МУЗИЧНО-ПОЕТИЧНИЙ ЛІТОПИС НАРОДУ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

МУЗИЧНО-ПОЕТИЧНИЙ ЛІТОПИС НАРОДУ



Жанр думивластивий винятково українській національній культурі. На думку вчених-дослідників, своєю появою цей жанр завдячує козаччині. Думи – героїчна, драматизована, пройнята ліризмом поезія. Боротьба козакiв iз завойовниками, перебування в неволi, морськi походи, повстання – всi цi подii були мотивами украiнських дум. До кращих з них належать «Дума про козака Голоту», «Дума про Марусю Богуславку», «Дума про Самiйла Кiшку», «Дума про Iвана Богуна» та iн.

Автори дум того періоду невiдомi. Переважно то були безіменні учасники звитяжних подiй. Кобзарi, лiрники, бандуристи виконували свої пісні речитативом. Саме тут мелодія чітко підпорядковувалася поетичному тексту, а віртуозний інструментальний супровід ніби «домальовував» картини запеклої битви чи бурі на морі. Вiд села до села, вiд мiста до мiста несли народні співці звістку про славу та подвиги героїв, їхні героїзм i палку відданість рідній землі.

I. Франко називав думи безсмертними пам’ятками, створеними генієм самого народу. М. Гоголь уважав кобзарів охоронцями бойової слави нашої Батьківщини, поетами та літописцями.

 

За обсягом історичні пісні коротші за думи, мають простішу мелодику. Найдавнiшi пісні цього типу пов’язанi з добою козаччини, оспiвують козаків-патрiотiв. Наприклад «Пiсня про Байду» – народного улюбленця, який потрапив у неволю i зазнав страшних катувань, але зберіг власну нацiональну гідність і не став зрадником.

Упродовж століть не втрачає популярності пiсня-марш «Ой, на горi та женцi жнуть», присвячена звитяжним героям – Петрові Дорошенку та Петрові Сагайдачному. Дуже відомою є пісня «Засвіт встали козаченьки». За народними легендами, її авторство належить співачці з козацького роду Марусі Чурай. Великої шани зажила в народi пiсня «Ой, зiйшла зоря» про Почаївську Божу Матiр, що врятувала монастир i всiх, хто в ньому сховався,

від загибелі пiд час турецької облоги.

У багатогранному художньому житті Запорозької Січі чільне місце відводилося музиці, співу, танцям. Працювала навіть Січова школа, де здібних хлопчиків з усієї України навчали співу й інструментальної гри. На високий рівень вийшла військова музика, в якій панували духові та ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала в походах військо Запорозьке, а також лунала на урочистих зустрічах послів і гостей.

У 1652 р. Б. Хмельницький видав універсал про створення цеху музикантів на Лівобережжі. Невдовзі музичні цехи виник ли в Полтаві, Києві, Стародубі, Ніжині, Чернігові, Харкові та інших містах. Репертуар музикантів-професіоналів включав військові марші, танцювальну та побутову інструментальну музику. В народу набули популярності ансамблі «троїстих музик». Гетьман І. Мазепа та деякі представники козацької старшини мали власні оркестри; а в глухівській резиденції гетьмана К. Розумовського діяли хорова капела, оркестр і навіть театр.

На українських землях тієї доби в різних освітніх осередках (братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській академії) виник своєрідний вид музично-поетичної творчості, тісно пов’язаний з письмовою віршовою поезією – кант. Авторами й виконавцями кантів були як композитори, регенти хорів, співаки й учителі, так і учні братських шкіл, мандрівні дяки (студенти, які не змогли закінчити колегіум чи академію через матеріальні нестатки й подорожували містами й селами, заробляючи на прожиття співами).

За музичною формою кант – це триголосна (пізніше – чотириголосна) куплетна пісня, яку виконував хор чи ансамбль без супроводу. Побутували церковні й світські канти. Тексти світських кантів, складені слов’яно-руською або простонародною мовою, оспівували різні професії (канти матроські, солдатські, студентські), розповідали про побут. За поетичним змістом і характером музики канти можна розподілити на урочисті, ліричні, гумористичні та сатиричні.

