Тепемлх приходить по евмея. Опіссей і тепемпх

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

Рано прокинулись Одіссей і Евмей. Зготували вони собі сніданок і почали підкріпляти свої сили їжею. Раптом собаки Евмея кинулись з веселим гавканням назустріч Телемахові, що наближався, і почали до нього лащитись. Почув Одіссей ходу, зараз показався біля входу в житло Евмея і сам Телемах. Скочив йому назустріч свинопас Евмей. Обняв він

Телемаха, як той увійшов, і, ллючи сльози радості, почав цілувати його. Так радий був Евмей поверненню Телемаха, як радий буває батько, коли повернеться єдиний його син після довгої розлуки. Встав і Одіссей, він хотів поступитись своїм місцем синові. Ласкаво звернувся до нього Телемах і сказав:

- Сядь, мандрівнику! Не турбуйся, мені приготує місце, де сісти, Евмей.

Евмей поспішно приготував Телемахові сидіння і подав йому їжі й вина. Під час трапези Телемах запитав Евмея, звідки цей мандрівник, хто привіз його в Ітаку. Розповів йому Евмей ту вигадану історію, яку сам він чув від Одіссея, і прохав прийняти мандрівника у своєму домі. Але Телемах не міг обіцяти це зробити: як міг вій, такий юний ще, здолати буйний натовп женихів? Він міг лише обіцяти вислати мандрівникові нову одіж і меч у подарунок і допомогти йому вернутися на батьківщину. Пожалів Одіссей Теле-маха і почав, ніби нічого не знаючи, розпитувати його про бешкети женихів і питати, чи не вороже ставиться до нього народ Ітаки та його родичі.

- Краще вже бути вбитим у своєму домі, спробувавши силою вигнати буйних женихів, ніж терпіти образи і бачити, як розграбовують твоє майно, - такими словами скінчив своє розпитування Одіссей.

Але що міг відповісти на це Телемах, він міг лише сказати, як важко йому, єдиному синові, боротись з буйним натовпом женихів, що замишляють, до того ж, убити його. Телемах побоювався навіть сповістити Пенелопу про своє повернення. Він послав Евмея до міста і наказав йому таємно переказати матері, що він вернувся, аби не дізнались про це женихи. А сповістити старця Лаерта, який теж страшенно турбувався про долю свого внука, повинна була Пенело-па, пославши до нього одну з вірних рабинь.

Поспішно пішов Евмей виконати доручення Телемаха. Тільки-но вийшов він, як з'явилася перед Одіссеєм, незрима для Телемаха, І богиня Афіна Паллада; викликала вона Одіссея з хатини і там, біля огорожі двору, повернула йому попередній образ, діткнувшись до нього жезлом, і звеліла відкритись Телемахові.

Коли Одіссей вернувся до хатини, з подивом глянув на нього Телемах; він думав, що йому з'явився один з безсмертних богів, такий був гарний і величний Одіссей.

- О мандрівнику! - вигукнув Телемах,- в іншому образі з'являєшся ти мені тепер! Ти - один з безсмертних богів! Зглянься панас! Великі жертви принесемо ми тобі.

- Ні, не бог я! - відповів Одіссей. - Я твій батько Одіссей, заради якого терпів ти кривди від буйних женихів.

З любов'ю обняв Одіссей свого сина і з сльозами поцілував його. Але Телемах не міг відразу повірити, що справді повернувся, нарешті, на батьківщину його батько. Адже тільки що бачив він його в образі старого, нещасного мандрівника. Як міг змінитися він так? Хіба може смертний творити такі чудеса? Сумнів огорнув Телемаха. Та Одіссей

