Українське мистецтво ХХст. Скульптура. Архипенко О. ( 1887-1964)

Олександр Архипенко(30 травня (11 червня) 1887, Київ — 25 лютого 1964, Нью-Йорк) Він став родоначальником кубізму в скульптурі, віддав данину майже всім новітнім течіям у галузі скульптури та живопису аж до абстракціонізму включно.

4 основні нововведення:

1. порожній простір як елемент загальної композиції

2. скульптор-живопис

3. сполучення різних матеріалів в скульптурі (дерево, скло, метал)

4. архіпентура(механічні картинки, які змінюються)

Він виконав у реалістичній манері серію чудових жіночих торсів з мармуру ("Торс", "Білий торс" тощо, 1916), галерею виразних скульптурних портретів (цикл "Анжеліка", 1921-1925; "Міс Мері Ейнштейн", 1923; "Диригент В. Менгельберг", 1925; "Доктор Вігерт", 1923; "В. Фуртвенглер", 1927; "Портрет матері", 1927; бюсти і напівфігури Т. Шевченка, 1923, 1933, 1957; "Портрет І. Франка", 1925 тощо).

Сотні пластичних форм виконано Олександром Архипенком у кубістичному стилі. Твори: скульптура "Адам і Єва" (1908), "Жінка з дитиною" (1909), "Жінка" (1909), "Відпочинок" (1910), "Поцілунок" (1910), "Мадонна скель" (1911), "Сидяча постать" (1912), "Блакитна танцівниця" (1913), "Жінка, яка зачісується" (1915), "Гондольєр" (1914) та ін. Особливо цікаве й вельми оригінальне вирішення має скульптура "Жінка, яка зачісується", де насправді відсутнє обличчя, але порожнина, що нагадує його, ілюзорно примушує нас не помічати тієї відсутності.

Олександр Архипенко — родоначальник так званого скульпто-живопису. Скульпто-живопис — це вид мистецтва, породжений специфічним злиттям і поєднанням матеріалів, форм і кольорів.Твори "Натюрморт" (1918, тоноване пап'є-маше на дереві), "Жінка, яка сидить" (1919, скульпто-живопис, пап'є-маше, дерево), "Океанічна мадонна" (1957, дерево, метал, мозаїка, перламутр), "Жінка" (1963, рельєфна і тонована конструкція з дерева, міді, латуні, мельхіору).

Усе своє життя О. Архипенко невтомно працював над образами Тараса Шевченка, Івана Франка, інших визначних діячів нашої культури. Остання його значна праця — створення пам'ятника-погруддя Тарасові Шевченку (1957), встановленого в Нью-Йорку.

45.Українське мистецтво І третини ХХст. Скульптура. Епоха модерну та неокласицизму (Східна Україна) Моде́рн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стильовий напрям в мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX — початку ХХ століття. Модерн використовує поетику, декоративний ритм гнучких текучіх ліній, підкреслено індивідуалізовані твори.

Неокласици́зм (від грецьк. νέος — молодий, новий і лат. classicus — зразковий) — загальна назва ряду художніх течій 2-ї половини 19—20 ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого».

Федір Балавенський (1864—1943). Працював у Києві переважно в галузі портретної та декоративно-монументальноїскульптури.Серед відомих творів Ф.Балавенського — сім барельєфів (1909) на колишньому будинку Ф.Ісерліса (тепер — Музейний провулок у Києві); серія класичних статуй у Києві: "Милосердя", "Життя", "Любов", "Медицина" — на порталі іподрому (1915-1916; тепер — адміністративний будинок), скульптурне оздоблення будинку Марийської громади Червоного Хреста (1912-1913; тепер — Науково-дослідний інститут), барельєфне панно "Тріумф Фріни" на колишньому прибутковому будинку, зведеному в стилі модерн (1909; архітектор В.Риков; тепер — будинок № 4 по Музейному провулку). В реалістичній манері він виконав понад 20 скульптурних портретів Т.Шевченка, портрети М.Лисенка й І.Котляревського, надмогильне бронзове погруддя корифея українського театру М.Кропивницького (Харків; 1914, бронза).
Українські мотиви простежуються в розвитку сюжетно-тематичної пластики. Прикладом є два горельєфи на фасаді Бессарабського критого ринку в Києві (1910), побудованого в стилі модерн. До створення горельєфів були залучені учні Ф.Балавенського. Горельєф "Селянин з волами" (О. Теренець). Горельєф "Молочниця" виконала Т. Руденко.

 

М. Гаврилко(1882-1922).

Він вихованець Миргородської школи ужиткового мистецтва, навчався в Художньо-промисловому училищі Штігліца у Петербурзі, Краківській академії красних мистецтв, працював у Парижі (майстерня Е. Бурделя). Виконав композиції "Прощання" (1911), "Каменяр" (1915), "Воля" (1916); погруддя М. Шашкевича (1910), Т. Шевченка (1911), Ю. Федьковича (1914); барельєф-медальйон і погруддя Т.Шевченка для Полтавського театру (1920) та ін.

 

Іван Петрович Кавалерідзе (1 (13) квітня 1887, хутір Ладанський Сумській губернії - 3 грудня 1978) - радянський скульптор
Навчався в Київському художньому училищі, в петербурзькій Академії Мистецтв (1909-1910), в майстерні скульптора Аронсона в Парижі.
Скульптури:
1. Пам'ятник княгині Ользі в Києві (знищений в 1919, відновлений в 1996).

