Але повернемося до джеймса й Ембер. Вони, доки відбувалися згадані події, постійно сварилися між собою, ледве не побилися.

— Ти дурень пришелепуватий, я ж хотіла знову зробити все як до Софії, зрозумів чи ні ще?

— А ти змія підколодна, як ти могла її так образити, ще й завдати душевної рани?

— У тебе є щось в голові? Я її ніяк не поранила! Чи в тебе замість розуму курячий бульйон?

— Гей, це вже перебір. Припини, а то скуштуєш мого кулака за те, що принижуєш і ображаєш усіх. Це до тебе, Ембер, чула?

— Ой-ой-ой, так я тебе дядю Джеймсе злякалася, зараз обмочуся від страху! Джеймс, почервонівши від люті, погнався за сестрою, але та швидко від нього втекла до себе в кімнату. Хлопець заклинив двері, щоб не відчинялися, та пішов собі у своїх справах. Ембер штовхаючи двері гукала до брата:

— Гей, ти, боягузе, звільни мене негайно. Але він уже нічого не чув, бо був далеко від неї.

— Ну, що ж, доведеться рятуватися самій. Взявши стілець як таран Ембер із розбігу врізалася у двері та вибила в них прохід.

— Ох, тримайся тепер, Джеймсе, зараз отримаєш від мене на горіхи за зачинені двері. І розлючена принцеса побігла шукати Джеймса по всьому замку, де тільки змогла пройти.

Тим часом Аріель й Уна переправили непритомну Софію до палацу останньої, сяк-так зупинивши сильну кровотечу зі хвоста. Бідолашна дівчинка зовсім зблідла та повільніше дихала, ніж зазвичай, що злякало Уну. Сердешна русалка від переляку навіть не пам’ятала, як вона знайшла підмогу в замкові.

— Швидше, ситуація критична,— розмовляє між собою варта,— її стан погіршується. Охорона на диво швидко доставила на ношах постраждалу до замку, де їй допомогли: професійно зупинили кровотечу та змастили всі рани на хвостику бідної Софії. Минуло дуже багато часу, а саме місяць, і нарешті дівчинка змогла самостійно поплавати. Звісно, після цього випадку вона була ще дуже слабка. Тому плавала недовго та з Уною. Але одного разу сталася ще одна дивна подія. Уна допомагала втомленій Софії пливти в палац аж раптом на них накинувся гігантський кальмар. Від переляку подружки порозпливалися хто куди: Софія втомлено до найближчої печери, а Уна до палацу тікаючи від чудовиська подалі. Раптом воно проворно схопило Уну та поволі потягло до рота. Почувши крик Уни, Софія повернулася назад та побачила жахливу картину: монстр тягнув до пащі її подругу одним щупальцем, а іншими тягнувся до неї, щоб схопити та з’їсти, як і Уну. Будучи заслабкою, щоб утекти Софія не змогла та й не хотіла кидати подругу в біді, тому вона кинулася з останніх сил відбивати товаришку. Коли кальмар потягнувся, щоб спіймати її, то Софія несподівано вистрелила якоюсь енергією, яка відігнала кальмара. Запал невідомої енергії минув і дівчинка опустилася втомлено на дно моря. Тут підпливла Уна та їй допомогла допливти до палацу, щоб там відпочити після всього пережитого сьогодні. Минув час і в палаці Чарівляндії стало сумно без веселої, життєрадісної Софії. Навіть Ембер зрозуміла, як добре жилося всім коли Софія перебувала в замку, доки вона все не зіпсувала через свою пихату самовпевненість. Ембер помирилася зі Джеймсом і той звісно пробачив їй і розповів усе, що знав сам. Ембер відчула, як вона завинила перед Софією і вирішила все виправити, як тільки зможе. І вирішила розпочати з того, що вибачиться за все перед Софією. Після довгих роздумів Ембер наступного дня прийшла на берег моря та стала чекати зустрічі зі Софією. Через кілька хвилин вона помітила, що Софія пливе до неї назустріч. Випливши та ставши людиною вона сказала без тіні образи до Ембер тихо:

— Не треба слів, я все зрозуміла завдяки амулету. Я рада, що ти схаменулася та хочеш виправитися. Не бійся, я вже не ображаюся.

— Але ж як гарненька підвіска могла тобі допомогти це зрозуміти, це ж безглуздя,— здивовано запитала Ембер у Софії,— я не знаю?

