Назвіть персонажів трагедії «Прометей прикутий».

Зевс, Прометей, богиня Фетіда

Допитливий Прометей уособлює людський розум і всесвітній прогрес. Він сперечається з Зевсом і його помічниками Гермесом, Гефестом, Силою, Владою, старим Океаном, які є уособленням відсталості, пристосуванства, невігластва і жорстокості звичаїв.

В окремих уривках і фрагментах зберігся Прометей розкутий, з якого ми дізнаємося, щоГеракл за порадою Фетіди убив орла і звільнив Прометея. Прометей розкрив Зевсу таємницю, за що Зевс пообіцяв Прометею вічну славу в Афінах. Таке несподіване і розчаровує примирення стане зрозумілим читачеві, якщо він дізнається, що між дією прикувати Прометея і Прометея розкутого повинно було пройти тридцять років. Пом'якшав Зевс, поступився Прометей, з часом перемогла так необхідна світу гармонія.

44. Нововведення Есхіла в театральне мистецтво.

Есхіл (525-456 рр. до н.е.) В трагедії до Есхіла було ще дуже мало дії. Есхіл, автор героїко-патріотичних, піднімаючих великі історичні і релігійно-філософські теми творів, ввів 2-го актора, відкривши цим можливість більш глибокої розробки трагічного конфлікту і посилення дієвої сторони театрального уявлення. Введення 2-го актора повело за собою і розвиток діалогу, який в старій трагедії мав лише зачатковий характер. Есхіл сам був головним виконавцем в своїх трагедіях, які вимагали від актора мистецтва створення титанічних монолітно-героїчних образів. Хор в Есхіла, що складався з 12 чоловік, був справжньою дійовою особою. В його ранніх трагедіях хорові партії складають більше половини п’єси, в більш пізніх – хор грає вже значно меншу роль. Постановки Есхіла відрізнялися великою пишнотою і включали деякі зорові ефекти (урочисті в’їзди на колісницях, процесії та інше). При Есхілі визначилася класична форма будови трагедії і порядок трагічного уявлення.

Нововведення Софокла у жанр трагедії.

Партія хору в грецькій драмі спочатку була провідною. Драма ще не

відірвалась від епічної та ліричної поезії - хор розповідав про події,

оплакував нещастя, радів із перемог. Поступово драма (по-грецькому "

дія”) стає власне драмою. Але хор залишається обов’язковим персонажем

грецького театру. Він коментує те, що відбувається на сцені, це рупор

ідей автора, втілення народної думки. У трагедії хор зображав найчастіше

народ. Пізніше значення партії хору в грецькій драмі зменшується й

головними дійовими особами стають актори.

Спочатку актор – це той, хто відповідає хору, а згодом – той, хто діє. В

одній виставі актор міг бути богом, служницею, могутнім царем і

тендітною дівчиною(жіночі ролі в грецькому театрі виконували чоловіки).

У давньогрецькому театрі всі головні ролі за традицією виконував автор.

Софокл перший відступив від цього звичаю, бо втратив голос.

Софоклівське реформування грецької трагедії

Софокл завешив розпочату Есхілом реформу класичної грецької трагедії.

Він значно послабив роль хору в трагедії, ввів третього актора й домігся

помітної індивідуалізації характерів. Кожного його героя, на відміну

від епічно цілісних "богоподібних" персонажів Есхіла, наділено

суперечливими рисами характеру й складними душевними переживаннями.

и рисами характеру й складними душевними переживаннями.

Водночас це сильні особистості, які не знають внутрішніх хитань, здатні

на героїчні вчинки й рішучі дії.

Суттєвим є й те, що Софокл ввів новий принцип розвитку драми - явище

перипетії - крутий поворот дії до протилежного: від радощів до горя, від

величі до нікчемності тощо. Із цим пов’язане в нього часте звернення до

контрасту, протиставлення події і характерів.

Софокл охоче використовував засіб трагічної іронії для з’ясування

докорінної різниці між задумом і виконанням, бажаним і дійсним.

Трагедії Софокла - гармонійні і цілісні, композиція в них струнка й

проста, усі частини співвіднесенні, скрізь відчувається почуття міри.