розвіяв цей сумнів, сказавши, що богиня Афіна обернула його в мандрівника, вона ж вернула йому і його справжній образ. Повірив тоді Телемах, що перед ним стоїть його батько. ()бняв він батька. Сльози радості полились йому з очей. Нарешті, поли минула перша радість побачення, Телемах запитав батька, як повернувся він на батьківщину, хто привіз його до Ітаки швидкохідним кораблем. Розповів Одіссей синові, як привезли його феакійці, як заховав він дарунки феакійців у глибокій печері і як богиня Афіна зустрілася йому й послала його до Евмея. Одіссей почав розпитувати Телемаха про женихів. Він палав помстою і хотів швидше помститися їм за всі кривди. Чи ж можливо це? Адже женихів багато! Звідусіль зібралися вони. їх сто шістнадцять чоловік. Хіба можуть двоє - Одіссей і Телемах - стати до відкритого бою з таким натовпом? Але Одіссей має могутніх помічників, з якими не можуть боротися смертні, хоч би як багато їх було. Помічники ці -громовержець Зевс і дочка його Афіна Паллада.

Сподіваючись на їх допомогу, вирішив так діяти Одіссей: Телемах мав іти в місто до женихів, а за ним прийде і він сам, під виглядом мандрівника-жебрака, з Евмеєм, нібито для того, щоб збирати милостиню. Хоч як ображатимуть його женихи, все терпітиме Одіссей. Потім, за поданим знаком, Телемах має винести зброю, залишивши тільки зброю для себе й для батька. А головне, що необхідно, це зберігати в глибокій таємниці повернення Одіссея, щоб ніхто не знав про це, навіть Пенелопа, бо не всі раби й рабині додержали вірності Одіссеєві. Довго радилися Одіссей з Телемахом.

У цей час прибув до міста й корабель Телемаха. Супутники його зараз же послали вісника до Пенелопи сповістити про повернення сина. З цим вісником біля самого палацу Одіссея зустрівся Евмей. Разом увійшли вони до Пенелопи. Голосно оповістив вісник Пене-лопі про повернення сина. А Евмей, нахилившись до неї, тихо переказав усе, що доручив йому Телемах. Зраділа Пенелопа, що знову з нею її син. Швидко донеслась звістка про повернення Телемаха й до женихів. Полякалися вони. Зібралися всі женихи на майдані і почали радитись, що їм робити. Антіной почав радити вбити Телемаха, бо він їх єдина перешкода. Але Амфіном не погодився на це. Він боявся прогнівити Зевса і радив перш запитати богів. Якщо дадуть боги сприятливу ознаку, то він готовий сам був убити Телемаха, коли ж ні, то й іншим не радив Амфіном здіймати руки на Телемаха. Погодилися з Амфіномом женихи й пішли до палацу Одіссея.

Оповісник Медонт сповістив Пенелопу, що замишляють женихи. Вийшла вона до них і гірко докоряла їм за їх підступність. Особливо ж докоряла Пенелопа Антіноєві, батька якого колись урятував Одіссей від гніву народу. Еврімах почав заспокоювати Пенелопу. Він казав, що женихи ніколи не здіймуть руки на Телемаха. Та хоч і говорив це Еврімах, а сам тільки про те й гадав, як би згубити Телемаха.

Тим часом Евмей повернувся до своєї хатини. Богиня Афіна обернула знову Одіссея в мандрівника, щоб не впізнав його Евмей.

Розповів свинопас, що бачив у місті, і почав готувати всім вечеряти. Наситившись, усі полягали спати.

 

Опіссей прихопть піп виглядом мандрівника по свого

Плллцу

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

Другого дня, ледве край неба забарвився яскравим пурпуром зорі, Телемах вирушив до міста. Відходячи, він звелів Евмеєві провести до міста мандрівника, щоб він міг там збирати милостиню. Прийшовши додому, Телемах першою зустрів свою стару няню Евріклею. Невимовно зраділа вона, побачивши Телемаха, і з плачем обняла його. Вийшли назустріч синові Одіссея усі рабині. Дізнавшись про повернення сина, вийшла йому назустріч і Пенелопа. Обняла вона сина й почала розпитувати його, про що дізнався він під час своєї подорожі. Але нічого не став розповідати їй Телемах, - він поспішив на міський майдан, щоб привести Феоклімена у свій дім.

