Конституційно-правові засади діяльності тимчасових слідчих комісій парламенту та ратифікація та денонсація парламентом міжнародних договорів як особливий вид парламентської процедури

Верховна Рада може утворювати тимчасові слідчі комісії. Питання про утворення тимчасової слідчої комісії включається до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради без голосування.

До складу тимчасової слідчої комісії не може входити народний депутат, який:

1) є родичем або свояком посадової, службової особи, яка працює в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, чи особи, яка входить до керівного органу об’єднання громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією, або посадової, службової особи, щодо якої повинно проводитися зазначене розслідування;

2) має самостійні або через членів сім’ї майнові цивільно-правові інтереси в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, об’єднанні громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією;

3) був або є учасником судового процесу, в якому учасником були або є державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, їх посадові, службові особи, а також об’єднання громадян, окремі громадяни, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією;

4) до набуття повноважень народного депутата брав участь у ревізії, аудиторській чи іншій перевірці, результати якої стали підставою для утворення тимчасової слідчої комісії.

Секретар тимчасової слідчої комісії обирається на першому засіданні тимчасової слідчої комісії із числа її членів шляхом таємного або відкритого голосування більшістю народних депутатів від складу тимчасової слідчої комісії, затвердженого Верховною Радою. Секретар тимчасової слідчої комісії більшістю народних депутатів від її складу може бути переобраний на засіданні тимчасової слідчої комісії, а голова та заступник голови тимчасової слідчої комісії – на пленарному засіданні Верховної Ради більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Народний депутат за погодженням із відповідною депутатською фракцією може бути обраний членом лише однієї тимчасової слідчої комісії.

У разі ненадання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначений Верховною Радою термін повноваження такої комісії вважаються припиненими з наступного дня після дня закінчення терміну подання тимчасовою слідчою комісією звіту, про що оголошується Головою Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради. Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому звіті, який повинен містити висновки і пропозиції про:

- факти й обставини, які стали підставами для проведення розслідування;

- відомості чи обставини, встановлені тимчасовою слідчою комісією, і докази, якими це підтверджується;

- відомості чи обставини, що не підтвердилися;

- факти й обставини, які не були перевірені, і причини цього.

У пропозиціях тимчасової слідчої комісії зазначається, яким чином мають бути використані висновки тимчасової слідчої комісії в разі прийняття Верховною Радою рішення щодо них. Пропозиції тимчасової слідчої комісії викладаються у проекті постанови чи іншого акта Верховної Ради і вносяться на розгляд Верховної Ради народними депутатами – членами тимчасової слідчої комісії1.

За результатами розгляду висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада може прийняти такі рішення:

1) взяти до відома висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії;

2) припинити повноваження тимчасової слідчої комісії;

3) продовжити роботу тимчасової слідчої комісії на визначений Верховною Радою строк, але не більше одного року з дня її утворення.

При розгляді висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада в разі необхідності вирішує питання щодо:

- направлення матеріалів тимчасової слідчої комісії до Генеральної прокуратури України для їх вивчення та відповідного реагування;

- направлення висновків тимчасової слідчої комісії Президенту України, Прем’єр-міністру України;

- направлення висновків тимчасової слідчої комісії для реагування відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування чи посадовій особі згідно із законом;

- публікації висновків тимчасової слідчої комісії в газеті «Голос України».

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії не є вирішальними для слідства і суду.

Повноваження тимчасової слідчої комісії припиняються:

1) одночасно з прийняттям Верховною Радою остаточного рішення щодо результатів роботи цієї комісії;

2) у разі ненадання тимчасовою слідчою комісією звіту Верховній Раді у визначений Верховною Радою термін;

3) у разі припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання, якою утворено тимчасову слідчу комісію.

Верховна Рада заслуховує звіт про діяльність тимчасової слідчої комісії в будь-який час не пізніше встановленого терміну для її діяльності або на вимогу тимчасової слідчої комісії раніше цього терміну, але не більше двох разів за весь термін її діяльності.

Верховна Рада України надає законом згоду на обов’язковість міжнародних договорів України (ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання) та здійснює денонсацію (приймає рішення про відмову від виконання) міжнародних договорів України відповідно до Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. та регламенту Верховної Ради.

Законопроекти про надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України вносять на розгляд Верховної Ради Президент України та Кабінет Міністрів України. На виконання повноважень, встановлених п.п. 5 і 32 ч. 1 ст. 85 та ч. 1 ст. 9 Конституції України, Верховна Рада України може прийняти рішення про:

а) необхідність ініціювання укладення або укладення міжнародного договору на тих чи інших засадах і внесення відповідних документів на її розгляд;

б) надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України;

в) денонсацію міжнародних договорів України.

До законопроектів про надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України мають неодмінно додаватися фінансово-економічні розрахунки і прогнози можливих наслідків надання згоди на обов’язковість відповідних міжнародних договорів. проекти законів про внесення змін до законів, пропозиції про прийняття нових законів, проекти інших актів Верховної Ради, спрямовані на виконання міжнародних договорів України, подаються до Верховної Ради разом з відповідними висновками Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ України1.

Внесений на розгляд Верховної Ради законопроект про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України попередньо розглядається комітетом, до предмета відання якого належать питання засад зовнішньої політики, відповідним комітетом (комітетами), до предметів відання якого (яких) належать питання, які містить законопроект.

