Опіссей на острові циклопів. Поліфем 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Опіссей на острові циклопів. Поліфем



Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

Після довгого плавання прибув я з моїми супутниками до землі лютих циклопів, які не знають законів. Не обробляють землю циклопи, але, незважаючи на це, земля всього дає їм удосталь сама. В печерах живуть велетні-циклопи, кожен знає тільки свою сім'ю, не збираються вони на народні збори. Не відразу пристали ми до землі циклопів. Ми увійшли в затоку невеликого острова, розташованого недалеко під острова циклопів. Жодна людина ніколи не відвідувала цього острова, хоч був він дуже родючий. На цьому острові водилося багато диких кіз, а через те, що кози ці ніколи не бачили людини, то не лякалися вони і пас. Причаливши до берега вночі, ми спокійно поснули на березі, а вранці почали полювати на кіз. На кожен з моїх кораблів припало по дев'ять кіз, а на корабель, де плив я сам, я взяв їх десять. Цілий день відпочивали ми після полювання, весело бенкетуючи на березі. До нас доносились з землі циклопів їх голоси й мекання їх отар. На другий день вранці вирішив я плисти на своєму кораблі до землі циклопів, щоб довідатись, що це за народ. Швидко перепливли ми нешироку протоку й


пристали до берега. Біля самого берега побачили ми печеру, зарослу лавровими деревами і оточену огорожею з величезних каменів. Узяв я з собою дванадцять надійних товаришів, взяв міх з вином і їжі та й пішов у печеру циклопів. Як дізнались ми після, цей циклоп був страшенно лютий, він жив окремо від інших і одиноко пас свої отари. Не схожий був він, як і всі циклопи, на решту людей. Був він велетень, мав дивовижну силу і тільки одне око в лобі. Коли ми увійшли до нього в печеру, його не було дома, він пас отари. У печері циклопа в кошах лежало безліч сирів, у відрах і чашах стояло кисле молоко. В печері були влаштовані кошари для ягнят і козлят. Супутники мої почали умовляти мене, захопивши найкращих ягнят і козлят і взявши сирів, тікати на корабель, але я, на нещастя, не послухав їх. Мені хотілось поглянути на самого циклопа. Нарешті, прийшов і сам циклоп. Кинув він величезну в'язку дров на землю біля входу в печеру. Побачивши циклопа, з жаху забились ми у найтемніший закуток печери. А циклоп загнав у печеру своє стадо, завалив скелею хід до неї і почав доїти кіз і овець. Подоївши їх, він розпалив огонь, щоб зготувати собі їжу. Тут побачив нас і грубо спитав громовим голосом:

- Хто ви такі? Звідки ви прийшли? Певно, без діла блукаєте ви по морях, завдаючи всім народам лиха?

- Усі ми греки, - відповів я циклопові, - пливемо з-під Трої. Нас занесло сюди бурею. Ми благаєм тебе прийняти нас приязно, як гостей. Адже ти знаєш, що картає Зевс того, хто кривдить мандрівників і не виявляє їм гостинності.

- Видно, що здалека прийшов ти сюди, чужоземцю, - люто крикнув мені циклоп,- коли гадаєш, що боюся я твоїх богів. Яке мені діло до Зевса! Не боюся я Зевсового гніву! Не маю наміру щадити вас! Робитиму я те, що схочу! Скажи, де твої кораблі!

Зрозумів я, навіщо питає мене циклоп про мій корабель, і відповів йому:

- Бурею розбило мій корабель об узбережні скелі,- тільки я із своїми супутниками врятувався.

Нічого не відказав мені циклоп. Швидко схопив він своїми величезними руками двох моїх супутників, ударив ними об землю і вбив. Потім він зварив їх, розрубавши їх тіла на частини, і поїв. Невимовний жах обняв нас, і ми почали благати в Зевса порятунку. А циклоп, скінчивши свою жахливу вечерю, спокійно розлігся долі і заснув. Я хотів убити його, видобув уже свій меч, але, глянувши на величезну скелю, якою завалений був хід, зрозумів, що так ми не врятуємось.

