Предметна сфера застосування фокус-групового інтерв’ю в соціології.

Предметна сфера застосування фокус-групового інтерв’ю в соціології.

Фокус-групове інтерв’ю – один з найпопулярніших в наш час «якісних» методів. Це групова співбесіда на певну тему, що проводиться ведучим-модератором за певним планом (гайдом) із спеціально відібраними представниками цільової аудиторії або спільноти. Підчас проведення фокус-групи ведеться відео та аудіозапис. Оптимальна чисельність учасників кожного інтерв’ю 7-10 респондентів.

Метою фокусованого групового інтерв’ю є збір інформації, отриманої безпосередньо від респондентів, без опосередкування нав’язаних анкетою альтернатив і категорій сприйняття. Крім того, забезпечує можливість отримання пояснень того чи іншого вибору представників цільової аудиторії, їхньої мотивації та хорошим способом підготувати кількісний етап дослідження.Збирання інформації відбувається у процесі спостереження за обговоренням пропонованих питань, а також за невербальною поведінкою. Зазвичай з однієї теми проводять три — чотири фокус — групи. У поєднанні з іншими методами фокусоване групове інтерв'ю може виступати як пілотажне або як додаткове дослідження для перевірки результатів, одержаних за допомогою інших методів.

Увага акцентується на суб'єктивному досвіді людей, що висловлюють своє розуміння, визначення і пояснення ситуації. Одержувані відповіді дозволяють перевірити гіпотези, а незаплановані відповіді породжують припущення, які потребують подальшої перевірки.

Фокус-групи створюються в невимушеній обстановці. Групова дискусія сприяє активізації асоціативних зв'язків у свідомості учасників. Під час фокус-груп відбувається спілкування респондентів не тільки з модератором, але і один з одним, що є джерелом інформації, яка в індивідуальному інтерв'ю часто не може бути отримана.

Фокус-групи можуть використовуватись для одержання попередньої інформації, вироблення дослідницьких гіпотез про те або інше явище з обов'язковою перевіркою всіх отриманих гіпотез на репрезентативних вибірках. Також фокус-групи можна застосовувати для перевірки переконливості тієї або іншої системи аргументації для систем особистісних продажів.

В залежності від рівня включення модератора у дискусію розрізняють два типи фокус-груп. У першому випадку роль модератора обмежується постановкою проблеми перед учасниками дискусії та спостеріганням за її ходом. Другий тип відзначається більш активною участю модератора у дискусії, періодичному її фокусуванні на певних аспектах досліджуваної проблеми. І в одному, і іншому випадку модератор заохочує обговорення будь-яких питань, що стосуються теми дискусії, навіть якщо вони не містяться у тематичному опитувальнику.

Методологія складання сценарію фокус-групи.

Сценарій фокус-групи - це набір питань, пропонованих для обговорення. Зміст плану визначається ступенем формалізації фокус-групи. Сценарій є досить гнучким планом, так як реакція учасників фокус-групи коригує його.

Сценарій складається у вигляді переліку специфічних питань. Найкраще спочатку виділити області основних питань або тим, а потім включити уточнюючі питання для кожної ключової теми. Запитання розбиваються на тематичні блоки, між якими існують зв'язки Кількість деталей в сценарії залежить від досвіду модератора. Недосвідчений модератор потребує детальнішого сценарії, який може включати конкретний список питань.Сценарій складається переважно модератором за участю членів його команди. Модератор повинен бути достатньою мірою обізнаний про предмет групового обговорення.

На підготовку сценарію може піти кілька днів. Сценарій коректується після кожної групи.

Рекомендується використовувати різні якісні методики: рольові ігри, незавершені пропозиції, асоціації, метафори, сумніви в очевидному, непрямі (приховані) питання і т.д.

Сценарій не повинен охоплювати велике число тим, оскільки учасники втомляться, група буде перескакувати з питання на питання в неприродній манері. При підготовці сценарію слід виключити питання, застосовувані в кількісних дослідженнях, наприклад, "скільки?", Як часто? ".Сценарій забезпечує роботу фокус групи в заданому ритмі і забезпечує очікувані результати. Сценарій запобігає "відхід убік" і втрату часу.

