Естетика - наука про чуттєво-емоційне сприйняття дійсності, в основі якої лежить уявлення про красу.

Естетика

План.

1. Предмет естетики.

2. Естетика у системі наук.

3. Структура естетичного знання.

4. Функції естетики.

5. Історія розвитку естетичної думки. (Самост.)

6. Естетична свідомість.

7. Естетична діяльність.

8. Мистецтво.

9. Естетичне і моральне в культурі поведінки спеціаліста.

 

Література:

1. Лозовой В. О. Естетика, К., 2003, розділ 1, 2, 3, с.5 - 70.

2. Левчук Л. Т. Естетика, К., 2000, розділ 1, с. 7 – 29.

3. Борев Ю. Б. Эстетика, М.: Политиздат, 1988, с. 7 – 21, 31 – 36.

4. Сморж Л. О. Естетика: Навч. Пос.-К.:Кондор, 2007.

 

Предмет естетики.

Слово “естетика ” (грець. aistheticos - почуттєвий) у перекладі означає– відчуття, чуттєве сприйняття; той, що має відношення до чуттєвого пізнання. Дане поняття передбачає індивідуально людське ставлення до предмета, орієнтацію людини на власні зорову, слухову, дотикову здатності відчувати та спиратися у своїй пізнавальній діяльності на власне світосприйняття.

Більш ніж 2 тис. років естетика розвивалась у сфері філософії, і лише в середині XVIII ст. вона виділилася у самостійну науку. Вперше термін “естетика” застосував німецький філософ Олександр Готліб Баумгартен (1714 -1762) для позначення введеного ним нового розділу у філософії “Теорія чуттєвого пізнання”, і саме цей розділ він запропонував назвати “естетика” (у 1750 р. вийшов перший том його трактату “Естетика”). Даний термін міцно укоренився у філософській термінології, і вже у XVIIIст. естетику почали розуміти як самостійну науку, що вивчає лише “філософію прекрасного”, або філософію мистецтва.

Естетика - наука про чуттєво-емоційне сприйняття дійсності, в основі якої лежить уявлення про красу.

Естетика – це наука про діяльність за законами краси (гармонії, співрозмірності, симетрії, пропорційності);

- це наука про прекрасне в дійсності, про сутність і категорії естетичної свідомості, естетичну діяльність людини та закони її функціонування, про загальні закономірності розвитку мистецтва як особливої форми естетичного відображення дійсності;

 

Протягом багатьох століть естетика виступала і як

- наука про діяльність за законами краси;

- наука про прекрасне;

- наука про досконале;

- наука про закони розвитку мистецтва;

- філософська наука про сутність і форми прекрасного, потворного, величного (рос. возвышенного) і ницього (рос. низменного) і т. д. в художній творчості, в природі, суспільстві і людині, що концентрує свою увагу на мистецтві і законах його розвитку;

- наука, яка вивчає ціннісне ставлення людини до буття, досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності тощо;

Естетика розумілася і як:

- краса, художність в оформленні та організації навколишнього середовища;

- дизайн.

Те, про що є дана наука і складає предмет її вивчення.

Предмет естетики, як і предмети інших наук, не являє собою чогось раз і назавжди даного, застиглого. Разом із розвитком суспільно – історичної практики і з загальним прогресом людського знання розширюється коло предметів і явищ, що є об’єктом естетики, змінюються і поняття про них.

По-перше, предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в найрізноманітніших життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і предметів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні споруди (наприклад, церкви, пам’ятки давнини та ін.), нові технічні об’єкти (комп’ютери, машини, роботи та ін.), які створені працею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками людей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Результатом естетичного сприйняття є естетичне переживання. Отже, естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності і відносяться до загального поняття “естетичне”. Природу естетичного вивчає наука естетика.

По-друге, предметом вивчення естетики є ціннісне ставлення людини до буття (естетична свідомість), яке може бути: прекрасним, потворним, сатиричним, гумористичним, трагічним, комічним, піднесеним та ін.

По-третє, естетика досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності тощо. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина створює прекрасне у житті, як саме вона усвідомлює його. Іншими словами, естетика розглядає суб’єкти творчості та сприйняття (художник, публіка, співавтор, імпровізатор, виконавець, критик та ін.), об’єкти творчості, засоби, процеси і результати естетичної творчості й сприймання.