Коли Телемах прийшов на міський майдан, женихи цілим натовпом обступили його, кожен з них поспішав побажати йому чогось доброго, а глибоко в серці замишляли вони загибель Телемахові.

Незабаром прийшов па майдан і Феоклімен з Перайєм, що дав йому притулок на час, поки не було в місті Телемаха.

Зараз же Телемах запросив Феоклімена до себе в дім і пішов з ним. Дома, обмившись у прекрасних мармурових ваннах, Телемах з Феокліменом сіли до трапези. Вийшла до них Пенелопа й сіла біля їх стола із своєю роботою. Телемах розповів матері про свою подорож у Пілос і Спарту. Засмутилась Пенелопа тим, що нічого не дізнався Телемах про батька. Але Феоклімеп почав заспокоювати її; він запевняв, що Одіссей уже в Ітаці, що він напевно ховається десь, щоб певніш приготувати згубу женихам. Феоклімен казав, що коли б Одіссей не повернувся в Ітаку, не послали б знамення боги при поверненні Телемаха.

Під час розмови Пенелопи з Телемахом та Феокліменом женихи розважались надворі киданням диска й списа. Незабаром пригнали пастухи кіз і овець для бенкету женихів. Юрбою увійшли женихи в дім Одіссея і взялися до готування бенкету. Оповісник Медонт скликав їх до бенкетного залу.

Тим часом Одіссей з Евмеєм помалу йшли в напрямі до міста. Спираючись на костур, йшов Одіссей під виглядом немічного старця. Вони вже були недалеко від міста, коли біля джерела, з якого жителі міста брали воду, зустрів їх пастух Мелантій. Побачивши Евмея з мандрівником, зухвалий Мелантій почав глузувати з них і крикнув:

- Ось веде один негідник другого! Куди ти, дурний Евмею, ведеш цього старця? Гляди, переламають йому ребра женихи, якщо тільки він насмілиться показатись у домі Одіссея!

Крикнувши це, Мелантій сильно вдарив ногою Одіссея, але навіть

не поворухнувся від цього удару Одіссей. Насилу стримався він, щоб не вбити зухвальця, ударивши його головою об землю. Евмей почав загрожувати Мелантію, що погано йому буде, коли повернеться Одіссей. Але Мелантій грубо відповів, що даремно сподівається він на повернення Одіссея, що скоро й Телемаха вб'ють женихи, а самого Евмея продадуть якимсь чужинцям. З цими погрозами пішов Мелантій.

Поволі йшли Евмей з Одіссеєм. Нарешті, наблизилися вони до палацу Одіссея. Звідти неслися звуки кіфари і співи. Бенкет женихів був саме в розпалі. Увійшли Евмей і Одіссей, голосно розмовляючи один з одним, у двір. Там на купі гною, біля самої брами, лежав старий пес Одіссея, Аргус. Тільки-но почув він голос свого господаря, як насторожив вуха. Почув вірний Аргус свого пана, вильнув хвостом і хотів піднятися, щоб кинутися йому назустріч, але не було вже сили в нього зрушити з місця. Усіма покинутий, старий, він здихав. Впізнав свого вірного Аргуса і Одіссей. Сльоза скотилася з його очей, швидше змахнув він сльозу рукою, щоб не помітив її Евмей. Поворухнувся Аргус і здох. Двадцять років чекав він свого господаря і відразу впізнав його, навіть в образі старця.

Евмей увійшов до бенкетного залу перший і сів коло Телемаха. Слідом за Евмеєм увійшов і Одіссей. Але не пішов він до гостей, а сів біля самого входу, прихилившись до дверей. Зараз узяв Телемах хліба й м'яса, звелів віднести Одіссеєві і сказати йому, щоб сміливо йшов він до гостей прохати милостиню. Встав Одіссей і почав обходити усіх гостей. Усі подавали йому, відмовив один тільки Антіной. Але Одіссей почав настійно прохати і в нього милостині. Розсердився жорстокий, грубий Антіной і прогнав від себе Одіссея. Відійшов від нього Одіссей промовивши:

- Так, бачу я, що розум твій не такий гарний, як обличчя, коли шкодуєш дати мені шкуринку хліба, та ще й чужого!

