III. Українська культурна парадигма ІІ половини ХХ століття. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

III. Українська культурна парадигма ІІ половини ХХ століття.



В 30-х роках українська культура крок за кроком втрачала залишки національної незалежності, а ті суспільно-політичні процеси, що відбувались в Україні, певним чином змусили частину інтелігенції прилаштовуватись до нових умов тоталітарного буття.

Розстріляне українське відродження 30-х років, низка гучних політичних процесів, політичні заслання, етноцид і штучний голодомор, керований урядом, спотворили національну свідомість народу. В 40-х роках, незважаючи на жорстокі утиски панівної ідеології, в Україні продовжували жевріти сподівання національного відродження, хоча і знаходилось воно в глибині підсвідомості українського буття. Німецька навала змусила народ консолідуватись у боротьбі проти агресора й визначила на певний час провідну проблематику художньої культури, яка відобразила величезне духовне піднесення людей, спонукала з особливою готсротою відчути всю неперехідну цінність людського буття. Твори перших воєнних років мали багато в чому документальний характер, відбивали реалії воєнної дійсності, зосереджували увагу на хронікальності подій. Буремний воєнний час сколихнув глибинні патріотичні почуття народу, які знайшли відображення в поезії, прозових творах П.Тичини. М.Рильського, В.Сосюри, М.Бажана, Ю.Яновського, О.Довженка. Шляхи війни покликали багатьох митців України на передові рубежі, визначили зміст малюнків, плакатів, картин художників Г.Меліхова, О.Любимського, М.Каплана, Т.Яблонської П.Борисенко. У портреті цього часу бачимо мужність, стійкість,благородство душі, готовність до подвигу.

Видатними явищами в українській музиці стали симфонія “Україно моя”, написана А.Штогаренком на слова А.Малишка та М.Рильського, кантата “Клятва” на слова М.Бажана, четверта сюїта для симфонічного оркестру Ю.Мейтуса. Набутками української культури стали твори воєнних років художників О.Шовкуненка, К.Трохименка, М.Дерегуса, М.Глущенка, В.Касіяна. Розвивається мистецтво плаката, який посідає у цей час чільне місце серед інших видів образотворчого мистецтва.

Значного розвитку в роки війни набуває документальне кіно. Кінохроніка в цей час зробила, можливо, навіть більше, ніж ігровий кінематограф. І в цьому велика заслуга О.Довженко, що в 1943 році створив документальні фільми “Битва за нашу Радянську Україну” та “Перемога на Правобережній Україні”. Післявоєнні п`ятнадцять років в історії української культури – період складний, насичений проявами культу особистості Сталіна. Художня культура цих років надто тендеційна, ідеологічно заангажована – це розквіт соціалістичного реалізму в мистецтві. У другій половині 40-х років відбудовані й реконструйовані - Дніпрогес ім. В.Леніна, будинки Київського університету ім. Т.Шевченка (архітектор П.Альошин) та Верховна Рада України (архітектор С.Заболотній).

Тенденція урочистості, піднесеності архітектурного образу, декоравізму розглядається як необхідна умова висловлення патріотичних почуттів, саме тому в своїй практичній діяльності майстри архітектурного будівництва вдаються до використання різноманітних архітектурних стилів Відродження, російського класицизму, українського бароко, створюючи своєрідний еклектичний стиль післявоєнних років, який отримав назву сталінського бароко.

Особливо треба наголосити на тому, що навіть в умовах ідеологічного тиску українські митці намагались розширити тематику відображуваної дійсності, зосереджували увагу на людській долі пересічного українця, хоча й творили монументальні образи людини праці: Т.Хитрова “Силос іде”, Г.Томенко“Опівдні”, Т.Яблонська “Хліб” та інші.