— Є дещо, про що ніхто не знає,— відповіла стиха Софія,— я не знаю, чи можна тобі довіряти? Адже це велика таємниця для всіх!

— Не бійся та не хвилюйся я нікому нічого ніколи не розповім, клянуся тобі своєю честю,— сказала Ембер,— давай розповідай.

— Гаразд, слухай мене уважно та не перебивай,— зітхнула Софія,— підвіска, яку я ніколи не знімаю — магічна. Перше, що я змогла — це розуміти мову тварин. Потім він став викликати принцес із різних місць, вони мені допомагали порадою та поверталися туди, звідки прийшли. Ще цей талісман карав мене чи інших за погані вчинки: ось звідки дивне квакання, та зачарована принцеса Айва. Останнє, що він мені розкрив,— це здатність до перетворення у русалку та розумінням помилок інших. Це поки що все, що я знаю.

— Ух ти, нічого собі,— сказала Ембер,— оце так! Це ж треба, чарівний амулет, ще й у тебе. Дівчатка обнялися в знак примирення та збиралися піти, як їх зупинив дивний сміх. Коли Софія обернулася, то побачила відьму, що висячи над ними сміється невідь-чому. Тільки Софія відкрила рота, щоб запитати чому це їй так смішно аж раптом та відьма напала на сестер. Відхиляючись та тікаючи від атак шаленої відьми вони втратили пильність та забігли в тупик. Відчувши спинами холодну стіну, подружки злякано притулилися до неї.

— Софіє, що ж тепер буде,— перелякана до краю запитала Ембер,— будемо прощатися? Раптом, несподівано для всіх, Софія вистрелила вогняним потоком, здивувавши всіх до краю. Шокована Ембер поцікавилася:

— А що це таке зараз було? Софіє, звідки, як, яким чином ти таке змогла зробити? Я ніяк не можу зрозуміти, поясни мені, будь ласка, все!

— Я сама нічого не розумію, Ембер, як ще мені пояснювати,— сказала Софія,— щось подібне було, коли я врятувала Уну від монстра ще на дні моря.

— Ну що, малята, попрощалися чи ні?— запитала розлючена відьма та вигукнула,— спис темряви. Магічна стріла полетіла в Софію, але шлях їй перегородила принцеса Ембер, заступивши їй шлях до зляканої Софії. Коли вона впала вражена закляттям, Софія впала на коліна та тихо заплакала. Коли припинила, то помітила вогник, що влетів у її сестру. Вона злегка засяяла та підвелася на ноги, перелякавши бідолашну Софію. Через сильні змішані почуття Софія раптом засяяла, як сонечко, та змінилася ззовні, підлетівши: на голівці з’явилася голубенька корона, волосся трішки підросло, її королівський одяг змінився на гарне, але простеньке голубеньке плаття, на руках з’явилися голубенькі рукавички, а взуття змінилося на голубі туфельки. Позаду розкрилися однотонні крильця, сині з голубенькими візерунками, середні за розміром. Її амулет яскраво засяяв і змінив оздобу: фіолетовий смарагд закріпився в синенькому ланцюжку та згас повиснувши на ній. У вушках з’явилися сині круглі сережки. Згаснувши та повільно опустившись на землю Софія вражено розглядала себе не вірячи своїм очам. А Ембер взагалі від надлишку почуттів втратила свідомість спустившись, по стінці на землю всім тілом. А відьму ніяк не вразила зміна Софії. Втративши до них інтерес вона кудись зникла, залишивши їх у спокої. Нова фея миру Чарівляндії змушена була доправляти непритомну сестру в замок власноруч. Ледве діставшись додому та ставши нормальною Софія дійшла до ліжка та торкнувшись головою подушки міцно заснула. Відпочивши, вона вийшла на подвір’я та примружилася від яскравого західного сонця. Повернувшись вбік і прийшовши до тями від осліплення сонцем дівчинка помітила Джеймса й Ембер, які чомусь бігли до неї. Наблизившись, вони перевели подих та запитали в неї дивне запитання про дещо:

— Софіє, а що це в вас за пригода така незвичайна відбулася сьогодні,— спитав Джеймс,— Ембер каже, що ти сама прогнала сильну відьму змінившись ззовні, як чарівниця чи вона, як завжди, щось нафантазувала собі?

