Поняття і види сімейних правовідносин



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття і види сімейних правовідносин



Поняття сім’ї

В соціологічному розумінні сім'я — це союз осіб, який заснований на шлюбі, родстві, прийнятті дітей на виховання, що характеризується спільністю життя, інтересів, взаємною турботою.В сімейному союзі проявляються моральні, психологічні, фізичні і господарсько-побутові зв'язки між невеликим колом осіб, що породжує спільність їх інтересів.

Сім'я являє собою особливе соціально-організоване об'єднання людей. Початок цьому об'єднанню, в основному, кладе шлюб, тому і при бездітних шлюбах існує сім'я. Батьки і діти утворюють найбільш міцну сімейну єдність. Ці особи складають основу сім'ї. Але крім цього до складу сім'ї можуть входити діти й інші родичі: дід і бабуся, а іноді брат і сестра чоловіка або дружини.

В правовому змісті сім'я — це зв'язок юридичний. Юридичний характер сімейним відносинам надає регулювання їх нормами права в тій мірі, в тих межах, в яких держава може за допомогою обов'язкових правил впливати на поведінку членів сім'ї, сприяти її розвитку в бажаному для суспільства напрямку.

Зареєстрований шлюб і близьке родство, як юридичні факти, являють собою важливі правові підстави виникнення сімейно-правових зв'язків. Останні можуть виникнути і без реєстрації шлюбу. Мати дітей, яка не була в зареєстрованому шлюбі з їх батьком, складає разом з дітьми сім'ю, правовою підставою якої є лише родство. Сімейно-правові відносини можуть виникнути і за відсутності шлюбу і родства: в результаті усиновлення дитини незаміжньою жінкою чи неодруженим чоловіком. Можуть виникнути сімейно-правові відносини і при прийнятті дітей одинокими людьми на постійне виховання без усиновлення.

Сім'я в юридичному розумінні — це коло осіб, які пов'язані правами і обов'язками, що випливають із шлюбу, родства, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання.

Сім'я, як правовий зв'язок, в основному зберігається при фактичному розпаді сім'ї в першому її значенні. Так, у подружжя, які фактично порвали відносини між собою, в юридичному розумінні сім'я, як правові відносини між ними, існує з усіма випливаючими юридичними наслідками (право вимагати матеріальної допомоги, розділ спільного майна, право на спадщину).Хоча фактично немає сім'ї у дитини з батьком, який припинив свої батьківські турботи, в юридичному змісті, як правовий зв'язок, заснована на родстві сім'я зберігається: у дитини є право на виховання, аліменти, на прізвище батька тощо.

Отже, необхідно розрізняти сімейні фактичні відносини і сімейні правовідносини; помилково вважати, що сімейні правовідносини безпосередньо свідчать про наявність сім'ї у соціологічному розумінні.

 

 

Поняття і види сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.

Сімейні правовідносини виступають як тривалі.

Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).

В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.

В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).

В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.

В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.

В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.

 

Захист сімейних прав та інтересів

Захист сімейних прав та інтересів здійснюється у судовому порядку. При цьому правом на безпосереднє звернення до суду відповідно до ст. 18 СК наділені учасники сімейних правовідносин, які досягли 14 років.

Відповідно до ст. 18 СК до способів захисту сімейних прав та інтересів належать:

1) встановлення правовідношення;

2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;

3) припинення правовідношення, а також його анулювання;

4) припинення дій, які порушують сімейні права;

5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

При цьому СК надає суду право застосовувати не лише ті способи захисту, які передбачені законом, а й ті, які передбачені договором між сторонами.

До першої групи способів захисту належать: позови про визнання батьківства (ст. 128 СК), визнання материнства (ст. 132 СК), заява про усиновлення.

До другої - стягнення аліментів на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання одним з батьків обов'язків за договором про сплату аліментів.

До третьої - розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, неукладеним, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення.

До четвертої - усунення перешкод у спілкуванні з дитиною одним з батьків, обумовлених ухиленням другого з батьків, з яким проживає дитина, від виконання рішення органу опіки і піклування, якщо батьки проживають окремо.

До п'ятої - відновлення батьківських прав.

До шостої групи - відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ухиленням особи від виконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї ( п. 2 ст. 158, п. 5 ст. 159 СК); ухиленням одного з батьків, з ким проживає дитина, від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків (ст. 157 СК).

Сімейний кодекс передбачає можливість лише одному з подружжя бути позивачем у справах про розірвання шлюбу, а у разі, якщо він визнаний недієздатним - позов пред'являється опікуном (ст. 110 СК).

