Початок та розвиток книгодрукування на українських землях в кінці XV і XVI ст.

Невід'ємно складовою частиною української культури є книгодрукування. Воно прискорило процеси розвитку літературної творчості і письменництва а також освіти.

Книги з кінця XV ст. вже не пишуться, а друкуються (так звані “биті книги”). У 1447 р. німець Йоганн Гутенберг почав друкувати їх металевими рухомими літерами. Однак є відомості, що ще до Гутенберга або одночасно з ним таким способом друкували голландець Л. Костер та бельгієць П. Валдфогель [25].

Існують наукові гіпотези й щодо виникнення книгодрукування в Україні. Дослідники вважають, що українська друкарня існувала ще до 1574 р. Одна із гіпотез пов’язана з іменем львівського міщанина Степана Дропана, який в 1463 р. відновив Онуфріївський монастир, заснований ще князем Левом. У документах пізнішого часу, зокрема XVII ст., є згадка про те, що в 1460 р. Степан Дропан подарував монастиреві власну друкарню [19, с. 178]. В 1518 і 1571 р. друкарні заводять Константин Іванович та його син Константин-Василь Константинович Острозькі. До 1531 р. друкарні були в Києві та Острозі, як свідчать відомості, вміщені в описі київського намісництва 1787 року.

В описі книг Словітського монастиря, який був складений у 1826 р., згадується ще шість дофедорівських видань. В акті 1588 р. знаходимо звернення Львівського братства до константинопольського патріарха Єремії ІІ: “Просим: постав клириков, образуй училище, возстанови типогрфію.” Проте не виключено, що ці слова могли стосуватися вже друкарні І. Федорова. Але пізніше, в королівському привілеї 1592 р., було підтвердження, що братська друкарня давно існувала, і лише декілька років тому була реформована.

Однак дане припущення спростовує польський дослідник Бандтке [36], який стверджував, що братство навмисно написало королю про існування друкарні, щоб полегшити отримання привілею [37]. Про привілей на друкарню свідчив Андрій Скульський в 1639 р. [26]. Д. Зубрицький твердив, що на надгробку Федорова було написано:”Своїм тщанієм друкуваніє занедбане обновив”. Крім того І. Федоров, коли приїхав у Львів, знайшов вправних майстрів до друкарської техніки.

Перша слов’янська книга, надрукована глаголицею, з’явилась у Венеції в 1483 р. [22, с. 78]. Одним із переломних моментів у культурному житті України стала поява друкованих книг. Перші п’ять книг друкованих кириличним шрифтом старослов’янською мовою вийшли 1491 р. в краківській друкарні німця з Нойштадту Швайпольта Фіоля [3, с.13]. Він вперше застосував двоколірний друк у своїх книгах. Починаючи з 1517 року в Празі, а з 1525 року у Вільно друкарством займався Франциск Скорина. Його книги за рівнем художнього оформлення були вищими за всі попередні слов’янські взірці [27].

Першодруки білоруса відкрили шлях використанню протестантської літератури на українських землях. Це сприяло проникненню наукової літератури із Західної Європи. Однак першодрукарем в Україні історична наука вважає росіянина Івана Федорова [9]. Є досить суперечливе ставлення істориків щодо постаті друкаря. Так, Я. Запаско вважає, що І. Федоров заклав міцну основу для друкарства в Україні, а разом з тим освіти й літератури [10]. Д. Антонович в одній із своїх праць стверджує, що в друкарській справі Федоров не був великим спеціалістом. Друкар завжди намагався забезпечитися вправними помічниками, такими, як Петро Мстиславець, Гринь Іванович.

І коли Гринь виявив вдачу майстра доби Відродження, то Федоров відразу ж його вигнав [24, с.112]. В 1569 р. Іван Федоров і Петро Мстиславець в Заблудові видали “Євангеліє учительне”, а через рік - Псалтир та Часослов [7, с.126-127]. У Львові Іван Федоров надрукував “Апостол”. Праця над ним тривала майже рік – з 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р. В 1578 р. в Острозі росіянин надрукував “Буквар”. “Апостол” та “Буквар” використовувались навіть в Болгарії, не кажучи вже про українські землі. Книги Івана Федорова друкувалися на білому високоякісному папері місцевого виробництва (папірень Буська і Лівчич) та привізному (з Крешович, Могили, Прондника, Духацького) [8, с.8]. Львівський єпископ Гедеон Балабан переніс свою осілість у 1576 р. до Львова і тут, після смерті в 1583 р. Івана Федорова, допоміг Львівському братству викупити верстати друкаря, заставлені в лихваря. Необмежені кроки патріарха александрійського Йоакима, що надав братству право ставропігії і певного нагляду над єпископом, привели до конфлікту. Балабан заклав друкарню і школу у маєтку свого небожа Федора в Стрятині, де працював Памва Беринда [24, с. 116].