Однак ідеологічна парадигма продовжує тиснути на митців. Прояви “українського буржуазного націоналізму” знаходять у О.Довженка, Ю.Яновського, М.Рильського. Нищівній критиці піддано В.Сосюру за поезію “Любіть Україну”, написану ще під час війни. Після смерті Сталіна настає період так званої політичної відлиги (1956-1959), який послабив певним чином і боротьбу з національними проявами та уподобаннями. Період “відлиги” в Україні позначився піднесенням літературно-мистецького життя. У ті роки з`являється роман О.Гончара “Людина і зброя”, виходять з друку поетичні збірки В.Симоненка “Тиша і грім”, І.Драча “Соняшник”. М.Стельмах написав такі відомі твори, як “Кров людська – не водиця” (1957), “Хліб і сіль” (1959), “Правда і кривда” (1961). У той період на хвилі “відлиги” робились також перші спроби включитися до культурного фонду українського народу творчий доробок прогресивних діячів минулого, а також тих літераторів і митців, які працювали в діаспорі. До цього творча спадщина багатьох дореволюційних українських письменників чи науковців була майже невідома українському читачеві. Так, твори Христі Алчевської друкувались в Україні востаннє в 1930 р., Володимира Винниченка – в 1932р., Миколи Хвильового – в 1933р. Переважна більшість творів діячів минулого була заборонена. Атмосфера кінця 50-х років сприяла формуванню молодої генерації так званих шістдесятників, які у змінених обставинах і новими методами продовжили працю на культурному й національному підгрунті. Ця генерація українських інтелектуалів, насамперед письменників, своєю непримеренністю до існуючої дійсності протестувала проти пануючої атмосфери зневаги до особистості, боролася за національні культурні цінності, свободу і людську гідність.

“Шістдесятники” представлені письменниками Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драчем, літературними критиками І.Світличним, Є.Сверстюком та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув`язнено. У період хрущовської відлиги спостерігався розвиток науки в Україні. Слід відзначити таких вчених світового рівня, як Є.Патон, О.Богомолець, О.Антонов, В.Глушков, М.Амосов та інші. Набувають подальшого розвитку природничі і фізико-математичні, науково-технічні й медичні науки, виникають нові наукові галузі, зокрема кібернетика.Із початку 70-х рр. почала провадитись цілеспрямована русифікаці, а в сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. 70-ті роки – найбільш складний і суперечливий період розвитку української культури. В умовах застою і регресії, які починають визначати характер суспільного життя, утверджується зневажливе, нігілістичне ставлення до мови, історії, літератури, мистецтва, що, зокрема, виявилось у звуженні сфери функціонування рідної мови, у забороні деяких художніх творів, пов`язаних зі сторінками боротьби за національну гідність, переслідування діячів культури.

В українській культурі єдиним правильним методом продовжував визнаватись соціалістичний реалізм. Великого розголосу у 70-х роках набула Українська Гельсінська група, яка виступала в культурній опозиції ідеологічному диктатові. Свою діяльність вона спрямовує на відстоювання людини. Саме в цей період все більш відчутною стає загальна криза соціалізму і дискредитація офіційної ідеології, що знайшло відображення в літературі дисидентського напрямку (В.Симоненко, В.Стус, В.Некрасов, Б.Чичибабін, І.Ратушинська).

З середини 60-х років починається новий злет українського кіномистецтва. Саме у цей час виходять фільми режисерів: С.Параджанова “Тіні забутих предків” (1965), Л.Осики “Камінний хрест” (1968) і “Захар Беркут” (1971), Ю.Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою” (1972), Л.Бикова “В бій ідуть тільки старики” (1974) та інші.

В 50-80-х роках, навіть за умов ідеологічного тиску, значні досягнення має українська музика. Створено нові опери (Г.Жуковського, Ю.Мейтуса, Г.Майбороди, К.Данькевича), балети (автори – М.Скорульський, В.Нахабін, А.Свєшніков, Д.Клебанов), симфонії (Б.Лятошинський, В.Борисов, А.Штогаренко). У вокальному та симфонічному жанрі талановито виявили себе Л.Ревуцький, М.Веріковський; в хоровому – П.Гайдамака, Ф.Козицький; пісенному – П.Майборода, А.Филипенко. Українські виконавці здобули світове визнання в багатьох країнах світу. Це наші славні співаки Д.Гнатюк. Б.Руденко, Т.Пономаренко та багато інших.

В українському живопису цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але поруч з цим все більшого поширення набувають образи сучасника і образи природи у Н.Глущенка, С.Шишка, А.Шовкуненка, а також історичного минулого в творах М.Дерегуса, В.Чеканюка, В.Шаталіна.

В 70-80-роках відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях, дискредитація офіційної ідеології. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, ідеалістичних немарксисиських вчень, західного способу життя і мислення. У 80-х роках починають повертатись до творчості реабілітовані українські письменники. Повернено із небуття багато призабутих і зовсім забутих митців (В.Винниченко, Олег Ольжич та інші).

Зміна соціально-політичної парадигми в Україні в 90-х роках певним чином позначилася на всьому спектрі соціально-культурних умов буття української культури.

Нова соціокультурна реальність в умовах незалежної України зумовила нове бачення й значення культури в українському суспільстві, визначила різноманітні прояви і аспекти культурологічної діяльності.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 225; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.007 с.)