Новий Сімейний кодекс визнав орган опіки і піклування органом, уповноваженим здійснювати попередній захист сімейних прав. При цьому учасники сімейних правовідносин не позбавлені права звернутися до суду, якщо цей спір віднесений до компетенції органів опіки і піклування. Рішення органу опіки і піклування є обов'язковим до виконання учасниками спору, якщо протягом 10 днів з моменту його винесення зацікавлена особа не подала позов до суду.

 

Поняття та ознаки шлюбу.

Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

Ознаки шлюбу:

1) сімейний союз (відповідно до частини 4 статті З СК України шлюб є підставою створення сім'ї, тобто перебування її шлюбі як правовий стан передбачає спільне проживання, спільний побут і пов'язаність взаємними правами та обов'язками подружжя).

2) моногамний союз (на відміну від законодавства мусульманських країн, де допускається полігамія, національне сімейне законодавство не надає особі права на перебування в двох чи більше зареєстрованих шлюбах одночасно);

3) різностатевий союз (укладати шлюб можуть лише жінка та чоловік);

4) рівноправний союз (подружжя мають рівні права та обов'язки);

5) союз, зареєстрований державними органами реєстрації актів цивільного стану (проживання жінки та чоловіка однією сім'ю, але без реєстрації шлюбу, не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя).

 

Умови укладення шлюбу.

Умовами укладення шлюбу є:

1) досягнення шлюбного віку, для жінки у 17, а для чоловіка – у 18 років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У СК України не встановлено максимального віку, з досягненням якого не можна було б реєструвати шлюб та не встановлено мінімальної чи максимальної різниці у віці між нареченими (подружжям).

2) наявність вільної згоди на укладення шлюбу.

Вільною є згода, вчинена нареченими без фізичного насильства, психологічного тиску один щодо одного, або з боку третіх осіб щодо факту реєстрації шлюбу, а також вчинена нареченими в стані, коли вони усвідомлювали значення своїх дій та могли керувати ними. Не може виразити вільної згоди на укладення шлюбу також недієздатна особа, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я. Держава зобов'язана забезпечити умови для такого медичного обстеження. Приховування відомостей про стан здоров'я одним із наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (стаття 41 СК України);

3) відсутність перешкод до укладення шлюбу.

Такими перешкодами є:

– перебування одного з наречених в іншому зареєстрованому шлюбі;

– наявність кровної спорідненості чи відносин усиновлення між нареченими.

У шлюбі між собою не можуть перебувати такі особи: родичі прямої лінії споріднення; рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра; двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; усиновлювач та усиновлена ним дитина; рідна дитина усиновлювача та усиновлена ним дитина, а також діти, які не є братами, сестрами, але були усиновлені одними усиновлювачами (за рішенням суду їм може бути надане право на шлюб).

 

Розірвання шлюбу судом.

Відповідно до СК України подружжя, яке має спільних дітей до 18 років, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу за взаємною згодою. У спільній заяві подружжя має вказати відомості щодо часу реєстрації шлюбу, наявності спільних дітей, наявності спільної згоди на розірвання шлюбу та інші необхідні дані. Ця справа розглядатиметься в порядку окремого провадження. Суд встановлює, чи вимога про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і чи після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Для забезпечення інтересів є вимога щодо подання разом із такою заявою договору подружжя про виховання і договору про утримання дітей. Якщо батьки проживають окремо, то визначення місця проживання дитини віком до десяти років відбувається за згодою між батьками, дитини віком від десяти до чотирнадцяти років – за згодою батьків та самої дитини, а дитини віком від чотирнадцяти до повноліття – за бажанням самої дитини.

СК України передбачає укладення договору про розмір аліментів на дитину(нотаріально посвідчений)

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Якщо між подружжям існує спір, відсутня взаємна згода на розірвання шлюбу, або коли один із подружжя не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання спільної заяви до суду чи державних органів реєстрації актів цивільного стану, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Розірвання шлюбу відбуватиметься в порядку позовного провадження.

Окрім самого подружжя, позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним, може пред'явити опікун. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. Допускається звернення до суду одного з подружжя із позовом про розірвання шлюбу навіть протягом вагітності дружини та одного року після народження дитини у таких випадках: 1) один із подружжя вчинив проти – правну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини; 2) протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою; 3) до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану за заявою колишньої дружини чи чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу. У паспортах або паспортних документах, що посвідчують осіб розлученого подружжя, проставляється штамп про реєстрацію розірвання шлюбу, де зазначають прізвище, ім'я, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, місце і час цієї реєстрації.

 

 

Режим окремого проживання.

Відповідно до СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.

Суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання, якщо виявить розлад подружніх відносин у духовній, фінансовій і фізичній площинах або хоча б в одній із них. Суд може застосувати інститут сепарації за наявності таких обставин, як хвороба одного з подружжя, подружня зрада, відмова одного з подружжя від співжиття, алкоголізм, наркоманія дружини або чоловіка, велика різниця між ними у віці та зумовлені цим розбіжності у поглядах, належність одного з подружжя до різних сект чи субкультур, реальна загроза життю та здоров'ю одного з подружжя, небезпека для спільних дітей, інших причин, що призвели до розладу відносин між подружжям.