— Ні, Джеймсе, сталося щось незрозуміле для всіх,— відповіла Софія,— я зараз усе розповім. Спочатку захистивши та вирятувавши Уну я отримала якийсь, схоже магічний, вогник. Пізніше вистреливши чарами в гігантського кальмара я врятувала її від загибелі. Минув час, я зустрілася з Ембер, ми поговорили та зібралися піти додому, як на нас напала якась відьма. Від переляку ми забігли в глухий кут і тут я знову вистрелила магією, що розлютило відьму. Атакувавши якимись чарами вона зібралася нас знищити, аж тут Ембер прийняла перший удар на себе, теж отримавши чарівний вогонь. Сама я вже заплуталася у своїх почуттях аж тут я піднялася над землею та змінила свій зовнішній вигляд. Відьма десь зникла, а я ледве дісталася додому. Інше ви знаєте краще за мене, бо я спала у кімнаті. Зосередившись, Софія перетворилася на фею.

— Ого, нічого собі, клас,— сказали вражені Ембер і Джеймс,— це ж треба, таке диво побачити! Софіє, а як це, цікаво, називається?

— Я і сама хотіла б дізнатися,— сказала дівчинка розглядаючи себе,— о, а що це там ззаду в мене? Невже справжні прозорі крила? Ану спробую зараз злетіти, чи подіють вони? І Софія, напружившись, підстрибнула та зависла над землею, правда невисоко, але все ж підлетіла. Всі дуже здивувалися, а особливо Софія. Намагаючись якось керувати своїми крильми вона робила різні рухи, що насмішило Ембер і Джеймса. Брат і сестра аж качалися по землі від сміху та просили Софію припинити їх смішити. Дівчинка все ж спромоглася опуститися на землю та стала нормальною.

— Ох, досить, Софіє, на сьогодні вистачить,— сказала Ембер,— ти так смішно махала руками.

— Ага, краще продовжиш свої уроки польотів завтра,— сказав Джеймс,— треба відпочити. І діти пішли в замок попоїсти та поспати після насиченого дня. Наступного дня друзі зібралися, щоб обговорити всі минулі дива.

— Отже, давайте все підсумуємо,— сказала Ембер,— під водою ти отримала чарівне полум’я врятувавши Уну. Потім я захистивши тебе теж його отримала. Потім ти засяяла, підлетіла вгору та стала феєю. І як це тепер правильно зрозуміти? Софія тепер чарівниця?

— О, Ембер, а ти вже їй заздриш,— єхидно запитав Джеймс,— адже сама так не вмієш!?

— І нічого подібного,— відповіла Ембер,— просто хочу дізнатися з чого та як усе почалося. А заздрити тут немає взагалі чому.

— Ага, ти заперечуєш, що заздриш їй. А насправді всередині в тебе все аж кипить від заздрощів,— знущається Джеймс,— адже так?

— Ну ти зараз у мене отримаєш,— вигукнула Ембер і погналася за братом,— бережися тепер, якщо спіймаю, то покажу як мене дратувати. І вони побігли на подвір’я залишивши Софію наодинці роздумувати про те, чому та за що насправді вона має ці сили. Набігавшись, Ембер і Джеймс лягли ввечері спати. Софія теж втомлена роздумами про події, які нещодавно відбулися з Ембер і нею, вирішила лягти поспати, щоб завтра були сили для подальших роздумів про ці дивні події. Торкнувшись головою подушки втомлена дівчинка заснула так же міцно, як і Джеймс із Ембер. Вночі їй наснилося, що ніби вона знову та знову рятує Уну від чудовиськ, які постійно намагаються її схопити та з’їсти. Тож майже до півночі Софію мучили жахіття. Потім їй привиділося, що ніби її сестра зникає в спалаху світла. Коли пробило за північ, кошмари нарешті залишили дівчинку в спокої. Ембер і Джеймс снилося, ніби вони знову малі та спілкуються з рідною мамою. Аж раптом вона розчиняється у повітрі, залишаючи їх наодинці. А тато дуже заклопотаний, щоб приділяти достатньо часу. Тож цю ніч страждали всі, не тільки бідолашна Софія, а й Ембер і Джеймс довго мучилися від кошмарів. Врешті-решт жахіття полишили дітей і ті спокійно спали залишок ночі до самого ранку. А вранці діти продовжили свої незакінчені справи: Софія вчилася використовувати власні крила, Ембер влаштувала чайну вечірку для своїх подруг, Джеймс відправився до своїх друзів, з якими домовився пограти в піратів. Тож роз’їхавшись, кожен зайнявся тим, чим планував. Софія прийшовши до палацового парку, де, зосередившись, стала феєю та спробувала для початку злетіти. Це дівчинці вдалося відразу, тож вона вирішила перейти до наступного етапу: навчитися повертати в сторони, м’яко приземлятися та летіти прямо, не падаючи. Це вже було набагато важче, ніж просто злетіти. Фея постійно падала, її заносило в різні сторони чи здувало вітром. Але дівчинка наполегливо продовжувала вчитися використовувати власні крила, хоч і отримувала різні ушкодження: порізи, синці, ґулі. Врешті-решт вона навчилася правильно злітати та м’яко приземлятися. Відчувши себе впевненіше, Софія вирішила почати вчитися повертати. Злетівши, вона розгубилася, адже не мала уявлення як це треба робити. Але поспостерігавши за птахами дівчинка все ж зрозуміла, що для цього треба вміти акуратно повертати всім тілом для попередження негараздів. Помучившись з поворотами Софія все ж з великими муками змогла навчитися повертати в потрібні сторони. Зібравшись увечері діти поділилися отриманими враженнями та пішли собі спати. Уночі Софії приснилося, що її здуває вітром далеко за межі її батьківщини, подалі від мами та тата. Приземлилася вона в пустелі, без їжі та води. Як на зло, на цьому її страхи не скінчилися: на неї напали вороги: відьма, завдяки якій вона й Ембер стали феями та темна істота.

