Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі ХV-ХVІ ст.

Особливістю розвитку української культури наприкінці XV- в XVI столітті було те, що Україна, знаходячись під гнітом чужоземних держав, у більшій мірі Польщі, втрачала свої політичні права, але жила багатим політичним життям, як частина цілої Європи. Тому можна вважати (це підтверджують факти), що блискуча доба Європейського Відчуження була невід'ємною складовою Української культури періоду формування і розвитку націй. Епоха Ренесансу не торкнулася московської держави, яка в цей період значно відставала від України в своєму культурному розвитку.

Період XV-XVI ст. знаменувався великою культурною епохою – Ренесансом. Виходячи з європейських реалій, розрізняють Ранній Ренесанс (1420-1500 рр.), Високий або Золотий (кін. XV – перша чверть XVI ст.) та Пізній (XVI ст.) [32, с. 140]. Історична наука не вирішила остаточно питання щодо хронологічних рамок Відродження, його територіального поширення та національних особливостей. Оскільки Ренесанс, з італійської Rinascimento, з французької Renaissance, означає в перекладі “відродження”, варто з’ясувати його ознаки у самому розумінні цього слова.

Розвиток науки, насамперед фізико-математичної, дозволив подолати рубежі, на яких зупинилася античність [19, с. 121]. Нова епоха характеризувалась гуманістичним світоглядом, яскраво вираженим антропоцентризмом ренесансного мислення. Ще однією рисою, антифеодальною в своїй основі, було те, що культура Ренесансу мала світський характер.

В Україні одним із перших проявів гуманізму було меценатство (діяльність князя Константина Івановича, який в 1500 р. під час війни з Московією, атакуючи переважаючі сили противника, попав у полон [38] та його сина Константина-Василя Константиновича Острозьких).

В Європі на початку XV-XVI ст. поширилась Реформація. Це широкий Антикатолицький рух пов'язаний з переходом від феодалізму до буржуазного суспільства. Реформація поширилась і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до цього стали секуляризація Тевтонського ордену і введення в Пруссії лютеранства в 1525р. Пруссія, що була васалом Польщі стала центром поширення нових ідей у Речі Посполитій.

Протестантські громади на території України з'явилися, як правило, у великих панських маєтках або містах. Серед реформістських вчень найбільшого поширення в Речі Посполитій набув кальвінізм, особливо серед шляхти, якій імпонував демократизм кальвінізму (звичайно в межах свого стану), що давав можливість посилити опір абсолютизму королівської влади. В Україні тривалий час прихильником кальвінізму була родина Потоцьких. Вони побудували школи в Кам'янці-Подільському, Манівцях, Хмельнику.

Ідея реформації мали і своїх супротивників як в Польщі, так і за її межами. Після Триденського собору в Європі набуває поширення Контрреформації, ударною силою якої став орден єзуїтів. У 60-х роках єзуїти з'являються на польських землях, а в 70-х роках розпочинають діяльність в Україні, чому сприяла Люблінська унія.

Діяльність єзуїтів в Україні не можна оцінити однозначно. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки і культури. З іншого боку, українцям в умовах відсутності власної держави особливого вибору, де навчатись не було. Платою за навчання нерідко було зречення “батьківської” віри, а відтак, в тих умовах, і національності.

Таким чином, Україна в XV-XVI ст.. стала частиною епохи Високого Європейського Відродження. В основі її культурного розвитку був характерний для цієї доби гуманістичний світогляд, а також мистецтво. З XV в Європу проникають гуситські ідеї, які стають пріоритетом формування українського націоналістичного руху проти полонізації.

Важливу роль у поширенні ідей гуманізму і розвитку української культури відігравали створені для захисту православної церкви братства.

Перші братства виникли у Львові при церквах у 30-40 рр. XV ст., а найстаршим з них було братство при Успенській церкві, що ймовірно було засноване в 1439 р., але його статут не зберігся. В 1542 р. маємо “устав” братства Благовіщенської церкви у Львові [22, с. 74]. Однак видатні українські вчені В. Грабовецький та М. Попович називають дещо іншу дату заснування першого братства.