У СК України передбачена можливість встановлення судом сепарації не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Такі категорії справ розглядають за правилами окремого провадження.

Відповідно до національного законодавства стан сепарації не вимагає державної реєстрації.

Щодо правових наслідків встановлення режиму окремого проживання, то відповідно до статті 120 СК України права та обов'язки подружжя не припиняються.

Правовими наслідками у разі встановлення режиму окремого проживання є:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі, тобто на нього не поширюється режим спільності;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Відповідно до СК України режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

 

Порядок усиновлення.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду,крім випадків, передбачених законом. Для прийняття рішення про усиновлення кандидати в усиновлювачі звертаються із заявою про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, до суду за місцем проживання (перебування) дитини чи повнолітньої особи, яку бажають усиновити. Подання такої заяви через представника не допускається. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Вимоги щодо змісту такої заяви, відомості, які мають в ній зазначатися, а також перелік документів, які мають бути додані, вказані у ЦПК України. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини. Заява про усиновлення повнолітньої особи, крім зазначених вище відомостей, повинна містити дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування.

Суд розглядає справу за обов'язкової участі заявника, органу опіки та піклування або Департаменту, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом інших осіб, яких суд вважає за необхідне допитати. Участь повнолітньої особи в розгляді справи про її усиновлення є обов'язковою. Для забезпечення таємниці усиновлення суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.

Відповідно до України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров'я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

Суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.

 

 

Скасування усиновлення

ВІДПОВІДНО ДО СК України усиновлення може бути скасоване за рішенням суду з таких підстав:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішення суду. У разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами, натомість відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. Дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, – на опікування органові опіки та піклування. У разі скасування усиновлення з підстави, що воно суперечить інтересам дитини, якщо дитина не передається батькам, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, и якому вона проживала після усиновлення. У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.

У разі скасування усиновлення з підстави, що воно суперечить інтересам дитини, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу.

Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Після набрання чинності рішення суду про скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. Державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

 

 

Прийомна сім’я.

Прийомною є сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від однієї до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Для створення прийомної сім'ї законодавцем визначено певний порядок: подання заяви подружжям чи окремою особою, які виявили бажання утворити прийомну сім'ю, подання висновку службою у справах дітей відповідної державної адміністрації чи виконкому про можливість такого утворення, прийняття рішення про утворення прийомної сім'ї уповноваженим органом і укладення договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім'ї (далі – договір про прийомну сім'ю) між прийомними батьками та органом, що прийняв рішення про її утворення, надання дитиною згоди на влаштування її у прийомну сім'ю. Рішення про створення прийомної сім'ї за результатами проходження курсу підготовки і рекомендацією відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді приймають органи опіки та піклування, а безпосереднє ведення справ та координація такої діяльності покладається на служби у справах дітей.

Сторонами договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання в прийомну сім'ю є орган, який прийняв рішення про її утворення, та прийомні батьки.Не можуть бути прийомними батьками особи, які:обмежені у дієздатності;визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу)

Кандидати у прийомні батьки подають до органу, який утворює прийомну сім'ю, такі документи:

–заяву кандидатів у прийомні батьки про утворення прийомної сім’ї;

–копії паспортів кандидатів у прийомні батьки;

–довідку про склад сім'ї;

–копію свідоцтва про шлюб;

–довідку про стан здоров'я кандидатів у прийомні батьки

–довідку про доходи потенційної прийомної сім'ї;

–довідку про проходження навчання кандидатів у прийомні батьки і рекомендація центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

–письмову згоду всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом із кандидатами у прийомні батьки, на утворення прийомної сім'ї, засвідчену нотаріально.

Дія договору припиняється у разі виникнення в прийомній сім'ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання, невиконання прийомними батьками обов'язків щодо належного виховання, У разі припинення дії договору сім'я позбавляється статусу прийомної, а питання про подальше влаштування дітей вирішується органом опіки і піклування, який вживає вичерпних заходів до запобігання поверненню дітей в інтернатні заклади.