По-четверте, оскільки одним з головних питань в обсязі вивчення естетики є питання про мистецтво, естетикадосліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляються у його різновидах. Вона вивчає і власне процес художньої творчості, її суб’єкт, об’єкт, та засоби творення, крім того, процес художнього сприймання мистецтва та ін., тому що мистецтво існує лише у комунікативній системі художник – мистецтво – споглядач, або художня творчість – мистецтво – художнє сприйняття. У цьому зв’язку до предмета естетики як науки належить включити такі проблеми, як художнє сприймання, художня оцінка, художні засоби, художній смак та ін. Усі ці прояви втілюються у категорії “художнє”. Поняття “ художнє ” стосується мистецтва: діяльності художника, сприйняття мистецтва, оцінки творів мистецтва та ін. “ Художнє” виступає як вид естетичного, яке є для нього родовим поняттям: художня діяльність – вид естетичної діяльності, художня творчість – вид естетичної творчості. Якщо поняття “ художнє ” стосується лише мистецтва, то поняття “ естетичне ” є більш широким і характеризує такі явища і процеси, які не мають художньої ознаки, наприклад, естетичні явища у природі, естетичні риси в поведінці, побуті, в утилітарних формах людської діяльності. Категорія “ естетичного” характеризує всю широчінь та різноманітність сфери прекрасного і потворного, трагічного та комічного, низького та піднесеного та їх модифікації у природній і соціальних галузях, у мистецтві та в інших сферах буття. Не існує художніх явищ (музичне, літературне, живописне та ін.), які б не мали естетичної природи і не були б прекрасними або високими, позитивно-естетичними або негативно-естетичними тощо, але є такі естетичні явища, які не мають художньої природи (краса флори і фауни, фізична зовнішність людини, неорганічні предмети та ін.).

Таким чином, специфічний предмет науки – це, по суті, увесь світ, який розглядається під певним кутом зору, явища, взяті у світлі того завдання, яке вирішує дана наука. Наприклад, медицину невірно уявляють собі як науку про здоров’я людини; здоров’я – це лише мета медицини, а в її предмет входять і сонце, і географічне середовище, і хімічні сполуки, і фізичні явища і т. д., взяті з точки зору їх значення для людини. Предметом естетики також є увесь світ, розглядуваний з точки зору значимості, цінності його явищ для людства. Це наука про найбільш загальні принципи естетичного освоєння дійсності в процесі будь-якої діяльності людини, і перш за все у мистецтві, де оформляються, закріпляються і досягають вищої досконалості результати освоєння світу за законами краси. Природа естетичного і його різноманіття в дійсності та у мистецтві, принципи естетичного ставлення людини до світу, сутність і закономірності мистецтва – такі основні питання даної науки.

Отже, предметом естетики є:

1. - чуттєве пізнання навколишньої дійсності.

2. - естетична свідомість (ціннісне ставлення людини до буття).

Естетична діяльність.

4. – мистецтво

Естетика у системі наук.

Проблема місця, ролі і специфіки естетики у структурі міжпредметних зв’язків має давню і складну історію. Роль філософії як науки, що об’єднувала в собі всі сфери людського знання полягає в тому, що основні ідеї естетики, яка теж була включена в предмет філософії, розвивалися в межах загальнофілософського знання.

Взаємозв’язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Саме своєрідністю методологічних основ (діалектичний чи метафізичний підхід у пізнанні дійсності) визначається своєрідність естетичних концепцій. Якщо філософія розкриває найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення людини, то естетика вивчає найбільш загальні закони розвитку мистецтва та різноманіття естетичного відношення до світу. Перетворившись у самостійну науку (з другої половини XVIII ст.), естетика продовжує використовувати основні методологічні положення філософії. Воназастосовує весь категоріальний апарат філософії, запозичує такі поняття як буття, свідомість, діяльність, об'єктивне та суб'єктивне, часткове й загальне,зміст, форма, сутність і явище, причина і наслідок; використовує філософські закони та ін. Естетика не перестає черпати нові філософські ідеї, вплива­ючи одночасно на неї радикалізмом своїх теорій, що пробивають собі дорогу в життя крізь несприйняття їх різноманітними соціальними системами.