Настав ранок. Знову циклоп убив двох моїх супутників. З'ївши їх, вигнав він стадо з печери, а вхід завалив скелею. Довго придумував я спосіб, як мені урятуватись, нарешті придумав. У печері знайшов я величезну колоду, подібну до щогли. Циклоп, напевно, хотів з неї зробити собі дрюк. Відрубав я мечем кінець колоди, загострив ї, обпалив на жару і сховав. Увечері повернувся з отарою циклоп. Знов


убив він двох моїх супутників і, скінчивши свою огидну вечерю, хотів лягти спати. Але я підійшов до нього і запропонував чашу вина. Випив вино циклоп і зажадав ще, сказавши мені:

- Налий мені ще та скажи, як звуть тебе, я хочу приготувати тобі подарунок.

Налив я циклопові другу чашу; він зажадав третю, налив я й третю. Подаючи її, сказав я циклопові:

- Ти хочеш знати моє ймення? Мене звуть Ніхто. Ну, слухай же, Ніхто, тебе з'їм я останнього, це буде тобі моїм подарунком, - так відповів мені з сміхом циклоп. Випив він третю чашу, сп'янів, звалився додолу і заснув.

Тоді дав я знак товаришам, схопили ми загострений кінець колоди, розпалили його на вогні і випекли ним око циклопові. Заревів він від страшенного болю, вирвав з ока димущий кіл і почав кликати на допомогу інших циклопів. Збіглись вони і стали питати:

- Що скоїлось з тобою, Поліфеме? Хто скривдив тебе? Чи викрали в тебе твої отари? Навіщо ти розбудив нас?

Їм відказав, дико заревівши, Поліфем:

- Мене не силою, а хитрощами губить Ніхто! Розсердились циклопи й крикнули Поліфемові:

- Якщо ніхто тебе не скривдив, то навіщо тобі так ревти! Коли ж ти захворів, то така є воля Зевса, а її ніхто не змінить.

З цими словами пішли циклопи.

Настав ранок. Голосно стогнучи, відіпхнув від входу скелю Поліфем і почав випускати в поле отару, обмацуючи руками спину кожної вівці й кожної кози. Тоді, щоб урятувати товаришів, я зв'язав по три барани і під середнього прив'язав по одному з своїх товаришів. Сам же я, вчепившись руками в густу вовну величезного барана, улюбленця Поліфема, повис під ним. Пройшли барани з прив'язаними під ними моїми супутниками, минувши Поліфема. Останнім ішов баран, під яким висів я. Зупинив його Поліфем, почав пестити його й жалітися на свою біду, на те, що скривдив його зухвалий Ніхто. Нарешті, пропустив він і цього барана. Так урятувались ми від вірної загибелі.

Швидше погнали ми Поліфемове стадо до кораблів, де чекали нас товариші. Не дав я товаришам оплакувати загиблих. Швидко зійшли ми на корабель, забравши овець Поліфема, і відпливли від берега. Коли відпливли ми на таке віддалення, на яке чути ще голос людини, я крикнув голосно циклопові:

- Слухай, циклопе! Своєю жорстокістю ти сам накликав на себе кару Зевса. Більше не будеш ти вбивати й пожирати нещасних мандрівників!

Почув мене циклоп, розлютований підняв він скелю і кинув її в море. Ледве не розбила носа корабля скеля. Захвилювалось море від ЇЇ падіння. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула на берег. Але жердю відіпхнув я корабель, і знов попливли ми в море. Відпливши, я крикнув Поліфемові:


- Знай, Поліфеме, що тебе осліпив Одіссей, цар Ітаки! Завив з люті дикий циклоп і голосно вигукнув:

- Справдилось пророцтво, дане мені провісником! Я думав, що Одіссей - грізний велетень, а не такий нікчемний черв'як, як ти!