 

 

Патронат

За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи до досягнення дитиною повноліття, за плату. Предметом договору патронату є надання послуг по вихованню дитини. Сторонами цього договору є орган опіки та піклування і патронатний вихователь. Дитина, яку передають на виховання, не є стороною цього договору. Однак, патронат безпосередньо вчиняється на її користь і за цим договором вона має право вимагати надання їй належного виховання. Отже, договір патронату вчиняється на користь третьої особи. Обов'язковою є згода дитини на проживання у сім’ї патронатного вихователя, передбачена СК України, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Відносини патронату виникають на підставі договору, а відносини опіки встановлюються за рішенням суду або органу опіки та піклування. До обов'язків патронатного вихователя належать створення умов для навчання, фізичного і духовного розвитку дитини. патронатний вихователь не може мати обов'язку назвати дитину, а відповідно і права змінювати прізвище та ім'я цієї дитини. Також ця особа не може визначати місце проживання дитини, воно визначається безпосередньо в договорі, і змінювати його патронатний вихователь може лише за погодженням із органом опіки та піклування.

Щодо обов'язків майнового характеру, то патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням. Отже, автоматично за договором дитина набуває права користування житлом цієї особи, а щодо іншого, то для виконання цього обов'язку патронатному вихователю повинні виділятися кошти з цільовим призначенням їх використання – задоволення повсякденних потреб дитини, переданої на виховання. Оскільки патронатний вихователь не зобов'язаний утримувати дитину за власні кошти і за договором на себе такого обов'язку не бере, то до нього не можуть застосовуватися положення СК України і не може бути покладений аліментний обов'язок ані під час дії договору патронату, ані після його розірвання. На відміну від опікуна, усиновлювача, рідних батьків патронатний вихователь не уповноважений законом на вчинення правочинів від імені дитині до 14 років. Це істотна відмінність правового статусу цих суб'єктів. Такі повноваження залишаються органові опіки та піклування. Патронатному вихователю за договором орган опіки та піклування може делегувати деякі права на управління і розпорядження майном. малолітньої дитини або надання згоди на реалізацію цих функцій неповнолітньою особою самостійно.

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором. Найголовнішим правовим наслідком припинення договору патронату є припинення будь-яких юридичних відносин як майнового, так і немайнового характеру між патронатним вихователем та дитиною

 

Поняття сім’ї

В соціологічному розумінні сім'я — це союз осіб, який заснований на шлюбі, родстві, прийнятті дітей на виховання, що характеризується спільністю життя, інтересів, взаємною турботою.В сімейному союзі проявляються моральні, психологічні, фізичні і господарсько-побутові зв'язки між невеликим колом осіб, що породжує спільність їх інтересів.

Сім'я являє собою особливе соціально-організоване об'єднання людей. Початок цьому об'єднанню, в основному, кладе шлюб, тому і при бездітних шлюбах існує сім'я. Батьки і діти утворюють найбільш міцну сімейну єдність. Ці особи складають основу сім'ї. Але крім цього до складу сім'ї можуть входити діти й інші родичі: дід і бабуся, а іноді брат і сестра чоловіка або дружини.

В правовому змісті сім'я — це зв'язок юридичний. Юридичний характер сімейним відносинам надає регулювання їх нормами права в тій мірі, в тих межах, в яких держава може за допомогою обов'язкових правил впливати на поведінку членів сім'ї, сприяти її розвитку в бажаному для суспільства напрямку.

Зареєстрований шлюб і близьке родство, як юридичні факти, являють собою важливі правові підстави виникнення сімейно-правових зв'язків. Останні можуть виникнути і без реєстрації шлюбу. Мати дітей, яка не була в зареєстрованому шлюбі з їх батьком, складає разом з дітьми сім'ю, правовою підставою якої є лише родство. Сімейно-правові відносини можуть виникнути і за відсутності шлюбу і родства: в результаті усиновлення дитини незаміжньою жінкою чи неодруженим чоловіком. Можуть виникнути сімейно-правові відносини і при прийнятті дітей одинокими людьми на постійне виховання без усиновлення.

Сім'я в юридичному розумінні — це коло осіб, які пов'язані правами і обов'язками, що випливають із шлюбу, родства, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання.

Сім'я, як правовий зв'язок, в основному зберігається при фактичному розпаді сім'ї в першому її значенні. Так, у подружжя, які фактично порвали відносини між собою, в юридичному розумінні сім'я, як правові відносини між ними, існує з усіма випливаючими юридичними наслідками (право вимагати матеріальної допомоги, розділ спільного майна, право на спадщину).Хоча фактично немає сім'ї у дитини з батьком, який припинив свої батьківські турботи, в юридичному змісті, як правовий зв'язок, заснована на родстві сім'я зберігається: у дитини є право на виховання, аліменти, на прізвище батька тощо.

Отже, необхідно розрізняти сімейні фактичні відносини і сімейні правовідносини; помилково вважати, що сімейні правовідносини безпосередньо свідчать про наявність сім'ї у соціологічному розумінні.

 

 

Поняття і види сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.

Сімейні правовідносини виступають як тривалі.

Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).

В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.

В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).

В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.

В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.

В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 166; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.011 с.)