Естетика тісно поєднується з етикою. Моральний момент входить в саму сутність естетичного ставлення людини до дійсності. Взаємовідносини людей – це основа будь-якого художнього твору (наприклад творчість В. Бикова, Ч. Айтматова, Є. Євтушенка, Е. Рязанова та ін.). Свої моральні правила поведінки, наприклад, у героїв У. Шекспіра, М. Булгакова і А. Камю. Будь-яке суспільне явище, вчинок чи мотив людської діяльності мають одночасно етичне та естетичне ціннісне значення і можуть бути оцінені, з одного боку як прекрасне чи потворне, з іншого боку, як добро чи зло. При цьому віддавна в суспільній чи індивідуальній свідомості моральне і прекрасне мисляться як деяка органічна єдність, що фіксується навіть словесно давньогрецьким поняттям калокагатія, що одночасно означає і “ добре” і “ прекрасне ”, тобто це єдність краси і добра, а поняття “прекрасне” в народному епосі і казках використовується для позначення фізичної досконалості, душевної сили і моральної чистоти. Таке взаємопроникнення двох відносно самостійних понять відображає важливу ціннісну установку, що була вироблена в ході історичного розвитку суспільної свідомості: з гуманістичної точки зору прекрасним є те, що моральне, що возвеличує і облагороджує людину, а моральне не може бути визнане морально-добрим, якщо воно внутрішньо не пов’язане з прекрасним. Своєрідним аспектом взаємодії естетики і етики є і аналіз структури естетичного почуття, яке формується на органічній єдності так званих зовнішніх і внутрішніх почуттів людини. Формування зовнішніх почуттів – зору, слуху, дотику – це результат тривалої біологічної еволюції світу. Внутрішні почуття – любов, ненависть, дружба, колективізм – це почуття морально – етичні, що є свідченням певного рівня олюдненості і культури.. Естетичне почуття, як складний сплав зовнішніх і внутрішніх, несе в собі морально – етичне навантаження.

Між есте­тикою та психологією складні та багатогранні зв'язки пояснюються тим, що естетичне сприйняття дійсності має чуттєво-емоційний характер, а емоції і почуття вивчає психологія. Свого часу деякі теоретики (приміром, Г. Фехнер) навіть намагалися замінити в естетиці філософ­ський метод на психологічний, це їм так і не вдалося, позаяк природу різноманітних естетичних властивостей і явищ можна з'ясувати лише на основі синтезу тих підходів, які характерні для філософії та психології разом.

Як же і в чому проявляється зв'язок естетики та психо­логії? Приходячи в світ, людина сприймає його як безпо­середньо, так і опосередковано - через набуті знання та влас­ний досвід. Проникнення людини в таємниці життя, природи, суспільства та самої себе приносить людині особливу радість, насолоду. Ця радість, як своєрідне почуття, зумовлена, перед­усім, задоволенням певних потреб.

Відтак, осягнення фізичних, біологічних і соціальних потреб здійснюється завдяки розумовим здібностям людини, де основну роль відіграють її інтелект і воля. Однак у довколишній дійсності, у царині предметів і речей, є такі властивості, зв'язки та процеси, пізнати сутність яких неможливо без переживання тих почуттів, які вони викликають і які належать до естетичної сфери.

Через переживання естетичних почуттів, що задовольняють естетичні потреби людей, здійснюється оцінка явищ і висловлюються судження щодо їх сутності.

Та це не означає, що в згаданому процесі жодної ваги не мають інтелект, воля людини, її знання та погляди, смаки й ідеали. Саме вони і спрацьовують через естетичні почуття у процесі оцінювання й утвердження естетичних цінностей.

Варто нагадати, що, аби усвідомити естетичні почуття, потрібно визначити психологічний аспект почуттів.

Оскільки естетика не може обійтись без з'ясування сутності ціннісного ставлення людини до дійсності, тобто до проблеми визначення цінності предметів, речей, процесів з погляду естетичного ідеалу, інтересів та потреб людини, з огляду на ті почуття, що виникають у неї при взаємодії зі світом речей, вона не може без психології, її понять і законів.

Теоретичні інтереси цих наук є загальними також у тому колі питань, які пов’язані із з’ясуванням специфіки процесу творчості, становлення художньої обдарованості, талановитості, геніальності.

Пізнання прекрасного, трагічного та комічного, психології художньої творчості й співтворчості, природи художнього таланту й естетичного компонента свідомості неможливе без використан­им системи понять психології, зокрема: "відчуття", "сприйняття","пам'ять", "уявлення", "мислення", "увага", "потреби", "інтереси", "емоції", "здібності", "темперамент", "характер" тощо.