Послідовність питань повинна бути така, щоб:

- Фокус-група протікала природно;

- Надавати аналітикам структуру для коментарів;

- Дозволяти ключових питань виникати природно.

Етапи розробки сценарію

1) Зібрати дослідницьку команду.

2) Вирішити, які рішення / дії будуть прийняті на основі результатів фокус-групи.

3) Вирішити, які інформаційні і технічні засоби необхідні для дослідження.

4) Коротенько заслухати модератора про первинні результати, важливих питаннях і думках.

5) Визначити, яка інформація необхідна для стимулювання респондентів у процесі проведення фокус-групи.

6) Підготувати список проблемних областей, від загальних - до приватних.

7) Підготувати перехідні питання для переходу до нової теми

9) Ретельно розглянути стомлений матеріал.

10) Перевірити сценарій і прибрати з нього будь другорядні теми. Приблизно розрахувати час, який може бути витрачено на кожну тему, з урахуванням її складності і пріоритеті.

Сценарій складається з:

1. вступу,

2. фонових питань,

3. основних питань,

4. додаткових питань,

5. заключної частини.

 

Структура групової дискусії.

Групповаядискусія— це спільне обговорення якогось спірного питання (групи тренінгу просто питання, необов'язково спірного), що дозволяє прояснити (змінити) думки, позиції та настанови учасників групи у процесі безпосереднього спілкування.

У дискусії виділяють наступні основні фази: орієнтація, оцінка, завершальна фаза. Цим фазам відповідають наступні кроки:

1. Визначення мети і теми дискусії (орієнтування).

2. Збір інформації (знань, суджень, думок,) з обговорюваної проблеми - збір альтернатив. Впорядкування, обгрунтування і спільна оцінка отриманої в ході обговорення інформації - з'ясування, аналіз і вибір рішення з набору наявних, що з'явилися в ході обговорення альтернатив.

3. підведення підсумків дискусії - зіставлення отриманих результатів з цілями. (завершальна фаза, фаза власне розв'язання проблеми).

Групова дискусія припускає послідовне проходження трьох етапів. На кожному з них ведучий зобов'язаний задіяти всі три сфери компетентності як стосовно проблеми, так і учасника обговорення.

Перший етап - орієнтовний. Його мета складається у визначенні теми та мети дискусії, а також у зборі первинної інформації (знань, суджень, ідей, пропозицій тощо) з обговорюваної проблеми.На цьому етапі ведучому варто викласти проблему у вигляді деякого протиріччя. Саме воно «запускає» дискусію.

Другий етап - обґрунтовано-оцінювальний. Головна мета - упорядкування, обґрунтування та спільна оцінка інформації, отриманої у процесі групового обговорення.

На цьому етапі важливо зібрати якнайбільше пропозицій та ідей із теми, що обговорюється, і щоб вони відбивали різні сторони проблеми. Свою точку зору ведучий висловлює останнім, виділяючи основні положення, підкреслюючи ключові ідеї, підбиваючи проміжні підсумки, роблячи попередні висновки.

Третій етап - завершальний. Його задача - підбиття підсумків дискусії, співставлення отриманих результатів із заявленими цілями проведення ділової наради.

Підсумки дискусії слід сформулювати точно й виразно. Вони повинні відбивати думки по можливості більшої кількості членів групи. Кожний із присутніх може висловитися з приводу загального рішення. Від ведучих потрібна висока майстерність при формулюванні погодженої групової думки з питань дискусії. Ведучому важливо підкреслити, що воно було вироблено завдяки збереженню ділової доброзичливої атмосфери, незважаючи на конфронтацію існуючих точок зору.

 

Соціометрична процедура.