До найзнаменитіших та найдовершеніших творів Софокла належать

"Едип-цар", "Антігона", написані на матеріалі популярного у Давній

Греції фіванського циклу міфологічних переказів.

46. Основні конфлікти трагедій Софокла «Антігона»(«Едіп-цар»).

У трагедії "Едип-цар" Софокл традиційно використав міфологічний сюжет.

Міф розповідає про знайду, який став царем, а в кінці життя довідався,

що вбив свого батька і був чоловіком своєї матері.

Сюжет и конфликт трагедии Софокла "Эдип-царь"

Оставаясь верным основным линиям гомеровского мифа, Софокл подвергает его тончайшей психологической разработке, причем, сохраняя подробности(известные не по Гомеру) роковой судьбы Лая и его потомства, делает свое произведение вовсе не "трагедией рока", а подлинной человеческой драмой с глубокими конфликтами между Эдипом и Креонтом, Эдипом и Тиресием, с полным жизненной правды изображением переживаний действующих лиц.

Соблюдая правила построения греческой трагедии, Софокл использует это построение так, что все события развертываются естественно и правдиво. Из мифа об Эдипе,который известен не только по "Одиссее", но и по другим ант. источникам, Софокл взял для своей трагедии следующие основные события: 1) спасение обреченного на гибель младенца Эдипа 2)уход Эдипа из Коринфа 3) убийство Эдипом Лая 4)разгадка Эдипом загадки Сфинкса 5) провоглашение Эдипа царем Фив и женитьба на Иокасте 6) раскрытие преступлений Эдипа 7) гибель Иокасты.

Если ограничиться только этими моментами, то драматическое действие окажется основанным только на роковой судьбе Эдипа, но никакой психологической трагедии(не считая отчаяния Эдипа и Иокасты) не получится. Софокл же осложняет мифологическую канву разработкой таких моментов, которые помогают ему отодвинуть на задний план роковую судьбу его героя и дают возможность обратить мифологический сюжет в подлинную человеческую драму, где на первом месте стоят внутренние психологические конфликты и проблемы общественно - политические. В этом и заключается основное и глубокое содержание как "Эдипа - царя", так и "Антигоны". Переживания Иокасты дают Софоклу широкое поле для изображения женского характера во всей его сложности. Об этом можно судить и по оюразам Антигоны и Электры, и по образам Исмены. Образом прорицателя Тиресия Софокл пользуется для изображени конфликта, возникающего из столкновения житейских норм с нормами религиозными(диалог между Эдипом и Тиресием).В "Э.-ц." Софокл изображает главным образом личную борьбу Эдипа с враждебными ему силами, оличетворяемыми в его сознании Креонтом и Тиресием. Оба они в изображении Софокла формально правы: прав и Тиресий, которому открыты преступления Эдипа,прав и Креонт, напрасно подозреваемый в стремлении к царской власти и укоряющий Эдипа в его самоуверенности и самомнении, но сочувствие вызывает только Эдип, который принимает все меры к раскрытию неведомого виновника убийства Лая и трагизм положения которого заключается в том, что, разыскивая преступника, он мало - помалу узнает, что это преступник - он сам.

Это узнание и своего происхождения от Лая и Иокасты и тайна убийства Лая не только открывает Эдипу весь ужас его судьбы, но и приводит к сознанию его собственной виновности. И вот Эдип, не дожидаясь никакой кары свыше, сам выносит себе приговор и сам ослепляет себя и обрекает на изгнание из Фив. В этом приговоре самому себе, сопровождаемом просьбой к Креонту:

О, изгони меня скорей - туда,

Где б не слыхал людского я привета, -

 

заключается глубокий смысл: человек сам должен отвечать за свои поступки и собственное сомосознание ставить выше решений богов; смертны, по мнению Софокла, тем и превосходят бессмертных и безмятежных богов, что их жизнь проходит в постоянной борьбе, в стремлении преодолеть любые препятствия.

47. Назвіть персонажів трагедії Софокла «Антігона»(«Едіп-цар»).

Сестри Антігона та Ісмена, Цар Креонт, син Креонта Гемон,дружина Креонта Еврідіка,загинувші в смертельному двобої брати Етеокл і Полінік