Естетика органічно пов'язана з мистецтвом, а саме: з теоріями певних видів мистецтв (літератури, кіно, живопису, музики, театру та ін.), історією їхнього розвитку та художньою критикою. Естетика виступає методологією для мистецтвознавчих (літературознавство, театрознавство, кінознавство тощо) наук, історії мистецтва, теорії мистецтва, художньої критики, так як на відміну від інших створюваних людиною предметів, в яких краса може бути бажаною, але не обов’язковою, твори мистецтва неодмінно мають мати художню цінність. Адже якщо фільм, чи книга не приносять нам естетичної насолоди, ми взагалі не визнаємо їх художніми творіннями. Якщо коротко, то мистецтвознавство є сукупністю трьох частин – історії мистецтва, теорії мистецтва і художньої критики. Естетика ж виступає як загальна теорія мистецтва.

Крім того, естетика взаємодіє з педагогікою, соціологією, історією, логікою кібернетикою, соціологією, фізіологією та іншими науками.

Оскільки естетичні якості властиві самій дійсності і вони знаходять своє відображення у різноманітних формах пізнання, естетика виступає теорією та методологією для природознавчих та технічних наук, зокрема таких як технічна естетика, естетика побуту, естетика поведінки.

Функції естетики.

Роль естетики у суспільному житті визначається тими функціями, які вона виконує. Основними функціями естетики є світоглядна, пізнавальна, формуюча (виховна), орієнтуюча, методологічна і т. д.

Світоглядна функція полягає у тому, що надаючи людині знання про світ, естетика тим самим впливає на її подальшу життєдіяльність, на здатність орієнтуватися у світі: дає знання як поводитись у дійсності (етикет), як одягатися зі смаком, як красиво і зручно організовувати своє робоче місце (дизайн); сприяє розвитку духовного світу особистості і допомагає використовувати на практиці естетичне знання. Крім того, кожен митець свідомо чи несвідомо у власних творах мистецтва реалізує своє світосприйняття, передає власне ставлення до світу. Світогляд не тільки керує талантом і майстерністю, а й сам формується під їх впливом у процесі творчості. Значною мірою художні ідеали та образи впливають на формування естетичної свідомості особистості, розвивають її уявлення, фантазію, розширюють її світогляд.

Пізнавальна функція полягає у тому, що естетика надає людям знання про основні властивості і закони розвитку естетичних явищ, про естетичні смаки, про різні естетичні концепції і тим самим робить можливим сприйняття мистецтва суспільством. Адже не тільки художнику потрібна естетика, вона необхідна і суспільству, яке це мистецтво сприймає – глядачу, читачу, слухачу. Знання естетики потрібне не тільки митцю, який пише картину, а й швецю, який шиє костюм, і столяру, що виготовляє меблі, і інженеру, який створює автомобіль, оскільки перетворення світу вони здійснюють за пізнаними ними законами краси.

Орієнтуюча функція полягає у тому, що сприяючи формуванню певних естетичних поглядів, ідеалів, уявлень, естетика орієнтує людину у світі естетичних цінностей.

Виховна функція полягає у тому, що естетика сприяє формуванню ціннісних уявлень, якими люди можуть керуватися у своїй соціально - практичній діяльності.

Методологічна функція полягає у тому, що естетика розкриває головні принципи пізнання естетичних об’єктів, визначає шляхи і способи їх дослідження. Естетична свідомість.

Естетична свідомість.

Естетична свідомість – це форма суспільної свідомості, що представляє собою комплекс почуттів, уявлень, образів, поглядів, цінностей, ідей та ідеалів і відображає рівень естетичного освоєння світ.

Структура естетичної свідомості включає два рівні функціонування: повсякденний і теоретичний.

1) буденно - психологічний – який базується на узагальненні емпіричного досвіду, та існує у формі естетичних емоцій (своєрідний психологічний відгук, реакція на явища навколишнього світу.), переживань, почуттів, сприйнять, уявлень, вражень та ін.

2) духовно – теоретичний - який базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину, її місце у світі та існує у формі оцінок, понять, суджень, поглядів, теорій, ідеалів тощо.

 

Естетичне почуття – це специфічне переживання, що викликається в людини сприйняттям естетичної своєрідності оточуючої дійсності: естетичне почуття – це наслідок суб’єктивної емоційної реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу.

Естетичний смак – це здатність людини розуміти і оцінювати естетичні особливості предметів і явищ природи, суспільного життя; він є своєрідним почуттям міри.