Розділ 2: перші розгадки

 

Наступного дня дівчинка пішла на прогулянку. Задумавшись про те, як правильно керувати новими здібностями, Софія не помітила як зайшла в невідому їй частину Чарівляндії. Спочатку спробувала зорієнтуватися на місцевості без допомоги чарів, але все було настільки незнайомим, що бідолашка зрозуміла: вона тут ніколи раніше не була, отже заблукала. Гріло тепле сонечко, все живе рухалося, харчувалося, жило звичним життям. Але всі дерева, кущі, трави були зовсім їй не знайомими. Звісно, їх назви дівчинка знала: яблуні, груші, сливи, персики, тополі, верби, липи, каштани та багато інших, але саме місце для неї було зовсім новим. Тож із острахом, а раптом нічого не вийде, Софія перетворилася на фею та спробувала злетіти. На щастя крила підкорялися їй справно і вона зовсім перестала боятися. Побачивши далеко на сході свій палац вона вже зраділа, що побачила, як дійти додому, але побачивши відстань, зрозуміла: радіти ще зарано. Опускаючись обережно на землю вона помітила попереду гарненький будиночок: навколо будівлі росли деревця, квіти, стояв тин із невеликих заростей кущів шипшини. Сама будівля збудована із цегли, а дах — пофарбованої у червоне черепиці. Вражена таким видовищем Софія підійшла ближче, щоб розгледіти все як слід. Раптом рипнули двері та з будинку вийшла не дуже стара, але вже в літах жінка: світле з помітною сивиною волосся, карі очі, добра усмішка на вустах, гарна, хоч і проста сукня, однотонні на маленьких підборах черевики. Дівчинка злякано відсахнулася та збиралася втікати, коли почула ніжний і ласкавий голос:

— Не бійся мене, я тебе не скривджу. Мене звати Роза, я як і ти чарівниця, фея життя. Мої сили полягають в наданні всьому живому право на існування. Тобто, я можу оживляти все, що захочу та запалювати іскру життя в новій істоті. А ти схоже не природжена фея. Завдяки своїй вийнятковій доброті ти отримала силу творця різних світів — полум’я Вогняного Дракона. Вітаю тебе, це велика честь, адже рідко хто мав таку можливість. Розкажи трішки про себе, я слухаю. Дівчинка, здивувавшись такій привітності від незнайомої людини, яка ще й стверджує, що вона теж фея, зосередившись та хвилюючись розпочала свою дивовижну розповідь про все, що з нею сталося, за останні чотири роки її життя.

— Мене звати Софія, я народилася у сім’ї майстрів черевиків. Все своє свідоме життя я допомагала мамі лагодити чи шити нові черевики. Але одного разу нашому королю Роланду Другому знадобилася нова пара королівських капців. Ми з мамою, пошивши ці черевики, вирушили в замок короля, де він нестямно закохався у мою маму Міранду. Незабаром вони одружилися, я та мама офіційно переїхали в замок, де тато подарував мені амулет Авалора — наймогутніший артефакт Чарівляндії. Минув час, я пережила чимало захопливих пригод: навчилася їздити верхи на крилатому коні, зрозуміла справжню ціну дружби, допомогла тролям побачити зірки, побувала в королівстві Тангу, познайомилася з Уною — принцесою русалок та багато чого іншого. Прогулюючись, я ненароком заблукала.