Спалахнув гнівом Антіной, схопив лавку і з усієї сили кинув нею в Одіссея і попав йому в спину. Але Одіссей навіть не похитнувся від сильного удару. Він стояв ніби незрушна скеля; тільки грізно струснув він головою, сів знову біля самих дверей і сказав:

- Не біда, якщо хтось перенесе побої, боронячи своє майно. Якщо тільки богині помсти Еріннії захищають й жебраків, то замість шлюбу жде тут Антіноя смерть!

Ще дужче розсердився Антіной, почувши слова Одіссея, але женихи почали докоряти йому за те, що образив він мандрівника, який прийшов у дім, бо ж бувало не раз, що в постаті жебраків-мандрів-ників приходили до людей і безсмертні боги. Гірко було бачити і Телемахові, як образив Антіной його батька, але, пам'ятаючи умову, стримав вій свій гнів.

Дізналася і Пенелопа, як образив Антіной нещасного мандрівника. Ще більше зненавиділа вона зухвалого Антіноя. Покликавши до себе Евмея, розпитала вона його про мандрівника, а коли дізналася, що Одіссей був колись гостем батька мандрівника, вигукнула:

- О, вірю я, що жорстоко помстяться Одіссей і Телемах на женихах, коли повернеться Одіссей!

Тільки-но сказала це Пенелопа, як Телемах голосно чхнув. Зраділа цій ознаці Пепелопа, тепер вона була певна, що рано чи пізно загинуть женихи від руки її чоловіка. Вона звеліла Евмеєві привести до себе мандрівника, щоб розпитати його про Одіссея. Але Одіссей відмовився зараз же йти до Пенелопи, він прохав почекати до вечора, бо не хотів ще дужче дратувати женихів. Погодилася чекати Пенелопа.

Бенкет женихів ставав дедалі гучнішим. Настала ніч.

Евмей давно вже пішов додому. Женихи все ще не розходилися. Коли це в дверях з'явився один жебрак, відомий у всій Ітаці ненажера і п'яниця, на ймення Ір. Побачивши мандрівника в дверях, почав гнати його Ір, але Одіссей не йшов. Тоді Ір почав погрожувати йому, що поб'є його, якщо він зараз же не піде геть. Зчинилася сварка. її почув Антіной і, бажаючи дати розвагу собі і женихам, вирішив улаштувати бійку Іра з мандрівником. Переможцеві вій обіцяв дати, як нагороду, козячий смажений шлунок, а крім того, дозволити щодня приходити по милостиню. Обступили женихи Іра й Одіссея і підбивали їх помірятися силами. Одіссей погодився битись з Іром, але спершу взяв клятву з женихів, що вони не допомагатимуть Ірові. Женихи дали клятву. Тоді Одіссей зняв своє лахміття і оперезався ним. Із здивованням побачили женихи могутнє тіло Одіссея, його мускулясті руки, широкі груди й плечі. Страшенно злякався Ір, але не битися з Одіссеєм він уже не міг, бо раби схопили його, оперезали і поставили навпроти Одіссея. З страху ледве держався Ір на ногах. Поглянувши на нього, Одіссей подумав, чи вбити його ударом кулака, чи тільки збити з ніг. Вирішив Одіссей, що могутнім ударом він може збудити підозріння женихів; тому, коли Ір ударив його в плече, він і собі також ударив його по голові над самим вухом. Упав Ір додолу й закричав від болю. А Одіссей схопив його за ногу і виволік з бенкетного залу на двір, там посадовив під муром біля брами, накинув йому па плечі драну торбу й дав у руки костур. Так провчив Одіссей Іра за те, що він задумав зухвало гнати його, мандрівника, з його ж власного дому. Дуже зраділи женихи, що позбавив їх Одіссей від настирливого Іра. Вони весело поздоровляли його з перемогою, а один з них, Амфіном, підніс Одіссеєві келих з вином і побажав, щоб боги знову послали йому багатство і щастя. Амфіном був найкращим з женихів, часто удержував він їх від бешкетів і завжди захищав Телемаха. Знав це Одіссей і, бажаючи врятувати Амфінома, порадив йому покинути юрбу женихів і повернутися до батька, бо забаром повернеться Одіссей і загибель тоді загрожує всім женихам. Але не послухав Одіссейової ради Амфіном, сам ішов він назустріч своїй загибелі.