Згодом як продовження кантової лірики виникла пісня-романс. Зазвичай її виконували з інструментальним супроводом: спочатку бандури, пізніше – фортепіано, гітари. Імена авторів кантів і старовинних пісень-романсів, за деяким винятком, до нас не дійшли. Проте, без сумніву, такі пісні складали як музиканти-аматори, так і професіонали. Найвидатніший ав-

тор різножанрових творів, відомий нам, – філософ, педагог і музикант Григорій Сковорода.

«Сковородинські пісні» були надзвичайно популярні серед простого люду, вони стали народними у найвищому сенсі. Вплив праць мандрівного філософа на розвиток української пісенної творчості неоціненний. Сковорода збагатив тематику та образність пісенних жанрів, поповнив вокальну музику глибокими філософськими роздумами, а також гумором і їдкою сатирою. Збірка його творів «Сад божественних пісень» – своєрідний ліричний щоденник, де відбилися життєві події та настрої автора, його роздуми про високі моральні якості, про вільну людину, яка мусить реалізувати свої можливості, а для цього – пізнати себе.

Кінець XVII – XVIII ст. – період розквіту вітчизняного хорового мистецтва. Упродовж багатьох століть на теренах України розвивалася традиція православного співу а капела. Голоси хористів танули під куполами храмів, захоплюючи і заворожуючи прихожан. Мабуть, невипадково саме на українському ґрунті з його багатими хоровими традиціями розквітнув і сягнув вершин досконалості хоровий концерт.

Попередником жанру хорового концерту був ia.oaniee концерт, який зародився у надрах стилю бароко з його схильністю до пишності, помпезності, динамічності й святкової орнаментальності. Музика концертів орієнтувалася на виконання великим хором на 8–12 голосів (партій) або навіть двома хорами (до 48 голосів) без інструментального супроводу.

Фрагменти для виконання соло і вокальним ансамблем (солістами) чергувалися з хоровим співом. У партесній музиці кристалізувався «розкішний стиль» барокової композиції з обов’язковими колористичними ефектами, контрастами тембрових зіставлень, які створювали об’ємне відчуття простору. За образним змістом концерти умовно розподіляли на врочисті, світлі, лірико-драматичні, скорботні. Партесне багатоголосся поступово зазнавало змін: ускладнювалася поліфонічна техніка, поповнювався інтонаційний склад композицій. Із впровадженням партесного співу в храмовій музиці виникло поняття авторства.

Партесна музика стала плідним музичним ґрунтом, з якого виросли хорові концерти – найвищі художні досягнення хорової культури козацько-гетьманської доби. Творчі здобутки українських композиторів Максима Березовського, Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського належать до карбниці вітчизняної професійної музики. Кінець XVII – XVIII ст. – період розквіту вітчизняного хорового мистецтва. Упродовж багатьох століть на теренах України розвивалася традиція православного співу а капела. Голоси хористів танули під куполами храмів, захоплюючи і заворожуючи прихожан. Мабуть, невипадково саме на українському ґрунті з його багатими хоровими традиціями розквітнув і сягнув вершин досконалості хоровий концерт.

Попередником жанру хорового концерту був партесний концерт, який зародився у надрах стилю бароко з його схильністю до пишності, помпезності, динамічності й святкової орнаментальності. Музика концертів орієнтувалася на виконання великим хором на 8–12 голосів (партій) або навіть двома хорами (до 48 голосів) без інструментального супроводу. Фрагменти для виконання соло і вокальним ансамблем (солістами) чергувалися з хоровим співом. У партесній музиці кристалізувався «розкішний стиль» барокової композиції з обов’язковими колористичними ефектами, контрастами тембрових зіставлень, які створювали об’ємне відчуття простору. За образним змістом концерти умовно розподіляли на врочисті, світлі, лірико-драматичні, скорботні. Партесне багатоголосся поступово зазнавало змін: ускладнювалася поліфонічна техніка, поповнювався інтонаційний склад композицій. Із впровадженням партесного співу в храмовій музиці виникло поняття авторства.

Партесна музика стала плідним музичним ґрунтом, з якого виросли хорові концерти – найвищі художні досягнення хорової культури козацько-гетьманської доби. Творчі здобутки українських композиторів Максима Березовського, Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського належать до скарбниці вітчизняної професійної музики.