Законопроект щодо надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України має вноситися на розгляд Верховної Ради як невідкладний і включається до порядку денного сесії Верховної Ради без голосування. Верховна Рада, з урахуванням висновків відповідних комітетів (якщо такі є), одночасно розглядає внесений президентом України або Кабінетом Міністрів України законопроект про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України, а також формулювання застережень України щодо нього, застереження інших договірних сторін, формулювання заперечень України щодо застережень або згоди з ними, проекти законів або проекти законів про внесення змін до законів, що випливають з цих міжнародних договорів, а також проекти актів Верховної Ради з цих питань, і приймає відповідні рішення щодо кожного з них. Верховна Рада може прийняти рішення про перенесення розгляду законопроекту про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України до одержання Верховною Радою висновків Конституційного Суду України щодо відповідності міжнародного договору Конституції України. При наданні згоди на обов’язковість міжнародного договору України Верховна Рада одночасно має офіційно підтвердити застереження, зроблені Україною під час підписання міжнародного договору, зняти їх чи висловити згоду із застереженнями інших держав-учасниць договору або заперечення проти них, а також може самостійно формулювати і висловлювати застереження відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів. пропозиції щодо застережень до міжнародних договорів України (крім двосторонніх договорів) вносяться народними депутатами у порядку, передбаченому законом для внесення пропозицій до законопроектів.

У законопроекті про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України зазначаються порядок та умови набрання чинності міжнародним договором на території України відповідно до положень цього міжнародного договору та Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

На підставі закону про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачений обмін такими грамотами.

Законопроекти про денонсацію міжнародного договору України вносить на розгляд Верховної Ради президент України, Кабінет Міністрів України та народні депутати. Верховна Рада приймає рішення про денонсацію міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого була надана Верховною Радою на виконання її повноважень, встановлених ч. 1 ст. 9, п.п. 5 і 32 ч. 1 ст. 85 Конституції України.

Законопроект про денонсацію міжнародного договору України вноситься на розгляд Верховної Ради разом з документами, передбаченими Законом України «Про міжнародні договори України» та регламентом Верховної Ради, і проектами актів, прийняття яких зумовлюється денонсацією відповідних міжнародних договорів.

Міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких законом надана Верховною Радою, публікуються українською мовою в офіційних друкованих виданнях України.

 

 

Висновки

З часу проголошення незалежності України сучасний український парламент – Верховну Раду – слід вважати великим здобутком українського державотворення. За роки незалежності український парламент перетворився на реальний орган законодавчої влади. Верховна Рада як єдиний, загальнонаціональний, представницький орган держави впливає на формування інших органів державної влади в Україні, що підвищує роль парламентаризму в Україні.

Проблема правового статусу законодавчого процесу є однією з найбільш важливих і складних у конституційному праві. У сучасних умовах докорінних соціально-економічних, політичних змін актуальність проблеми удосконалення законодавчого процесу набула якісно нового значення.

Дослідження питань ініціювання законопроектів, особливості їх проходження в міністерствах та відомствах, інших органів державної виконавчої влади, Адміністрації Президента України, комітетах Верховної Ради України, розгляду законопроектів у сесійній залі Верховної Ради України, отже процедури прийняття законів та набрання ними чинності дозволило більш чітко окреслити сутність законодавчого процесу, критерії перевірки законодавчих актів, напрями удосконалення законодавчого процесу, тенденції його розвитку. Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:

Законодавчий процес – це процес, який розпочинається із ініційованої парламентом законодавчої ініціативи або внесення законопроекту до парламенту, охоплює реалізацію законодавчої ініціативи у парламенті і завершується введенням в дію закону.

Ефективне здійснення Верховною Радою України законодавчої функції вимагає розроблення більш досконалого механізму і порядку прийняття законів парламентом. Цілком очевидно, що реформування законодавчого процесу слід починати з перегляду основних засад законодавчої діяльності Верховної Ради України. Проведене дослідження принципів законодавчого процесу, дозволило виявити найбільш важливі напрямки, вихідні засади розвитку законодавчого процесу, зокрема: принцип стабільності законодавства України, принцип законності законодавчого процесу, принцип доступності законодавчого процесу, принцип наукової обґрунтованості та плановості законодавчого процесу, принцип системності та прогнозованості законодавчого процесу, а також принцип ефективності, послідовності та надійності законодавчого процесу, принцип професійності учасників законодавчого процесу.

Реалізація вищезазначених принципів є важливою передумовою подальшого удосконалення законодавчого процесу. Здійснення законодавчої діяльності у відповідності з вищенаведеними принципами сприятиме зростанню авторитету Верховної Ради й створенню якісного законодавства в Україні.

Головними недоліками сучасного законодавчого процесу є відсутність чіткої системи планування законопідготовчих робіт, достатньої координації між органами державної влади, що задіяні у законодавчому процесі, наявність колізій у законодавчому регулюванні питань щодо законодавчого процесу.

Для підвищення якості підготовлених законопроектів, усунення множинності законодавчих актів, колізій, які виникають між нормами права держава повинна створити всі умови, щоб планування в Україні здійснювалось на високому рівні розвинутої правової держави. У сучасних умовах доцільно перейти до більш тісної координації діяльності органів законодавчої та виконавчої влади щодо виконання законодавчих робіт.

Підготовка законів – це вид юридичної діяльності, що здійснюється уповноваженими на то суб’єктами, які володіють відповідними спеціальними та практичними знаннями. Головним завданням укладача проекту повинні стати перенесення наукової концепції у площину єдиної системи нормативних правил.

Законодавча ініціатива – це звернення суб’єкта права законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд парламенту. Необхідно посилити гарантії реалізації права законодавчої ініціативи шляхом недопущення втручання у текст законопроекту до розгляду його у першому читанні, надання суб’єктам права на спрощений порядок відкликання законопроекту, права на представництво експерта при розгляді проекту в комітеті та Верховній Раді України.

Підсумовуючи викладене, маємо зазначити, що комплексне дослідження проблем законодавчого процесу надало можливість визначити важливість, необхідність і актуальність цього явища, що являє собою інтерес як для розробки загальних основ теорії права, так і для всіх інших видів правової діяльності.