— Люба, ти сильно поспішаєш додому,— запитала Роза,— можеш зайти перепочити до мене. Якраз і поговоримо більше про те, що тебе так хвилює. Ну, то як, залишишся чи побіжиш додому зараз?

— Якщо чесно, то додому я не так уже й поспішаю,— сказала Софія,— зараз тільки ранок, отже я ще можу побути з вами, поговорити про те, що мене хвилює та відпочити трішки.

— Тоді пішли до хати,— сказала жінка,— ласкаво прошу в мою господу. Відчинивши двері та пропустивши вперед Софію, Роза причинила їх та сіла на канапі поруч із дівчинкою. У будинку правив лад: білосніжні стеля та стіни, картини різних персон висіли на стінах, жовта підлога, дерев’яний стіл із чотирма циліндричними ніжками, на ньому лежить білосніжна скатертина вишита різноманітними візерунками, 2/1,5 м канапа, застелена зеленою постіллю, четверо великих вікон, що рясно пропускали сонячне світло, 2/1,5 м двері, зсередини пофарбовані коричневим, ззовні без фарби, викладений каменем камін, у якому закріплені на певній висоті ґратки для приготування їжі, дерев’яна шафа з гвіздками для одягу. На картинах зображені фотографії фей і магів у природному вигляді — стані чарівника чи чарівниці. Будинок був просторий і затишний, хоч і незвичний. Першою тишу порушила міс Роза, запитавши:

— Отже, люба тебе турбує як правильно керувати магією,— запитала Роза,— я тобі допоможу. Давай спочатку поїси, а потім почнемо навчатися. Корисна їжа для тіла та душі,— промовила фея і на столі з’явилися корисні наїдки та напої. Попоївши дівчинка та доросла чарівниця вийшли на подвір’я. Змінивши свій зовнішній вигляд, на жінці з’явилися зелена корона, світло-зелена сукня, такі ж тоненькі рукавички, гольфи, черевики, вона сказала:

— Ану спробуй тепер ти змінитися. Софія зосередилася та засвітившись стала теж феєю.

— Молодець, базове перетворення ти вже освоїла. Час навчити тебе правильно керувати своїми силами. Для початку спробуй послати просто іскри. Напружившись дівчинка випустила з долонь голубуваті іскри. Здивувавшись вона запитала у доброї чарівниці про це:

— Міс Розо, як у мене це вийшло зробити?

— Просто ти напружившись викликала частинку своїх сил у вигляді іскор, що розсіялися навколо. А тепер спробуй дещо складніше: створити свій щит. Софія зосередившись спробувала сформувати магічну стіну. Звісно, з першого разу не вийшло так, як слід. Але Роза сказала Софії:

— Не переживай, ось так, відразу, ніколи не виходить. Спробуй ще раз створити свій щит. І дівчинка спробувала ще раз. Тепер вийшло краще: перед Софією стояло голубе опукле коло.

— Молодець, а зараз я тебе навчу простим оборонним закляттям. Проти заклять холоду найефективніше використовувати закляття "Природного тепла". Ану спробуй: тепло сонця.

— Сонячне тепло,— сказала Софія,— кінець холодів. Сформована магія вдарила у завірюху, що насувалася на дівчинку, та розтопила її. Роза похвалила її за перший успіх у вивченні магії.

— Молодець, твоя магія все більше відкривається у тобі та підкоряється твоїй силі волі. А тепер, щоб зупинити магію спеки, використай закляття " Приємна прохолода ". Вперед, я впевнена, що у тебе все має вийти. — Приємна прохолода,— сказала Софія,— зупини спеку. Прохолодний вітерець вдарив у розгарячіле повітря й охолодив його до норми. Займаючись чарівними закляттями, вони навіть не помітили плину часу. Тим часом сонце вже сідало. Ще трішечки і воно заховається за горизонтом. Дівчинка ледве встигла до сутінок долетіти додому. Брат і сестра почали розпитувати, де це вона загуляла, але дівчинка нічого не розповідала їм чомусь.

— Софія, де це ти прогулювалася допізна,— допитується Ембер,— ану ж давай, розповідай.

— Дійсно, Софія, де це тебе носило,— підтримав сестру Джеймс,— ще й так довго.

