Історико-літературне та філософське значення поеми Овідія «Метаморфози».

Поет звернувся до популярної в античності ідеї перетворень і поклав її в основу великої поеми, обєднавши нею близько 250 грецьких міфів. Розташувавши їх у більш-менш «хронологічному порядку, він розробляє кожен міф у вигляді вишуканого епілія. Овідій дотримувався Вергілієвої концепції історії, що весь хід історії спрямований до однієї мети-принципату Августа. Проте вражає інтенція поєми: всупуруч офіційній ідеології стоїцизму, на фоні могутнього Вергілія, який втамовує свої власні пристрасті і виконує те, що йому призначено долею, Назон і у «Метаморфозах» найвищою силою проголошує любов.Саме в любові, вважає поет, виявляється особистість, її стрижень. Але любов,як правило- це джерело мук, страждань і навіть смерті. Тому автор поблажливо ставиться до героїв міфів, які проявляють самовпевненість, безумство, він пробачає їм недоліки, фактично, впершев цю історичну епоху утверджуючи думку про право людини на помилку.

Вато відзначити і новацію стилю Овідія. Художній стиль «Метаморфоз», незважаючи на міфологічну канву поеми, є реалістичним, тому що вся міфологія пронизана рисами реалізму, часто навіть побутовості у властивому епосу Овідія дусі.

62. Сатира в римській літературі. «Сатирикон» Петронія Арбітра.

Роман «Сатирикон» дійшов до нас в уривках з 15-16 книг, яких було, вочевидь,20. Мандрівна тема була відома в античній літературі здавна. У романі розповідається про мандри двох декласованих волоцюг-Енколпія і Гітона, до яких згодом приєднується третій –Аскілт, який вносить розбрат в їхні стосунки. Персонажі Петронія зустрічаються з такими самими як і вони волоцюгами, злодіями, чаклунами, воїнами,рабами, звідниками, їм доводиться бувати на площах, в брудних будинках розпусти. Вони теж причетні до кохання, але його покровителькою вже не буде прекрасна Афродіта, а похітливий божок Пріап. Роман зображував усі соціальні вестви населення Риму, і ніде незнаходилося місця щирим стосункам, доброті, справедливості. Автор песимістично дивиться на життя і цей настрій передає своїм героям, які не бачать мети у житті. Вустами своїх персонажів письменник категорично відкидає беззмістовний новий стиль, що на його думку, веде до загибелі красномовства і знецінює саму мову.

 

Сатира Ювенала.

Творча спадщина Ювенала складається з 5 книг, у які ввійшли 16 сатир, написаних гекзаметром. Вони містили надзвичайно різку критику різних сторін римського життя. Поєт вважав, що сама жахлива атмосфера римської дійсності спонукає до створення викривальних віршів. Тому він поставив собі за мету нещадно карати вади суспільства. Але це було небезпечно для автора, тому Ювенал вирішив повернути жало сатири на минулі часи, але так, щоб було зрозуміло, що поєт має на увазі сучасність.

Сатири Ювенала можна поділити на дві групи(періоди):

1. Кожна з сатир 1-ого періоду викриває якусь ганебну рису суспільства: негативна поведінка політичних діячів останніх часів, паразитизм багатих римлян з міста, розпуста аристократок, жорстоке поводження з рабами, злиденне становище людей розумової праці, розпад сімї. Ці сатири стали класичними, а Пушкін охарактеризовував їх як «батіг Ювенала».

2. Сатири другого періоду не мають такого викривального характеру. У них поєт у більш спокійному тоні дає оцінку життю з позиції стоїчної моралі. Це роздуми про мінливість життя, минущість вроди, слави, багатства. Слід відмітити, що Ювенал уникає міфологічних тем, віддаючи перевагу повсякденності, реальним проблемам життя. У його сатирах використані прийоми риторики, композиція сатир оригінальна,використана лексика різних мовних рівнів.

 

Доба пізнього еллінізму. Особливості античної прози. Роман Апулея «Метаморфози або Золотий осел».

Роман Апулея розповідає від першої особи про пригоди юнака Луція, який випадково перетворився на осла. З моменту перевтілення у тварину почалися неймовірні пригоди юнака, і кожна з них загрожувала жорстокою смертю. Лише після втручання в його долю богині Ізіди, яка поєднала у собі риси різних Богинь Цецери, Прозерпіни, Діани, Юнони, під час маніфестації на її честь Луцій зїдає трояндовий вінок і повертає собі людську подобу. Він веде праведне життя, стає прихильником культу Ізіди та Озіріса.