Естетичний ідеал – це цілісний конкретно-чуттєвий образ, що є втіленням уявленьлюдей про досконале життя і досконалу людину.

Естетичне - це єдність об’єктивних особливостей предмета та суб’єктивних якостей того, хто його сприймає.Форми естетичного (а це основні естетичні категорій: гармонія і міра, прекрасне і потворне, піднесене та низьке, трагічне і комічне).

Гармонія (з грець. - злагода, лад,) - співрозмірність, узгодженість окремих сторін предметів і явищ;

Міра – ідеальна співрозмірність елементів форми твору; єдність змісту і форми; єдність якості і кількості; у мистецтві – узгодженість усіх елементів художнього твору, що є результатом вміння художника відібрати для відображення у творах мистецтва головне у своїх життєвих враженнях і примінити найбільш відповідні їм засоби художньої виразності.

Прекрасне – одна з найважливіших і найширших за значенням категорій естетики, що служить для визначення і позитивної оцінки найбільш досконалих явищ у дійсності,

Міра – ідеальна співрозмірність елементів форми твору; єдність змісту і форми; єдність якості і кількості; у мистецтві – узгодженість усіх елементів художнього твору, що є результатом вміння художника відібрати для відображення у творах мистецтва головне у своїх життєвих враженнях і примінити найбільш відповідні їм засоби художньої виразності.

Прекрасне – одна з найважливіших і найширших за значенням категорій естетики, що служить для визначення і позитивної оцінки найбільш досконалих явищ у дійсності,

Піднесене – це категорія естетики, яка відображує виключні упозитивному сенсі прояви дійсності

Низьке (нице) – категорія естетики, яка відображує гранично негативні явища вдійсності і особливості суспільного та індивідуально життя, які викликають у людини співвідносну естетичну реакцію: презирство й зневагу.

Естетична діяльність.

Естетична діяльність – різновид людської практики, що полягає у створенні естетичних цінностей. Естетична діяльність є складовою частиною будь-якої творчої діяльності, будь-якої творчої праці, що здійснюється за законами краси: законами симетрії, міри, гармонії, ритму. Вона знаходить вияв як у духовному виробництві, так і у матеріальному виробництві,

- це система видів діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням цілей перетворення та характером того об’єкта дійсності, на який це перетворення спрямоване.

 

Розрізняють такі види ест. діяльності:

- практична: естетичне перетворення навколишнього середовища, а саме: естетична організація виробництва та естетична організація побуту (або іншими словами - дизайн), декоративно-побутове мистецтво, садово-паркова культура, мистецтво букету, косметики, модного одягу тощо;

- духовно-практична, або духовно – культурна: формування естетично розвиненої особистості;

- художньо-практична: створення художніх творів, художніх цінностей: картин, музичних та літературних творів, архітектурних споруд тощо;

- мистецтво - як суто духовна праця, що незалежна від матеріальних потреб і здійснюється як вільна гра людських здібностей, як насолода:

скульптура, архітектура, живопис, орнаментика.

Етикет - усталена система норм поведінки і спілкування.

Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна – це проектна, художньо-творча діяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторового середовища людської життєдіяльності, які виготовлені індустріально, з високими споживчими властивостями й естетичними якостями.Ознакадизайну – у цьому вузькому смислі – формування гармонійного середовища житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. Об’єкти дизайну– промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг, тощо); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інформація; функціонально-споживчі комплекси і т. ін. Відповідно розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально-культурної сфери і т. ін.

Ергономіка (грець. ерго - робота; номос - закон) – це наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці,- все частіше пов’язується із дизайном і розуміється як наука про зручність і красу в оформленні людської життєдіяльності.

Мистецтво.

Мистецтво – це особлива форма суспільної свідомості і людської діяльності, в якій органічно співвідносяться художнє (образне) пізнання життя з творчістю за законами краси. В більш широкому значенні слово “мистецтво” відноситься до будь – якої форми практичної діяльності, коли вона виконується уміло, майстерно, вправно і досконало в технологічному, а часто і в естетичному значенні. Мистецтво відрізняється від дійсності певним збільшенням свободи. Свобода привноситься в ті сфери, які в реальності її не мають.

Мистецтво є багатофункціональним.