— Я не можу вам розповісти,— відповідала дівчинка,— це велика таємниця для всіх. Але брат і сестра були невблаганні, постійно випитували про те, де це вона була так довго. І

дівчинка врешті-решт здалася на їх питання.

— Гаразд, але будь ласка не кажіть нікому, навіть батькам. Сьогодні вранці я пішла погуляти на природу і задумавшись про одне, що мене хвилювало, заблукала. Пройшовши трішки далі, я натрапила на симпатичний дім. З нього вийшла доросла жінка, яка виявилася доброю чарівницею, феєю, як і я. Вона навчила мене користуватися своїми силами. Захопившись, я забула про час і засиділася там. Через це я і повернулася додому пізно. Ембер і Джеймс пообіцяли, що мовчатимуть.

— Нічого собі, тобі ще пощастило, що батьки відправилися на місяць по справах і повернуться лише завтра,— сказала Ембер,— тож будь ти вже обережнішою наступного разу.

— Ага, обережніше, адже тато та мама більше будуть допитуватися,— підтримав її Джеймс,— і в кінці-кінців все ж таки з’ясують що до чого. Порозмовлявши, діти пішли хто куди захотів: Софія провідати давнього друга Мінімуса, Ембер відправилася до Кліо та Хільдегарде, Джеймс — на тренування у фехтуванні та їзді. Наступного дня приїхали їх батьки. Діти, засумувавши за ними, прибігли їх зустріти. Обнявшись і привітавши з поверненням, діти нарешті зі своїми батьками, зайшли в палац. Цей день Софія, Ембер і Джеймс провели з татом — королем Роландом 2 і мамою — королевою Мірандою, будучи щасливими. Софія показала мамі свою таємницю — стан феї. Мама зрозуміла, що її донька стала на новий етап розвитку та стає чудовою доброю феєю. Наступного дня дівчинка сказавши батькам, що затримається, пішла до міс Рози. Прибувши до знайомого місця, вона боязко постукала в двері. Фея вийшла та сказала Софії:

— Привіт, я рада, що ти прийшла. Продовжимо навчання, але тепер уже розберемо закляття нападу. Спробуй закляття "Справедливий гнів".

— Гнів справедливості,— вимовила дівчинка та вистрелила в камінь голубим променем світла.

— Молодець, зробила все правильно,— похвалила юну фею міс Роза,— а тепер "Сміливий удар". Не хвилюйся, все буде гаразд.

— Сміливий удар,— сказала Софія та вдарила в камінь широким голубим променем. Позаймавшись до обіду Софія сказала міс Розі:

— Вибачте, але я повинна повернутися додому, щоб пообідати, а потім зможу повернутися.

— Нічого люба, все гаразд, я розумію. Твоя мама буде хвилюватися, де ти зникла. Можеш бігти додому, адже тобі дуже треба, вперед. І дівчинка телепортувалася додому. Жінка промовила щось пошепки сама до себе:

— Маленька феє, на тебе чекає ще чимало випробувань від долі. Моє завдання підготувати тебе якнайкраще до всього цього. А Софія тим часом спокійнісінько пообідала та вирішила запитати в мами дозволу на розвагу.

— Мамо, мені дуже треба йти, можна я піду?

— Авжеж, дорогенька, біжи де хочеш, але повертайся до вечері, не забудь, до вечора. Дівчинка побігла до будиночка міс Рози на тренування. Коли прибула на місце, то вони продовжили розвивати сили Софії. Вона навчилася багатьом закляттям, що допоможуть їй у житті та пригодах. Увечері, втомившись від напруженого тренування, Софія прийшла до палацу та лягла відпочити на ліжко. Раптом двері відчинилися та ввійшла Ембер. Підійшовши вона запитала в сестри:

— Софіє, скажи, тобі дуже тяжко? Можливо кинеш усе це знову станеш собою звичайною.

— Ембер, не ми вибираємо, як нам бути далі,— сказала маленька фея,— все вирішено вже за нас. До речі, рано чи пізно ти теж станеш такою, як я. А поки що люба живи спокійно. Сказавши це дівчинка заснула, втомлена тривалим тренуванням. Ембер дбайливо поправила Софії постіль та тихенько вийшла, обережно та тихо зачинивши за собою двері. В кінці-кінців Ембер не витримала страждань Софії та розповіла все мамі, щоб полегшити її муки. Мама вислухала її та сказала впевнено:

— Я теж хвилююся за неї, але вона сильна, до