Регулювання банківської діяльності, його суть та форми.

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється насамперед в межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки II рівня.

Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами:

1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрямок);

2) встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрямок опосередкованого економічного впливу).

Б анківський нагляд - своєчасне регулювання на порушення та негативні тенденції у діяльності банків з метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високого рівня ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на:

вступний, попередній і поточний.

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання.

Банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких центральний банк, або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи:

2) захист інтересів вкладників:

3) створення конкурентного середовища у банківському секторі:

4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки:

5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах адміністративне та індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання включає такі заходи:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності:

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру:

4) нагляд за діяльністю банків:

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

встановлення обов'язкових економічних нормативів;

визначення норм обов'язкових резервів для банків;

встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків

від активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру:

визначення процентної політики;

рефінансування банків;

кореспондентські відносини;

управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

імпорт та експорт капіталу.

Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов'язкових економічних і нормативів. Їх призначення - захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.

26. Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Він є базою для розрахунку економічних нормативів.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-горівня) капіталу.

Величина регулятивного капіталу розраховується за формулою:

РК = ОК + ДК-В,

ОК - основний капітал;

ДК - додатковий капітал;

В-відрахування.

Основний капітал уважається більш незмінним, і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал немає стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал (за підсумками року розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валового доходу або валових витрат відповідно до методики НБУ);

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності);

> дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

> емісійні різниці:

> резервні фонди;

> загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини включаються до капіталу 1 -то рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

> відрахування бо резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

> призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

> фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

> будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків:

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та основний капітал зменшується на суму:

- недосформованих резервів під можливі збитки за:

1) кредитними операціями;

2) операціями з цінними паперами;

3) дебіторською заборгованістю;

4) прострочених понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

5) коштами, розміщеними на коррахунках у банках, які визнані банкрутами або які зареєстровані в офшорних зонах;

> нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

> капітальних вкладень у нематеріальні активи;

> збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

> збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

- резерви під стандартну заборгованість інших банків;

>резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків:

- нерозподілений прибуток минулих років;

> прибуток звітного року, що очікує затвердження:

- результат переоцінки основних засобів;

- прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих нарахованих доходів;

> субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал), з метою підвищення капіталізації.

Субординований борг це звичайні незабезпечень боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх врахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій здійснюється з урахуванням особливих умов щодо випуску та погашення облігацій.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більш ніж 25% капіталу банку.

Отже, відкоригована частина фінансового капіталу, яка найменше підлягає змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та захист інтересів вкладників, виступає регулятивним капіталом.