2. Пам'ятник Шевченку в Ромнах (Сумська область).
3. Пам'ятний знак на території Софійського собору на честь відкриття першої на Русі бібліотеки Ярославом Мудрим.
4.Пам'ятники Григорію Сковороді в Києві на Контрактовій площі (1977), в Лохвиці (1922, відновлений автором у бронзі в 1972), в Харкові (останній споруджений посмертно по проекті).
5. Пам'ятники більшовику Артему в містах Артемівськ і Слов'яногірськ (Святогірськ) (останній, величезна 27-метрова статуя, стоїть на крейдяній горі над Сіверським Дінцем і Святогірської лаврою)
6. Барельєфи вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгієвському пров. № 2 в Києві (1936-1937 р.) побудованому за проектом архітектора І. Каракіса (у співавторстві з М. Я. Ручко і В. І. Сазанських)
7. Пам'ятник Шевченку в Полтаві (1926). Прекрасний зразок конструктивізму в монументальній скульптурі.

 

Українське мистецтво ХХст. Скульптура. Іван Кавалерідзе.

Іван Петрович Кавалерідзе (1 (13) квітня 1887, хутір Ладанський Сумській губернії - 3 грудня 1978) - радянський скульптор
Навчався в Київському художньому училищі, в петербурзькій Академії Мистецтв (1909-1910), в майстерні скульптора Аронсона в Парижі.
Скульптури:
1. Пам'ятник княгині Ользі в Києві (знищений в 1919, відновлений в 1996).

2. Пам'ятник Шевченку в Ромнах (Сумська область).
3. Пам'ятний знак на території Софійського собору на честь відкриття першої на Русі бібліотеки Ярославом Мудрим.
4.Пам'ятники Григорію Сковороді в Києві на Контрактовій площі (1977), в Лохвиці (1922, відновлений автором у бронзі в 1972), в Харкові (останній споруджений посмертно по проекті).
5. Пам'ятники більшовику Артему в містах Артемівськ і Слов'яногірськ (Святогірськ) (останній, величезна 27-метрова статуя, стоїть на крейдяній горі над Сіверським Дінцем і Святогірської лаврою)
6. Барельєфи вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгієвському пров. № 2 в Києві (1936-1937 р.) побудованому за проектом архітектора І. Каракіса (у співавторстві з М. Я. Ручко і В. І. Сазанських)
7. Пам'ятник Шевченку в Полтаві (1926). Прекрасний зразок конструктивізму в монументальній скульптурі.

 

50.Українське мистецтво ХХст. Скульптура. Післявоєнна київська школа реалізму. Митці 80-90-х рр. ХХст.- поч.. хвіст.

Емануїл Мисько

Портрети Грушевського, О. Новаківського, В. Стефаника, Р. Іваничука,

меморіальний комплекс, присвячений І. Франко.

Васи́ль Заха́рович Борода́й (5 (18) серпня 1917, Катеринослав — 19 квітня 2010, Київ)

Станкові композиції

«Леся Українка». 1951

«Іван Богун». Гіпс тонований, 1954

«Леся Українка». Бронза, 1957

«Дума про волю (Тарас Шевченко)». Оргскло, 1961

«Мовчання». Граніт, 1964

«Пам'яті товариша». 1974

«Вічна слава героям». 1975

Пам'ятники

Пам'ятник Миколі Щорсу (у співавторстві, Київ, 1954)

Пам'ятник Лесі Українці (в Міському парку, Київ, 1965)

Пам'ятник Тарасові Шевченку (м. Нью-Йорк, США, 1970)

Пам'ятник Жовтневій Революції (на майдані Незалежності в Києві, 1977)

Пам'ятник Батьківщині-Матері (Київ, 1981)

Пам'ятний знак на честь заснування міста Києва (1982)

Гали́на Никифо́рівна Ка́льченко (4 лютого 1926 м. Борзна — 11 березня 1975, Київ)

Меморіальний комплекс Пагорб Слави в Черкасах (1977.); пам'ятники В. Василевській у Києві (1966),М.Заньковецькій, Лесі Українці (обидва — 1973) та І.Котляревському (1975) у Києві; портрети Т. Шевченка, Г. Буркацької, Т. Яблонської, Лесі Українки, О. Кобилянської, Л. Ревуцького, М. Леонтовича, В. Василевської, І.Кавалерідзе;

скульптурні тв. «Подруги» (1953), «Після допиту» (1957). Лауреат республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1970), Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (1974).

Створила цілу ґалерію портретів письменників, музик і митців. Найікавіші: Ванди Василевської (1963), Івана Кавалерідзе (1967), Григорія Косинки (1969), Григорія Сковороди (1972), Лесі Українці у Києві (1973), І. Котляревському у Києві, С. Гулаку-Артемовському в м. Городище (Черкаська область).

Теодо́зія Ма́рківна Бриж (18 лютого 1929 Бережниця— 4 липня 1999 Львів)

Станкова скульптура (Княгиня Ольга, Ікар).

Серія робіт на теми старослов'янської міфології (Бог війни, Бог вогню).

Надгробні пам'ятники С. Крушельницькій, І. Крип'якевичу, Л. Левицькому, О. Шатківському на Личаківському кладовищі у Львові.

Пам'ятники (Ю. Дрогобичу у Болоньї, у Дрогобичі, Т. Шевченку в селі Бережниця на Рівненщині).

Микола Посікіра

пам’ятник Степану Бандері у Львові

Леоні́д Григо́рович Молодожа́нин (псевд.: Лео Мол, 15 січня 1915—4 липня 2009)

пам'ятники Т. Г. Шевченку у Вашингтоні (1964) та в Буенос-Айресі (1971), у Санкт-Петербурзі, Оттаві (2011) та Івано-Франківську (2011).