- Суспільно-перетворююча та компенсаторна функція (мистецтво як діяльність та “втіха”)

- Пізнавально-евристична функція (мистецтво як знання та просвіта) Мистецтво виступає засобом просвіти, передачі досвіду, фактів життя, а також засобом навчання.

- Функція передбачення (прогностична) (мистецтво віщування) полягає у можливості прогнозування майбутнього.

- Інформативна та комунікативна функція (мистецтво як повідомлення та спілкування) полягає в тому, що твір мистецтва – це певна знакова система. Як і будь-яка знакова система, мистецтво має свій код, “ключ” до якого втілений в особливостях даної культури, її змісті.

- Виховна функція дає змогу художньому твору впливати на склад думок та почуттів людини в цілому. Ще піфагорійці помітили, що мистецтво очищає особистість, а Аристотель увів поняття “катарсису”, що означає процес очищення за допомогою виникнення схожих почуттів.

- Сугестивна функція (вплив на несвідоме) полягає у тому, що мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів

- Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу та ціннісних орієнтирів) сприяє формуванню естетичного смаку, здібностей та потреб людини.

- Гедоністична функція (мистецтво як насолода) має прояв у тому, що мистецтво – сфера свободи й майстерності, які несуть насолоду. Усі явища мистецтва співвідносні з естетичними цінностями.

Естетика

План.

1. Предмет естетики.

2. Естетика у системі наук.

3. Структура естетичного знання.

4. Функції естетики.

5. Історія розвитку естетичної думки. (Самост.)

6. Естетична свідомість.

7. Естетична діяльність.

8. Мистецтво.

9. Естетичне і моральне в культурі поведінки спеціаліста.

 

Література:

1. Лозовой В. О. Естетика, К., 2003, розділ 1, 2, 3, с.5 - 70.

2. Левчук Л. Т. Естетика, К., 2000, розділ 1, с. 7 – 29.

3. Борев Ю. Б. Эстетика, М.: Политиздат, 1988, с. 7 – 21, 31 – 36.

4. Сморж Л. О. Естетика: Навч. Пос.-К.:Кондор, 2007.

 

Предмет естетики.

Слово “естетика ” (грець. aistheticos - почуттєвий) у перекладі означає– відчуття, чуттєве сприйняття; той, що має відношення до чуттєвого пізнання. Дане поняття передбачає індивідуально людське ставлення до предмета, орієнтацію людини на власні зорову, слухову, дотикову здатності відчувати та спиратися у своїй пізнавальній діяльності на власне світосприйняття.

Більш ніж 2 тис. років естетика розвивалась у сфері філософії, і лише в середині XVIII ст. вона виділилася у самостійну науку. Вперше термін “естетика” застосував німецький філософ Олександр Готліб Баумгартен (1714 -1762) для позначення введеного ним нового розділу у філософії “Теорія чуттєвого пізнання”, і саме цей розділ він запропонував назвати “естетика” (у 1750 р. вийшов перший том його трактату “Естетика”). Даний термін міцно укоренився у філософській термінології, і вже у XVIIIст. естетику почали розуміти як самостійну науку, що вивчає лише “філософію прекрасного”, або філософію мистецтва.

Естетика - наука про чуттєво-емоційне сприйняття дійсності, в основі якої лежить уявлення про красу.

Естетика – це наука про діяльність за законами краси (гармонії, співрозмірності, симетрії, пропорційності);

- це наука про прекрасне в дійсності, про сутність і категорії естетичної свідомості, естетичну діяльність людини та закони її функціонування, про загальні закономірності розвитку мистецтва як особливої форми естетичного відображення дійсності;

 

Протягом багатьох століть естетика виступала і як

- наука про діяльність за законами краси;

- наука про прекрасне;

- наука про досконале;

- наука про закони розвитку мистецтва;

- філософська наука про сутність і форми прекрасного, потворного, величного (рос. возвышенного) і ницього (рос. низменного) і т. д. в художній творчості, в природі, суспільстві і людині, що концентрує свою увагу на мистецтві і законах його розвитку;

- наука, яка вивчає ціннісне ставлення людини до буття, досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності тощо;

Естетика розумілася і як:

- краса, художність в оформленні та організації навколишнього середовища;

- дизайн.

Те, про що є дана наука і складає предмет її вивчення.

Предмет естетики, як і предмети інших наук, не являє собою чогось раз і назавжди даного, застиглого. Разом із розвитком суспільно – історичної практики і з загальним прогресом людського знання розширюється коло предметів і явищ, що є об’єктом естетики, змінюються і поняття про них.