У романі постають представники майже всіх версв населення римського суспільства, описані,як правило, з неприхованою

 

 

Герої-ахейці-учасники Троянської війни.

Ахілл, Нестор, Менелай, Агаменон, Одіссей, Патрокл, Діомед, Аякс

Герої-троянці- учасники Троянської війни.

Гектор+Андромаха, Пріам+Гекуба, Паріс, Еней

Земна і космічна причини Троянської війни.

Боги-покровителі ахейців.

Гера, Афіна, Посейдон

Боги-покровителі троянців.

Афродіта, Арес, Апполон, Зевс?

Тема «Іліади».

В «Іліаді», яка містить 15 700 віршів, розповідається про події 51 дня

з останнього—десятого року Троянської війни.

Іліада, розповідає про один з центральних епізодів Троянської війни - гнів Ахіла і його трагічні наслідки. Вже дев'ять років грецька армія осіла Трою. В одному з останніх набігів на сусідні області греки захопили Хрисеїду, дочку жерця бога Аполлона. Агамемнон, головнокомандуючий грецького війська, зробив бранку своєю наложницею. Розгніваний Аполлон насилає на греків мор.
За настановою Ахілла, одного з найхоробріших поміж греків, Агамемнон погоджується на зборах усього грецького війська повернути Хрисеїду батькові, але вимагає замість Брисеїду, бранку Ахілла. У відповідь на цю образу Ахілл хапається за меч, але богиня Афіна, що бажає перемоги греків, утримує його. Ахілл ображає Агамемнона, називаючи його безсоромним своєкорисливим боягузом, і повідомляє, що більше не стане брати участь у воєнних діях.
Нестор, найстарший і наймудріший із грецьких царів, намагається примирити тих, що сваряться, але зазнає невдачі. Одіссей, найбільш люб'язний і дипломатичний із грецьких вождів, відвозить Хрисеїду до батька, Агамемнон забирає Брисеїду, а Ахілл просить свою матір, морську богиню Фетіду, ублагати царя богів Зевса подаровати перемогу троянцам, щоб греки відчули, наскільки усі вони залежать від доблесті Ахілла. Незважаючи на заперечення своєї дружини Гери, що благоволить грекам, Зевс відповідає згодою. Він насилає Агамемнону сон, і той скликає раду вождів. Бажаючи з'ясувати настрій війська, Агамемном пропонує відразу повернутися додому. Прийнявши цю пропозицію всерйоз, воїни вже біжать до кораблів, але отут Одіссей, корячись Афіні, зупиняє їх переконливою мовою. Терсит, єдиний рядовий воїн, що висловлює в цій поемі своє судження, зухвало паплюжить Агамемнона, поки Одіссей не зупиняє його гострим відкликом і ударом. Вислухавши розсудливі розмови Нестора і зробивши жертвопринесення, усе військо, за винятком Ахілла і його супутників, будується для битви.
Випливає докладний опис сил, виставлених усіма державами, що брали участь у війні, (так званий "Каталог кораблів"); неминуча сухість цього переліку трохи зм'якшується ретельним підбором епітетів. Для відображення натиску греків на поле бою виходить троянська армія на чолі з відважним сином правлячого Пріама, Гектором. Складові її сили описані в більш короткому "каталозі".
Брат Гектора Паріс (це він з'явився причиною війни, оскільки викрав Олену, дружину спартанського царя Менелая) викликає Менелая на єдиноборство, для того щоб переможець заволодів Оленою вже остаточно і війна припинилася. Після першого обміну ударами, де перевага виявилася на стороні Менелая, у сутичку втручається Афродіта, божественна покровителька Паріса, і рятує свого улюбленця. Троянці, по підступному вчинку свого ворога Афіни, порушують установлене перед єдиноборством перемир'я і тим самим робляться винною стороною. Випливає ряд сутичок героїв, опис яких Гомер мистецьки перемежовує оповіданням про події усередині Трої. Нарешті, у момент, коли троянці жорстоко тіснять греків, Агамемнон направляє до Ахілла посольство з пропозицією повернути Брисеїду і нагородити його багатими дарунками, якщо герой знову піде в бій. Ахілл відмовляє.