У цей час богиня Афіна Паллада спонукала Пенелопу вийти до женихів, щоб ще дужче розпалити в них бажання одружитись з нею і щоб Одіссей і Телемах ще більш оцінили її вірність і любов до них. Зараз покликала Пенелопа Евріному і наказала прикликати двох рабинь, які

мали провести її в бенкетний зал до женихів. Коли Еврінома вийшла, богиня Афіна навіяла короткий сон на Пенелопу і уві сні наділила її такою красою, що вона засяяла, неначе богиня кохання Афродіта. Рабині, увійшовши, розбудили Пенелопу. Встала Пенелопа і пішла до женихів. З захопленням дивилися вони на дружину Одіссея, що ввійшла. А Пенелопа прикликала до себе Телемаха і докоряла йому за те, що дозволив він образити в своєму домі нещасного мандрівника. Покірно вислухав материн докір Телемах. Звернувся один із женихів, Еврімах, до Пенелопи й почав славити її красу. Вислухала його Пенелопа і відповіла, що немає вже більш у неї колишньої вроди, втратила вона її, відколи покинув її Одіссей; аж тоді знов вернулася б до неї врода, якби повернувся Одіссей. Докоряла вона женихам за те, що примушують вони її етапі з кимось із них до ненависного їй шлюбу і пустошать дім Одіссея своїми бенкетами. Не так було в минулі часи, тоді женихи намагались дарунками прихилити наречену і не марнували чужого майна. Але не послухали женихи докорів Пенелопи; спокійно вислухавши її, послали вони слуг своїх по багаті дари і обдарували ними Пенелопу, гадаючи схилити її до шлюбу дарунками. Мовчки прийняла Пенелопа дари і пішла з рабинями своїми до себе в покої.

Тільки-но вийшла Пенелопа, як женихи звеліли рабиням принести три великих світильники і запалити на них огонь, щоб ясніш освітити бенкетний зал. Виконали рабині наказ. А Одіссей сказав рабиням, щоб ішли вони робити своє діло, а він доглядатиме світильників. Але одна з рабинь, Меланто, почала знущатися з нього й лаяти його. Одіссей пригрозив зухвалій Меланто, що поскаржиться на неї Пепелопі. Злякалися рабині цієї погрози і, поспішаючи, пішли. А Одіссей став доглядати вогню на світильниках. Еврімах, щоб розвеселити женихів, глузуючи з Одіссея, сказав:

- Бачу я, що бог якийсь послав до нас цього мандрівника, щоб світліш було нам бенкетувати. Світло йде не від світильників, а від його лисої голови, на якій немає жодної волосинки.

Засміялись женихи, а Еврімах почав ще більше знущатися з Одіссея. Спокійно відмовив йому Одіссей:

- Велика твоя пиха, Еврімах, але ж ти уявляєш собі, що ти дужий тільки через те, що тебе оточують слабкі люди. Коли б повернувся зараз, на твою біду, Одіссей, тоді ці широкі двері відразу здалися б тобі вузькими, так поспішно кинувся б ти тікати.

Страшенно розгнівався Еврімах, схопив він лавку і з розмаху кинув її в Одіссея. Але Одіссей спритно ухилився від удару. Лавка попала в руку раба, який розносив вино, і з стогоном упав він додолу, впустивши келих. Зняли галас женихи. Вони обурювались, що почалися в них на бенкеті постійні сварки з тієї хвилини, відколи з'явився мандрівник. Але Телемах сказав, що не в цьому причина сварок; причина в тому, що всі похмеліли й час кінчати бенкет. Хоч як досадно було женихам чути такі слова Телемаха, все ж мусили вони скінчити бенкет. Наповнили вони ще раз вином свої келихи, випили і розійшлись по домівках.