Першим маляром, причетним до оздоблення друкованої книги, є львівський майстер Лаврін Пухала (Пухальський) (1540-ві – 1608 рр.). Документально засвідчені його близькі стосунки з друкарем Іваном Федоровим характеризують майстра, як представника того українського середовища, з яким російський друкар підтримував якнайтісніші контакти під час перебування у Львові [1, с. 85]. Пухала цікавий як один із авторів проекту мистецького оздоблення львівського “Апостола” 1574 року. На це вказав Іларіон Свєнціцький через монограму “ЛП” на гравюрі фронтиспісу книги [21]. В історії української книжкової гравюри вирисовується орієнтація на західноєвропейську традицію у взірцях, а на перших порах і майстрах.

Варто пригадати стосунки Івана Федорова з вроцлавським гравером Блазіусом Ебішем та Венделем Шарфенбергом із Кракова, що гравіював львівського “Апостола” в 1574 р.[40]. Острозька Біблія – характерний пам’ятник книги українського Відродження. Приклад, коли в рамку на випускному аркуші (форта) вставлено назву книги і взагалі весь текст випускного аркуша, яскраво це підтверджує. Таке оздоблення широко використовувалось в українському друкарстві. Василь Тяпинський переклав Євангеліє на “просту руську мову”, а також в своїй убогій друкарні видав короткий катехізис для “науки дітей”.

Його друкарня була мандрівною, і можемо зробити припущення, що діяльність Тяпинського попереджувала навіть заблудівські друки Федорова. Видане ним Євангеліє вказувало на риси мистецтва Ренесансу. Окраси полягають в ініціалах, що складаються з чітких літер в прямокутниках, заповнених рослинними ренесансними орнаментами [24, с. 131].

Історична доля ставила український народ в умови державного співжиття з його ближчими сусідами, поляками, в яких книгодрукування виникло в 1473-1474 рр.[25]. А цей факт дозволяє висувати гіпотезу, що на українських землях друкарні з’явилися ще наприкінці XV ст. Наприклад, книгодрукування в Італії та Голландії з’явилося в 1465 р., в Чехії та Швейцарії – 1468 р., Франції – 1470 р., Угорщині – 1473 р., Англії – 1476 р. Навіть у Північній Америці книгодрукування почалося вже в 1639 р. До 1500 р. в 246 містах Європи було створено 1099 друкарень, що випустили більше як 40 тис. видань, загальним накладом близько 12 млн. примірників.

Із перших українських друкарень виходили книжки польською та латинською мовами, і цим відрізнялися від московських. Там їх друкували виключно церковнослов’янською мовою. З часом в Україні зростає число друкарень [23, с. 803]. В Галичині в XVI ст. були друкарні Михайла Сльозки, єпископа Арсенія Желіборського, єпископа Йосипа Шумлянського; в Стрятині, Крилосі, Угорцях, Уніві, Перемишлі; на Волині – в Дермані, Костянтинові, Почаєві, Рахманові, Четвертні, Луцьку, Чорні, Кременці, Житомирі [24, с. 99].

В числі друкарів, що працювали в школі при Львівському братстві були справжні майстри Ренесансу, як Лавриш Пилипович, Гриць Іванович. Як друкар працював Тимофій Касіянович – перекладач з грецької мови. Андрій Скульський, Михайло Сльозка, Семен Корунка, Сачко Сідлер засновували свої власні друкарні. Дмитро Антонович вважав, що ціла атмосфера друкарського життя була перейнята духом ренесансу [24, с. 117]. Ренесанс українського життя, побуту та мистецтва, гуманізм, як інтелектуальна, зв’язана з Ренесансом течія, відіграли вирішальну роль в перехідний період, коли національний провід на Україні відходив із рук магнатської шляхти, а козацька верства ще не була в силі взяти його до своїх рук. Український гуманізм в XVI ст. відіграв роль, аналогічну до українофільства в XIX ст. в Україні, що була під владою Російської імперії.

Друкована книжка є виявом гуманістичного руху. Український гуманізм має незаперечно більше спільного з німецьким гуманізмом, ніж ренесансом італійським. Теж він просто протилежний до гуманізму польського [24, с. 112]. Василь Тяпинський був одним із перших українських гуманістів. До складу гуртка гуманістів в Острозі входили: Дем’ян Наливайко, ієромонах Кіпріан, Герасим Смотрицький, який написав “Ключ царствія небесного”, Філарет-Бронський [24, с. 115].

Наведені факти переконливо підтверджують велику потребу для українського народу в друкованому слові, де на відміну від Московської держави, не могла працювати ні одна друкарня. Значна кількість українських друкарень ставила українську культуру в один ряд з найрозвинутішими в культурному відношенні західноєвропейськими державами.

Екзаменаційний білет № 9