Загальна схема дій під час соціометричного дослідження.:після постановки завдань дослідження і вибору об'єктів вимірювань формулюються основні гіпотези і положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів груп. Конкретна змістовна ситуація, яка характеризується контактом і є основою вибору або відхилення називається соціометричним критерієм. Соціометричні критерії формулюються у вигляді запитань, відповіді на які і є підставою для визначення структури взаємовідносин у групі.Виділяють виробничі критерії, які дозволяють досліднику з'ясувати міжособистісні стосунки на рівні структури виробничої діяльності.

Під час формулювання соціометричого критерію необхідно враховувати наступні правила:

1. Соціометричний критерій повинен бути підібраний так, щоб у його змісті перш за все відображались взаємини між членами колективу. Тільки у такому випадку він буде дієвим інструментом соціометричного дослідження.

2. Соціометричний критерій повинен відображати ситуацію вибору партнера для здійснення спільної діяльності.

3. Критерій не повинен обмежувати можливості вибору. Респондент повинен чітко уявляти розміри і межи колективу і знати, що він має право обрати будь-якого його члена.

4. Обрані критерії повинні бути цікавими й значимими для досліджуваних.

5. Критерій повинен описувати конкретні ситуації для того, щоб у респондента була конкретна підстава для вибору або відхилення партнера.

6. Формулювання критерію має бути чітким і однозначним.

Комплекс запитань, що адресуються респонденту залежно від завдань досліджень утворюють соціометричний тест. Вимога експериментатора розкрити свої симпатії та антипатії нерідко викликає внутрішні ускладнення у опитуваних і виявляється у деяких людей в небажанні брати участь в опитуванні. Коли питання або критерії соціометрії обрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються в усному вигляді по типу інтерв'ю. Соціометрична процедура може проводитися у двох формах. Перший варіант – непараметрична процедура. У даному випадку респонденту пропонується відповісти на запитання соціометричної картки без обмеження числа виборів. Якщо в групі нараховується, наприклад, 12 чоловік, то у даному випадку кожен з опитуваних може вибрати 11 чоловік (окрім самого себе). Перевагою описаного варіанту процедури є те, що вона дозволяє виявити так звану емоційну експансивність кожного члена групи

Другий варіант – параметрична процедура з обмеженням числа виборів. Опитуваним пропонують обрати чітко фіксоване число зі всіх членів групи. Ліміт виборів значно знижує ймовірність випадкових відповідей і дозволяє стандартизувати умови виборів у групах різної чисельності в одній вибірці, що надає можливість зіставити дані різних груп.

Проведення соціометричного опитування повинно відповідати таким вимогам:

1. Опитування можна проводити тільки в колективах, що мають досвід спільної діяльності.

2. Запитання повинні бути зрозумілими.

3. Необхідно вказати можливе число виборів

4. Анонімність.

6. Опитування повинна проводити особа, яка не є членом даного колективу,керівництва.

 

Класифікація документів.

Документ у соціології – це спеціально створений людиною п р е д м е т, який призначений для передавання чи зберігання інформації.

Документи класифікуються за низкою підстав.

1. Залежно від способу фіксації інформації.

1.1. Письмові документи (рукописні, друковані), в яких інформація викладена у формі буквеного тексту.

Джерелами цього типу документів для дослідника є нормативний матеріал, державні архіви, архіви підприємств й організацій, преса, наукові публікації, особисті документи, посередня документація (довідники, навчально-педагогічна та художня література).

1.2. Іконографічні документи (картини, кіно-, відео-, фотодокументи, малюнки та ін.).

Фотографії є своєрідними документами про стан різних класів і верств.

Фотографії, малюнки, картини тощо мають особливу цінність у плані вивчення минулого, тому що є реальним свідоцтвом повсякденного життя людей.

1.3. Статистичні документи.

Статистичні документи містять дані та судження в кількісній формі, систематизовані та зведені до таблиць, графіків, схем.Статистичні спостереження проводяться постійно і детально фіксують суспільне життя з багатьох сторін протягом тривалого часу.

1.4. Фонетичні документи (магнітофонні записи, грамзаписи).