По-перше, предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в найрізноманітніших життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і предметів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні споруди (наприклад, церкви, пам’ятки давнини та ін.), нові технічні об’єкти (комп’ютери, машини, роботи та ін.), які створені працею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками людей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Результатом естетичного сприйняття є естетичне переживання. Отже, естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності і відносяться до загального поняття “естетичне”. Природу естетичного вивчає наука естетика.

По-друге, предметом вивчення естетики є ціннісне ставлення людини до буття (естетична свідомість), яке може бути: прекрасним, потворним, сатиричним, гумористичним, трагічним, комічним, піднесеним та ін.

По-третє, естетика досліджує закономірності естетичної діяльності суспільства, закономірності естетичного сприйняття людиною дійсності тощо. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина створює прекрасне у житті, як саме вона усвідомлює його. Іншими словами, естетика розглядає суб’єкти творчості та сприйняття (художник, публіка, співавтор, імпровізатор, виконавець, критик та ін.), об’єкти творчості, засоби, процеси і результати естетичної творчості й сприймання.

По-четверте, оскільки одним з головних питань в обсязі вивчення естетики є питання про мистецтво, естетикадосліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляються у його різновидах. Вона вивчає і власне процес художньої творчості, її суб’єкт, об’єкт, та засоби творення, крім того, процес художнього сприймання мистецтва та ін., тому що мистецтво існує лише у комунікативній системі художник – мистецтво – споглядач, або художня творчість – мистецтво – художнє сприйняття. У цьому зв’язку до предмета естетики як науки належить включити такі проблеми, як художнє сприймання, художня оцінка, художні засоби, художній смак та ін. Усі ці прояви втілюються у категорії “художнє”. Поняття “ художнє ” стосується мистецтва: діяльності художника, сприйняття мистецтва, оцінки творів мистецтва та ін. “ Художнє” виступає як вид естетичного, яке є для нього родовим поняттям: художня діяльність – вид естетичної діяльності, художня творчість – вид естетичної творчості. Якщо поняття “ художнє ” стосується лише мистецтва, то поняття “ естетичне ” є більш широким і характеризує такі явища і процеси, які не мають художньої ознаки, наприклад, естетичні явища у природі, естетичні риси в поведінці, побуті, в утилітарних формах людської діяльності. Категорія “ естетичного” характеризує всю широчінь та різноманітність сфери прекрасного і потворного, трагічного та комічного, низького та піднесеного та їх модифікації у природній і соціальних галузях, у мистецтві та в інших сферах буття. Не існує художніх явищ (музичне, літературне, живописне та ін.), які б не мали естетичної природи і не були б прекрасними або високими, позитивно-естетичними або негативно-естетичними тощо, але є такі естетичні явища, які не мають художньої природи (краса флори і фауни, фізична зовнішність людини, неорганічні предмети та ін.).

Таким чином, специфічний предмет науки – це, по суті, увесь світ, який розглядається під певним кутом зору, явища, взяті у світлі того завдання, яке вирішує дана наука. Наприклад, медицину невірно уявляють собі як науку про здоров’я людини; здоров’я – це лише мета медицини, а в її предмет входять і сонце, і географічне середовище, і хімічні сполуки, і фізичні явища і т. д., взяті з точки зору їх значення для людини. Предметом естетики також є увесь світ, розглядуваний з точки зору значимості, цінності його явищ для людства. Це наука про найбільш загальні принципи естетичного освоєння дійсності в процесі будь-якої діяльності людини, і перш за все у мистецтві, де оформляються, закріпляються і досягають вищої досконалості результати освоєння світу за законами краси. Природа естетичного і його різноманіття в дійсності та у мистецтві, принципи естетичного ставлення людини до світу, сутність і закономірності мистецтва – такі основні питання даної науки.

Отже, предметом естетики є:

1. - чуттєве пізнання навколишньої дійсності.

2. - естетична свідомість (ціннісне ставлення людини до буття).

Естетична діяльність.

4. – мистецтво

Естетика у системі наук.

Проблема місця, ролі і специфіки естетики у структурі міжпредметних зв’язків має давню і складну історію. Роль філософії як науки, що об’єднувала в собі всі сфери людського знання полягає в тому, що основні ідеї естетики, яка теж була включена в предмет філософії, розвивалися в межах загальнофілософського знання.

Взаємозв’язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від