Випливають нові двобої і пересування військ. Троянці нападають на грецький табір, Гектор здається непідкоримим. Гера, що побоюється, що троянці здобудуть остаточну перемогу, наряджається і прикрашається, бажаючи відвернути увагу Зевса від бою. Зевс і Гера усамітнюються на горі Іда. Греки знову беруть верх. Зевс прокидається, у люті виявляє вчинок Гери і знову допомогає троянцям. Греки в жаху біжать. Шкодуючи про їхню долю, Патрокл, найближчий друг Ахілла, надягає його збрую, однак на єдиноборство виходить Гектор і убиває Патрокла.
Ахілл клянеться помститися за смерть друга. Фетіда просить Гефеста, бога ковальської справи, скувати її синові нову зброю. Найдокладнішим образом описується обробка щита, на якому зображені сцени міського і сільського життя, танці і бої. Озброївшись новою збруєю, Ахілл виходить на поле бою й убиває безліч троянців, вступає в бій з богом ріки Скамандром і, нарешті, зустрічається з Гектором, якого йому приходиться довго переслідувати. Наздогнавши ворога, Ахілл за допомогою Афіни безжалісно розправляється з ним, за ноги прив'язує тіло Гектора до своєї колісниці і, тріумфуючи, відвозить його тіло, у табір греків, тим часом як Пріам, його дружина Гекуба й Андромаха, вірна дружина Гектора, гірко оплакують його смерть.
Ахілл влаштовує Патроклу похорон, гідний героя. Усі збираються на торжество, з гори Іди приносять дрова для величезного багаття. Тіло Патрокла покладають на багаття, відбуваються заупокійні обряди, у тому числі людські жертвоприносини, тіло згоряє, а кісти збирають у золоту урну. День завершується атлетичними іграми на честь покійного.
Наступного дня Ахілл, усе ще що не оправився від утрати, об'їжджає на колісниці, до якої прив'язане тіло Гектора, навколо похоронного пагорба Патрокла. Аполлон волає до богів з вимогою припинити цю наругу, Гера йому заперечує, але Зевс погоджується дозволити Пріаму викупити тіло сина. Фетіду посилають, щоб вона переконала Ахілла дати згоду. Іріда, вісниця богів, повідомляє Пріаму про волю Зевса. Хоча Гекуба і намагається відговорити Пріама, він відправляється в намет Ахілла, захопивши із собою багаті дарунки для викупу. Випливає піднесена, патетична сцена. Засмучений Ахілл шанобливо приймає Пріама. Памятаючи про свого власного старого батька Пелея, якого, як знає Ахілл, йому не призначене більше побачити, він повертає Пріаму тіло сина. Пріам з тілом Гектора повертається в Трою, де Андромаха оплакує свого чоловіка, Гекуба - сина, а Олена - свого незмінно люб'язного друга. Троянці відплачують Гектору останні почесті, і поема завершується віршем:
"Так ховали вони конеборного Гектора тіло".
Персонажі Іліади змальовані яскраво і жваво, вони легко пізнавані. З грецької сторони ми знайомимося з зарозумілим, егоцентричним і усе-таки величним Агамемноном; молодим, запальним, що ревниво оберігає свою честь Ахіллом, що страшний у гніві, але здатний і на співчуття і великодушність. Тут же Нестор - розсудливий, проникливий, але часом велемовний, начебто Полонію в Шекспіра; Одаіссей - винахідливий, увічливий, що володіє собою; відважний і щедрий душею велетень Аякс; Діомед - безжурний задира і багато інші, змальовані настільки ж майстерно і настільки ж різноманітно. Серед троянців нам запам'ятовується відважний, відданий, симпатичний, але приречений Гектор; змучений лихами, але непереможений Пріам; трагічна Гекуба, що намагається, поки не пізно, повернути сина з битви, а потім оплакує його смерть; Андромаха,одна з найблагороднійших з юних дружин і матерів (прощання Гектора з Андромахой - одна із самих зворушливих сцен у світовій поезії); Олена, що усвідомить згубний вплив своєї непереборної краси і все-таки не здатна нічого змінити, чудова "фатальна жінка". Боги теж змальовані дуже жваво, хоча симпатії в нас не викликають. Вони сваряться, сваряться, інтригують, обманюють і навіть б'ються. Лише Зевсу властива велич, що відповідає більш піднесеним представленням про божество. Крім того, задній план поеми насичений другорядними персонажами - фігурами воїнів, героїв міфології, бранців, слуг, селян. Жоден поет не перевершив Гомера в мистецтві тонкого й ощадливого виписування характерів.