2.За статусом.

2.1. Офіційні документи, які переважно відбивають суспільні зв’язки і передають колективну точку зору. Офіційними документами називаються всі документи, що носять “службовий” характер, тобто в тій чи іншій формі складені, затребувані та затверджені державними або громадськими органами.

2.2. Неофіційні документи. До них належать ділові записи, пропозиції та проекти рішень, листи, автобіографії, заяви, виступи, особисті нотатки тощо.

3. Залежно від джерела інформації.

3.1. Первинні-опис конкретних ситуацій, про висвітлення діяльності окремих осіб, органів.

3.2. Вторинні – інформація має більш узагальнений, аналітичний характер, у ній, як правило, відображені більш глибокі соціальні зв’язки.

4. За своїми функціональними особливостями.

4.1. Інформаційні.

4.2. Регулятивні.

4.3. Комунікативні.

4.4. Культурно-виховні.

5. За цільовим призначенням.

5.1. Документи, які створені незалежно від дослідника.

5.2. Документи “цільові”, які підготовлені згідно з програмою, завданнями соціологічного дослідження, може бути автобіографія.

76.Способи аналізу документів: традиційний та формалізований.

 

Т р а д и ц і й н и й метод аналізу – це сукупність операцій, які дозволяють інтерпретувати текст залежно від поставлених дослідником цілей. В традиційному аналізі розрізнюють зовнішній і внутрішній.

Зовнішній аналіз – аналіз контексту документа у власному розумінні цього слова і всіх обставин, які супроводжували появу документа. Мета цього аналізу – встановити вид документа, форму, місце та час його появи, автора, ініціатора, мету його створення, його надійність та достовірність, який його контекст.

У соціологічних дослідженнях права зовнішній аналіз документів не відіграє помітної ролі, тому що для значної кількості документів (нормативні акти, судові справи, статистичні звіти) їх істинність не викликає сумніву.

Внутрішній аналіз – це дослідження змісту документа. При цьому перш за все визначається повнота інформації, а також її вірогідність.

Вивчення документа – це аналіз його змісту в контексті теоретичних завдань дослідження. Тому необхідно підготувати схему аналізу та визначити текстові індикатори ключових понять концепції дослідження.

Прагнення позбавитися можливої суб’єктивності традиційного аналізу, а також потреба у вимірюванні соціальних ознак викликали інший тип аналізу – формалізованого (кількісного).

Суть цих методів зводиться до того, щоб знайти такі легко підраховувані, ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю відображали б певні суттєві сторони змісту. Індикаторами одиниць можуть бути окремі поняття, теми, події, імена людей. Кількісна оцінка здійснюється за допомогою одиниць обчислювання, які використовують частоту з’явлення ознак у тексті, обсяг тексту, який містить одиницю.

Одне з необхідних умов реалізації даного методу-повнота охоплення матеріалу і систематичне його накопичення.

Важливо визначати не тільки ті смислові вузли і ключові поняття, які відповідають гіпотезі дослідника. У виділенні цих понять та їх класифікації слід йти від самого матеріалу.

Даний спосіб ґрунтується на одноманітних стандартизованих правилах пошуку, обліку, обробки та обчислення кількісних показників, характерних для досліджуваного тексту. Його використання передбачає розгляд змісту тексту як сукупності повідомлень, подій, оцінок, міжособистісних стосунків, соціальних проблем, об'єднаних за допомогою єдиної концепції у певну цілісність.

 

 

Прийоми контент-аналізу.

Контент-аналіз визначають як специфічну техніку дослідження, спрямовану на об'єктивне, систематичне та кількісне описання змісту повідомлення, яке відповідає цілям дослідника. Під об'єктивністю розуміють аналіз, підпорядкований чітким правилам, які різним дослідникам, що працюють з одними й тими самими текстами, дають змогу отримувати однакові результати.

Систематичність передбачає впорядкування та розподіл змісту документа за відповідними категоріями. Що стосується кількісного описання, то тут мають на увазі вимірюваність значущих елементів тексту, підраховування їхньої частоти.