Коли порозходились усі женихи, Одіссей сказав Телемахові, що тепер треба винести всю зброю з бенкетного залу. Покликав Телемах Евріклею і звелів їй замкнути всіх служниць в їх приміщенні, об не бачили вони, як виноситимуть зброю, яку треба прибрати, щоб не псувалася вона від диму. Виконала Евріклея наказ Телемаха. Почали виносити Телемах і Одіссей зброю, а богиня Афіна незримо світила їм, запаливши свій світильник. Здивувався Телемах, бачивши, як розливалось всюди світло від невидимого світильника, і запитав Одіссея, звідки це світло. Але Одіссей заборонив синові розпитувати; боявся він, щоб не прогнівив богиню Телемах своїми розпитуваннями. Прибравши всю зброю, Одіссей пішов до покоїв Пенелопи. Вона з нетерпінням чекала мандрівника розпитати його про Одіссея. А Телемах пішов у свої покої й спокійно заснув.

 

Опіееей і Пенепопн

Коли Телемах пішов спати, до бенкетного залу прийшла із своїми рабинями Пенелопа. Рабині поставили для своєї господині крісло з слонової кості, оздоблене сріблом, біля вогнища, а самі почали прибирати з стола, де бенкетували женихи. Рабиня Меланто знову почала ганьбити Одіссея, гнати його з дому і погрожувати йому, що кине в нього гарячу головешку, якщо він не піде геть. Похмуро глянув на неї Одіссей і сказав:

- Чого ти гніваєшся на мене? Правда, я жебрак! Така вже моя доля, а був час, коли і я був багатий; але всього позбувся я з волі Зевса. Може, і ти позбудешся скоро краси, і зненавидить тебе твоя господиня. Гляди, повернеться Одіссей, і доведеться тобі відповісти за своє зухвальство! Коли ж і не повернеться він, то вдома Телемах, він знає, як поводяться рабині. Ніщо не заховається від нього!

Почула Одіссейові слова і Пенелопа. Гнівно сказала вона Меланто:

- На всіх лютуєш ти, наче пес на ланцюгу! Гляди, я знаю, як ти поводишся! Доведеться тобі заплатити головою за твою поведінку. Хіба ти не знаєш, що я сама покликала сюди цього мандрівника?

Наказала поставити Пенелопа біля вогнища крісло для Одіссея і, коли він сів біля неї, почала розпитувати його про Одіссея. Розповів їй мандрівник, ніби колись приймав він сам як гостя Одіссея на Кріті, коли той, захоплений бурею, пристав до берегів Кріту по дорозі в Трою. Заплакала Пенелопа, почувши, що бачив мандрівник двадцять років тому Одіссея. Бажаючи перевірити, чи правду говорить він, спитала його Пенелопа, як був одягнений Одіссей. Ніщо не було легше мандрівникові, як описати свій же власний одяг. З найменшими подробицями змалював він його, і повірила тоді йому Пенелопа. А мандрівник почав запевняти, що Одіссей живий, що недавно він був у країні феси-ротів, а звідти поїхав у Додону запитати там оракула Зевса.

- Скоро повернеться Одіссей! - казав мандрівник. - Раніш ніж скінчиться рік, раніш ніж буде ще молодик, повернеться Одіссей.

Рада була повірити йому Пенелопа, але не могла, - адже стільки років ждала вона Одіссея, а він усе ще не повертався. Звеліла Пенелопа рабиням приготувати мандрівникові м'яке ложе. Але Одіссей прохав, щоб стара Евріклея перша обмила йому ноги.