Почав благати Поліфем батька свого Посейдона, щоб скарав він мене за те, що відняв я в нього зір. Схопив він скелю, ще більшу від першої, й кинув її в море. Упала скеля за кермом корабля. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула далеко в море. Так урятувались ми. Щасливо ми допливли до острова, де чекала нас решта кораблів. Там принесли ми багаті жертви богам. Провівши ніч на березі цього острова, ми на другий день вирушили далі в путь по безкрайому морю, сумуючи за загиблими товаришами.

 

Опіссей нн острові Еопн

Незабаром прибули ми на острів Еола. Увесь острів Еола, що плаває по морю, оточений незламним мідним муром, а береги його здіймаються крутими скелями з морських хвиль. На цьому острові живе Еол з дружиною своєю і з шістьма синами й шістьма дочками. Щасливим і безтурботним було життя Еола. Дні проводив він, весело бенкетуючи з своєю родиною в багатих чертогах. Цілий місяць шанував нас бенкетами Еол і слухав мої оповідання про подвиги героїв під Троєю.

Нарешті, почав я прохати його відпустити нас на батьківщину. Згодився Еол. На прощання дав мені великий міх, зав'язаний срібною линвою. В цьому міху були вітри, підвладні Еолові. Тільки один Зефір залишений був на волі. Він мав гнати мої кораблі до рідної Ітаки. Заборонив Еол розв'язувати міх, аж поки я прибуду на батьківщину. Та не дав мені великий Зевс повернутись додому. Коли на десятий день плавання показалася вже Ітака, боги наслали на мене глибокий сон. А супутники мої почали говорити між собою, що, мабуть, багато золота й срібла дав мені Еол, поклавши їх у міх, коли я не дозволяю розв'язувати його. Спонукувані цікавістю, розв'язали мої супутники міх. Вирвались з нього вітри і зчинили страшенну бурю на морі. Прокинувся я від шуму бурі і хотів кинутись у розпачі в море, але скорився долі і, загорнувшись у свій плащ, ліг на кормі.

Бурею ригнало нас знов до острова Еола. З одним із своїх супутників пішов я до палацу Еола і почав благати його ще раз допомогти мені повернутись на батьківщину. Але розгнівався на мене Еол.Прогнав він мене з свого палацу і сказав, що ніколи не допомагатиме тому, кого, як мене, ненавидять і переслідують боги. Ллючи гіркі сльози, пішов я з палацу Еола.

 

Опіссей у пестригонік

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"


Рушили ми в дорогу по морю. Шість діб пливли ми, нарешті, допливли до якогось острова. Увійшли в тиху затоку. Одинадцять моїх кораблів пристали до берега, і мої супутники повитягали їх на прибережний пісок. А свій корабель я поставив біля входу в затоку. Зійшов я на скелю, щоб поглянути на околиці. Ніде не видно було ні стад, ні оброблених полів, тільки де-не-де вдалині здіймався дим. Послав я трьох моїх супутників довідатися, хто живе на цьому острові. Рушили вони в дорогу. Біля колодязя, недалеко від великого міста, зустріли мої супутники величезну на зріст діву; вона відвела їх у місто до палацу батька свого Антіфата, повелителя лестригонів. У палаці побачили вони Антіфатову дружину, на зріст з високу гору. Звеліла вона покликати свого чоловіка, що був на зібранні старійшин. Прибіг він, схопив мого супутника, роздер його і зготував собі з його м'яса обід. Кинулися втікати мої супутники й прибігли до кораблів. А Антіфат скликав лестригонів. Побігли вони на берег моря. Відриваючи цілі скелі, почали вони розбивати кораблі. Почувся тріск снастей, що ламалися, і крики вбиваних людей. Убили всіх моїх супутників з одинадцяти кораблів лестригони і, нанизавши їх на кілля, понесли у своє місто. Насилу врятувався я на своєму кораблі. Тепер з дванадцяти кораблів залишився в мене тільки один.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 294; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.234.191 (0.013 с.)