Існує кілька типів контент-аналізу.

Існує кілька типів контент-аналізу.

Перший — пошуковий аналіз — пов'язаний з перевіркою певної гіпотези, мета якої точно сформульована, а результати піддаються кількісній оцінні. Якщо контент-аналіз застосовують до великої кількості даних без чітких гіпотез та без знання того, що являє собою сучасна лінгвістика тексту, то дослідник тільки марно витратить час та зусилля. Це цільовий аналіз, чітко сфокусований на предметі дослідження. Щоправда, у такому разі виникає небезпека, що до поля зору не потраплять істотні елементи, які він не передбачав.

Другим типом контент-аналізу є кількісний та якісний аналіз тексту. Якщо кількісний аналіз націлений на виявлення частоти окремих тем, слів або символів, що містяться у тексті, то якісний аналіз пов'язаний з фіксуванням нетривіальних висловлювань, мовних новацій, з розумінням цінності теми повідомлення.

Третім типом контент-аналізу є прямий та побічний аналіз тексту. Найчастіше вимірювання застосовують у прямій формі. Побічний аналіз має справу з підтекстом, який також піддатиий кількісній оцінці.

Четвертим типом контент-аналізу є структурний аналіз тексту. Тут головний наголос припадає на лінгвістику та аналіз дискурсу.

 

 

Предметна сфера застосування фокус-групового інтерв’ю в соціології.

Фокус-групове інтерв’ю – один з найпопулярніших в наш час «якісних» методів. Це групова співбесіда на певну тему, що проводиться ведучим-модератором за певним планом (гайдом) із спеціально відібраними представниками цільової аудиторії або спільноти. Підчас проведення фокус-групи ведеться відео та аудіозапис. Оптимальна чисельність учасників кожного інтерв’ю 7-10 респондентів.

Метою фокусованого групового інтерв’ю є збір інформації, отриманої безпосередньо від респондентів, без опосередкування нав’язаних анкетою альтернатив і категорій сприйняття. Крім того, забезпечує можливість отримання пояснень того чи іншого вибору представників цільової аудиторії, їхньої мотивації та хорошим способом підготувати кількісний етап дослідження.Збирання інформації відбувається у процесі спостереження за обговоренням пропонованих питань, а також за невербальною поведінкою. Зазвичай з однієї теми проводять три — чотири фокус — групи. У поєднанні з іншими методами фокусоване групове інтерв'ю може виступати як пілотажне або як додаткове дослідження для перевірки результатів, одержаних за допомогою інших методів.

Увага акцентується на суб'єктивному досвіді людей, що висловлюють своє розуміння, визначення і пояснення ситуації. Одержувані відповіді дозволяють перевірити гіпотези, а незаплановані відповіді породжують припущення, які потребують подальшої перевірки.

Фокус-групи створюються в невимушеній обстановці. Групова дискусія сприяє активізації асоціативних зв'язків у свідомості учасників. Під час фокус-груп відбувається спілкування респондентів не тільки з модератором, але і один з одним, що є джерелом інформації, яка в індивідуальному інтерв'ю часто не може бути отримана.

Фокус-групи можуть використовуватись для одержання попередньої інформації, вироблення дослідницьких гіпотез про те або інше явище з обов'язковою перевіркою всіх отриманих гіпотез на репрезентативних вибірках. Також фокус-групи можна застосовувати для перевірки переконливості тієї або іншої системи аргументації для систем особистісних продажів.

В залежності від рівня включення модератора у дискусію розрізняють два типи фокус-груп. У першому випадку роль модератора обмежується постановкою проблеми перед учасниками дискусії та спостеріганням за її ходом. Другий тип відзначається більш активною участю модератора у дискусії, періодичному її фокусуванні на певних аспектах досліджуваної проблеми. І в одному, і іншому випадку модератор заохочує обговорення будь-яких питань, що стосуються теми дискусії, навіть якщо вони не містяться у тематичному опитувальнику.