Охоче погодилася Евріклея обмити ноги мандрівникові: він і на зріст, і всім своїм виглядом, і навіть голосом нагадував їй Одіссея, якого вона колись сама випестила. Принесла Евріклея води в мідному тазу і нахилилась, щоб обмити мандрівникові ноги. Враз упав їй в очі шрам на його нозі. Добре знала вона цей шрам. Колись завдав глибокої рани Одіссеєві кабан, коли полював він із синами Автоліка на схилах Парнасу. По цьому саме шраму впізнала Одіссея Евріклея. Перекинула вона від великого здивовання таз з водою. Сльози заволокли їй очі, і тремтячим від радощів голосом сказала вона:

- Одіссею, невже це ти, моє дороге дитя? Як не впізнала я тебе раніш!

Хотіла Евріклея сказати й Пенелопі, що повернувсь, нарешті, ЇЇ чоловік, але Одіссей зараз затулив їй рот рукою і тихо промовив:

- Так, я Одіссей, якого ти виняньчила! Але мовчи, не видавай моєї таємниці, інакше ти згубиш мене. Бережись сказати комусь про моє повернення! Суворо покараю я тебе і не помилую, хоч ти й моя годувальниця, коли каратиму рабинь за всі їх лихі вчинки, якщо дізнаються вони від тебе, що я повернувся.

Поклялася Евріклея зберегти таємницю. Радіючи, що повернувся Одіссей, принесла вона ще води і обмила йому ноги. А Пснелопа не помітила, що сталося; всією її увагою заволоділа богиня Афіна.

Коли Одіссей сів знову біля вогнища, почала нарікати на свою гірку долю Пенелопа і розповіла про сон, який бачила нещодавно. Нона бачила, ніби орел роздер усіх її білосніжних домашніх гусей і всі жінки Ітаки оплакували їх разом з нею. Та раптом орел прилетів назад, сів на даху палацу і людським голосом промовив: «Пе-нелопо, це не сон, а знамення того, що збудеться. Гуси - це женихи, а я - Одіссей, який незабаром повернеться».

Одіссей сказав Пенелопі, що сон її, як і сама вона бачить, такий ясний, що його не варт і тлумачити. Та не могла навіть такому сну йняти віри Пенелопа, вона не вірила, що повернеться, нарешті, Одіссей. Вона сказала мандрівникові, що надумала другого дня випробувати женихів: винести лук Одіссея і запропонувати їм напнути його і влучити в поставлену ціль; того з них, хто зробить це, вирішила вона обрати собі за чоловіка. Порадив Пенелопі мандрівник не відкладати цієї проби і

додав:

- Перш ніж хтось із женихів напне лук і влучить у ціль повернеться Одіссей.

Так розмовляла з мандрівником Пенелопа, не підозрюючи, що говорить з Одіссеєм. Але було вже пізно. Хоч Пенелопа готова була всю ніч говорити з мандрівником, все ж час був їй іти вже на спочинок. Встала вона й пішла до свого покою з усіма рабинями, і там навіяла на

неї богиня Афіна солодкий сон.

А Одіссей, влаштувавши собі ложе з шкури бика й овчин, ліг на ньому, та не міг заснути. Він усе думав, як помститися на женихах. Наблизилась до його ложа богиня Афіна; вона заспокоїла його, обіцяла свою допомогу і сказала, що вже скоро скінчаться усі його біди.

Нарешті, приспала Одіссея богиня Афіна. Та недовго спав він, розбудив його голосний плач Пепелопи, яка нарікала на те, що не лають боги повернутись Одіссеєві. Встав Одіссей, прибрав своє ложе і вийшовши надвір, почав благати Зевса послати йому добру ознаку в перших словах, які він почує цього ранку. Почув Зевс Одіссея, і розкотився грім по небу. А перші слова, почуті Одіссеєм, були слова рабині, яка молола на жорнах борошно. Вона бажала, щоб це був останній день, який у бенкетах проведуть женихи в домі Одіссея. Зрадів Одіссей. Тепер він знав, що допоможе йому Зевс-громовержець помститися на женихах.