В 1544 р. Юрій Рогатинець, Іван Красовський, Лесь Маленький та ін. заснували перше на Україні Львівське братство [5, с.152]. До кінця XVI ст. братства виникли в Рогатині, під впливом Ю. Рогатинця, а дещо пізніше, в 1591 р. – в Городенці, Болехові, також в Красноставі, Бресті, Городку, Комарні, Любліні, Галичі. Серед діячів Львівського братства виділився Юрій Рогатинець, якому Іван Франко приписує авторство твору “Пересторога”, написаного під впливом праць Івана Вишенського.

Сам Іван Вишенський був противником єзуїтів в українських рядах і в українському інтелектуальному колі був досить одиноким. Аналогічні ідеї провадили російські емігранти, серед яких князь Курбський [24, с.113]. Протягом 1560 р. – кін. 1583 р., діяв православний культурно-освітній гурток російського князя у с. Миляновичах (Волинь).

Противники визнавали, що “русини” (тобто українці) мають Рогатинця за патріарха”. Він навіть разом з Іваном Рогатинцем зробили нове сідло власної конструкції. А гучний конфлікт, що розв’язався з приводу цього, вирішився на їх користь.

Рогатинське братство вважалось колективним членом Львівського, користувалося його статутом. Братства почали боротьбу за ставропігію – пряме підпорядкування константинопольській патріархії й незалежність від місцевих владик, фактично рух братств виконував ту ж саму роль, яку на Заході виконувала Реформація. Наприклад, Галицьке і Рогатинське братства відстоювали права українців, а останнє в 1587 р. було в конфлікті з Львівським єпископом Гедеоном Балабаном.

Найдавніше братство у Львові було засноване на зразок цехових братств у Європі. В таких цехових, позацехових та монастирських майстернях навчання живопису велося аж до кінця XVII ст. Братство діяло при церкві Успіння Пресвятої Богородиці, закладеної в 1587 р.[17]. Цю церкву назвали волоською, бо волоські воєводи були меценатами її побудови. В 1581 і 1586 рр. патріарх затвердив новий устав, а в 1589 р. надав братству стяг трираменного хреста і назву Ставропігії [2, с. 44].

У діяльності братств, що створювалися у великих містах, помітна реформаторська тенденція: прагнення обмежити вплив духовенства в культурному житті, зокрема в церковній адміністрації. Не духовенство, а світські члени братства керували Львівською братською школою, яка була заснована в 1586 р. Ректор школи грек Арсеній склав перший підручник“Адельфотес” (“братство”). Тут працювали Лаврентій та Стефан Зизанії, Памва Беринда, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Йов Борецький.

Памво Беринді, уродженцю Єзуполя, судилося продовжити в Україні, розпочате Іваном Федоровим, книгодрукування. Лаврентій Зизаній (справжнє прізвище Кукіль) народився коло Галича. В 1596 р. у Вільно він видав “Граматику словенску”, де розглядається теорія віршування, буквар “Наука читанню і розумінню писма словенскаго”, до якого додав церковнослов’янсько-український словник, що охоплював 1061 термін. Стефан Зизаній в 1577 р. став ректором Львівської української школи, яка в 1586 р. реорганізувалась в братську школу. Йому належать “Катехизис”, “Ізложеніє о вірі”, “Казаньє св. Кирила” [3, с. 15-16].

Учні вивчали поетику, риторику, логіку, знайомилися з творами античних авторів та письменників-гуманістів. “Порядок шкільний” (статут школи – Я.Б.) обмежував тілесні покарання, передбачав співробітництво школи з сім’єю у виховному та навчальному процесах. Все це – істотні риси гуманізму, поширення якого розпочалося із Львівської братської школи. Братства міщан (спершу в великих містах Галичини, а згодом і в інших регіонах України) були осередком культурно-національного відродження.

Таким чином, братства були організаційними осередками розвитку української культури в добу формування її національної основи. Перше братство виникло у Львові, пізніше майже у всіх Українських землях. Їх діяльність мала реформаторський характер, сприяла поширенню ідей гуманізму в середовищі українського народу.