Здобутки творців хорового концерту – це кульмінаційний злет української церковної музики. Завдяки їхньому таланту й майстерності, обізнаності з досягненнями західноєвропейського мистецтва барокового і класичного стилів, які вони творчо використовували, музика М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського досягла високого мистецького рівня. У наш час вона звучить у найповажніших концертних залах України та поза її межами.

Кант – вокальний жанр, що виконується без супроводу на три (чотири) голоси.

Речитатив (від іт. – читати вголос) – вокальна форма, за своїми інтонаціями близька до виразного мовлення.

Хоровий концерт – великий циклічний твір переважно для чотириголосного хору, в основу якого покладено контрастне звучання хору та співу невеликих ансамблів чи солістів.

 

ІV. Театральна культура

Підкреслена небуденність і поетичність світобачення освіченої людини ХVII–ХVIІІ ст. робить бароко періодом розквіту сценічного мистецтва, що головним чином було пов’язано з навчальним процесом.

Перші відомості про театр на території нашої країни датуються 1614 р. Саме цього року вихованці Луцького колегіуму вітали уніатського митрополита Рутковського не лише латиною, а й українським діалогом. Це й не дивно: пишна барокова стилістика сприяла підпорядкуванню таких академічних шкільних курсів, як риторика і логіка, законам театру. А в курсі поетики (піїтики), під час ознайомлення з родами літератури – епосом, лірикою і драмою, учні обов’язково читали вголос відповідні твори. Читання драматичних текстів потребувало особливої виразності, а отже, складних виражальних засобів, оскільки такі тексти призначені для сценічного втілення. Так виник шкільний театр в Європі, зокрема й в Україні.

Один із засновників Київської духовної академії, митрополит київський і галицький, Петро Могила для створення театру взяв за основу шкільну драму, розповсюджену в єзуїтських школах Польщі.

Репертуар цього театру включав: 1) драми про святих; 2) драми-мораліте; 3) драми на історичні сюжети. У перших і других переважали сцени з життя святих, богошукальні настрої, алегоричні фігури як уособлення людських чеснот. Драми складалися з пролога, зазвичай виконуваного автором – учителем поетики, який пояснював зміст і мораль вистави, двох-трьох дій та епілогу. До третього типу драми належала п’ятиактна п’єса ректора академії, видатного суспільного діяча, реформатора, вченого-енциклопедиста, викладача поетики Феофана Прокоповича «Владимир, славянороссийских стран князь и повелитель, от неверия тьмы в свет евангельский приведённый», прем’єра якої відбулася 3 липня 1705 р.

Це релігійно-історична драма, в якій були ролі для учнів: жерці-невігласи, грецькі філософи, мудрий князь Володимир. Образи цих персонажів виписано не схематично, а з певними характерами. І хоча в своїй п’єсі автор, як він сам визнавав, не звільнився від «високопарного і надутого виду красномовства», тобто штучно ускладненої мови, проте саме цей твір театрознавці вважають вищим щаблем вітчизняної шкільної драми.

Пізніше з’являються цікаві драми «Милость Божія» (анонімна) і «Воскресеніе мертвих» (автор – Г. Кониський). Гра учнів-акторів у шкільній драмі відзначалася промовистими жестами й позами та піднесеною декламацією. Дія відбувалася дуже статично.

За часів бароко закладається така характерна для української культурної традиції риса, як постійна взаємодія елітарного і народного начал. У шкільній драмі вона виявляється в інтермедії, або інтерлюдії, – не пов’язаних із сюжетом драми жартівливих побутових сценках, складених живою народною мовою. Їх виконували учні з метою розважити глядачів в антрактах.

Найстаріші інтермедії належать Якубу Гаватовичу, загалом же їх авторство невідоме. Головні персонажі першої з інтермедій Я. Гаватовича – наївний селянин Стецько і пройдисвіт Климко, який продає Стецькові, замість лисиці, кота в мішку, другої – троє мужиків, які вирішують, що пиріг

дістанеться тому, хто побачить кращий сон, і поки двоє з них сплять, третій з’їдає пиріг.

