Витрати на ціну та продукцію, їх склад та порядок формування

Для страховика страховий тариф відображає собівартість страхової послуги (вартість страхового ризику та інших затрат страховика на організацію страхового захисту згідно з договором страхування) та запланований прибуток.

Той тариф, що зазначається в договорі страхування, і за яким здійснюється розрахунок страхової премії, називається тарифом-брутто.

Тариф-брутто складається з двох частин – тарифу-нетто та навантаження. Тариф-нетто безпосередньо відображає ціну страхового ризику і визначається за допомогою актуарних розрахунків. Навантаження покриває затрати страховика на ведення страхової справи, на превентивні (запобіжні) заходи та включає запланований рівень прибутку.

Актуарні розрахунки – це система математичних і статистичних методів обчислення страхових тарифів. Методологія актуарних розрахунків ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей, демографічної статистики та довготривалих фінансових обчислень інвестиційного доходу страховика.

Тариф-нетто займає найбільшу питому вагу у собівартості страхової послуги і, як правило, не повинен бути меншим за 60-70% тарифа-брутто. А навантаження складає в загальному страховому тарифі суттєво меншу частину - від 9 до 40%.

Частка прибутку у навантаженні, яка забезпечує ефективний розподіл фінансових ресурсів страховика, складає, 10%-15%26.

В реальному страхуванні страховий тариф не завжди відображає справжню вартість страхової послуги, тобто співвідношення між повним обсягом страхової відповідальності, яку приймає на себе страховик, та платою, яку має сплатити страхувальник за передачу цього обсягу страхової відповідальності страховикові. Відхилення відбувається тоді, коли в якості страхової суми використовується повна страхова вартість об’єкту страхування, в той час як відповідальність страховика обмежена франшизою.

Економічний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, його організація та основні джерела інформації

Забезпечення фінансової стабільності страхових організацій, посилення

їхньої позиції на страховому ринку передбачають проведення роботи з глибокого і всебічного менеджменту страхових організацій, що спирається

на економічний аналіз. Метою економічного аналізу страхових організацій

є об'єктивна оцінка їхньої прибутковості та перспективності, виявлення резервів дальшого зміцнення страхового захисту й прийняття на цій основі ефективних менеджментських рішень.

Аналіз займає проміжне місце безпосередньо між збиранням та обробкою страхової інформації і прийняттям тактичних і стратегічних рішень з їївикористанням в практичній діяльності страховика.

Виділяють 3 види економічного аналізу: попередній, оперативний та

наступний. Хоча всі вони мають один предмет і використовують аналогічні

методи, але різняться між собою, тому що досліджують різноманітну страхову інформацію і є базою для прийняття менеджерських рішень не одного рівня.

Попередній аналіз страхових операцій використовується страховиками передусім у плануванні традиційних та в підготовці введення нових видів

страхування або при зміні діючих умов. Попередній аналіз спрямовано на вивчення інформації за певний період часу (найчастіше за тарифний період) з метою з'ясування взаємозв'язків показників і тенденцій динаміки страхових операцій. За допомогою попереднього аналізу можуть розраховуватися декілька варіантів вирішення практичних або стратегічних завдань страхової компанії і вибирають оптимальні.

Оперативний аналіз здійснюється одразу після проведення страхових операцій і спирається на дані оперативного обліку. Як правило, оперативний аналіз переслідує метод вирішення певного конкуретного завдання і використовує систему показників, що не повинна докорінним чином відрізнятися від показників наступного аналізу. Адже й ті, й інші використовуються в управлінні страховими операціями для досягнення єдиних кінцевих результатів страховика.

Нарешті, наступний аналіз страхової діяльності робиться за місяць, квартал, рік і тарифний період. До переваг такого аналізу слід віднести його системність, комплексність та достовірність інформації (вона береться з бухгалтерської й статистичної звітності), а до недоліків - його неперативність. Однак наступний аналіз страхових операцій відіграє важливу роль при дослідженні результатів розвитку видів і галузей страхування, оцінки обгрунтованості діючих тарифних ставок, тощо. Висновки з наступного аналізу мають суттєве значення для управління страховою діяльністю.

 

Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності підприємства. Показники прибутку і рентабельності

Таблиця 3.1

№	Показники	Роки
Т^бр, %	∆^бу, грн	Т^бр, %	Тпр^б, %	∆^бу, Грн	Т^бр, %	Тпр^б, %
	Обсяг наданих послуг		241723,90			323110,80
	Витрати на 1 грн. наданих послуг		0,03		-3	0,06		-6
	Продуктивність праці		84,72			113,25
	Фондовіддача		1,50			0,94
	Чистий прибуток		4690,50			6947,00
	Рентабельність послуг за чистим прибутком, %		104,00			128,00

 

На основі таблиць 3.1 аналізуємо показники компанії.

Дані табл. 3.1 свідчить про те, що страхова компанія у 2011 році збільшила обсяг наданих послуг в порівнянні з 2009 роком, від 84179,50 тис.грн. до 407290,30 тис.грн, на 323110,80тис.грн., тобто на 384 %.

.Чистий прибуток протягом 2009 – 20011 рр. збільшився з 455,10 тис.грн. до 7402,10 тис.грн., тобто на 1526 %, за рахунок перевищення темпів зростання доходів над темпами зростання витрат.

Останній спеціалізованим показником є рентабельність послуг компанії. За даними табл. 3.1 цей показник збільшується з 0,54 % до 1,82%. Це пояснюється тим, що частка чистого прибутку збільшується.

На основі даних таблиць, графіка і аналізу можна сказати що компанія в періоді 2009 – 2011 років не зазнала втрат, а навпаки підвищила свої можливості.

Фінансова звітность підприємства її основні форми та вимоги до складання. Організація аналізу фінансової звітності на підприємстві

Метою складання фінансової звітності страховика є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої

інформації про фінансовий стан страховика, результати його діяльності і рух його коштів.

Користувачами звітності страховика, згідно з чинним законодавством, є фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про його діяльність для прийняття рішень. Їх можна поділити на дві основні категорії: внутрішні та зовнішні користувачі.

До внутрішніх користувачів відноситься управлінський персоналпідприємства, який приймає різні рішення виробничого і фінансовогохарактеру. Наприклад, на базі звітності складається фінансовий планпідприємства на наступний рік, приймаються рішення про ціноутворення тощо

Фінансова звітність повинна включати інформацію, котра впливає на прийняття рішень, дозволяє своєчасно оцінити минулі, поточні, майбутні події; підтвердити та скоректувати їх оцінку, зроблену в минулому.

Відповідно до П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» це

можливо тільки в тому випадку коли при представленні інформації в фінансових звітах компанії дотримуються критеріїв зрозумілості, доречності, достовірності та порівнянності.

Тобто, інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації.

Більш того фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому. Також фінансова звітність повинна бути достовірною.

Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Що стосується порівнянності – то ця характеристика фінансової звітності полягає у наданні можливості користувачам порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди та фінансові звіти різних підприємств