ско­рочує час, який витрачається на збирання даних та сприяє кращому прове­денню аудиту.

У звіті з аудиту мають бути зареєстровані всі факти відповідності методи­кам, він також має містити інформацію про невідповідності. Таким чином, звіт дає збалансовану загальну картину, а не створює негативне уявлення, що буде протидіяти аудиту.

Після завершення аудиту має відбутися заключна зустріч з керівництвом дільниці, що перевіряється, для аналізу зроблених висновків та їх роз’яснен­ня. Мають також обговорюватися відповідні коригувальні дії. Все це входить у звіт, який підписують як група аудиторів, так і керівництво відділу, який перевірявся.

Економічні переваги запровадження СУЯ.

§ підвищення якості продукції та послуг, рівня задоволеності споживачів;

§ розширення кола замовників та ринків збуту, отримання можливості співпраці з іноземними партнерами (при укладанні угод на поставку продукції партнери все частіше вимагають наявність сертифікованої системи управління якістю та безпечністю);

§ підвищення ефективності виробництва (система управління передбачає попередження, а не виправлення браку на кінцевій стадії виробництв, і, як наслідок, зниження відсотку браку);

§ підвищення ринкової вартості підприємства (за оцінками міжнародних реєстраторів сертифікація системи управління якістю підвищує ринкову вартість підприємства в середньому на 10 %);

§ покращення фінансових результатів за допомогою скорочення: відмов процесів або марної витрати матеріалів та часу; браку продукції, витрат на компенсацію за гарантією; втрат споживачів і ринків,

§ зміцнення ділової репутації підприємства, підвищення рівня його конкурентноздатності в очах споживачів, замовників, інвесторів;

§ можливість отримати переваги в тендерах, у залученні кредитів та інвестицій;

§ можливість використання сертифікату в рекламних цілях;

§ чіткий розподіл відповідальності та повноважень як в межах підрозділу, так і в межах всього підприємства.

Діяльність міжнародних організацій у галузі розробки і сертифікації систем управління.

ISO (Міжнародна організація з стандартизації) — це всесвітня федерація національних органів стандартизації (комітетів — членів ISO). Міжнародні стандарти розробляють, як правило, технічні комітети ISO. Кожний комітет-член, зацікавлений у предметній галузі діяльності, для якої було створено технічний комітет, має право бути представлений у цьому технічному комітеті. Міжнародні урядові та неурядові організації, які взаємодіють з ISO, також беруть участь у роботах, 3 усіх питань стандартизації в галузі електротехніки ISO тісно співпрацює з Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС).

Основні напрями діяльності МЕК у сфері стандартизації включають:

- розробку міжнародних стандартів на продукцію електротехнічної промисловості, електротехнічне обладнання виробничого призначення, електроенергетичне обладнання, електронне обладнання побутового та виробничого призначення;

 

- розробку спільно з ICO міжнародних стандартів безпеки продукції;

- стандартизацію методів вимірювання радіоперешкод, що випромінюються електронним і електротехнічним обладнанням.

Провідна роль у міжнародній стандартизації належить двом неурядовим міжнародним організаціям — Міжнародній організації зі стандар­тизації (ІСО) і Міжнародній електротехнічній комісії (МЕК). Важ­ливою для міжнародної стандартизації є діяльність двох міжурядо­вих організацій — Світової організації торгівлі і Європейської економічної комісії ООН. Регіональними організаціями у сфері стандартизації є Європейський комітет зі стандартизації (СЄН),

Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (СЄНЕ-ЛЕК), Міжскандинавська організація зі стандартизації (ІНСТА), Панамериканський комітет стандартів (КОПАНТ).

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) розробляє міжнародні стандарти для: уніфікації методів контролю та вимог до якості (води, житлових будинків для сільської місцевості), а також стандартизації обладнання і методів переробки молока.

 

Політика у сфері якості

· - об’єктивне, доброзичливе і рівноцінне відношення до всіх клієнтів;

· -чітке виконання вимог внутрішніх документів системи управління якістю, державних стандартів та інших нормативних документів;

· -якість продукції вирішальним чином впливає на конкурентоспроможність та ринкові позиції підприємства;

· -першочергове значення на підприємстві надається питанням якості продукції та забезпечення необхідними ресурсами для досягнення цілей та завдань у сфері якості;

· -висока відповідальність персоналу;

· -підтримка прийнятних для клієнтів цін на продукцію;

· -обов’язкове планування, облік і контроль всіх видів робіт на підприємстві, що дозволяє не тільки підтримувати якість продукції, але й оптимізувати витрати;

· -моральне та матеріальне стимулювання персоналу є одним з найвагоміших факторів поліпшення системи управління якістю та всіх напрямків діяльності підприємства.