Жанр інтермедії об’єднав майданну, скоморошу, традицію з гуманістичними ідеями української книжної культури і став прообразом драми побутової. Ці короткі вистави грали не тільки на сцені, а й під час шкільних канікул просто неба або в панській чи селянській оселі. Історик М. Грушевський зазначав, що українська інтелігенція пізніших часів прирівнювала інтермедії до «творів світових коміків Плавта і Мольєра».

На жаль, тексти інтермедій зберігалися в рукописному вигляді, тому багато з них втрачено назавжди.

Таким чином, шкільний театр доби українського бароко започаткував

драму як сценічне дійство, що відбувалося за певними правилами, з декораціями, шумовими ефектами та іншими сценічними засобами. Київських викладачів високо цінували й запрошували до інших міст, особливо до Москви, «бо вони найкращі й сприяють довір’ю народу до шкіл». Тому ідеї шкільної драми поширювалися з Києва по багатьох населених пунктах держави. Серед виконавців Київської духовної академії, які брали в цьому участь, були Є. Славенецький, А. Сатановський, С. Полоцький, Д. Туптало. Вони популяризували драму, яка швидко стала улюбленим видом мистецтва у представників різних суспільних верств – від гетьманів і старшин до рядових ремісників.

Поєднанням книжних і народних елементів позначений ще один вид драми, де «акторами» були ляльки. У першій половині ХVII ст. в Україні він набув форми так званих вертепів. Так само, як і шкільна драма, вертеп включав шкільні різдвяні п’єси та інтермедії.

Іззовні вертеп мав вигляд скрині, розділеної на два (зрідка – три) «поверхи», в яких одночасно відбувалися дві дії: нагорі – біблійна, а внизу – побутова, народна сценка з дотепами й жартами.

Вертепна драма починалася хором і дзвоном пономаря. Далі з’являлися два янголи й повідомляли присутнім про народження Ісуса Христа. Хоч усталеного тексту не існувало, але був канон сюжету верхньої частини вертепу, якого дотримувалися всі виконавці. Потім ішли сцени поклоніння Христу пастухів та волхвів; побиття немовлят; боротьба царя Ірода зі Смертю й Чортом, які прийшли по його душу.

Події в нижній частині вертепу не мали зв’язку з тими, що відбувались угорі. Тут з’являлися Дід та Баба, кмітливий Солдат, Циган, Поляк, Серб, Єврей, Запорожець, шинкарка Феська та інші колоритні персонажі, діалоги між якими стосувалися тогочасних життєвих реалій і були щедро пересипані жартами, приказками з піснями й танцями.

Центральним героєм виступав Запорожець, який багато лаявся, ліз у бійку, добре танцював, а наприкінці вистави промовляв:

Доводиться з пісні слів не викидати,

А що було, то вже пройшло,

І прошу об тім лихом не поминати.

Виконував виставу актор, який, ховаючись за задньою стінкою вертепу, водив ляльки і говорив за них. Часто лялькарями вертепного театру були бідні дячки, церковні співаки, бурсаки, які в такий спосіб заробляли собі на прожиття. Відомі варіанти «живого вертепу», коли ролі виконували не ляльки, а люди.

Елементи театрального мистецтва спостерігалися й у житті козаків. Навіть козацький побут був театралізований. Усі полки мали своїх музикантів, у походах лунали пісні, а козаки, за свідченням історика Д. Яворницького, «нерідко під час війни одягалися в такий одяг, який був у неприятеля, і що їх похідний одяг взагалі був бідним, зате домашній парадний – дуже розкішним».

На дозвіллі, між походами, козаки танцювали, співали, слухали кобзарів і самі розповідали про свої пригоди. У таких оповідках панувала стихія сміху й жартів. Залюбки брали козаки участь й у театралізованих календарних обрядах – вони були дотепними колядниками, стрибали через вогнище на Івана Купала, організовували вертеп та різні театрально-карнавальні дійства.

Вертеп – назва печери поблизу Віфлеєму, в якій, за біблійною легендою, народився Христос.

Інтермедія – вистава в антрактах між діями основної п’єси.

Мораліте (франц.) – п’єса повчального характеру з алегоричними дійовими особами.

____________________________________________________________________________

ЛЕКЦІЯ №18 (2 год.)





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 290; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.012 с.)